ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

25 січня 2017 р. Справа № 802/2152/16-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Альчука Максима Петровича,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: військової частини польова пошта НОМЕР_1

про: визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до військової частини польова пошта НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо не прийняття рішення про припинення (розірвання) контракту про проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України, укладеного 14.10.2011 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі ТВО начальника 179 об`єднаного навчально-тренувального центру військ зв`язку Збройних Сил України Сторощук О.В.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, проте надав заяву про розгляд справи без його участі. Окремо зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, заяви про розгляд справи без його участі та заперечень на адміністративний позов не надав, повноважного представника не направив.

Згідно ч. 4, 6 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи, з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов до висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, з наступних підстав.

Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі тимчасового виконуючого обов`язки начальника 179 об`єднаного навчально-тренувального центру військ зв`язку Збройних Сил України полковником Сорощук О.В. 14.10.2011 року укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Пунктом 3 контракту визначено, що контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством за погодженням сторін на три роки (а.с. 8). Таким чином строк дії контракту спливає 14.10.2014 року.

ОСОБА_2 04.10.2016 року звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з лав ЗСУ на підставі п. «а» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку із закінченням строку контракту.

Вказаний рапорт розглянуто командиром військової частини НОМЕР_1 та винесено резолюцію «підготувати документи на звільнення».

Однак, станом на 31.10.2016 року позивача не було звільнено з військової частини НОМЕР_1 та не роз`яснено підстави такої бездіяльності. Внаслідок чого позивач продовжує проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Не погоджуючись з вказаною бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.

Правовідносини, які пов`язані із правовим регулюванням проходження в Україні військової служби регулюються Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року "Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 9 ст. 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (в редакції, чинній на момент закінчення строку дії контракту та на момент звернення позивача із рапортом про розірвання контракту) визначено, що у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений цією статтею, військова служба, а для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 26 цього Закону.

Відповідно до ч. 8 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці:

1) під час проведення мобілізації:

а) жінки, які мають дитину (дітей) віком до 16 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу;

б) за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу;

в) у зв`язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку;

г) у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;

ґ) через такі сімейні обставини або інші поважні причини:

- виховання матір`ю (батьком) військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері);

- утримання матір`ю (батьком) військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дитини віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи;

- необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;

- наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей;

д) у зв`язку з проведенням організаційних заходів у порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, за умови завершення виконання визначених завдань;

е) через службову невідповідність осіб рядового, сержантського і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов`язків;

2) під час воєнного стану:

а) які досягли граничного віку перебування військовозобов`язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду;

б) визнані за станом здоров`я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;

в) у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі;

3) після прийняття рішення про демобілізацію:

а) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, у строки, визначені рішенням Президента України;

б) у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час особливого періоду, та небажанням проходити військову службу за новим контрактом.

Як свідчать матеріали справи, обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на п. "а" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", в яких зазначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби, зокрема у зв`язку із закінченням строку контракту.

Однак, суд зазначає, що на момент звернення позивача із рапортом про розірвання контракту діяла норма, що викладена в ч. 9 ст. 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Отже, за змістом наведеної норми особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію.

Суд звертає увагу на те, що позивач робить хибні висновки з приводу того, що вважає, що особливий період закінчився та він набув права припинити (розірвати) контракт відповідно п. "а" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

Так, Указом в.о. Президента України "Про часткову мобілізацію" № 303/2014 від 17 березня 2014 року, затв. Законом України № 1126-VII від 17 березня 2014 року у зв`язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, оголошено та розпочато часткову мобілізацію.

Згідно листа Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 01 жовтня 2015 року "Щодо особливого періоду", у відповідності до ст. 1 Закону України "Про оборону України" з моменту оголошення Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" № 303/2014 від 17 березня 2014 року в Україні настав особливий період, який діє і на даний час.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Відповідно до статті 1 абзацу 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-XII демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Відповідно до ч. 9ст. 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений цією статтею, військова служба, а для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених частиною 8 ст. 26 цього Закону.

Отже, законодавець пов`язує продовження дії контракту понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації не з часом дії особливого періоду, а з моментом його настання.

Відповідно до Указу Президента України № 15/2015 від 14 січня 2015 року "Про часткову мобілізацію", який затверджений відповідним Законом України за № 113-VIII від 15 березня 2014 року, постановлено оголосити та провести протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Цим же Указом постановлено провести у період з 18 березня по 1 травня 2015 року звільнення в запас (демобілізацію) військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно доУказу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 "Про часткову мобілізацію".

Відповідно до Указу Президента України № 328/2015 "Про звільнення з військової служби військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до Указу Президента України № 607 від 21 липня 2014 року "Про часткову мобілізацію", та Указу Президента України № 411/2016 року від 26.09.2016 року "Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15" демобілізації підлягають лише військовослужбовці, які були саме призвані на військову службу і саме під час мобілізації, і саме на особливий період.

Як випливає із матеріалів справи, контракт про проходження ОСОБА_1 військової служби у Збройних Силах України було укладено 04 жовтня 2011 року, тобто до настання особливого періоду. Відповідно до укладеного контракту позивач не вважається призваним на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України.

Таким чином,зазначений вище Указ Президента щодо демобілізації не поширює свою дію на правовідносини, що склалися з позивачем.

Враховуючи, що особливий період настав під час дії контракту позивача, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин застосовуються вимоги статті 23 частини 9 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", тобто дія контракту позивача продовжується понад встановлений строк на період до оголошення демобілізації.

При цьому, зазначена норма обмежує продовження дії контракту понад встановлені строки щодо певної категорії осіб, визначених у статті 26 частини 8 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Разом з тим, ОСОБА_1 до жодної із категорій осіб, визначених наведеною нормою Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", не відноситься.

Таким чином, підстави для звільнення позивача з військової служби за контрактом до оголошення демобілізації, відсутні.

Крім того, згідно ст. 251, п. 2 ст. 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженогоУказом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року (в редакції, що діяла на час звернення позивача із рапортом), в особливий період військовослужбовці проходять військову службу, а військовозобов`язані виконують військовий обов`язок у запасі в порядку, передбаченому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють порядок проходження військової служби в особливий період. У разі оголошення мобілізації усі військовослужбовці, які перебувають на цей час на військовій службі у Збройних Силах України, звільненню в запас не підлягають, за винятком військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до 16 років (такі військовослужбовці-жінки можуть продовжувати військову службу тільки за власним бажанням). Військовозобов`язані, призвані на збори, продовжують перебувати на зборах до особливого розпорядження відповідних органів військового управління згідно з їх повноваженнями. Накази про звільнення з військової служби військовослужбовців, не виключених зі списків особового складу військових частин, підлягають скасуванню, крім наказів про звільнення у відставку, в запас у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено таке покарання, у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади.

Таким чином, зазначене Положення пов`язує продовження перебування військовослужбовців на військовій службі також саме з моментом оголошення мобілізації, а не з періодом її дії чи проведення.

Відповідно до пункту 14.10 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджена Наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170, у разі оголошення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану звільнення військовослужбовців здійснюється у випадках, визначених пунктами 1, 2 частини 8статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Тобто, позивач може бути звільнений з військової служби у зв`язку з закінченням контракту після оголошення демобілізації.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими не підтверджені належними доказами і задоволенню не підлягають.

Згідно ст.ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб`єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п`ятиденного строку з моменту отримання суб`єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Альчук Максим Петрович