Номер провадження 2/489/171/17

РІШЕННЯ

Іменем України

15 лютого 2017 року місто Миколаїв

Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого судді Кокорєва В. В.,

при секретарі Недавній А. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 (далі-позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "САНАТІО" (далі-відповідач або ТОВ "САНАТІО") про встановлення факту, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив

У квітні 2016 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 30.12.2005 він був прийнятий відповідачем на посаду юриста до ТОВ "САНАТІО". Зазначає, що в результаті конфлікту з директором змушений був звільнитися за власним бажанням. Проте, отримавши трудову книжку, виявив, що там відсутні будь-яку відомості про його роботу у відповідача. Крім того позивач вказує, що з ним не був проведений розрахунок при звільненні.

Позивач просив суд, встановити факт, що він працював у ТОВ "САНАТІО" на посаді юриста з 30.12.2015 по 29.02.2016 та визначити розмір щомісячної заробітної плати позивача у розмірі 4167 грн.; стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 4167 грн., стягнути з відповідача на його користь 4167 грн. середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 793,72 грн.

26.05.2016, 25.08.2016 та 27.09.2016 до суду від позивача надходили заяви про збільшення вимог у вигляді доповнень до позову. Просив суд встановити факт, що він працював на посаді юриста у ТОВ "САНАТІО" з 30.12.2015 по 29.02.2016 та визначити розмір щомісячної заробітної плати позивача під час праці у ТОВ "САНАТІО" в розмірі 4167 грн.; стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі за лютий 2016 року в сумі 4167 грн., стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 30756,37 грн., стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 793,72 грн.

21.10.2016 до суду від відповідача надійшло заперечення.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, в попередніх засіданнях заперечував проти позову.

Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини та відповідні правовідносини.

Як вбачається з змісту позовної заяви, позивач посилається на те, що він працював у відповідача, але останній не в ніс жодних записів до трудової книжки позивача щодо його роботи на посаді юриста.

В наданій позивачем копії довіреності зазначено, що позивач працює в ТОВ "САНАТІО" на посаді юриста та уповноважений від імені довірителя - ТОВ "САНАТІО" здійснювати низку дій, перелік якої наведено в тексті довіреності. Довіреність дійсна до 01.01.2017. Довіреність скріплено печаткою ТОВ "САНАТІО".

Позивач було надано суду виписки з електронної почти, в яких має місце переписка позивача з відповідачем.

Представник відповідача в свою чергу стверджує, що позивачу дійсно видавалась довіреність для представництва інтересів відповідача. При цьому стверджував, що позивач ніколи не був і не є працівником ТОВ "САНАТІО".

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ст. 21 КЗпП України трудовий договір (контракт) є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і - забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізовувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

У відповідності до ст.ст. 29-31 КЗпП України, до початку роботи за укладеним трудовим договором (контрактом) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний: роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

У випадку коли роботодавець не видав наказу про прийняття на роботу, однак працівник фактично допущений до роботи, трудовий договір вважається укладеним.

Водночас, цивільне законодавство розрізняє трудові та цивільно-правові відносини.

Відповідно до ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Статтями 1002,1003 ЦК України передбачено, що повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги. У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Відповідно до ст. 1007 ЦК України, довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення. Довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором: забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення. Довіритель зобов'язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення. Довіритель зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.

При цьому, відповідно до вимог ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Представником відповідача не надано суду договору доручення або іншого цивільно правового договору на підтвердження виникнення правовідносин між сторонами. Не надано також доказів розрахунків з позивачем та відображення їх в бухгалтерському обліку, оскільки правовідносини почались в кінці 2015 року, а закінчились у 2016 році.

Аналізуючи докази надані позивачем в їх сукупності та законодавство яке регулює спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами є трудовими, оскільки це підтверджується фактом видачі довіреності на ім'я позивача саме з зазначенням того, що останній працював в ТОВ "САНАТІО" на посаді юриста.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач дійсно працював в ТОВ "САНАТІО" на посаді юриста, починаючи з 30.12.2015 по 29 лютого 2016 року.

Правовідносини, що виникли між сторонами є трудовими та регулюються нормами КЗпП України.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, закон прямо покладає на підприємство обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок виплатити всіх сум, що належать йому. У разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 N 100 (далі Порядок).

Відповідно до пункту 2 наведеного Порядку у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивачем надано суду довідку Головного управління статистики у Миколаївській області від 30.03.2016 №48/13.2-27 середня заробітна плата одного штатного працівника підприємства, установ та організацій по Миколаївській області у лютому 2016 року склала 4167 грн.

В позовній заяві ж позивач вказав, що заробітна плата йому виплачувалась відповідачем у розмірі 4200 грн. на руки, тобто після відрахування податків і зборів.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка позивач вказав, що його заробітна плата складала 4200 грн. "на руки" і за січень була йому виплачена.

З матеріалів справи слідує, що відсутні будь-які інші докази розміру заробітної плати позивача, окрім самих тверджень останнього. Тому, суд, розглядаючи справу у межах позовних вимог, приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі саме в розмірі 4167 грн.

Згідно наданої довідки заробітна плата позивача за повні два місяці, що передували його звільненню за січень 2016 року склала 4167 грн., за лютий 2016 року - 4167 грн. В січні та лютому 2016 року 40 робочих днів, тому середня заробітна плата позивача за один день складає:

(4167 грн. + 4167 грн.)/40 р. д. = 208,35 грн.

У зв'язку із цим, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку (по дату ухвалення рішення), тривалість якого складає 243 робочих днів, становить 50629,05 грн.

Проте, оскільки позивач в уточненій позовній заяві просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток у розмірі 30756,37 грн., то суд задовольняє вимогу саме в такому розмірі, тобто в межах заявлених вимог.

Згідно з ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки", при звільненні працівника йому виплачується компенсація за всі дні невикористаної відпустки.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про відпустки" право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустки забезпечується:

- гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;

- забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Згідно з ст. 74-84 КЗпП України громадянам, які працюють за трудовим договором надаються щорічні відпустки, а у разі звільнення їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки.

Враховуючи те, що позивачу при звільненні не виплачено суму компенсації за невикористану відпустку, то вимога про стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку також підлягає задоволенню.

Дослідивши докази долучені до матеріалів справи щодо їх належності і допустимості, оцінивши їх в сукупності, суд вважає, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 15, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд

вирішив

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "САНАТІО" про встановлення факту, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Встановити факт, що ОСОБА_1 працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю "САНАТІО" на посаді юриста з 30.12.2015 по 29.02.2016 із щомісячною заробітною платою, після відрахування податків і зборів, в розмірі 4167 грн. в місяць.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "САНАТІО" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за лютий 2016 року в сумі 4167 (чотири тисячі сто шістдесят сім) 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "САНАТІО" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 30756 (тридцять тисяч сімсот п'ятдесят шість) грн. 37 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "САНАТІО" на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 793 (сімсот дев'яносто три) грн. 72 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "САНАТІО" на користь держави судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а у разі оскарження особою, яка не була присутня під час проголошення рішення - з моменту отримання копії рішення.

Суддя В. В. Кокорєв