ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2017 року суддя Залізничного районного суду м.Львова Палюх Н.М., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Залізничного відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про зобов’язання до вчинення дій

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 25.01.2017р. звернулася до суду з позовом, в якому просить поновити строк звернення до відповідача для призначення і виплати їй державної допомоги по вагітності та пологам і державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 та зобов’язати Залізничний відділ соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради призначити і виплатити їй державну допомогу по вагітності та пологам і державну допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 Свої позовні вимоги мотивує тим, що вона є внутрішньо переміщеною особою і тривалий час проживала на території Автономної Республіки Крим. З 20.02.2014р., у зв’язку з російською воєнною агресією розпочалась тимчасова окупація Автономної Республіки Крим. 11.06.2014р. на тимчасово окупованій території у неї народилася дочка ОСОБА_2, про що 12.11.2015р. Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Новотроїцького районного управління юстиції у Херсонській області було видано відповідне свідоцтво. Після отримання такого, вона не могла звернутися із заявою про призначення їй допомоги до органів соціального захисту у Херсонській області, так як вона та її чоловік були зареєстровані та постійно проживали в АР Крим і змінити своє місце проживання не могли з об’єктивних причин. З території АР Крим вони виїхали з двома малолітніми дітьми лише у кінці липня 2016р., після чого тимчасово оселилися у м.Тернопіль, де 29.07.2016р. вона звернулася із відповідною заявою до органів соціального захисту про призначення допомоги на дитину. Однак не дочекавшись відповіді вона з чоловіком та дітьми 05.08.2016р. переїхали до м.Львова, де вона 01.11.2016р. повторно звернулася із заявою до відповідача про призначення і виплату їй державної допомоги по вагітності та пологами і державної допомоги при народженні дитини, передбачених Законом України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» та Порядком призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми, затвердженого Постановою КМУ № 1751 від 27.12.2001р.Однак, відповідач листом від 24.11.2016р. відмовив їй у призначенні вказаних допомог, з покликанням на те, що вона на протязі 12-ти місяців з моменту народження дитини ОСОБА_2, 11.06.2014р. народження, не подала відповідну заяву. Вважає таку відмову протиправною, оскільки протягом 12 місяців з дня народження дитини вона безвиїзно знаходилася на тимчасово окупованій території. Відсутність транспортного пасажирського сполучення з окупованою територією та постійною хворобою новонародженої доньки, унеможливило виконання вимог ст. 11 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» в частині строків подання заяви. Більше того, окупаційна влада заявляла про те, що особи які народилися на території АР Крим після проведеного «референдуму» є громадянами ОСОБА_3, відповідно, вона побоювалася відносно вільного перетину адміністративного кордону з АР Крим з дитиною. Свідоцтво про народження доньки вона отримала лише 12.11.2015р., тобто вже після завершення 12-ти місячного строку, однак після отримання свідоцтва про народження, вона в межах передбачено законом строку звернулася із заявою, а тому вважає, що вказана відмова порушує норми Конституції України, Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Залізничний відділ соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради 20.02.2017р. подав до суду заперечення проти заявленого позову та зазначив, що оскільки позивачка у своєму позові вказує, що вона працювала і сплачувала внески на загальнообов’язкове державне страхування, а отже є застрахованою особою. Таким чином, виплату допомоги по вагітності та пологам їй повинен проводити Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Крім того, ОСОБА_1 не додано до заяви для отримання допомоги по вагітності та пологам документів передбачених Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», а саме довідки, виданої лікувально-профілактичним закладом встановленого зразка, а також довідок: з основного місця роботи (служби, навчання); ліквідаційної комісії для жінок, звільнених з роботи у зв’язку з ліквідацією підприємства, установи, організації; з державної служби зайнятості для жінок, зареєстрованих у державній службі зайнятості як безробітні; Пенсійного фонду України, про те, що жінка, яка є фізичною особою - підприємцем, перебуває (не перебуває) на обліку в органах ПФУ та не бере участь на добровільних засадах у загальнообов’язковому державному страхуванні у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням. Зазначає, що допомога у зв’язку з вагітністю та пологами призначається, якщо звернення за нею надійшло не пізніше ніж через шість місяців з дня закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, і виплачується жінкам за весь період відпустки, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей – 70) календарних днів після пологів. Отже, окрім вищезазначеного, позивачкою пропущено строк звернення до органу соціального захисту для отримання допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами та чинним законодавством не передбачено порядку поновлення такого строку. Щодо виплати допомоги при народженніОСОБА_1, то позивачка лише 31.10.2016р., тобто після спливу 12-ти місяців з дня народження дитини ОСОБА_2, 11.06.2014р. народження, звернулася із заявою за вказаною допомогою, чим порушила вимоги ст.ст.10, 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та п.12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми,затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27.12.2001 року, а отже Залізничний відділ соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради діяв в межах повноважень та у спосіб встановлений вказаним законом та прийняв правомірне рішення про відмову у призначенні позивачці допомоги при народженні дитини. Крім того, свідоцтво про народження ОСОБА_2, 11.06.2014р. народження, було повторно видано 12.11.2015р., актовий запис №36, а тому, можна припустити, що позивачка вже могла отримати первинне свідоцтво про народження, тобто у строк 12 місяців після народження дитини, що не перешкоджало їй вчасно звенутися у Залізничний ВСЗН. Також, позивачкою не надано доказів, що ні вона ні її чоловік ОСОБА_4 не зверталися у інші відділи ВСЗН за отриманням вказаних допомог у період з 11.06.2014р. до 30.11.2016р.

Розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

11.06.2014р. ОСОБА_1 у м.Євпаторія АР Крим народила доньку ОСОБА_2.

Проте, відповідно до статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визначаються Тимчасово окупованою територією.

Судом встановлено, що свідоцтво про народження ОСОБА_2 серії І-КГ №209745, видано 12.11.2015р. Відділом ДРАЦСу Новотроїцького районного управління юстиції у Херсонській області.

З виписок із медичної карти стаціонарного хворого вбачається, що ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні в ГУБУЗ Республіки Крим «Євпаторська міська дитяча клінічна лікарня» в періоди: з 06.04.2015р. по 16.04.2015р., з 06.05.2015р. по 15.05.2015р. та з 20.05.2015р. по 25.05.2015р. з різними діагнозами.

У зв'язку з подіями пов'язаними з анексією Російською федерацією частини території України - АР Крим, в кінці липня 2016р. ОСОБА_1 разом із чоловіком ОСОБА_4 і двома малолітніми доньками Саміною та Саніє переїхали у м.Тернопіль, де 29.07.2016р. позивачка звернулася до відповідача із заявою про призначення допомоги на дитину, однак не дочекавшись відповіді, у серпні 2016р. переїхали у м.Львів, де 05.08.2016р. були взяті на облік внутрішньо переміщених осіб по місцю фактичного проживання/перебування за адресою: м.Львів, вул.Виговського, 5а/33.

01.11.2016р. позивачка звернулася до Залізничного відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради із заявою про призначення і виплату їй державної допомоги по вагітності та пологам і державної допомоги при народженні дитини.

Проте, відповідач листом від 24.11.2016р. відмовив у призначенні і виплаті державних допомог на підставі п.п.5, 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001р. №1751, оскільки дитина народилася 11.06.2014р., а позивачка звернулася з відповідною заявою про призначення і виплату допомог не у визначений термін передбачений вказаним Порядком.

Відповідно до ч. 10 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014р. внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, безпосередньо у робочих органах Фонду соціального страхування України за фактичним місцем проживання, перебування.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В пункті 1 статі 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної ОСОБА_4 України № 789-ХІ1 від 27.02.1991 p., передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Аналогічні зобов'язання України передбачені і у основних міжнародно-правових актах. Стаття 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 року (ратифікований Указом Президії Верховної ОСОБА_4 Української РСР від 19 жовтня 1973 року) визначає право кожної людини на соціальне забезпечення, а ст. 10 цього ж Пакту декларує визнання Державами-учасницями, що сім'ї, яка є природним і основним осередком суспільства, повинні надаватися по можливості якнайширша охорона і допомога, особливо при її утворенні і поки на її відповідальності лежить турбота про несамостійних дітей та їх виховання.

Відповідно до ст.7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_4 України.

Згідно з ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства" з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім'ях держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та іншими законами України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (ч.2 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб").

Відповідно до ч.1 ст.1 Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Пунктом 2 частини першої статті 3 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» передбачено види державних допомог сім'ям з дітьми, в тому числі допомога у зв'язку з вагітністю та пологами і допомога при народженні дитини. Такі допомоги призначаються і виплачуються органами соціального захисту населення; надаються одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина перша статті 5, частина перша статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону.

Таким чином, допомога у зв'язку з вагітністю та пологами та допомога при народженні дитини є різновидами державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надаються з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

Згідно з ст.9 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" розмір допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами надається у розмірі 100 відсотків середньомісячного доходу (стипендії, грошового забезпечення, допомоги по безробіттю тощо) жінки, але не менше 25 відсотків від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи із розрахунку на місяць.

Згідно з ст.10 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Відповідно до п. 5 Порядку допомога у зв’язку з вагітністю та пологами призначається, якщо звернення за нею надійшло не пізніше ніж через шість місяців з дня закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, і виплачується жінкам за весь період відпустки, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей – 70) календарних днів після пологів.

Відповідно до п.11 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» (далі Порядок) визначено, що що для призначення одноразової допомоги при народженні дитини органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подаються такі документи: заява одного з батьків, копія свідоцтва про народження дитини, довідка, видана державним органом реєстрації актів цивільного стану для призначення одноразової допомоги при народженні дитини.

Згідно п.12 Порядку визначено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Приписами п.43 Порядку визначено, що документи, необхідні для призначення державної допомоги сім'ям з дітьми подаються особою, яка претендує на призначення допомоги особисто.

В свою чергу, матеріалами справи підтверджено, що законодавчо встановлені строки звернення за призначенням допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами і допомоги при народженні дитини позивачкою пропущені з поважних причин, оскільки свідоцтво про народження ОСОБА_2 було видано лише 12.11.2015р., і до кінця липня 2016р. вона разом зі своєю сім’єю знаходилася на тимчасово окупованій території АР Крим, у зв’язку з хворобою доньки ОСОБА_2, чому ОСОБА_1 не мала змоги вчасно отримати вказані допомоги на не окупованій території України, тобто не пізніше ніж через шість місяців з дня закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та звернутися за призначенням допомоги при народженні дитини не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Зазначені обставини свідчать про те, що несвоєчасність звернення позивачки за реалізацією свого права пов'язане з анексією частини території України, а причини пропуску звернення за допомогами є поважними.

Отже, позбавлення позивачки закріпленого ст.1 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" права на отримання соціальних допомог з причин, які від неї не залежали, є необґрунтованим. Таким чином, з урахуванням підстав та предмету спору, письмових заперечинь відповідача щодо порушення позивачкою строків звернення для призначення соціальних допомог та відсутності визначеного законодавством процедури поновлення таких строків є неспроможними.

Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, а тому не можна позбавити дитину благ, гарантованих їй державою.

В даному випадку, навіть якщо і врахувати доводи відповідача щодо неможливості своєчасного звернення до органу, який здійснює призначення державної допомоги по вагітності та пологам та державної допомоги при народженні дитини, то це призвело б до порушення інтересів саме дитини.

Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", а також вище зазначеним Порядком призначення і виплату державної допомоги сім'ям з дітьми не передбачено можливості поновлення строку звернення за призначенням зазначених допомог, а тому, суд не вбачає підстав для поновлення позивачці строку звернення із заявою про призначення і виплату їй державних допомог по вагітності та пологам і при народженні дитини.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відтак, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності та враховуючи наведені вище норми матеріального права, суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_1 є законними і такими, що відповідають інтересам малолітньої дитини.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 22, 64 Конституції України, ст.ст. 2, 6, 9, 10, 69, 70, 71, 158-163, 167 КАС України, ст.ст. 10, 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», п.5, 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27.12.2001 року, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати причини пропуску строку на звернення до Залізничного відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради із заявою про призначення і виплату державних допомог по вагітності та пологам і при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, поважними.

Зобов'язати Залізничний відділ соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради призначити і виплатити ОСОБА_1 державну допомоги по вагітності та пологам і державну допомогу при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії постанови до адміністративного суду апеляційної інстанції через Залізничний районний суд м. Львова з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя: