ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2017 р.

Справа № 816/1023/16-а

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: П'янової Я.В.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О..

за участю представника відповідача - Чайка М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної фіскальної служби України на постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 21.11.2016р. по справі № 816/1023/16-а за позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України; третя особа - ОСОБА_3 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

06.07.2016 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, третя особа ОСОБА_4, у якому, з урахуванням уточнених вимог, просив:

- визнати протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо незабезпечення ОСОБА_2 щорічно санаторно-курортною путівкою для лікування у 2016 році.

- зобов'язати Державну фіскальну службу України надати ОСОБА_2 санаторно-курортну путівку до санаторно-курортних закладів для лікування та оздоровлення за 2016 рік.

- стягнути з розрахункових рахунків Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_2 10000 грн. моральної шкоди.

- встановити судовий контроль за виконанням цього рішення та зобов'язати Державну фіскальну службу України подати суду звіт про його виконання.

Постановою Октябрського районного суду м. Полтава від 21.11.2016р. адміністративний позов ОСОБА_2 було задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо незабезпечення ОСОБА_2 щорічно санаторно-курортною путівкою для лікування у 2016 році.

Зобов'язано Державну фіскальну службу України надати ОСОБА_2 санаторно-курортну путівку до санаторно-курортних закладів для лікування та оздоровлення за 2016 рік.

Встановлено судовий контроль за виконанням цього рішення та зобов'язано Державну фіскальну службу України подати до суду звіт про виконання даного рішення протягом 30 днів з дня вступу його в законну силу.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 21.11.2016р. в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу, виклав свій погляд на обставини справи, зазначивши, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, в зв'язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 21.11.2016р. без змін. Позивач просить розглядати справу за його відсутністю.

Постанова в частині відмови в задоволенні вимог сторонами не оскаржується.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 до 24.11.1998 року проходив службу на посаді начальника оперативного відділу податкової міліції Головного відділу податкової міліції ДПІ у м. Полтаві ДПА та наказом №139 ОП від 18.11.1998 року звільнений за ст.65 п. «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом податкової міліції (за віком), є учасником бойових дій, страждає на ряд хронічних захворювань (а. с. 7, 18, 103-105).

На звернення позивача ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України про надання санаторно-курортної путівки, йому було відмовлено, зокрема:

-15.02.2016 року відповідачем повідомлено, що кошти на вказані цілі виділено на 2016 рік в сумі 200 000 грн., однак не проведений конкурс із визначення відповідного санаторію (а.с.9);

-10.03.2016 року надано аналогічне повідомлення (а.с.10);

-23.06.2016 року відповідачем вже зазначено, що кошти на придбання путівок пенсіонерам податкової міліції не виділялись, закупівля путівок не проводилась (а.с.8).

Звернення позивача ОСОБА_2 до Державної Фіскальної Служби України у 2014 та 2015 році з цих питань також залишались без задоволення (а.с.11-17).

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що відповідачем не доведено правомірності своєї відмови позивачеві у наданні відповідної санаторно-курортної путівки.

Колегія суддів не погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до пп. З ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються пільги щодо безоплатного забезпечення санаторно-курортним лікуванням або одержання компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування. Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування визначаються Кабінетом Міністрів України;

Порядок забезпечення Державної податкової служби України осіб рядового і начальницького складу податкової міліції та членів їх сімей санаторно-курортними путівками до санаторно-курортних закладів на законодавчому рівні визначений постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку забезпечення санаторно-курортними путівками до санаторно-курортних закладів військовослужбовців, ветеранів війни, ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ та деяких інших категорій осіб і членів їх сімей" від 27.04.2011 №446.

Відповідно до п. 6 Порядку №446 передбачено, що за рахунок коштів, виділених з державного бюджету, безоплатними путівками до санаторно-курортних закладів забезпечуються: учасники бойових дій забезпечуються путівками у порядку черги щороку (із січня по грудень). Відповідно до п. 2 Порядку №446 державні органи забезпечують путівками до санаторно-курортних закладів не більше одного разу на рік.

Згідно з п. 10 Порядку №446 закупівля та забезпечення путівками здійснюються в межах коштів, передбачених відповідному державному органу на зазначену мету в державному бюджеті на відповідний рік.

Ч. 2 ст. 51 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-УІ передбачено, що витрати на безоплатне або пільгове матеріальне і побутове забезпечення, на яке згідно із законодавством України мають право окремі категорії працівників бюджетних установ, військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу (крім категорій, пільги яким передбачаються пунктом "ї" частини першої статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров'я, частиною четвертою статті 29 Основ законодавства України про культуру, абзац першим частини четвертої статті 57 Закону України "Про освіту"), а також у частині медичної допомоги і санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення - члени сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, пенсіонери з числа військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та члени їхніх сімей, здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань на функціонування цих бюджетних установ.

Колегія судів вказує на те, що чинним законодавством передбачено, що учасники бойових дій забезпечуються путівками на санаторно-курортне лікування щороку в мірі надходжень путівок і які мають першочергове право на їх одержання.

Як було зазначено відповідачем та не спростовано матеріалами справи, ОСОБА_2 перебуває у черзі за №19 для забезпечення санаторно-курортною путівкою осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (являється учасником бойових дій).

Відповідно до Закону України від 28.12.2014 №80-УІП «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Закону України від 16.01.2014 №719-У «Про Державний бюджет України на 2014 рік» Державній фіскальній служб України (Міністерству доходів і зборів України) було виділено кошти в обсязі, достатньому лише для забезпечення першочергових потреб та підтримки безперервного робочого процесу при виконанні основних функцій. Кошти на забезпечення санатрон-курортними путівками до санаторно-курортних закладів ветеранів війни, ветеранів податкової міліції та деяких інших категорій осіб і членів їх сімей у 2014-2015 роках не виділялись. Таким чином, кошторисом ДФС на 2014, 2015 рік не визначено обсяг коштів, передбачених для оплати путівок на санаторно- курортне лікування, в межах КЕКВ 2730 «Інші виплати населенню».

Таким чином, у 2014 та 2015 роках видатки на пільгове забезпечення санаторно-курортним лікуванням не здійснювалося у зв'язку із цим відповідач не мав об'єктивної можливості та правових підстав з огляду на вимоги п. 10 Порядку №446 забезпечити позивача безкоштовною путівкою для санаторно-курортного лікування.

Крім цього, відповідно до витягу з кошторису ДФС на 2016 рік кошти на придбання путівок для забезпечення інвалідів війни, учасників бойових дій, ветеранів податкової міліції з числа пенсіонерів податкової міліції не виділялись, закупівля путівок не проводилася, черга з позивача з січня 2014 року не змінювалась, що також підтверджується листами Державної фіскальної служби України та департаменту кадрової політики та роботи з персоналом Державної фіскальної служби України .

На усі заяви Позивача щодо забезпечення його безкоштовними путівками для санаторно-курортного лікування у 2014, 2015, 2016р. ДФС України були надані відповідні роз'яснення наявних причин, які перешкоджали вирішенню порушених ним питань.

На підставі вищевказаного, колегія судів вважає, що оскаржувані дії відповідача є правомірними та відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Тобто, відповідачами було доведено правомірність своїх дій, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Підстави для скасування судового рішення та ухвалення нового закріпленні в ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, дав неналежну оцінку доказам, а його висновки не відповідають фактичним обставинам справи, колегія судів вважає за необхідне, відповідно до ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 159, 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України задовольнити.

Постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 21.11.2016р. по справі № 816/1023/16-а скасувати в частині задоволення вимог та прийняти в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України; третя особа - ОСОБА_3 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Чалий І.С.

Судді

П’янова Я.В. Зеленський В.В.

Повний текст постанови виготовлений 21.02.2017 р.