-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
дата документу :
Справа №2а-449/2010р.
ПОСТАНОВА
Іменем України
01 березня 2010р. 08 год. 45 хв. м. Бориспіль
Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Мельника О.О.
при секретарі
ОСОБА_1
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бориспіль справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області, про визнання дій неправомірними щодо невиплати щорічної допомоги на оздоровлення в установленому законом розмірі та зобов”язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
17.02.10 року позивачка звернулась до суду із вищезазначеним адміністративним позовом, і в судовому засіданні підтримала письмовий текст даного позову про те, що вона є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС 1-ї категорії. Статтею 48 ЗУ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 796-ХІІ від 28.02.1991 року(далі Закон), такій категорії осіб, встановлено виплату щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Однак, такі соціальні виплати протягом 2005-2007 років були здійснені Управлінням праці та соціального захисту населення Бориспільської міської ради в меншому розмірі, ніж встановлено чинним законодавством України, а саме : за 2005 рік вона отримала таку соціальну виплату в розмірі 26 грн. 70 коп., а за 2006-2007 роки - в розмірі 120 грн. за кожний рік А тому, виходячи з розміру встановленої мінімальної заробітної плати у відповідний період, недоотримана нею сума щорічної допомоги на оздоровлення за вказані роки складає 5158 грн. 30 коп. В свою чергу, УПСЗН Бориспільської міськради, незаконно, відмовляє їй у перерахуванні та виплаті щорічної допомоги на оздоровлення, з урахуванням вищевказаних положень чинного законодавства України, посилаючись на норми Постанова КМУ № 836 від 26.07.1996 р., оскільки відповідно до норм Конституції України виключно Законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, і відповідно до вищезазначеного Закону, дія положень цього закону не має призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону. Крім того, відповідно до ст.22 Конституції України при ухваленні нових законів або внесенні змін до діючих законів не допускається зменшення змісту і об»єму існуючих прав та свобод людини. Тому просить визнати неправомірними дії УПСЗН щодо невиплати їй щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст.48 ЗУ « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період 2005-2007 роки, виходячи із суми мінімальної заробітної плати, за виключенням суми фактично проведених виплат та зобов»язати відповідача виплатити їй щорічну допомогу на оздоровлення за 2005-2007 роки в сумі 5158 грн. 30 коп.
Представник Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бориспільської міськради в судовому засіданні позов не визнала та підтримала письмовий текст заперечень про те, що всі перерахунки виконуються інформаційно-обчислювальним центром, в автоматичному режимі, на основі нормативно-правової бази та під контролем Міністерства праці та соціальної політики України, і управління немає доступу до ручного втручання та проведення перерахунків, які не відповідають чинному законодавству. Тому дії управління щодо виплати позивачеві вказаних соціальних виплат не можуть бути протиправними, т.я. управління діє у межах своїх повноважень, що базуються на законах та нормативних актах, які підлягають обов”язковому виконанню з боку управління. Відповідно до ст.62 ЗУ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” роз”яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов”язковими, в т.ч. для органів державної виконавчої влади. Згідно ст.63 вищевказаного Закону, фінансування витрат, пов”язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету. Виходячи з фінансових можливостей держави, уряд гарантував і гарантує виплату окремих видів компенсацій громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в абсолютних розмірах, визначених Постановами КМУ. Тим більше позивачем не оскаржуються дані постанови. Крім того, Законами «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ч.4 ст.48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, кі постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на відповідні роки були зупинено. Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2008 положення ЗУ «Про Державний бюджет на 2007 рік» визнано неконституційними. Проте, відповідно до п.З резолютивної частини рішення визнані неконституційні положення ЗУ «Про Державний бюджет на 2007 рік» втратили чинність з дня ухвалення цього рішення, а саме з 09.07.2007р. Отже, управління не зобов»язане проводити виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що були встановлені законодавством, чинним до моменту прийняття рішення Конституційним судом. А тому, за 2005-2007 роки позивачеві була нарахована та виплачена щорічна допомога на оздоровлення з дотриманням чинних норм законодавства, і позовні вимоги за цей період є безпідставними. Крім того, вважає, що позивачкою пропущено строк звернення до адміністративного суду, без поважних причин, оскільки, враховуючи, що закони та інші нормативно-правові акти оприлюднюються у засобах масової інформації, позивачка отримуючи такі соціальні виплати мала змогу дізнатись про своє порушене право ще з 28.02.1991 р., однак до суду з цього приводу не зверталась, перебуваючи з 2001 року на обліку УПСЗН. А тому просить з цих підстав відмовити в задоволенні даного позову.
Суд, заслухавши сторони, дослідивши та оцінивши докази по справі в їх сукупності, дійшов висновку, що в задоволенні позов слід відмовити.
Встановлено, що позивачка з 28.05.1996р. має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії. З 19.03.2001 року остання перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області.
Згідно із абз.7 ч.4 ст.48 даного Закону позивачка, як учасник ліквідації аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, має право на отримання щорічної грошової допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
В 2005-2007 роках позивачці була, неправомірно, нарахована та виплачена щорічна грошова допомога на оздоровлення в розмірах: за 2005 рік - 26 грн. 70 коп. та за 2006-2007 роки - по 120 грн. за кожний рік, що є меншим, ніж встановлено чинним законодавством України, а саме меншим, ніж 5 мінімальних заробітних плат.
Нарахування та виплата позивачці призначеної соціальної виплати в 2005 році проводилась з дотриманням вимог Постанови КМУ № 836 від 26.07.1996 р. «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та у 2006-2007 роках відповідно до положень Постанови КМУ № 562 від 12.07.2005 року “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що не відповідає нормам Конституції та Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
У перерахуванні та виплаті позивачці таких недоотриманих нею соціальних виплат за 2005-2007 роки УПСЗН виконкому Бориспільської міськради, незаконно, відмовляє.
Вищенаведене підтверджується даними копії посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, виданого на ім”я позивачки, відповідно до якого остання має 1 -у категорію осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи(а.с.5) та копії листа УПСЗН № 6/2737 від 27.09.2007р., яким позивачці відмовлено у перерахуванні та виплаті щорічної допомоги на оздоровлення у встановленому Законом розмірі(а.с.4).
Посилання представника відповідача на те, що проведення соціальних виплат залежить від фінансової можливості держави, що визначається в Державному бюджеті, суд оцінює критично, як безпідставні, оскільки держава, наділивши осіб певною соціальною гарантією, взяла на себе публічне зобов”язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які мають статус постраждалого внаслідок аварії на ЧАЕС, в т.ч. і матеріальний рівень позивача, і відсутність матеріальних коштів у держави не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, який прямо встановлений законом.
Згідно із с т.ст.21,22,24,64 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними і непорушними. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Конституційні права і свободи людини і громадянина гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист.
Згідно із абз.7 ч.4 ст.48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 796-ХІ1 від 28.02.1991 р. (в редакції Закону від 06.06.1996р.) щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС 1-ї категорії виплачується у розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
Так, Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має вищу юридичну силу перед Постановою Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Постановою Кабінету Міністрів України “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, на підставі яких позивачці нараховувались та виплачувались вказані соціальні виплати, і при вирішенні даного спору суди повинні керуватися вимогами статті 48 вказаного Закону, який передбачає право позивача на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Тому, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, суд дійшов висновку, що на момент здійснення позивачеві нарахування та виплати вищезазначеної матеріальної допомоги, як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС, підлягала застосуванню стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати на момент встановлення інвалідності, а не вищевказана Постанова Кабінету.
Міністрів України, що є підзаконним нормативно-правовим актом, та істотно звужувала обсяг конституційних прав позивачки, як соціально захищеної особи.
Однак, відповідно до ч.ч.1,2 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із положенням ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Тому, враховуючи, що позивачка пропустила річний строк звернення до суду, звернувшись з позовними вимогами про зобов”язання відповідача нарахувати та виплатити їй щорічну допомогу на оздоровлення, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, в період часу за 2005-2007 роки, лише 17.02.2010 року, і поважні причини, як б перешкодили їй вчасно звернутись до суду за захистом свого права, відсутні, тим більше, що клопотань про поновлення пропущеного строку позивачка не заявляла, а відповідач наполягає на відмові в позові з підстав пропущення строку звернення до суду позивачем на підставі ст.100 КАС України, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі, з підстав пропущення позивачкою строку звернення до суду з даними позовними вимогами.
Керуючись ст.ст. 21,22,24,46,64 Конституції України, ст.48 Закону України “Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 року (в редакції Закону від 06.06.1996р.), ст.ст.10, 11, 70, 87, 94,158-163 Кодексу Адміністративного Судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області, про визнання дій неправомірними щодо невиплати щорічної допомоги на оздоровлення в установленому законом розмірі та зобов”язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова може бути оскаржена а апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Бориспільський міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня її проголошення та подальшої подачі апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.О. Мельник
скопійовано
-
скопійовано
-
