ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2017

Справа №909/948/16

За позовом: Ради професійних спілок Івано-Франківської області, м.Івано-Франківськ

до відповідача: Івано-Франківської обласної ради, м.Івано-Франківськ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради з

експлуатації майна, м.Івано-Франківськ

за участю: Прокуратури Івано-Франківської області

про : визнання права власності та визнання рішень обласної ради частково

недійсними

Суддя Капцова Т.П.

Представники сторін:

від позивача: Басюк І.Є., Конограй Н.В.

від відповідача: Млиниська Л.В.

від третьої особи: Кузь А.П., Шуригін М.А.

прокурор: Греськів І.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рада професійних спілок Івано-Франківської області звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Івано-Франківської обласної ради про визнання права власності на будинок №4 на площі Міцкевича в місті Івано-Франківську, площею 1250,2 кв.м., та визнання недійсними рішення десятої сесії Івано-Франківської обласної ради від 24.08.1992р. та рішення сьомої сесії Івано-Франківської обласної ради п'ятого скликання в частині віднесення будинку №4 на площі Міцкевича в місті Івано-Франківську до комунальної власності Івано-Франківської обласної ради народних депутатів.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що Радою професійних спілок Івано-Франківської області, на підставі рішення виконкому Станіславської міської ради депутатів трудящих №219 від 26.05.1950р., набуто право власності на будинок №4 на пл.Міцкевича у м.Івано-Франківськ. Вказаний будинок на підставі Акту приймання-передачі від 01.04.1950р. було передано Облпрофраді, правонаступником якої є позивач, для організації Будинку профспілок. Позивач зазначає, що протягом багатьох років володіння вказаним будинком, Радою професійних спілок Івано-Франківської області було здійснено його капітальний ремонт та реконструкцію, внаслідок якої площа приміщень збільшилась до 1250,2 кв.м. Проте, за твердженнями позивача, рішенням десятої сесії Івано-Франківської обласної ради від 24.08.1992р. «Про майно області» та рішенням сьомої сесії Івано-Франківської обласної ради п'ятого скликання вказаний будинок неправомірно включено відповідачем до переліку майна, що належить до комунальної власності обласної ради народних депутатів, чим порушено право власності позивача на нерухоме майно. Оскільки рішення десятої сесії Івано-Франківської обласної ради від 24.08.1992р. «Про майно області» було прийнято на виконання Постанови КМУ від 05.11.1991р. № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», яка в затвердженому нею Переліку державного майна, що передається до комунальної власності не містить майна профспілкових організацій, позивач вважає віднесення вказаного будинку до комунальної власності обласної ради безпідставним. Позивач зазначає, що відповідач оформивши Свідоцтво про право власності від 16.02.2009р. порушив право власності позивача та привласнив новостворене майно належне позивачу.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 01.11.2016р. порушено провадження у справі №909/948/16.

16.11.2016р. позивачем подано заяву про об'єднання позовних вимог вих.№06/172 від 16.11.2016р., в якій на підставі ст.58 ГПК України, додатково заявлено вимогу про визнання недійсним рішення Івано-Франківської обласної ради №1744-38/2015 від 21.08.2015р. «Про передачу нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області» в частині передачі будинку №4 на пл.Міцкевича у м.Івано-Франківськ з балансу Ради профспілок Івано-Франківської області на баланс та в оперативне управління Комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради з експлуатації майна. Вказану заяву позивача було розцінено Господарським судом Івано-Франківської області як заяву про збільшення позовних вимог та залучено до матеріалів справи, про що зазначено в описовій частині ухвали суду від 22.11.2016р.

22.11.2016р. Господарський суд Івано-Франківської області ухвалив матеріали справи №909/948/16 направити за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2016р. справу №909/948/16 прийнято до свого провадження суддею Капцовою Т.П., залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Комунальне підприємство Івано-Франківської обласної ради з експлуатації майна, розгляд справи призначено на 22.12.2016р.

15.12.2016р. від відповідача до суду надійшли клопотання вих.№10-136/2075/069 від 13.12.2016р. про залучення третіх осіб та вих.№10-136/2075/069 від 13.12.2016р. про участь у справі в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 16.12.2016р. задоволено клопотання Івано-Франківської обласної ради про участь відповідача у справі №909/948/16 в режимі відеоконференції, доручено Господарському суду Івано-Франківської області забезпечити проведення відеоконференції 22.12.2016р. у приміщенні Господарського суду Івано-Франківської області.

20.12.2016р. від позивача на виконання вимог ухвали суду від 06.12.2016р. надійшли письмові пояснення та документи для долучення до матеріалів справи.

21.12.2016р. від відповідача на адресу Господарського суду міста Києва надійшов відзив вих.№10-136/2102/069 від 16.12.2016р. на позовну заяву, у якому Івано-Франківська обласна рада проти позову заперечила, посилаючись на пропущення позивачем строку позовної давності. Також, відповідачем зазначено, що будинок №4 на пл.Міцкевича у м.Івано-Франківськ належить до комунальної власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 16.02.2009р., проте позивач не виконує законні рішення органу місцевого самоврядування та спірне приміщення не звільняє.

22.12.2016р. судове засідання у справі №909/948/16 не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Капцової Т.П. на лікарняному.

Ухвалою суду від 26.12.2016р. розгляд справи призначено на 19.01.2017р., доручено Господарському суду Івано-Франківської області забезпечити проведення відеоконференції у приміщенні Господарського суду Івано-Франківської області.

10.01.2017р. на адресу Господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення третьої особи б/н від 05.01.2017р., в яких Комунальне підприємство Івано-Франківської обласної ради з експлуатації майна вказало, що відповідно до рішення Івано-Франківської обласної ради №1744-38/2015 від 21.08.2015р., на теперішній час останнє є балансоутримувачем будинку №4 на пл.Міцкевича у м.Івано-Франківськ, проте позивач передавати вказану будівлю на баланс Комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради з експлуатації майна відмовляється. Як зазначено третьою особою, в результаті обстеження спірного будинку було виявлено, що у нежитлових приміщеннях ведеться господарська діяльність, у зв'язку з чим користувачам приміщень направлено листи про необхідність оформлення договірних відносин з новим балансоутримувачем будівлі.

17.01.2017р. надішли додаткові письмові пояснення Комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради з експлуатації майна б/н від 13.01.2017р.

Ухвалою суду від 19.01.2017р. розгляд справи відкладено на 02.02.2017р.

25.01.2017р. позивачем подано до суду додаткові пояснення б/н від 24.01.2017р., а 27.01.2017р. - додаткові пояснення б/н від 26.01.2017р.

31.01.2017р. прокуратурою міста Києва подані пояснення по справі вих.№05/3/3-16-17 від 31.01.2017р., у яких прокурор проти задоволення позову заперечив.

02.02.2017р. у судове засідання з'явились представники позивача, відповідача, третьої особи та прокурор.

У судовому засіданні господарським судом розглянуто клопотання позивача вх.№01-20/607/17 від 19.01.2017р. про призначення судової економічної та судової будівельно-технічної експертиз та клопотання вх.01-20/608/17 від 19.01.2017р. про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Федерації профспілок України. Судом відмовлено у задоволенні вказаних клопотань позивача з підстав, викладених у мотивувальній частині рішення.

Також, судом залишено без задоволення клопотання відповідача №10-136/2075/069 від 13.12.2016р. про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Управління об'єктами спільної власності територіальних громад області, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.

Частиною 2 ст.27 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Згідно з п.1.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» третя особа виступає в процесі на стороні позивача або відповідача - у залежності від того, з ким із них у неї існують (або існували) певні правові відносини. Питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Разом з цим, всупереч викладеним вище вимогам ст.27 Господарського процесуального кодексу України та позиції Пленуму Вищого господарського суду України відповідачем не було доведено суду, що рішення у даній справі може вплинути на права або обов'язки Управління об'єктами спільної власності територіальних громад області. У поданому клопотанні відповідач посилається на Положення про управління об'єктами спільної власності територіальних громад області, затверджене розпорядженням голови обласної ради №98-р від 22.02.2016р. та зазначає, що відповідно до вказаного положення даний орган місцевого самоврядування здійснює за дорученням голови обласної ради функції з управління майном, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області. В той же час, копію вказаного Положення відповідач до клопотання не додав та не довів суду, що рішення у даній справі може вплинути на права або обов'язки Управління об'єктами спільної власності територіальних громад області. Наявність у вказаного управління повноважень з управління комунальним майном не свідчить по наявність у нього юридичного інтересу у даній справі в розумінні ст.27 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим, судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача №10-136/2075/069 від 13.12.2016р. про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Управління об'єктами спільної власності територіальних громад області.

Щодо заяви позивача про об'єднання позовних вимог вих.№06/172 від 16.11.2016р. господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на п.3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в якому Пленум Вищого господарського суду України вказав, що у разі подання позивачем заяви про зміну позовних вимог, господарський суд, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Відповідно до ч.1 ст.58 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Враховуючи викладене, господарський суд розцінює заяву позивача вих.№06/172 від 16.11.2016р. як заяву про об'єднання позовних вимог та розглядає остаточні позовні вимоги Ради професійних спілок Івано-Франківської області про:

- визнання права власності на будинок №4 на площі Міцкевича в місті Івано-Франківську, площею 1250,2 кв.м.;

- визнання недійсними рішення десятої сесії Івано-Франківської обласної ради від 24.08.1992р. та рішення сьомої сесії Івано-Франківської обласної ради п'ятого скликання в частині віднесення будинку №4 на площі Міцкевича в місті Івано-Франківську до комунальної власності Івано-Франківської обласної ради народних депутатів;

- визнання недійсним рішення Івано-Франківської обласної ради №1744-38/2015 від 21.08.2015р. «Про передачу нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області» в частині передачі будинку №4 на пл.Міцкевича у м.Івано-Франківськ з балансу Ради профспілок Івано-Франківської області на баланс та в оперативне управління Комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради з експлуатації майна.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити. Представник відповідача, представник третьої особи та прокурор проти задоволення позову заперечували та просили суд відмовити у задоволені позовних вимог.

У судовому засіданні 02.02.2017р. відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Судом відповідно до вимог ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, третьої особи та прокурора, суд -

ВСТАНОВИВ:

01.10.1948р. Радою Міністрів Української РСР прийнято постанову №2209 «Про забезпечення службовими приміщеннями Української та обласних рад професійних спілок» пунктом 2 якої, виконкоми обласних рад депутатів трудящих УРСР зобов'язано забезпечити надання службових приміщень в обласних центрах обласним радам професійних спілок.

Рішенням Станіславської міської ради депутатів трудящих №219 від 26.05.1950р. «Про передачу на баланс Облпрофради приміщення по площі Міцкевича №4», з метою забезпечення приміщенням Обласної ради професійних спілок та організації будинку Професійних спілок в м.Станіслав, передано на баланс Облпрофради будинок по пл.Міцкевича №4, який потребує капітально-відбудовчого ремонту.

Відповідно до п.3 постанови Установчої міжспілкової конференції профспілок області від 02.03.1991р. «Про об'єднання профспілок Івано-Франківської області», розділу Х Положення про Раду профспілок Івано-Франківської області, затвердженого постановою Установчої міжспілкової конференції профспілок області від 02.03.1991р., та п.1.1 Положення про Раду профспілок Івано-Франківської області в редакції, затвердженій VII позачерговою Конференцією Ради профспілок Івано-Франківської області 24.11.2016р., Рада професійних спілок Івано-Франківської області є правонаступником Івано-Франківської облпрофради.

24.08.1992р. Івано-Франківською обласною радою народних депутатів, на виконання Закону України «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» з внесеними змінами і доповненнями від 05.06.1992р., керуючись постановою Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991р. «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» прийнято рішення «Про майно області», пунктом 1 якого затверджено перелік державного майна, віднесеного до комунальної власності області, згідно з додатком №1 та передано перелічені в додатку №1 об'єкти комунальної власності області в управління обласної державної адміністрації.

До переліку майна, що належить до комунальної власності обласної Ради народних депутатів включено, зокрема, будинок на пл.Міцкевича, 4 (додаток №1 до рішення Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 24.08.1992р. «Про майно області»)

Рішенням Івано-Франківської обласної ради №166-7/2006 від 22.12.2006р. «Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області» затверджено Перелік будівель і приміщень спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області згідно з додатком 2, до якого, у тому числі, включено адміністративний будинок за адресою: м.Івано-Франківськ, пл.Міцкевича, 4.

16.02.2009р. Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації на підставі рішення Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 24.08.1992р. та рішення Івано-Франківської обласної ради №166-7/2006 від 22.12.2006р. видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яким посвідчено, що адміністративний будинок №4 по пл.Міцкевича у м.Івано-Франківськ, площею 1250,2 кв.м., на праві комунальної власності належить до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Івано-Франківської області в особі Івано-Франківської обласної ради.

Рішенням Івано-Франківської обласної ради №1744-38/2015 від 21.08.2015р. «Про передачу нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області» нерухоме майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, у тому числі, будинок на площі Міцкевича, 4 у м.Івано-Франківськ (загальна площа - 1250,2 кв.м., свідоцтво про право власності від 16.02.2009р.) передано з балансу Ради професійних спілок Івано-Франківської області на баланс та в оперативне управління Комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради з експлуатації майна.

Спір у справі стосується права власності на будинок на площі Міцкевича, 4 у м.Івано-Франківськ.

У відповідності до ч. 1 ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

У пункті 17 Постанови ВГСУ № 10 від 24.10.2011 р. зазначено, що до справ за участю господарюючих суб'єктів та суб'єктів владних повноважень, які не мають ознак справ адміністративної юрисдикції і повинні розглядатися господарськими судами на загальних підставах, належать усі справи у спорах про право, що виникають з відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства.

У даному випадку спір стосується права власності на майно та виникає з відносин, врегульованих актами цивільного та господарського законодавства, отже, спір повинен розглядатися у порядку господарського судочинства.

Посилаючись на порушення відповідачем права власності позивача на будинок на площі Міцкевича, 4 у м.Івано-Франківськ та незаконність рішень Івано-Франківської обласної ради щодо віднесення даного будинку до комунальної власності, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач як на підставу набуття Обласною радою професійних спілок, правонаступником якої є позивач, права власності на будинок №4 на пл.Міцкевича у м.Івано-Франківськ посилається на рішення Станіславської міської ради депутатів трудящих №219 від 26.05.1950р. «Про передачу на баланс Облпрофради приміщення по площі Міцкевича №4».

Станом на час прийняття Станіславською міською радою депутатів трудящих вказаного рішення відносини власності в Українській Радянській Соціалістичній Республіці регулювались Конституцією (Основним Законом) Української Радянської Соціалістичної Республіки від 30.01.1937р., статтею 5 якої було визначено, що соціалістична власність в УРСР має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань).

Тобто, Конституція (Основний Закон) УРСР від 30.01.1937р. визначала, що вся власність на території колишньої УРСР є соціалістичною.

Вперше, про право власності профспілкових та інших громадських організацій зазначено в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, затверджених Законом СРСР від 08.12.1961р., а згодом - у Цивільному кодексі УРСР від 18.07.1963 р., який набув чинності 01.01.1964р.

Відповідно до ст.86 Цивільного кодексу УРСР власність в Україні виступала в таких формах: приватна, колективна, державна.

Частиною 1 статті 87 Цивільного кодексу УРСР було визначено, що соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій.

Згідно з приписами статті 97 Цивільного кодексу УРСР профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень). Право розпорядження майном, що є власністю профспілкових та інших громадських організацій, належить виключно профспілковим та іншим громадським організаціям.

Власністю профспілкових та інших громадських організацій є майно, необхідне їм для здійснення статутних завдань (ст.98 Цивільного кодексу УРСР).

Згодом, частинами 1, 2 статті 10 Конституції (Основного Закону) України, яка набрала чинності у 1978 році, було встановлено, що основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Отже, на момент прийняття рішення Станіславської міської ради депутатів трудящих №219 від 26.05.1950р. «Про передачу на баланс Облпрофради приміщення по площі Міцкевича №4», діюче на той час законодавство не передбачало існування такої форми власності як право власності профспілкових організацій. Усе майно на території УРСР до 1964 року відносилось до соціалістичної власності і мало форму державної власності (всенародного добра) або форму кооперативно-колгоспної власності (власності окремих колгоспів, власності кооперативних об'єднань). Державне майно закріплювалось за державними організаціями та передавалось із відання однієї організації до іншої саме по балансу, але суб'єкт права власності при цьому не змінювався.

Як вказав Вищий арбітражний суд України в п.7 Роз'яснень №02-5/225 від 02.04.1994р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності», вирішуючи спори, пов'язані з визнанням права власності, слід виходити з того, що знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Що ж до права державної власності, то незалежно від того, на балансі якого державного підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

Зі змісту постанови Ради Міністрів Української РСР №2209 від 01.10.1948р. та рішення Станіславської міської ради депутатів трудящих №219 від 26.05.1950р., на які посилається позивач, не вбачається, що будинок по пл.Міцкевича №4 передавався у власність Облпрофради, у вказаних актах не зазначено також про перехід права власності на майно до позивача. Натомість в Рішенні Станіславської міської ради депутатів трудящих №219 від 26.05.1950р. «Про передачу на баланс Облпрофради приміщення по площі Міцкевича №4» зазначено, що будинок по пл.Міцкевича №4 передано саме на баланс Облпрофради.

Таким чином, приймаючи до уваги, що чинне у 1950 році законодавство УРСР не передбачало передання державою нерухомого майна у власність профспілкових організацій та не визначало профспілкові організації окремим суб'єктом права власності, враховуючи відсутність в постанові Ради Міністрів УРСР №2209 від 01.10.1948р. та рішенні Станіславської міської ради депутатів трудящих №219 від 26.05.1950р. вказівки про передачу майна у власність, господарський суд дійшов висновку про безпідставність тверджень позивача про набуття ним права власності на будинок №4 на пл.Міцкевича у м.Івано-Франківськ на підставі рішення Станіславської міської ради депутатів трудящих №219 від 26.05.1950р. «Про передачу на баланс Облпрофради приміщення по площі Міцкевича №4» та акту приймання-передачі від 01.04.1950р.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Вищого господарського суду України викладеними у постановах від 24.02.2009р. у справі №1/55, від 30.11.2016р. у справі №907/118/16 та висновками Верховного Суду України у постанові від 12.06.2007р. у справі №3 1584к07/28/18, де Верховний Суд України зазначив, що перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства (організації).

20.12.1990р. набрав чинності Закон УРСР «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування», у статті 5 якого визначено, що фінансово-економічну базу місцевого самоврядування становить, зокрема, місцеве господарство, комунальна та інша власність, яка служить джерелом одержання доходів місцевого самоврядування і задоволення соціально-економічних потреб населення відповідної території.

З 15 квітня 1991 року Постановою Верховної Ради України від 26.03.1991 р. N 885-XII було введено в дію Закон України "Про власність".

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону УРСР "Про власність" в редакції, чинній на 15.04.1991 року, власність в Українській РСР виступала в таких формах: індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна, державна. Згідно зі ст. 31 Закону УРСР "Про власність" до державної власності в Українській РСР належали загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Частина 2 статті 32 Закону України «Про власність» визначала, що суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Відповідно до ч.1 ст.35 Закону України «Про власність» об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

Отже, виділення з державної власності такого виду власності як комунальна здійснено лише у 1990 році після введення в дію Закону УРСР «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування» та прийняття у 1991 році Закону УРСР «Про власність».

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування"№2 від 1991р. Раді Міністрів Української РСР доручено до 01.04.1991р. визначити порядок передачі і перелік майна, яке за плату або безоплатно передається до складу комунальної власності різних територіальних рівнів.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) № 311 від 05.11.1991р. (далі-Постанова КМУ № 311 від 05.11.1991р.) затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності); установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю та зобов'язано міністерства і відомства України, органи, уповноважені управляти державним майном, здійснити до 1 січня 1992 р. передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком.

Отже, розподіл державної власності України між загальнодержавною та комунальною було здійснено Постановою №311 від 05.11.1991р. «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною)», якою затверджено перелік державного майна України, яке передається до комунальної власності та зазначено, що державне майно України, крім майна, яке належить за таким переліком до комунальної власності є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Законом України №2414-XII від 05.06.1992р., який введено в дію 20.06.1992р., викладено у новій редакції частину 3 статті 7 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», якою передбачено, що управління комунальною власністю здійснюють від імені населення адміністративно-територіальних одиниць відповідні місцеві Ради народних депутатів та в межах, визначених Радами, уповноважені ними органи.

Відповідно до ч.4 ст.7 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» до комунальної власності належить майно, яке передається безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, майно, яке створюється і купується органами місцевого самоврядування за рахунок належних їм коштів, а також майно, перелік якого встановлено Законом про власність.

Як встановлено судом, на виконання Закону України «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» з внесеними змінами і доповненнями від 05.06.1992р., керуючись постановою Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991р. «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», Івано-Франківською обласною радою народних депутатів було прийнято рішення від 24.08.1992р. «Про майно області», у якому до переліку майна комунальної власності віднесено будинок по пл.Міцкевича, 4 у м.Івано-Франківськ.

Позивач, заперечуючи проти віднесення спірної будівлі до комунального майна зазначає, що у переліку державного майна, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991р., будинків профспілок не міститься.

Дійсно, судом встановлено, що будинки професійних спілок не було виділено Кабінетом Міністрів України в окрему категорію державного майна, яке передається у комунальну власність, проте, виходячи зі змісту Переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991р., до власності областей відноситься, у тому числі, нежитловий фонд Рад народних депутатів, який вказано у розділі «Житлове господарство».

Відповідач, приймаючи рішення від 24.08.1992р. «Про майно області», зазначив спірну будівлю поряд з будинками обласного суду, обласної прокуратури, управління ощадного банку, відділення спілки художників, відділення спілки письменників та іншими будівлями нежитлового фонду обласної ради у розділі «Будинки у м.Івано-Франківську, в яких розташовані підприємства, установи й організації» в додатку №1 до рішення, що зі змістом Переліку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991р., узгоджується та йому не суперечить, а відтак заперечення позивача з цього приводу судом до уваги не приймаються.

До того ж, господарський суд зауважує, що такі заперечення позивача не обґрунтовують позовних вимог та не підтверджують права власності на спірне майно саме позивача, оскільки Постанова Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991р. розмежовує державну власність на загальнодержавну та комунальну. Майно, яке до переліку, затвердженого цією Постановою, включено не було, так і залишилось в державній власності та на власність профспілок не впливає.

Одночасно з цим, як вбачається з обставин справи, держава на спірне майно не претендує. Навпаки, прокурор Прокуратури Івано-Франківської області, який приймав участь у справі для представництва інтересів держави в порядку ст.29 Господарського процесуального кодексу України, в повідомленні про вступ у справу вих.№05-1626вих-16 від 22.11.2016р. вказав, що нерухоме майно за адресою: м.Івано-Франківськ, пл.Міцкевича, 4, згідно зі свідоцтвом про право власності від 16.02.2009р., перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Івано-Франківської області. Прокурор Прокуратури міста Києва в поясненнях вих.№05/2/3-16-17 від 31.01.2017р. проти задоволення позову заперечив та вказав, що перебування майна на балансі позивача не свідчить про наявність у нього права власності. Також, у провадженні Господарського суду Івано-Франківської області перебуває справа №909/657/16 за позовом Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної ради до Ради професійних спілок Івано-Франківської області про витребування нерухомого майна, розташованого за адресою: м.Івано-Франківськ, пл.Міцкевича, 4, площею 1250,2 кв.м, шляхом передачі на баланс Комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради з експлуатації майна.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про виникнення права комунальної власності на спірну будівлю на підставі рішення Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 24.08.1992р. «Про майно області», прийнятого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991р. «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)».

Такі висновки господарського суду узгоджуються з позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 25.09.2007р. у справі №3-2581к07.

Посилання позивача на постанову президії Ради всезагальної конфедерації професійних спілок СРСР №2-1а від 18.11.1990р. «Про затвердження договору про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження профспілковим майном», постанову конгресу Федерації професійних спілок України №К-І-ІІ від 29.01.1993р. «Про власність професійних спілок», постанову президії Федерації професійних спілок України №ІІ-3-5 від 24.03.1993р. «Про переліки майна профспілок України» є безпідставними, з огляду на викладені вище висновки суду про набуття територіальною громадою області права комунальної власності на спірну будівлю та відсутність у Федерації профспілок України права розпоряджатися чужим майном.

Також, господарським судом не приймаються до уваги доводи позивача щодо недотримання порядку передачі державного майна у комунальну власність, який передбачено Законом України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», оскільки вказаний Закон України набрав чинності лише 01.04.1998р., а відтак не регулює спірні правовідносини щодо виникнення комунальної власності на будівлю по пл.Міцкевича, 4 у м.Івано-Франківськ на підставі рішення Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 24.08.1992р. «Про майно області».

У пункті 3 постанови Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991р. «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» передбачено, що передача державного майна, яке перебуває у віданні міністерств і відомств України, інших органів, уповноважених управляти державним майном, до складу комунальної власності, а також від однієї адміністративно-територіальної одиниці до іншої здійснюється безоплатно в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів УРСР №285 від 28.04.1980р. «Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд», з наступним повідомленням про це органів державної статистики, податкових та фінансових органів.

Отже, передачу будівлі №4 по пл.Міцкевича у м.Івано-Франківськ з державної до комунальної власності було здійснено безоплатно в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів УРСР №285 від 28.04.1980р.

При цьому, за висновками суду, які відповідають позиції Верховного Суду України викладеній у постанові від 25.09.07р у справі №3-2581к07, спірні приміщення перейшли до комунальної власності саме на підставі постанови Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991р. «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», а відсутність наказу відповідного державного органу про передачу спірної приміщення до комунальної власності та неповідомлення органів державної статистики, податкових і фінансових органів не має правового значення за даних обставин для визначення власника майна.

За таких обставин, підстави для визнання недійсним рішення Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 24.08.1992р. «Про майно області» в частині віднесення будівлі по пл.Міцкевича, 4 у м.Івано-Франківськ до комунальної власності відсутні.

Щодо вимог позивача про визнання недійсним рішення сьомої сесії Івано-Франківської обласної ради п'ятого скликання в частині віднесення будинку №4 на площі Міцкевича в місті Івано-Франківську до комунальної власності Івано-Франківської обласної ради народних депутатів господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 142 Конституції України, прийнятої 28.06.1996р., матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Аналогічну норму викладено в частині 3 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» №280/97-ВР від 21.05.1997р.

Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в України» передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. Правовий режим майна спільної власності територіальних громад визначається законом.

На виконання викладених вище положень закону, 22.12.2006р. Івано-Франківською обласною радою було прийнято рішення №166-7/2006 «Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області», яким, зокрема, затверджено, перелік будівель і приміщень спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, згідно з додатком 2, в пункті 66 якого вказано адміністративний будинок за адресою: м.Івано-Франківськ, пл.Міцкевича, 4, балансоутримувачем якого є Рада професійних спілок області.

Враховуючи викладені вище висновки суду про виникнення права комунальної власності на спірну будівлю на підставі рішення Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 24.08.1992р. «Про майно області», приймаючи до уваги, що рішення відповідача №166-7/2006 від 22.12.2006р. «Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області» прийнято на виконання положень Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», судом не встановлено підстав для визнання недійсним законного рішення органу місцевого самоврядування щодо віднесення будинку №4 на площі Міцкевича в місті Івано-Франківськ до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Івано-Франківської області.

Також, згідно з заявою про об'єднання позовних вимог вих.№06/172 від 16.11.2016р. позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним рішення Івано-Франківської обласної ради №1744-38/2015 від 21.08.2015р. «Про передачу нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області» в частині передачі будинку №4 на пл.Міцкевича у м.Івано-Франківськ з балансу Ради профспілок Івано-Франківської області на баланс та в оперативне управління Комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради з експлуатації майна.

Відповідно до ч.2 ст.327 Цивільного кодексу України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Частиною 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно з п.20 ч.1 ст.43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад вирішуються в установленому законом порядку виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради.

Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад (ч.4 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в України»).

Частиною 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Поняття «балансоутримувач» закріплено у статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до якої балансоутримувачем будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Таким чином, положеннями чинного законодавства до повноважень Івано-Франківської обласної ради як розпорядника об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області віднесено вирішення питань щодо передачі майна, що перебуває в її управлінні, з метою забезпечення його належного утримання та експлуатації, в оперативне управління та на баланс інших суб'єктів господарювання.

Приймаючи до уваги, що судом встановлено факт віднесення будинку №4 на пл.Міцкевича у м.Івано-Франківськ до спільної власності територіальних громал сіл, селищ, міст Івано-Франківської області, підстав для визнання недійсним рішення Івано-Франківської обласної ради №1744-38/2015 від 21.08.2015р. «Про передачу нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області» в частині передачі будинку №4 на пл.Міцкевича у м.Івано-Франківськ з балансу Ради профспілок Івано-Франківської області на баланс та в оперативне управління Комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради з експлуатації майна не вбачається.

Щодо позовних вимог про визнання за Радою професійних спілок Івано-Франківської області права власності на будинок №4 на площі Міцкевича в місті Івано-Франківську, площею 1250,2 кв.м., господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, Цивільний кодекс України пов'язує можливість звернення до суду з позовом про визнання права власності з одночасним існуванням таких умов:

- позов подає власник майна, щодо якого виник спір;

- право власності на майно заперечується (не визнається) третьою особою, або документи, що посвідчують право власності, втрачені.

Отже, власник, який звертається до суду з позовом про визнання права власності, має набути таке право на законних підставах раніше (до часу звернення до суду). Власник має довести належними та допустимими доказами факт існування у нього права власності на спірне майно.

Відповідно до ст.144 Господарського кодексу України майнові права суб'єктів господарювання виникають внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонених законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, правомірність набуття права власності презюмується.

Як вбачається зі змісту позовної заяви позивачем заявлено вимогу про визнання за Радою професійних спілок Івано-Франківської області права власності на будинок №4 на площі Міцкевича в місті Івано-Франківську, площею 1250,2 кв.м. При цьому, позивач зазначає, що за роки користування спірною будівлею ним було здійснено її ремонт та добудову, внаслідок чого загальна площа приміщень збільшилась з 988,04 кв.м. до 1250,20 кв.м.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі (ч.1 ст.331 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.2 ст.331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частиною 1 ст.182 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Отже, виходячи з викладених вище норм закону, право власності на новостворене нерухоме майно виникає в особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності. До прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає.

Разом з цим, матеріали справи не містять доказів здійснення реконструкції та добудови спірної будівлі у встановленому законом порядку, у тому числі отримання дозволу на будівництво від уповноважених органів та власника майна, тобто Івано-Франківської обласної ради, введення новоствореного майна в експлуатацію та державної реєстрації права власності на нього за позивачем.

Навпаки, як вбачається з матеріалів справи, 16.02.2009р. Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації на підставі рішення Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 24.08.1992р. та рішення Івано-Франківської обласної ради №166-7/2006 від 22.12.2006р. видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яким посвідчено, що адміністративний будинок №4 по пл.Міцкевича у м.Івано-Франківськ, площею 1250,2 кв.м., на праві комунальної власності належить до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Івано-Франківської області в особі Івано-Франківської обласної ради.

Надані позивачем копії технічного паспорту на будівлю, інвентарної справи, довідки про перебування майна на балансі не є належними та допустимими доказами набуття права власності на новостворене майно в розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України та висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини п'ятої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду Цивільний кодекс України передбачає лише у статтях 335 і 376. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів. Стаття 392 Цивільного кодексу України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Такі висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду України викладеним у постанові від 06.07.2016р. у справі №3-576гс2016.

За таких підстав, вимоги позивача про визнання за Радою професійних спілок Івано-Франківської області права власності на будинок №4 на площі Міцкевича в місті Івано-Франківську, площею 1250,2 кв.м. є безпідставними, у зв'язку з чим, задоволенню не підлягають.

Одночасно з цим, обґрунтовуючи набуття Радою професійних спілок Івано-Франківської області права власності на реконструйовану будівлю площею 1250,2 кв.м. та зазначаючи що фінансування перебудови будівлі здійснювалось за рахунок грошових коштів Федерації професійних спілок України позивачем подано до суду клопотання вх.01-20/608/17 від 19.01.2017р. про залучення Федерації профспілок України до участі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, та клопотання вх.№01-20/607/17 від 19.01.2017р. про призначення судової економічної та судової будівельно-технічної експертиз.

Розглянувши зазначені доводи позивача та подані клопотання, господарським судом встановлено, що відповідно до статті 1 чинного Статуту Федерації професійних спілок України, затвердженого VII З'їздом Федерації профспілок України 24.03.2016р. Федерація професійних спілок України є всеукраїнським добровільним об'єднанням всеукраїнських профспілок та профоб'єднань Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Позивач, в свою чергу, є членом вказаного об'єднання на добровільних засадах.

Тобто, Рада професійних спілок Івано-Франківської області та Федерація професійних спілок України є окремими юридичними особами, правовідносини яких засновані на добровільному членстві, такі юридичні особи не підпорядковуються одна одній та мають майнову відокремленість.

На підтвердження здійснення реконструкції спірної будівлі за рахунок коштів Федерації професійних спілок України, позивачем надано суду копію витягу з протоколу №43 засідання Президії Української республіканської ради професійних спілок від 11.04.1958р. «Про виділення коштів Станіславській обласній раді професійних спілок на проведення капітального ремонту приміщення будинку профспілок», копію витягу з протоколу №4 засідання Секретаріату Української республіканської ради професійних спілок від 24.04.1962р. «Про виділення коштів Станіславській обласній раді професійних спілок на капітальний ремонт будинку профспілок».

Проте, дослідивши подані позивачем докази, господарський суд дійшов висновку, що такі документи не підтверджують створення майна та набуття на нього права власності профспілковою організацією, приймаючи до уваги, що законодавство, яке було чинне на момент виділення таких коштів, не передбачало права власності професійних спілок та відносило усе майно профспілок, у тому числі грошові кошти, до соціалістичної власності, власності держави.

Враховуючи викладене, господарським судом залишено без задоволення клопотання позивача вх.01-20/608/17 від 19.01.2017р. про залучення Федерації профспілок України до участі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, оскільки всупереч вимогам ст.27 Господарського процесуального кодексу України та позиції Пленуму Вищого господарського суду України, яка викладена в п.1.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», позивачем не доведено суду, що рішення у даній справі може вплинути на права або обов'язки Федерації професійних спілок України.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Згідно з п.2 Постанови №4 від 23.03.2012р. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Позивач в клопотанні про призначення судових експертиз вх.№01-20/607/17 від 19.01.2017р. зазначає, що спеціальні знання є необхідними для встановлення стану, у якому на теперішній час знаходиться спірна будівля, визначення частини майна, яку було добудовано після 1950 року, підтвердження існування майна в натурі, встановлення органу, який здійснював будівництво, та джерел фінансування будівництва, встановлення загальної та проектної площі приміщень тощо.

Приймаючи до уваги, висновки суду про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на новостворене майно на підставі ст.331 Цивільного кодексу України, обставини щодо здійснення позивачем реконструкції, добудови, капітального ремонту тощо без дотримання встановленого законом порядку будівництва та без дозволу власника майна не досліджуються судом, а відтак клопотання позивача вх.№01-20/607/17 від 19.01.2017р. про призначення судової економічної та судової будівельно-технічної експертиз задоволенню не підлягає.

Твердження позивача про привласнення Івано-Франківською радою новоствореного майна судом до уваги не приймаються, оскільки право власності відповідача на будівлю площею саме 1250,2 кв.м. підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим 16.02.2009р. Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації. Вказане свідоцтво та рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, площа якого складає 1250,2 кв.м., є дійсними та позивачем не оспорюються. Спірні рішення відповідача б/н від 24.08.1992р. «Про майно області» та №166-7/2006 від 22.12.2006р. «Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області» вказівок про площу спірної будівлі не містять, а рішення Івано-Франківської обласної ради №1744-38/2015 від 21.08.2015р. «Про передачу нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області» прийнято після видачі свідоцтва про право власності від 16.02.2009р.

Виходячи з викладеного вище, з огляду на недоведення позивачем наявності підстав для визнання недійсними спірних рішень Івано-Франківської обласної ради та визнання за ним права власності на спірну будівлю, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Ради професійних спілок Івано-Франківської області про визнання права власності на будинок №4 на площі Міцкевича в місті Івано-Франківську, площею 1250,2 кв.м.; визнання недійсними рішення десятої сесії Івано-Франківської обласної ради від 24.08.1992р. та рішення сьомої сесії Івано-Франківської обласної ради п'ятого скликання в частині віднесення будинку №4 на площі Міцкевича в місті Івано-Франківську до комунальної власності Івано-Франківської обласної ради народних депутатів; визнання недійсним рішення Івано-Франківської обласної ради №1744-38/2015 від 21.08.2015р. «Про передачу нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області» в частині передачі будинку №4 на пл.Міцкевича у м.Івано-Франківськ з балансу Ради профспілок Івано-Франківської області на баланс та в оперативне управління Комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради з експлуатації майна, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо заяви позивача про поновлення строку позовної давності вх.№ 01-37/3549/17 від 19.01.17р. та заяви відповідача вх№ 16709/16 від 22.11.16р. про застосування строків позовної давності суд вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, виходячи з того, що судом встановлено самостійні обставини для відмови у позові по суті, заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності та заява позивача про поновлення строку позовної давності судом не розглядаються.

Згідно з ч.1 ст.49 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст.33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.02.2017р.

Суддя Т.П. Капцова