КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2017 р. Справа№ 910/1978/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Зубець Л.П.

Шапрана В.В.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Іваненко І.П. (довіреність №91/2016/07/27-2 від 27.07.2016 р.)

від відповідача - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва

на рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2016 р.

у справі №910/1978/16 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва про стягнення 22523,11 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 6535,12 грн. інфляційних втрат, 6533,35 грн. пені, 589,90 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.03.2016 р. у даній справі, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 р., позов Публічного акціонерного товариства «Київенерго» задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.09.2016 р. рішення господарського суду міста Києва від 25.03.2016 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 р. у справі № 910/1978/16 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.11.2016 р. позов ПАТ «Київенерго» задоволено, стягнуто з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва заборгованість в розмірі 22523,11 грн., пеню в розмірі 6533,35 грн., інфляційні втрати в розмірі 6535,12 грн. та 3 % річних в розмірі 589,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представника відповідача.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 28.12.2016 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

26.12.2003 р. між Акціонерною енергопостачальною організацією «Київенерго», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Київенерго», (енергопостачальна організація) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва (абонент) було укладено договір № 510056, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді (п. 1.1 договору).

Сторони погодили, що постачальник зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем для потреб опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно з додатком № 1 до договору (п. 2.2.1 договору).

Споживач зобов'язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку № 1, не допускаючи їх перевищення; виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору (п.п. 2.3.1, 2.3.2 договору).

Також сторонами договору було погоджено:

- тарифи та порядок розрахунків (додаток № 4), відповідно до якого абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі теплозбуту № 2 за адресою: вул. Драгоманова, буд. № 40-В, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду. Абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує позивачу вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна, згідно Закону України "Про заставу" як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії;

- умови припинення подачі теплової енергії (додаток № 7).

Даний договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2003 р. Договір вважається подовженим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 8.4 договору).

Додатком № 9 до договору визначено абонентів, які знаходяться на балансі КП по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва та яким надаються послуги, а саме: житловий будинок за адресою: м. Київ, вул. Серафимовича, 11 (особистий рахунок 510056), який за своїм призначенням є господарчим блоком (додаток № 8 до договору).

З матеріалів справи вбачається, що позивач умови договору № 510056 від 26.12.2003 р. виконав у повному обсязі, а саме - за період з 01.12.2014 р. по 30.04.2015 р. надав послуги з постачання теплової енергії у гарячій воді зазначеному абоненту на загальну суму 22523,11 грн., що підтверджується обліковими картками за вказаний період та поясненнями представників сторін.

Відповідач зі свого боку умови договору в частині оплати послуг з постачання теплової енергії виконав неналежним чином, вартість наданих позивачем послуг на вказану суму - не сплатив.

У зв'язку з чим, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість з оплати вартості наданих послуг у сумі 22523,11 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частиною 2 ст. 714 ЦК України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ст.ст. 1, 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Статтею 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідач стверджує, що у заявлений до стягнення період він не мав статусу балансоутримувача будинку за адресою: м. Київ, вул. Серафимовича, 11 та не був споживачем теплової енергії по цьому будинку, а заборгованість, яка виникла у період з 01.12.2014 р. по 30.04.2015 р., має бути сплачена новим балансоутримувачем - КП «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва».

Розпорядженням Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 17.06.2013 р. № 335 «Про організаційно-правові заходи щодо обслуговування житлового та нежитлового фонду територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Дніпровської районної державної адміністрації» житловий та нежитловий фонд територіальної громади міста Києва був переданий на праві господарського відання КП «Керуюча дирекція Дніпровського району міста Києва», у тому числі і нежитлова будівля, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Серафимовича, 11, що підтверджується відповідним актом приймання - передачі основних засобів від 30.10.2013 р.

З матеріалів справи вбачається, що у спірних правовідносинах, які виникли за договором № 510056 від 26.12.2003 р. відповідача - КП по УЖГ Дніпровського району міста Києва визначено саме споживачем (абонентом), а не балансоутримувачем та на нього покладено обов'язок сплачувати вартість спожитої теплової енергії (п. 2.3.1 договору).

При цьому, п. 9.4 договору передбачено, що жодна із сторін не має право передавати свої права та обов'язки за даним договором третій стороні без письмової згоди іншої сторони. При наявності такої необхідності договір необхідно переоформити на нового суб'єкта договору.

Відповідно до п. 9.3 договору, у випадках передачі абонентом об'єкту іншій організації, енергопостачальна організація повинна бути повідомлена в 3-денний термін відповідним двостороннім листом здаючого та приймаючого об'єкт. У цьому разі договір буде припинений тільки при повній сплаті абонентом заборгованості за спожиту теплову енергію.

Отже, у зв'язку зі зміною балансоутримувача договір постачання № 510056 від 26.12.2003 р. правомірно не був розірваний сторонами, також не було проведено і заміни сторони цього договору з КП по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва на КП «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва».

Наданий відповідачем до матеріалів справи акт приймання-передачі основних засобів від 30.10.2013 р. свідчить лише про передачу відповідачем майна на баланс КП «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва», зокрема, житлового будинку за адресою вул. Серафимовича, 11, на виконання Розпорядження Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 17.06.2013 р. №335, а не про зміну сторони у господарському зобов'язанні.

Натомість будь-яких розподільчих балансів чи передавальних актів між відповідачем та КП «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва», що стосуються договору № 510056 від 26.12.2003 р. після прийняття вищевказаного розпорядження, цими підприємствами не складались, а відтак зобов'язання (заборгованість) за вказаним договором новому балансоутримувачу не передавалось.

Відповідач вказував, що дія договору № 510056 від 26.12.2003 р. припинилась, а тому немає підстав для сплати заборгованості. Відповідно до п. 8.2 договір припиняє свою дію в випадках закінчення строку, на який він був укладений; взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття рішення судом; передбачених п. 6.4.1 договору; ліквідації сторін.

Листом № 47-3579 від 07.08.2014 р. відповідач просив розірвати договір на постачання теплової енергії за взаємною згодою сторін з 01.08.2014 р.

У відповіді на вказаний лист за № 029/53/8271 від 26.08.2014 р. позивач зазначив про припинення договорів, укладених із КП УЖГ Дніпровського району м. Києва з 20.06.2014 р., які стосуються лише житлових будинків, при цьому будинок за адресою: м. Київ, вул. Серафимовича, 11 (господарчий блок), до такого переліку не відноситься.

Відповідно до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне положення закріплено у ч. 1 ст. 188 ГК України, якою передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Частиною 3 ст. 653 ЦК України, в разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Таким чином, сторони дійшли взаємної згоди про розірвання з 20.06.2014 р. лише договорів в частині здійснення постачання теплової енергії населенню.

У подальшому, листом № 47-1585 від 19.05.2015 р. відповідач просив позивача з 15.04.2015 р. припинити дію договорів на постачання теплової енергії господарчим блокам.

У відповідь на вказану пропозицію позивач листом № 029/53/1/10292 від 28.08.2015 р. надав згоду припинити дію таких договорів, зокрема, і договору № 510056 від 26.12.2003 р. з 01.09.2015 р.

Отже, сторони погодили припинити дію договору № 510056 від 26.12.2003 р. лише з 01.09.2015 р.

При цьому, позивач повідомляв відповідача, що нарахування за послуги з постачання гарячої води здійснюється саме балансоутримувачу житлових будинків, яким на той час (до припинення дії договору) був саме КП УЖГ Дніпровського району м. Києва (лист № 029/53/1/1137 від 27.01.2015 р.). При цьому, матеріали справи містять витяги з облікових карток надання послуг відповідачу, як споживачу.

Отримання останнім послуг з постачання гарячої води у спірний період підтверджується також заявою КП УЖГ Дніпровського району м. Києва від 02.12.2014 р. № 47-4914 на адресу ПАТ «Київенерго» про надання дозволу на подачу теплоносія до господарчого блоку за адресою: вул. Серафимовича, 11 (договір № 510056 від 26.12.2003 р.) у зв'язку з початком опалювального сезону 2014/2015 років в місті Києві.

Матеріали справи свідчать, що на виконання заяви відповідача ПАТ «Київенерго» було здійснене підключення споживача (господарчого блоку по вул. Серафимовича, 11) до теплових мереж енергопостачальної організації під час опалювального періоду та подальше його відключення після закінчення такого опалювального періоду, що підтверджується корінцями нарядів № 25 від 03.12.2014 р. та № 67 від 08.04.2015 р.

Отже, з урахуванням встановлених обставин у справі, КП УЖГ Дніпровського району м. Києва був споживачем за договором № 510056 від 26.12.2003 р. та саме він несе відповідальність за невиконання господарського зобов'язання у період з 01.12.2014 р. по 01.05.2015 р. При цьому, лист КП «Керуюча дирекція Дніпровського району міста Києва» № 103/46-6128 від 05.11.2014 р., на який посилається відповідач (про надання дозволу на подачу теплоносія до господарчих блоків, зокрема, за адресою: вул. Серафимовича, 11), судом першої інстанції правомірно відхилено, оскільки цей лист не свідчить про заміну сторони споживача у договорі.

Щодо посилань відповідача на припинення зобов'язань за договором на підставі внесених до діючого законодавства змін, колегія суддів зазначає, що 26.04.2014 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії». Вказаним Законом були внесені зміни до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зокрема, ст. 19 було доповнено ч. 4, відповідно до якої виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Також, було доповнено ст. 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» частиною 3, згідно якої договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

Разом з тим, внесення змін до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не передбачає автоматичного розірвання договорів у сферах теплопостачання та надання житлово-комунальних послуг, які діяли до прийняття цього Закону. Даний Закон лише визначає, що виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація). Окрім того, визначені зміни до закону не встановлюють строків, порядку оформлення відносин суб'єктів, які здійснюють діяльність у сфері комунальних послуг.

Отже, оскільки стороною спірного договору, на яку покладено обов'язок по оплаті спожитої теплової енергії, є відповідач, то і спірна заборгованість за договором є заборгованістю саме відповідача перед позивачем. А припинення дії договору не звільняє споживача від обов'язку повної сплати наданих послуг.

Щодо рішення Київської міської ради від 23.07.2015 р. № 823/1687, яким було вирішено припинити КП «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» шляхом приєднання його до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що таке рішення не впливає на права та обов'язки сторін за договором № 510056 від 26.12.2003 р., оскільки, як вже було встановлено судом, споживач (абонент) за вказаним договором (КП УЖГ Дніпровського району м. Києва) не змінювався.

Відповідач також посилався на договір про співпрацю № 0410001 від 05.08.2014 р., укладений між КП «Керуюча дирекція Дніпровського району міста Києва» та ПАТ «Київенерго». Слід зазначити, що стороною цього договору про співпрацю є суб'єкт господарювання КП «Керуюча дирекція Дніпровського району міста Києва», предметом діяльності якого є надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій житлових будинків відповідно до додатку № 1 до договору. У той же час, з матеріалів справи вбачається, що господарчі блоки не увійшли до переліку приміщень, вказаних у додатку № 1 до договору про співпрацю, постачання теплової енергії у гарячій воді яким, здійснювалося ПАТ «Київенерго» за договором № 510056 від 26.12.2003 р.

Таким чином, відповідач є особою, яка фактично отримувала надані позивачем послуги з постачання теплової енергії у вигляді гарячої води у період з 01.12.2014 р. по 01.05.2015 р., та він зобов'язаний оплатити їх вартість.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач правомірно заявив вимоги про стягнення несплаченої заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії у вигляді гарячої води в сумі 22523,11 грн. за період з 01.12.2014 р. по 01.05.2015 р., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Крім основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 6533,35 грн. за неналежне виконання зобов'язання.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За змістом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7 Додатку 4 визначено, що відповідачу на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) позивачем нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача 6533,35 грн. пені є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 6535,12 грн. та 3 % річних у розмірі 589,90 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства та умови укладеного сторонами правочину, колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 6535,12 грн. та 3 % річних у розмірі 589,90 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2016 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2016 р. у справі №910/1978/16 залишити без змін.

Справу №910/1978/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Л.П. Зубець

В.В. Шапран