Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 204/637/17
Провадження № 1-кс/204/155/17
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2017 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
слідчого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі клопотанням ОСОБА_3 в порядку ст. 206 КПК України щодо незаконного тримання під вартою, -
ВСТАНОВИВ:
03 лютого 2017 року до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшло клопотання ОСОБА_3 в порядку ст. 206 КПК України щодо незаконного тримання під вартою. В обґрунтування клопотання зазначено, що він повідомляє суду, що в межах територіальної юрисдикції Красногвардійського районного суду знаходиться особа, яка тримається під вартою в ДУВП №4 без жодного на те рішення суду. При цьому посилаючись на п.9 листа, підготовленого на підставі Постанови пленуму ВССУ №14 від 19 грудня 2014 року, зазначив, що 26 червня 2015 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська під головуванням судді ОСОБА_4 постановив вирок в рамках кримінального провадження № 12015040640000246, яким визнав обвинуваченого ОСОБА_3 винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, в резолютивній частині якого зазначив, «Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_3 - тримання під вартою - залишити без змін до набрання вироком законної сили». Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.12.2015 року даний вирок залишено без змін. Вирок набрав законної сили 18.12.2015 року. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17.11.2016р. скасовано ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.12.2015 року та направлено справу на новий судовий розгляд. Жодної ухвали про обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не існує, тобто він позбавлений волі незаконно та на його думку підлягає негайному звільненню на підставі ст. 206 КПК України. При цьому посилаючись на загальну декларацію прав людини, прийняту 10.12.1948 року Генеральною Асамблеєю ООН, ст.ст.3,29 Конституції України, ст.ст.3,20 ЗУ «Про попереднє ув`язнення» зазначив, що начальник установи попереднього ув`язнення зобов`язаний негайно звільнити з-під варти підозрюваного, обвинуваченого, стосовно якого на день закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або закінчення строку тримання під вартою, встановленого КПК України, не надійшла ухвала слідчого судді, суду про продовження строку. Не зважаючи на приписи чинного законодавства, ОСОБА_3 і досі перебуває під вартою. Також, посилався на ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.315, 331, 196,197,202,205 КПК України. Також, зазначив, що п. 4 п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК України встановлює, що у резолютивній частині вироку суд може прийняти рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили. Однак необхідно чітко розмежовувати такі поняття, як «винесення рішення» і «виконання рішення». Питання порядку вступу вироку в силу регулюється положеннями ст. 532 КПК України, згідно з якими вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Крім цього, законодавець чітко визначив, що може бути підставою для тримання особи під вартою та в якому порядку це вирішується (ч. 2 ст. 331 КПК України), тобто правовою підставою для обрання такого запобіжного заходу, як взяття під варту, може слугувати лише ухвала суду або вирок, який вже набрав законної сили і зазначені дії щодо взяття під варту будуть лише слугувати не заходом забезпечення кримінального провадження, а відбуванням покарання, визначеного судом у відповідному вироку. В жодній нормі КПК України 2012 року немає будь-якого посилання про те, що вирок суду першої інстанції може вступати в силу не за правилами, визначеними в ст. 532 КПК України, а будь-яким іншим чином. Разом з тим в КПК України не зазначено, що якась частина вироку може вступати в силу раніше, а якась частина вироку може вступати в силу в порядку ст. 532 КПК України. Також, посилаючись на підпункт 1.1. розділу ІІ підстав та порядку приймання у СІЗО ув`язнених і засуджених Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених Наказом МЮУ 18 березня 2013 року №460/5, зазначив, що підставою щодо прийняття у СІЗО, може слугувати лише вирок суду, що набрав законної сили. Окрім того, ВССУ у своєму листі чітко посилався на те, що питання застосування запобіжного заходу повинно розглядатись в порядку ст.331 КПК, яка в свою чергу, відсилає до глави 18 КПК України. Також, посилався на рішення Європейського суду з прав людини. Просив звільнити його - ОСОБА_5 з-під варти, розглянувши клопотання в режимі відеоконференції.
Дослідивши клопотання ОСОБА_3 та матеріали його особової справи, витребуваної з Дніпропетровської установи виконання покарань № 4, приходжу до наступних висновків.
Відповідно до ч.ч. 2, 3ст. 206 КПК Україниякщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов`язаний постановити ухвалу, якою має зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з`ясування підстав позбавлення свободи. Слідчий суддя зобов`язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
Судом встановлено, що вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2015 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнаний винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України і йому призначено покарання у вигляді 5 років 6 місяців позбавлення волі, запобіжний захід, застосований до ОСОБА_3 - тримання під вартою, залишено без змін до набрання вироком законної сили. Початок відбуття покарання обчислювати з 24 січня 2015 року.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2015 року, вказаний вирок Бабушкніського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2015 року відносно ОСОБА_3 залишено без зміни.
Згідно ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 17листопада 2016 року вищевказану ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2015 року скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до вищевказаного вироку Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2015 року, запобіжний захід застосований до ОСОБА_3 тримання під вартою, залишено без змін до набрання вироком законної сили. Тобто, судом першої інстанції застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили з метою забезпечення виконання остаточного судового рішення, яким засудженому призначено покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк. На теперішній час вказаний вирок суду не набрав законної сили, оскільки ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2015 року скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Отже, оскільки вироком суду вирішено питання щодо застосування відносно ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та визначено строк його застосування до набрання вироком законної сили, після системного аналізу вимогст. 206 КПК України, вимогглави 18 КПК Українита вимог ст.ст. 373-374 КПК України, приходжу до переконання про відсутність обґрунтованої підозри, що в межах територіальної юрисдикції Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська знаходиться особа, яка позбавлена свободи за відсутності на те правових підстав, а тому суд не вбачає підстав для вирішення питання про законність позбавлення його волі, інакше як в порядку розділу V глави 31КПК України,шляхом апеляційного оскарження вироку суду.
За таких обставин слід зазначити, що підстав для постановлення ухвали щодо здійснення доставки ОСОБА_3 до слідчого судді для з`ясування підстав позбавлення його свободи, судом не встановлено.
Оскільки заявник вважає, що слід захистити його право на особисту недоторканість і що він як засуджений утримується під вартою незаконно без вироку відповідного суду та без ухвали щодо обрання відносно нього запобіжного заходу, сліддослідити це питання щодо правомірності його вимог відповідно до норм діючого законодавства.
За правилами ч. 1ст. 374 КПК України вирок суду складається зі вступної, мотивувальної та резолютивної частин.
Частиною4 статті 374 КПК України передбачено, що у резолютивній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначаються - рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження.
При цьому, дія запобіжного заходу у відношенні особи, щодо якої винесено обвинувальний вирок, може бути обрано, змінено та продовжено судом до моменту набрання судовим рішенням законної сили, тобто не обмежується визначеним строком застосування.
Таким чином, у випадку якщо вироком суду особу засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк, та вирішено питання щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання особи під вартою до набрання вироком законної сили, єдиної підставою для звільнення такої особи з-під варти буде рішення відповідного суду вищої інстанції про скасування вироку суду першої інстанції та виправдання засудженого, або зміну раніше призначеного йому покарання на інше, не пов`язане з позбавленням волі.
Оскільки при постановленні вироку Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська від 26.06.2015 року приймалося рішення про застосування до ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, слідчий суддя під час розгляду заяви в порядкуст. 206 КПК Українине наділений повноваженнями щодо надання оцінки рішенням інших судів при вирішенні питання про обрання, зміну та продовження строків тримання осіб під вартою, а перевіряє лише їх наявність.
Крім того слід зазначити, що вимоги клопотання ОСОБА_6 про його звільнення з під варти у порядку ст. 206 КПК України вже були предметом дослідження у суді, оскільки 23 грудня 2016 року в інтересах ОСОБА_3 з аналогічною заявою зверталася його дружина - ОСОБА_5 . За результатами розгляду справи ухвалою суду від 26.12.2016 року у задоволенні заяви ОСОБА_5 , поданої в інтересах ОСОБА_3 в порядку ст. 206 КПК України щодо незаконного тримання під вартою було відмовлено. Обставини, які стали підставою для відмови у задоволені заяви ОСОБА_5 поданої в інтересах ОСОБА_3 , не змінилися та продовжують існувати на теперішній час.
За таких обставин, приходжу до висновку, що у задоволенні заяви ОСОБА_3 слід відмовити у зв`язку з наявністю судового рішення, яким вирішено питання про застосування відносно засудженого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та визначено строк його застосування до набрання вироком законної сили, а отже наявністю правових підстав для позбавлення свободи ОСОБА_3 та тримання його під вартою.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.12, 24, 202, 206,309,374 КПК України, -
УХВАЛИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_3 в порядку ст. 206 КПК України щодо незаконного тримання під вартою - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1
