АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/524/15-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Осаулов А.А.

№ апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.

22-ц/796/2879/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2017 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Панченка М.М.

- Борисової О.В.

при секретарі - Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Сокуренко Наталії Вікторівни на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 грудня 2016 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 грудня 2016 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № Д06-01-37МК від 16 травня 2006 року, яка складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 15 631,24 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 11 672,37 грн., заборгованості по сплаті пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в розмірі 5 667,21 грн., а всього 32 970,82 грн. та судовий збір в розмірі 1 076,29 грн..

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_6 судові витрати, пов'язані з проведенням експертизи, в розмірі 4500,00 грн..

Не погоджуючись частково з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Сокуренко Наталія Вікторівна подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 грудня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні фактичних обставин справи та невірній оцінці наявних в матеріалах справи доказів. Вважає, що суд першої інстанції не мав правових підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, так як відповідачем ОСОБА_5 відповідна заява до суду не подавалася, а за правилом статті 267 ЦК України позовна даність застосовується виключно за заявою сторони у спорі. Оскільки відповідна заява була подана другим відповідачем ОСОБА_6, позовна давність підлягала застосуванню лише до вимог, що були пред'явлені до цього відповідача. Посилалася на те, що покладений судом першої інстанції в основу прийнятого рішення про відмову в задоволенні вимог до ОСОБА_6 висновок судової почеркознавчої експертизи № 1877 від 07 вересня 2016 року не є допустимим доказом в розумінні ст. 59 ЦПК України, так як предметом експертного дослідження виступала копія договору поруки, а не оригінал.

В судове засідання представник позивача Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не з»явились, про день та час слухання справи судом повідомлялись у встановленому законом порядку, причину свої неявки суду не повідомили, а тому, колегія суддів вважає можливим розгляд справи у відсутності сторін.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 16 травня 2006 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № Д06-01-37МК, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 36 000,00 грн., а позичальник повернути кредит і сплатити відсотки, комісії та винагороди, штраф і пеню в обумовлені даним договором і графіком погашення терміни.

Термін повного погашення кредиту встановлено по 16 травня 2008 року включно.

Відповідно до п.п. 2.2.2., 2.2.3. договору, позичальник зобов'язався погашати кредит і сплачувати відсотки за користування кредитом, у відповідності до умов договору та графіку погашення кредиту та відсотків, проведеного в додатку 1, який є невід'ємною частиною цього договору.

Виконання ОСОБА_5 своїх зобов'язань позичальника за кредитними договором забезпечувалося договором поруки №06-01-37 П від 16 травня 2006 року, за яким поручителем виступала ОСОБА_6.

В пункті 2 договору поруки встановлювалося, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

У зв'язку з неналежним виконання позичальником ОСОБА_5 своїх зобов'язань за кредитним договором № Д06-01-37МК, 14 жовтня 2014 року йому та ОСОБА_6 було направлено вимогу про погашення заборгованості, в якій зазначено про необхідність в термін не пізніше п'яти днів з дати одержання цього повідомлення сплатити борг, який становить 96 351,51 грн., з них: 15 631,24 грн. заборгованість за кредитом; 40 400,78 грн. заборгованість за відсотками; 40 319,49 грн. пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.

Вказана вимога у встановлений в ній п'ятиденний строк не виконана, заборгованість за кредитним договором № Д06-01-37МК сплачена не була.

Як вбачається з розрахунку заборгованості по клієнту банку ОСОБА_5, останній свої зобов'язання позичальника щодо повернення отриманих кредитних коштів належно не виконував, регулярних платежів в рахунок погашення тіла кредиту і сплати відсотків не здійснював, в зв'язку з чим, станом на 09 грудня 2014 року, у нього є заборгованість у розмірі 97 628,67 грн., з яких: 15 631,24 грн. - заборгованість за кредитом; 40 400,78 грн. - заборгованість за відсотками; 41 596,65 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.

Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості в вищевказаних розмірах, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» посилалося на те, що відповідач передбачені умовами кредитного договору обов'язки по поверненню кредитних коштів та сплаті нарахованих відсотків не виконує, платежів в рахунок погашення боргу не здійснює, у зв'язку з чим існуюча заборгованість підлягає стягненню з нього та з поручителя ОСОБА_6 солідарно в судовому порядку.

Задовольняючи позовні вимоги частково, стягуючи з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість в розмірі 32 970,82 грн., суд першої інстанції виходив з того, що факт невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань за договором та наявність простроченої заборгованості встановлені в ході судового розгляду, водночас, враховуючи, що відповідачем ОСОБА_6 було подано заяву про застосування строків позовної давності, з урахуванням положень статей 257, 258, 267 ЦК України, вимоги про стягнення процентів та пені підлягають задоволенню частково, в межах сум, що обчислені виходячи з трирічного та однорічного строків позовної давності.

Проте, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції в повній мірі погодить не може, оскільки він не відповідає наявним в матеріалах справи доказам та вимогам закону, з наступних підстав.

Так , як зазначено в статті 267 ЦК України, за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення, судом застосовується позовна давність. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем ОСОБА_6, яка є стороною даного спору, подано заяву про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення заборгованості.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно ст. 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частина 5 цієї статті встановлює, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як роз'яснив Верховний Суд України в правовому висновку у справі № 6-133цс14, за договором банківського обслуговування, яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг строку позовної давності стосовно повернення кредиту в повному обсязі починається не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту.

Так, в пункті 1.3 укладеного між сторонами кредитного договору № Д06-01-37МК було погоджено, що термін повного повернення кредиту встановлюється до 16 травня 2008 року включно.

В пункті 3.3 договору зазначено, що остаточне погашення заборгованості за кредитом виконується не пізніше дати, вказаної в пункті 1.3 договору.

Згідно пункту 3.4 договору, повне погашення відсотків за користування кредитними коштами здійснюється не пізніше за день повного погашення суми кредиту.

Оскільки позичальник ОСОБА_5 прийняв на себе обов'язок в строк по 16 травня 2008 року включно в повному обсязі здійснити повернення отриманих кредитних коштів та сплатити нараховані за користування кредитом проценти, з наступного після цієї дати дня Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» довідалося про порушення свого права як кредитора на отримання належних за кредитним договором сум, а тому перебіг строку позовної давності стосовно повернення кредиту в повному обсязі розпочався з 17 травня 2008 року.

Згідно статті 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Як вбачається з кредитного договору № Д06-01-37МК, в пункті 4.7 сторони погодили, що термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, комісії, неустойки, пені, штрафів за даною угодою встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

Тобто, строк позовної давності на пред'явлення Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором № Д06-01-37МК, який розпочався з 17 травня 2008 року, з урахуванням погодженого сторонами в пункті 4.7 п'ятирічного строку на пред'явлення вимог, вважається таким, що сплив, 17 травня 2013 року.

При цьому, з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося 27 грудня 2014 року, що підтверджується відтиском штампу УДППЗ «Укрпошта» на конверті, тобто з пропуском строку позовної давності.

Суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув, зміст укладеного між сторонами кредитного договору № Д06-01-37МК належним чином не дослідив, дату початку та закінчення перебігу строку позовної давності за вимогами Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» не з'ясував, у зв'язку з чим, дійшов помилкового висновку про те, що позовні вимоги банку про стягнення заборгованості частково заявлені в межах строку позовної давності і можуть бути задоволеними.

Стаття 267 ЦК України встановлює, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (справа «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; справа «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Аналогічну правову позицію висловив також Верховний Суд України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором заявлені поза межами строку позовної давності, що не було враховано судом першої інстанції при вирішенні спору, колегія суддів вважає, що позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5 не підлягає задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, оцінюючи досліджені докази в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 грудня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості в розмірі 32 970,82 грн. і судового збору в розмірі 1 076,29 грн. ухвалене з порушенням норма матеріального права, а тому підлягає скасуванню в цій частині із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5.

В частині вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», пред'явлених до поручителя ОСОБА_6, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дані вимоги не підлягають задоволенню як такі, що заявлені безпідставно, оскільки дослідженими в судовому засіданні доказами підтверджується, що ОСОБА_6 договір поруки не підписувала, а тому договірні відносини між нею та позивачем відсутні.

Так, відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За змістом ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідачем ОСОБА_6 факт укладення з Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» договору поруки категорично заперечується.

Згідно наявного в матеріалах справи Висновку судово-почеркознавчої експертизи № 1877 від 07.09.2016 року, проведеної Київською незалежною судово-експертною установою на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року, експертом було встановлено, що підпис від імені ОСОБА_6, зображення якого міститься в графі «Поручитель» копії Договору поруки № 06-01-37П від 16 травня 2006 року, виконаний не ОСОБА_6, а іншою особою із наслідуванням підпису ОСОБА_6. Запис «ОСОБА_5», зображення якого міститься в графі «Поручитель» копії Договору поруки № 06-01-37П від 16 травня 2006 року, виконаний не ОСОБА_6, а іншою особою.

Так як з досліджених доказів вбачається, що ОСОБА_6 в дійсності не виступала стороною за договором поруки № 06-01-37П від 16 травня 2006 року, не досягала будь-яких домовленостей з позивачем щодо взяття на себе солідарної відповідальності за зобов'язаннями ОСОБА_5 по кредитному договору № Д06-01-37МК, її внутрішнє волевиявлення на вчинення цього правочину було відсутнє, договір поруки № 06-01-37П від 16 травня 2006 року не може вважатися таким, що укладений з ОСОБА_6 в розумінні ст. 638 ЦК України, а тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», пред'явлених до поручителя ОСОБА_6.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновок судово-почеркознавчої експертизи № 1877 від 07.09.2016 року, проведеної Київською незалежною судово-експертною установою, не може вважатися належним доказом в розумінні ст. 59 ЦПК України, так як дослідження було проведено за копією договору поруки № 06-01-37П, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на наступне.

Згідно ст. 143, 144 ЦПК України, для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Експертиза призначається ухвалою суду, де зазначаються: підстави та строк для проведення експертизи; з яких питань потрібні висновки експертів, ім'я експерта або найменування експертної установи, експертам якої доручається проведення експертизи; об'єкти, які мають бути досліджені; перелік матеріалів, що передаються для дослідження, а також попередження про відповідальність експерта за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою підтвердження чи спростування належності ОСОБА_6 підпису на договорі поруки № 06-01-37П від 16 травня 2006 року, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року у справі було призначено судову - почеркознавчу експертизу.

Даною ухвалою також зобов'язано позивача Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» надати для проведення експертизи оригінал договору поруки № 06-01-37П від 16 травня 2006 року.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_6 було вчинено всі дії, спрямовані на забезпечення проведення експертизи. Надано експерту зразки підпису в достатній кількості, у відповідності до вимог Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, а також здійснено оплату вартості експертизи.

Водночас, Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» не було надано суду оригіналу договору поруки № 06-01-37П від 16 травня 2006 року, з невідомих причин.

Як зазначено в пункті 8 Положення про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 351 від 30 червня 2016 року, банк за кожним кредитом боржника формує кредитну документацію (справу) боржника відповідно до вимог, визначених цим Положенням. Кредитна документація (справа) боржника має містити дані, які є обов'язковими та мінімально необхідними для належної оцінки кредитного ризику. Перелік документів, які мають міститись у кредитній документації (справі), наведено в додатку 2 до цього Положення. Додаток № 2 до Положення визначає, що кредитна документація (справа) формується банком на паперових носіях і повинна містити дані, згруповані хронологічно за визначеними розділами. В розділі «Документи щодо застави (у тому числі її моніторингу)» повинна міститися юридична документація щодо заставодавця/поручителя.

Таким чином, оригінал договору поруки № 06-01-37П від 16 травня 2006 року, як юридична документація щодо поручителя, повинен зберігатися в матеріалах кредитної справи боржника ОСОБА_5.

Незважаючи на це, будь-яких обґрунтованих доводів чи пояснень щодо причин ненадання суду оригіналу договору поруки № 06-01-37П від 16 травня 2006 року для надання його в розпорядження експертів для проведення судової почеркознавчої експертизи Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» зазначено не було.

Як вбачається з матеріалів справи, призначена ухвалою суду почеркознавча експертиза була доручена сертифікованій експертній установі - Київській незалежній судово - експертній установі.

Експертне дослідження проведено експертом ОСОБА_8.

Відповідно до даних з Реєстру атестованих судових експертів Міністерства юстиції України, експерт ОСОБА_8 за типом експерта значиться як фахівець державної спеціалізованої установи, є судовим експертом - криміналістом із правом проведення почеркознавчої експертизи, зокрема, по спеціальності 1.1 - дослідження почерку і підписів.

За таких обставин, так як призначена у справі судова почеркознавча експертиза була проведена кваліфікованим експертом сертифікованої експертної установи, на підставі ухвали суду, при цьому оригінал договору поруки № 06-01-37П від 16 травня 2006 року не був предметом дослідження у зв'язку з його ненаданням позивачем Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», незважаючи на покладення на нього відповідного обов'язку ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано поклав результати експертного дослідження в основу рішення про відмову в задоволенні позовних вимог банку до поручителя, а доводи апелянта щодо неналежності вказаного доказу є безпідставними.

Посилання апеляційної скарги на те, що відповідачем ОСОБА_5 заява про застосування строків позовної давності не подавалася, а тому наслідки спливу позовної давності не підлягають застосуванню до позовних вимог, що пред'явлені до цього відповідача, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Статтею 267 ЦК України встановлено, що підставою для відмови у позові є сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

Вимог щодо того, що кожен із відповідачів у справі повинен подавати заяву про застосування позовної давності стосовно пред'явлених до нього безпосередньо вимог, положення даної статті не містять.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення до суду з даним позовом як до ОСОБА_5, так і до ОСОБА_6, яка подала заяву про застосування позовної давності, є одне і те ж фінансове зобов'язання, що виникло у зв'язку з простроченням виконання кредитного договору № Д06-01-37МК.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції невірно розтлумачено положення статті 267 ЦК України та безпідставно застосовано позову давність до вимог, пред'явлених до ОСОБА_5, є необгрутованими.

Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 також не спростовують.

За таких обставин, оцінюючи досліджені докази в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника позивача Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Сокуренко Наталії Вікторівни підлягає частково задоволенню, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 грудня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості в розмірі 32 970,82 грн. та судового збору в розмірі 1 076,29 грн. ухвалене з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню в цій частині із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5.

В решті рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 грудня 2016 року є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.251, 256, 259, 260, 261, 267 ЦК України ст.ст. 303, 307, 309, 313, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника позивача Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» СокуренкоНаталії Вікторівни задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 грудня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості в розмірі 32 970,82 грн. і судового збору в розмірі 1 076,29 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В решті рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 грудня 2016 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: