Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сєвєрова Є. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2017 року м. Одеса

Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі :

головуючого - судді Сєвєрової Є.С.,

суддів: Гірняк Л.А., Дрішлюка А.І.

при секретарі - Поліхрановій Ю.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 16 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_6, про усунення перешкод у праві користування та розпорядження майном шляхом виселення, витребування майна та визнання договору іпотеки недійсним,

в с т а н о в и л а:

24.03.2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про витребування майна із чужого незаконного володіння, усунення перешкод у праві користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення та визнання договору іпотеки недійсним. У позовній заяві посилалася на те, що між нею та ОСОБА_3 були укладені договори позики та договір іпотеки.

24.10.2013 року ОСОБА_3 шляхом незаконних дій нотаріуса набув права власності на предмет іпотеки: магазин за адресою м. Котовськ вул. Самборського, 33, заволодів предметом іпотеки (магазином), примусивши її залишити спірне приміщення. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2015 року дії приватного нотаріуса Котовського нотаріального округу ОСОБА_7 визнано протиправними, зобов’язано скасувати запис про право власності ОСОБА_3 на предмет іпотеки. Однак майно у власність їй не повернуто, а передано в оренду іншим особам і вона позбавлена можливості їм користуватися. Договір іпотеки слід визнати недійсним, оскільки він не відповідає вимогам закону, зокрема, невірні відомості про код ОСОБА_3, зміст зобов’язання щодо порядку виконання є незрозумілим, на час його укладання була відсутня згода власника земельної ділянки, в договорі відсутні відомості про заставну. Право власності на спірний об’єкт підлягає захисту шляхом усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, його витребуванням із виселенням ОСОБА_3 (а.с.106-109).

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 16 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове про задоволення позову.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 29.09.2012 року уклали договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 в якості позики 652000 грн., що є еквівалентом 80000 доларів США.

01.08.2013 року були внесені зміни до вказаного договору позики, пункти 1,2,4 викладені в такій редакції, зокрема: пункт 1: ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_2 прийняла грошові кошти в сумі 815000 грн., що є еквівалентом 100000 доларів США (а.с. 43); пункт 2: Зазначену суму грошей позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві готівкою в строк до 29.09.2014 року з наступним графіком погашення боргу: до 01.09.2013 року - 300000 грн. ; до 01.10.2013 року – 215000 грн.; з 01.10.2013 року по 29.09.2014 року по 18750 грн. щомісячно; пункт 4: в разі, коли позичальник не поверне позичені гроші у встановлений строк, позикодавець вправі стягнути заборгованість шляхом передачі позичальником позикодавцю права власності на будівлю магазину (а.с.58).

На забезпечення виконання зобов’язань 29.09.2012 року сторони уклали договір іпотеки - кам’яної будівлі магазину загальною площею 46,8 кв.м., зазначеної на схематичному плані під літ.»А» з прибудовою (незакінчене будівництво) літери «А-1, а», розпочатим будівництвом «А-2», ганками «а-1, а-2» та вимощенням 1,11, яка знаходиться в м. Котовську Одеської області, вул. Самборського, 33. В договорі зазначено, що земельна ділянка площею 330 кв.м., на якій розташована ця будівля магазину, орендується іпотекодавцем згідно з договорами оренди № 26-с, затвердженим заступником начальника Фонду держмайна по Одеській області 11.07.2002 року та № 69-с , затвердженим заступником начальника Фонду держмайна по Одеській області 11.11.2002 року (а.с.10).

01.08.2013 року сторони внесли зміни до вказаного договору іпотеки, пунктом 1.1 якого передбачили, що даний договір забезпечує виконання ОСОБА_2 своїх зобов’язань перед ОСОБА_3, які випливають з укладеного між ними 29.09.2012 року в простій письмовій формі договору позики, за яким ОСОБА_2 позичила в ОСОБА_3 гроші в сумі 815000 грн., що є еквівалентом 100000 доларів США на строк до 29 вересня 2014 року.

На підставі свідоцтва про право власності на магазин (а.с.9) та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.15) предмет іпотеки належить ОСОБА_2 на праві власності.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з безпідставності вимог позивачки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Так, виправлення в тексті договору щодо ідентифікаційного коду ОСОБА_3 пояснені опискою, яка була допущена під час його укладання, і жодним чином на зміст договору не вплинула, оскільки не заперечується, що договір укладено саме між ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Доводи про не зазначення в договорі відомостей про заставну спростовуються п.1.7 Договору, з якого видно, що укладається він без видачі такої (а.с.10).

Зміст позикового зобов’язання, строк та порядок повернення коштів вбачається з тексту договору позики та додатків про внесення змін до нього, які у встановленому порядку не визнані недійсними, з договору іпотеки видно, на забезпечення якого зобов’язання він укладений, законом не передбачений обов’язок викладення в договорі іпотеки вимог основного зобов’язання, на забезпечення якого він укладений.

На час укладання договору іпотеки ОСОБА_2 була власником кам’яної будівлі магазину загальною площею 46,8 кв.м., зазначеної на схематичному плані під літ.»А» з прибудовою (незакінчене будівництво) літери «А-1, а», розпочатим будівництвом «А-2», ганками «а-1, а-2» та вимощенням 1,11, яка знаходиться в м. Котовську Одеської області , вул. Самборського, 33, договір іпотеки укладений щодо майна, яке належить їй на праві власності, а земельна ділянка, як така, що не належить ОСОБА_2 на праві власності, предметом договору іпотеки не була.

На час укладання договору іпотеки перехід права власності на предмет іпотеки не відбувається, а у разі звернення стягнення на будівлі (споруди), новий власник не позбавлений можливості набуття прав та обов’язків щодо такої ділянки, які мав іпотекодавець за правочином, яким установлені умови оренди земельної ділянки.

Враховуючи такі вимоги закону, у разі якщо право власності на будівлю (споруду) та земельну ділянку належить різним особам, сам факт укладання договору іпотеки будівлі не тягне автоматичного статусу іпотеки земельної ділянки.

Посилання позивачки на те, що предметом іпотеки є об’єкт незавершеного будівництва, відтак на такий договір розповсюджується режим ст. 16 Закону України «Про іпотеку» про те, що передача в іпотеку об’єктів незавершеного будівництва здійснювалась шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об’єкт незавершеного будівництва, підставою для задоволення позову бути не можуть.

Так, свідоцтвом про право власності на магазин, загальною площею 46,8 кв.м. від 25.12.2001 року, виданим Виконавчим комітетом Котовської міської ради (а.с.9), витягом про реєстрацію права власності (а.с.15,42) підтверджено, що на час укладання договору іпотеки ОСОБА_2 є власником зазначеного магазину, право власності на який зареєстровано як на об’єкт, зданий до експлуатації площею 46,8 кв.м. Одночасне зазначення в відомостях технічної інвентаризації та витягу про наявність будівлі під літ. «А», яка містить прибудову (незакінчене будівництво), та розпочате будівництво «А-2», не спростовує факту здачі до експлуатації решти будівель, які були предметом іпотеки.

Таким чином, твердження позивачки, що предмет договору іпотеки мав безумовний статус об’єкту незавершеного будівництва, який потребує окремої реєстрації як такий, спростовуються правовстановлювальними документами на майно, в яких такий статус не відображений.

Зважаючи на такі обставини, доводи про те, що до виниклих правовідносин безумовно підлягають до застосування висновки, викладені у постанові судових палат у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі №6-69цс13, до уваги прийняті бути не можуть, оскільки стосуються передачі в іпотеку об’єктів незавершеного будівництва, які не мають статусу майна, прийнятого до експлуатації.

Відповідно до ч.3ст.413 ЦК України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для забудови не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди, що розміщені на такій земельній ділянці), внесено до статутного фонду, передано у заставу.

За змістом статей 15,16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За змістом ст.ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Як підстави позову про визнання договору іпотеки недійсним, так і доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 зводяться до зазначення про порушення, які стосуються долі земельної ділянки, але як встановлено, власником ділянки вона не була, а долю належних будівель (споруд) вирішила самостійно шляхом передачі їх в іпотеку.

З огляду на такі правила закону і зміст виниклих правовідносин, право вимоги щодо визнання недійсним договору іпотеки будівлі (споруди) з підстав відсутності згоди на таке власника земельної ділянки належить власнику земельної ділянки, а не ОСОБА_2, про що вірно встановлено судом першої інстанції.

Змістовних доводів щодо того, як такі обставини впливають на обсяг саме її прав та обов’язків ОСОБА_2 не наведено.

Рішенням Котовської міської ради від 23.04.2014 року скасований п.6 рішення Котовської міської ради №11-У від 17.05.2006 року в частині укладання договору резервування із ОСОБА_2 у зв’язку з переходом прав до ОСОБА_8 (а.с.129), тому з огляду на існування і такого рішення, не визнаного у встановленому порядку недійсним, права вимоги у ОСОБА_2 щодо ділянки на час вирішення спору відсутні.

Більш того, про склад та статус будівель, зміст оформлених на них прав, перебування землі під ними в оренді, ОСОБА_2 було достовірно відомо щонайменше з 2002 року і на час укладання договору іпотеки, але таке не стало для неї перешкодою для вступу в зобов’язальні правовідносини.

Визнаючи такі зобов’язання та, усвідомлюючи їх наслідки, вона надавала згоду на передачу майна у власність ОСОБА_3 шляхом звернення із заявою до нотаріуса.

За таких обставин, заявлення позову саме з вищевикладених підстав поряд із доводами про виправлення ідентифікаційного коду ОСОБА_3, відсутність відомостей про заставну, які з очевидністю носять формальний характер, суперечать принципу добросовісності, передбаченому загальними засадами цивільного законодавства, тому не можуть залишатися поза увагою суду.

Жодних доказів на підтвердження повернення боргу хоча б у розмірі, який на її думку відповідає змісту зобов’язання, не надано, при тому, що факт позикових зобов’язань не спростований.

Отже, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду в частині безпідставності вимог про визнання договору іпотеки недійсним не спростовують.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо незаконності висновків суду в частині відмови у задоволенні решти вимог ОСОБА_2, колегія суддів виходить з наступного.

Пунктами 4,1,4.2.,4.2.1 договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем будь – яких умов договору позики.

Задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватись за рішенням іпотекодержателя. У випадку набуття іпотекодержателем права звернення стягнення на предмет іпотеки та прийняття іпотекодержателем письмового рішення про набуття предмета іпотеки у власність, іпотекодавець передає іпотекодержателю право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов’язання за кредитним договором та інших витрат, передбачених цим договором.

З дати прийняття іпотекодержателем письмового рішення про набуття предмета іпотеки у власність, іпотекодавець передає іпотекодержателю, а іпотекодержатель набуває право власності на предмет іпотеки та набуває право зареєструвати відповідно до чинного законодавства своє право власності на предмет іпотеки.

Підписанням договору іпотекодавець засвічує, що надає іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за власним одноосібним письмовим рішенням іпотекодержателя про набуття предмета іпотеки у власність.

Іпотекодавець підписанням цього договору засвідчує, що наявність будь – яких інших документів, крім договору іпотеки та письмового рішення іпотекодержателя про набуття предмета іпотеки у власність, для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки не вимагається.

Право власності на предмет іпотеки переходить до іпотекодержателя з дати прийняття ним письмового рішення про набуття предмета іпотеки у власність.

З дати прийняття іпотекодерждателем письмового рішення про набуття предмета іпотеки у власність цей договір виступає правовстановлюючим документом та є правовою підставою для державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. Іпотекодавець погоджується із тим, що це застереження, відповідно до Закону України «Про іпотеку», вважається Договором про задоволення вимог іпотекодержателя (а.с.11).

Встановлено, що реалізуючи такі умови укладеного договору, ОСОБА_3 через невиконання позикового зобов’язання було прийнято рішення про набуття предмета іпотеки у власність, і 24.10.2013 року ОСОБА_2 подала приватному нотаріусу Котовського міського нотаріального округу ОСОБА_7 заяву, якою підтвердила, що не заперечує проти передачі ОСОБА_3 права власності на належну їй будівлю магазину, яка знаходиться в м. Котовську, вул. Самборського, 33, з реєстрацією цього права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та з припиненням всіх зобов’язань по договору позики від 29.09.2012 року (зі змінами від 01.08.2013 року) ( а.с.250).

Таким чином, у передбачений договором спосіб було реалізовано право набуття майна у власність, що спростовує доводи ОСОБА_2 про незаконне вибуття майна з її володіння поза її волею, та самоправне, безпідставне набуття його ОСОБА_3

Подальше, майже через рік, оспорення правомірності дій нотаріуса ОСОБА_2 та зобов’язання скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3, змісту викладеного не спростовує, оскільки рішенням Одеського апеляційного адміністративного суду не встановлено порушень у діях сторін з приводу реалізації умов договору, сам договір предметом оспорення не був, і судом визнано протиправним дії нотаріуса фактично з формальних підстав – здійснення реєстрації права власності без вчинення нотаріальної дії.

Отже, такі висновки адміністративного суду не впливають на зміст виниклих між сторонами цивільних правовідносин, не змінюють та не скасовують умови договору про порядок набуття майна у власність на підставі застереження в іпотечному договорі, так само як і вимоги Закону України «Про іпотеку», якими передбачено право набуття майна у власність за іпотечним застереженням.

Не заперечується сторонами, підтверджено договорами оренди майна (а.с.182,184), що в порядку реалізації п.4.7 договору іпотеки про те, що після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та на період його реалізації, з метою забезпечення його належного господарського використання, відповідно до його цільового призначення, а також отримання доходів, іпотекодавець уповноважує іпотекодержателя вступити в управління предметом іпотеки (а.с.13), ОСОБА_3 вчинювалися дії щодо визначення подальшої долі майна шляхом передачі його в оренду ОСОБА_5 та ОСОБА_4

Первісні договори оренди майна були укладені після звернення стягнення на предмет іпотеки.

В подальшому договори оренди були укладені на новий строк, на час вирішення спору факт користування спірним майном ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не спростований, договори оренди не визнані недійсними, відтак спірне майно перебуває у їх користуванні.

Водночас позовних вимог до них як належних відповідачів по виниклим правовідносинам, не заявлено, що вбачається з позовної заяви (а.с.106-109), в якій вимоги про виселення, витребування майна, усунення перешкод в здійсненні права власності пред’явлені до ОСОБА_3

Крім того, самі по собі вимоги, зокрема про усунення перешкод в здійсненні права власності та витребування майна із незаконного володіння є взаємовиключними, що є окремою підставою унеможливлення задоволення її вимог.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексі, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Враховуючи такі обставини, вимоги про усунення перешкод, виселення, звільнення та витребування майна пред’явлені до ОСОБА_3 як неналежного відповідача, тому з огляду і на такі обставини задоволені бути не можуть.

Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 21.01.2016 року задоволено вимоги ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки будівлю магазину, яка знаходиться в м. Котовську, вул. Самборського, 33.

На час вирішення цього спору, воно не набрало законної сили, тому не могло вважатися підставою для набуття прав у спірних правовідносинах.

Виходячи з таких вимог, не може бути прийнято до уваги і рішення апеляційного суду Одеської області від 21.12.2016 року, яким фактично підтверджено правомірність рішення суду першої інстанції від 21.01.2016 року про звернення стягнення на спірний предмет іпотеки за позовом ОСОБА_3, оскільки ухвалене пізніше, аніж здійснюється перевірка відповідності вимогам закону рішення у цій справі.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позову, хоча частково шляхом невірного правового обґрунтування, проте це не призвело до неправильного вирішення справи, тому рішення суду підлягає зміні в частині мотивів і підстав відмови у задоволенні позову ОСОБА_2, а в решті – залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.304,п.3ч.1ст.307,309,313,314,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 16 листопада 2016 року змінити в частині підстав та мотивів відмови в задоволенні позову ОСОБА_2, в решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: