ухвала

іменм україни

08 лютого 2017 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів:

Дем’яносова М.В., Іваненко Ю.Г., Маляренка А.В.,

Леванчука А.О., Ситнік О.М.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація № 35» про визнання наказу незаконним, скасування наказу, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди, за касаційними скаргами ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2016 року та Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація № 35» на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 році ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація № 35» (далі - КП «ЖЕО № 35») про визнання наказу незаконним, скасування наказу, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди, свої вимоги обґрунтовуючи, тим що у керівництва підприємства на час її звільнення, а саме 21 січня 2015 року, не було правових підстав для невиплати нарахованих сум заробітної плати за грудень 2014 року - січень 2015 року.

30 січня 2015 року роботодавець відповідно до довідки про заробітну плату здійснив виплати без врахування річної премії, стверджуючи, що річна премія не є заробітною платою та наказом від 27 лютого 2015 року № 10 скасував наказ від 30 листопада 2014 року № 280 на призначення вказаної премії, не маючи на це жодних законних підстав.

Вважає, що ОСОБА_7, будучи керівником КП «ЖЕО №35» з 22 січня 2015 року, не мала законних прав скасовувати накази минулого періоду, підписані чинним на той час директором ОСОБА_8

Також позивач зазначає, що в наказі від 27 лютого 2015 року № 10 не зазначено жодного доказу та законної підстави для скасування законного та чинного наказу № 280, тим самим порушено права робітника підприємства.

Крім того, з 22 січня 2015 року позивач уже не була працівником КП «ЖЕО № 35», а тому наказ від 27 лютого 2015 року № 10 не міг бути на неї розповсюджений у зв'язку із закінченням його дії в часі.

Вважає, що утримання з належних їй до виплат сум здійснено із порушенням вимог законодавства та КП «ЖЕО № 35» незаконно утримало з її заробітної плати: річну премію в сумі 15 070,23 грн; компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1 443,3 грн; вихідну допомогу в сумі 1 540,26 грн, так як нарахування цих виплат здійснювались із середнього заробітку, з урахуванням річної премії. Всього перерахунок складає 18 053,79 грн, з відрахуванням цільових внесків перерахунок складає 14 276,59 грн.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 жовтня 2015 року позов задоволено частково.

Наказ № 10 від 27 лютого 2015 року, виданий Комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційна організація № 35» «Про скасування наказу № 280 від 30 грудня 2014 року» визнано незаконним та скасовано в частині, що стосується ОСОБА_6.

Стягнуто на користь ОСОБА_6 з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація № 35»: заборгованість по невиплаченій в день звільнення заробітній платі за грудень 2014 року та січень 2015 року - в сумі 14 276 грн 59 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 січня 2015 року по 22 жовтня 2015 року - в сумі 62 379 грн 46 коп.; моральну шкоду - у сумі 5 000 грн 00 коп.

Стягнуто з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація № 35» на користь держави судовий збір в сумі 1 253 грн 76 коп.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2016 рокурішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 жовтня 2015 року змінено в частині стягнення з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація № 35» на користь ОСОБА_6 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 січня 2015 року по 22 жовтня 2015 року, зменшивши цю суму з 62 379 грн 46 коп. до 5 000 грн.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 жовтня 2015 року змінено в частині стягнення з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація № 35» на користь ОСОБА_6 моральної шкоди, зменшивши цю суму з 5 000 грн до 500 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду в частині зміни рішення суду першої інстанції та ухвалити у цій частині нове рішення, яким залишити в силі рішення районного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі КП «ЖЕО № 35» просить скасувати рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи, викладені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково, на таких підставах.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при звільненні позивача було порушено законодавство про оплату праці.

Змінюючи рішення місцевого суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, апеляційний суд виходив з того, що, зважаючи на розмір спірної суми, на яку позивач має право, частку, яку вона становить у заявлених вимогах, істотність цієї частки, інші конкретні обставини справи, дійшла висновку про необхідність зменшення стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 5 000 грн.

Крім того, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів апеляційного суду вважає, що належною компенсацією спричинену позивачу моральну шкоду є 500 грн.

Проте з таким висновком апеляційного суду повністю погодитись не можна.

Як установлено судами попередніх інстанцій, позивач ОСОБА_6 працювала на підприємстві відповідача з 1990 року та 21 січня 2015 року.

Згідно з наказом від 21 січня 2015 року № 3 була звільнена з КП «ЖЕО № 35» з посади начальника групи інженерів у зв'язку із скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується трудовою книжкою та наказом.

Відповідно до наказу, виданого директором КП «ЖЕО № 35» ОСОБА_8 від 30 грудня 2014 року № 280, позивачу була призначена та нарахована винагорода за результатами роботи за рік у розмірі 15 070,23 грн, із застосуванням коефіцієнту 2,0, що вбачається з наказу, інформаційної довідки.

Крім того, у грудні 2014 року позивачу були нараховані: оплата по окладу - 4 336,96 грн, відрядження - 611,92 грн, індексація - 210,17 грн, добові - 60 грн.

Всього нараховано 20 289,28 грн, а за відрахуванням утримань до виплати - 16 491,09 грн, що вбачається з інформаційної довідки .

У січні 2015 року позивачу нараховано до виплати: оплата за окладом - 3 087,5 грн, індексація - 167,84 грн, компенсація за невикористану відпустку - 9 233,72 грн, вихідна допомога - 7 003,63 грн, всього - 19 492,69 грн, а за відрахуванням утримань до виплати - 15 492,07 грн, що вбачається з інформаційної довідки.

На день звільнення позивачу не були виплачені суми, а саме: заробітна плата за грудень місяць 2014 року в сумі 16 491,09 грн; заробітна плата за січень у сумі 15 492,07 грн, а загалом - 31 983,16 грн.

Позивачу відповідачем було виплачено: 30 січня 2015 року - 4 175,24 грн, 24 лютого 2015 року - 2 466,91 грн, 27 лютого 2015 року - 10 719,46 грн, 19 березня 2015 року - 343,96 грн, а загалом виплачено - 17 705,57 грн, що вбачається з інформаційної довідки.

Вказані обставини також підтверджуються довідкою щодо нарахувань та виплат по заробітній платі ОСОБА_6 від 01 березня 2016 року,

Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу з сум, які належало сплатити в день звільнення, на день розгляду справи не виплачено 14 276 грн 59 коп., тому ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статей 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди», положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про колективні договори і угоди» забороняється будь-яке втручання, яке може обмежити законні права працівників та їх представників або заборонити їх здійснення, з боку органів представницької і виконавчої влади та господарського управління, політичних партій, роботодавців при укладенні та виконанні колективних договорів, угод.

Відповідно до п. 4.3. статуту КП «ЖЕО № 35» директор самостійно вирішує питання діяльності підприємства, зокрема, видає накази.

Згідно з п. 7.2. статуту КП «ЖЕО № 35» директор підприємства обирає форми і системи оплати праці, зокрема, встановлює працівникам премії, винагороди, на умовах, передбачених колективним договором та діючим законодавством.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про заробітну плату» до структури заробітної плати відноситься, зокрема, винагорода за підсумками роботи за рік.

Позивач відпрацювала на підприємстві відповідача понад 10 років, у тому числі повний 2014 рік. Тому їй обґрунтовано, відповідно до Положення про порядок і умови виплати винагороди за рік, наказом по підприємству від 30 грудня 2014 року № 280 нарахована винагорода за результатами роботи за 2014 рік, яка є складовою частиною заробітної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до ч. 2 ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу: для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми; при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки.

Таким чином, зі змісту вказаної норми вбачається, що відрахування із заробітної плати можуть бути здійснені стосовно працівників, тобто осіб, які перебувають з підприємством в трудових відносинах.

Позивач на час видання оспорюваного наказу була звільнена з підприємства, не знаходилася з ним в трудових відносинах, не отримала сум, які були нараховані на час звільнення.

Таким чином, оспорюваним наказом була зменшена сума заробітної плати, яка належала до видачі позивачу при звільненні, а остання на час видання цього наказу не була робітником підприємства, в трудових відносинах з підприємством не перебувала. Такі дії відповідача щодо зменшення розміру нарахованої звільненому працівнику заробітної плати не передбачені вищезазначеною нормою КЗпП України або будь-якою іншою нормою законодавства.

Разом з тим, згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день прийняття рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2405цс16.

Так, апеляційний суд вищевикладеного не врахував, не зазначив, з якої спірної суми, на яку працівник мав право, він виходив та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком, не вказав інших обставин для зменшення суми середнього заробітку.

Оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм матеріального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені апеляційним судом, то рішення цього суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Касаційну скаргу Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація № 35» задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий0Головуючий0 Головуючий

М.В. Дем’яносов

Судді:

Ю.Г. Іваненко А.О. Леванчук А.В. Маляренко О.М. Ситнік