Справа № 484/3786/16-ц

Провадження № 2/484/209/17 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.02.2017 року Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

у складі: головуючого судді - Панькова Д.А.,

секретаря судового засідання - Фартушняк Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Первомайська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго», третя особа генеральний директор Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» Сивак Олег Петрович, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

13.12.2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив визнати незаконним і скасувати наказ генерального директора Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» № 1560-к від 04.11.2016 року про звільнення позивача з 28.09.2016 року з посади електрослюсаря з ремонту устаткування розподільних пристроїв 3 розряду філії Первомайського району Західного округу групи з ремонту та технічного обслуговування підстанцій 35 кВ і вище за п.3 ст. 36 КЗпП України; визнати недійсним запис в трудовій книжці за № 20 від 28.09.2016 року про звільнення позивача; поновити позивача на роботі та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до вимог ст. 119 КЗпП України за період з 28.09.2016 року до дня поновлення на роботі.

Свої вимоги мотивував тим, що він працював на посаді електрослюсаря з ремонту устаткування розподільних пристроїв 3 розряду філії Первомайського району Західного округу групи з ремонту та технічного обслуговування підстанцій 35 кВ і вище ПАТ «Миколаївобленерго» з 18 червня 2010 року.

14 липня 2016 року позивач був призваний на військову службу за контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу до закінчення особливого періоду або до демобілізації Первомайським об`єднаним міським військовим комісаріатом. У період проходження ним військової служби за контрактом його було звільнено з основного місця роботи за п.3 ст. 36 КЗпП України у звязку з призовом на військову службу. Вважає таке звільнення незаконним, оскільки воно суперечить вимогам частин 3,4 статті 119 КЗпП України, що визначають гарантії для працівників, які призвані на військову службу під час мобілізації і продовжують військову службу за контрактом і виключають звільнення таких працівників до закінчення строку укладеного контракту, тобто до закінчення особливого періоду, а тому був змушений звернутися до суду із вказаним позовом.

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що визначені статтею 119 КЗпП України гарантії поширюються на осіб, які призвані на військову службу по мобілізації і діють такі гарантії у період до закінчення мобілізації або особливого періоду. Вважає, що особливий період в Україні діяв під час оголошеної мобілізації з 18 березня 2014 року по 2 травня 2014 року; з 7 травня 2014 року по 21 червня 2014 року; з 24 липня 2014 року по 7 вересня 2014 року та з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року. Контракт укладено з позивачем у липні 2016 року, коли в Україні закінчився особливий період; також були відсутні: кризова ситуація, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а тому визначення у контракті позивача строку його дії «до закінчення особливого періоду або оголошення про демобілізацію» не відповідає чинному законодавству. Оскільки 28.09.2016 року набрав чинності Указ президента України № 411/2016 від 26.09.2016 року «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15», згідно якого постановлено провести звільнення військовослужбовців, крім тих, які виявили бажання продовжувати військову службу, всі укладені до цього часу контракти припиняють свою дію з 28.09.2016 року, а за бажанням військовослужбовців продовжувати військову службу, з ними укладаються нові контракти на новий строк. Вважає, що оскільки позивач після 28.09.2016 року на роботу не вийшов, продовжив військову службу за контрактом, його правомірно було звільнено за п.3 ст. 36 КЗпП України саме з 28.09.2016 року. На думку відповідача, на момент звільнення позивача з роботи в Україні не проводилася мобілізація, не був введений воєнний стан, а тому на цей час не розповсюджувався правовий режим особливого періоду. За таких обставин просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Третя особа генеральний директор Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» Сивак О.П. в судове засідання не з`явився, проте надав письмові заперечення проти позову, аналогічні запереченням представника відповідача.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані суду письмові докази, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді електрослюсаря з ремонту устаткування розподільних пристроїв 3 розряду філії Первомайського району Західного округу групи з ремонту та технічного обслуговування підстанцій 35 кВ і вище ПАТ «Миколаївобленерго» з 18 червня 2010 року, що підтверджується копією трудової книжки.

Відповідно до копії контракту 14 липня 2016 року позивач був призваний на військову службу за контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу до закінчення особливого періоду або до демобілізації Первомайським об`єднаним міським військовим комісаріатом.

Згідно витягу з наказу начальника 38 об`єднаного навчального центру Харківського університету Повітряних сил (по особовому складу) №57-РС від 14.07.2016 року на особливий період укладено контракт про проходження військової служби у ЗСУ строком до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, зараховано ОСОБА_1 до списків особового складу ЗСУ, прийнято на військову службу за контрактом осіб рядового складу, присвоєно «особистий номер» та призначено курсантом навчального взводу навчальної роти навчального батальйону, ВОС-837221.

Наказом № 1560-к від 04.11.2016 року від 28.09.2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади електрослюсаря з ремонту устаткування розподільних пристроїв 3 розряду філії Первомайського району Західного округу групи з ремонту та технічного обслуговування підстанцій 35 кВ і вище за п.3 ст. 36 КЗпП України, на підставі Указу Президента України від 26 вересня 2016 року № 411/2016, п.3 ст. 23 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХП.

Копію наказу про звільнення представник позивача отримала лише 06 грудня 2016 року, про що свідчить її особисний підпис на копії наказу, і про що не заперечувала представник відповідача, а тому строк звернення до суду, визначений ст.233 КЗпП України позивачем не порушено.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України в редакції, чинній на час звільнення позивача, підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно до ч.3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною 4 статті 119 КЗпП України визначено, що за працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у звязку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у звязку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форм власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з положеннями ч.2 ст. 2 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Пунктом 6 п.п. м) статті 24 вказаного Закону визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у звязку із закінченням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу за новим контрактом військовослужбовцями, які проходили військову службу за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону.

Частиною 2 статті 34 вказаного Закону визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною пятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною пятою статті 61 Закону України «Про освіту».

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами 3,4 статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Як зазначено вище, ОСОБА_1 був призваний на військову службу 14 липня 2016 року за контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу до закінчення особливого періоду або до демобілізації.

Таким чином, на нього поширюються гарантії, визначені ч.4 ст. 119 КЗпП України, в разі, якщо на час його звільнення з роботи в Україні існував особливий період.

Враховуючи наведене, визначальним в даному випадку є встановлення факту наявності або ж відсутності в Україні на час звільнення позивача особливого періоду.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обовязку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У частині четвертій статті 3 вказаного Закону зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.

Відповідно до ч.5 ст. 4 вказаного Закону обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.

Відповідно до Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», оголошено часткову мобілізацію, у звязку з чим в Україні з 18 березня 2014 року настав особливий період.

Законом «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду. Водночас, абзацом 6 статті 1 цього Закону визначено, що демобілізація це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати мирного часу.

Статтею 11 того ж Закону встановлено, що рішення про демобілізацію із внесенням його на затвердження Верховною Радою приймає Президент України.

Враховуючи зміст заходів мобілізації і демобілізації, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», закінчення заходів мобілізації не припинило особливий період, який діє в Україні з 18 березня 2014 року.

Зважаючи на кризову ситуацію, що виникла на сході України у квітні 2014 року та безпосередньо загрожувала національній безпеці України, відповідно до Указу Президента України від 14.04.2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» було розпочато проведення Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Збройні Сили України приймають участь в антитерористичній операції визначеним складом сил і засобів у відповідності до норм Закону України «Про боротьбу з тероризмом». На цей час проведення антитерористичної операції триває. Враховуючи наведене, наразі існує кризова ситуація, що загрожує національній безпеці України.

Отже, суд вважає, що позивач прийнятий на військову службу за контрактом з причин існування кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, і на даний час контракт діє, оскільки укладений до закінчення особливого періоду, який продовжує діяти в Україні; або до оголошення демобілізації, яка на даний час не оголошена. За таких обставин відповідно до частини 3,4 ст. 119 КЗпП України за ним на час проходження військової служби за контрактом зберігається місце роботи, посада і середній заробіток, тобто оспорюваний наказ про звільнення позивача з роботи є незаконним, а сам позивач має бути поновлений на роботі відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП України.

Також на підставі ч.2 ст. 235 КЗпП України з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, тобто з 28 вересня 2016 року по 20 лютого 2017 року. Розмір такого стягнення слід обчислювати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року, виходячи із середньоденного заробітку позивача за два останні місяці роботи до звільнення, помноженого на кількість робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. При цьому середньоденна заробітна плата обчислюється діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Відповідно до наданої відповідачем довідки про середньоденнний дохід позивача за останні два місяці, розрахований з урахуванням вищевказаних вимог, такий дохід ОСОБА_1 склав 267,94 грн.

Кількість робочих днів, за які має бути проведене стягнення, становить: у вересні 2016 року 3, у жовтні 20, у листопаді 22, у грудні 22, у січні 2017 року 22, у лютому 2017 року 14, а всього 103 робочих днів.

267,94 х 103 = 27597 грн. 82 коп. середній заробіток за час вимушеного прогулу.

При цьому виплату слід провести за мінусом податків та інших обовязкових платежів.

Що стосується вимоги позивача про визнання недійсним запису в трудовій книжці за № 20 від 28.09.2016 року про його звільнення, то в цій частині позову слід відмовити, оскільки порушені права позивача відновлено судом шляхом його поновлення на роботі з дня його звільнення та скасування наказу про звільнення, а тому визнавати недійсним запис у трудовій книжці немає потреби.

Позивачем при зверненні до суду судовий збір не сплачено. Оскільки позов задоволено, на підставі ч.3 ст. 88 ЦПК України судовий збір в наданій справі підлягає стягненню з відповідача на користь держави за ставками, які були встановлені станом на день предявлення позову для фізичних осіб; за трьома позовними вимогами двома немайнового характеру (про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі) та однією майнового характеру (стягнення середнього заробітку).

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 367 ЦПК України та ст. 235 КЗпП України рішення в частині поновлення на роботі слід допустити до негайного виконання.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212 215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним і скасувати наказ генерального директора Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» № 1560-к від 04.11.2016 року про звільнення з 28.09.2016 року ОСОБА_1 з посади електрослюсаря з ремонту устаткування розподільних пристроїв 3 розряду філії Первомайського району Західного округу групи з ремонту та технічного обслуговування підстанцій 35 кВ і вище за п.3 ст. 36 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на роботі у ПАТ «Миколаївобленерго» на посаді електрослюсаря з ремонту устаткування розподільних пристроїв 3 розряду філії Первомайського району Західного округу групи з ремонту та технічного обслуговування підстанцій 35 кВ і вище з 28.09.2016 року.

Стягнути з ПАТ «Миколаївобленерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28.09.2016 року по 20.02.2017 року в сумі 27597 (двадцять сім тисяч п`ятсот дев`яносто сім) грн. 82 коп. з відрахуванням із вказаної суми податків та інших обовязкових платежів.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ПАТ «Миколаївобленерго» на користь Держави 1653 (одну тисячу шістсот пятдесят три) грн. 60 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Миколаївської області через Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення вступає в законну силу по закінченню строку на його оскарження, а в разі подання апеляційної скарги, в день розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не буде скасоване.

СУДДЯ: