Номер провадження 2-а/754/74/17

Справа №754/13004/16-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 лютого 2017 року м. Київ

Деснянський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді Петріщевої І.В., при секретарі судового засідання Нескородяній О.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом у порядку адміністративного судочинства, в якому просить суд: 1) Визнати дії Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні в сумі 1197,91 грн. за 2007 рік при призначенні йому пенсії за віком у 2014 році протиправними; 2) Зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити обчислення, нарахування та виплату йому пенсії за віком у відповідності до ч. 1 ст. 27 та ч.ч. 1, 2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2011-2013 роки (2700,98 грн.), тобто за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, починаючи з 15.09.2014 року, в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він з 13.12.2002 року по 30.09.2014 року перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». 15.09.2014 року звернувся до відповідача з заявою про призначення йому пенсії за віком у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідачем призначено йому пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», при цьому розмір його пенсії за віком розраховано з застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2007 рік -1197,91 грн. 29.09.2016 року звернувся до Управління із заявою про надання роз'яснення відносно того чи застосовано при нарахуванні пенсії показник середньої заробітної плати за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, та якщо його не застосовано, то перерахувати пенсію. Відповідач у своєму листі відмовив, посилаючись на те, що Управління діяло в межах чинного законодавства при перерахунку позивачу пенсії, оскільки відбувалося не нове призначення пенсії, а перехід на інший вид пенсії за законом. Зокрема, зазначивши, про те, що позивач отримував пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 13.12.2002 року по 30.09.2014 року, з 15.09.2014 року перебуває на обліку та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в Лівобережному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, тому управління не може здійснити перерахунок пенсії з 15.09.2014 року.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити з підстав, наведених у позові.

У судовому засіданні представник Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві проти позовних вимог заперечувала у повному обсязі, посилаючись на те, що Управління діяло в межах чинного законодавства при перерахунку позивачу пенсії, оскільки відбувалося не нове призначення пенсії, а перехід на інший вид пенсії за законом. Зокрема, зазначивши, про те, що позивач отримував пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 13.12.2002 року по 30.09.2014 року, з 15.09.2014 року перебуває на обліку та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в Лівобережному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, повно і всебічно з'ясувавши обставини в адміністративній справі, підтверджені доказами, які були досліджені в судовому засіданні, відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 13.12.2002 року по 30.09.2014 року перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно з Атестатом № 2174 про зняття з обліку, виданого Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, позивач отримував пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 13.12.2002 року по 30.09.2014 року. Виплату пенсії припинено по причині переходу на пенсію за іншим законом.

15.09.2014 року року ОСОБА_1 звернувся до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про призначення пенсії за віком у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

ОСОБА_1 з 15.09.2014 року перебуває на обліку в Лівобережному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно Розпорядження №12448 від 16.09.2014 року ОСОБА_1 було здійснено перерахунок пенсії за попереднім перерахунком від 13.12.2002 року.

29.09.2016 року ОСОБА_1 звернувся до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою щодо перерахунку призначеної йому пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, що підтверджується відповідною заявою.

У відповідності до відповіді Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №14990/09/Г-1196 від 07.10.2016 року пенсія позивача була призначена відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яку було розраховано із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) за 2007 рік - 1197,91 грн., який врахувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Також Управління посилається на норми ч. 3 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і зазначає про те, що ОСОБА_1 вже перебував на обліку у Пенсійному фонду та отримував пенсію, а тому вважає таку процедуру переведенням з одного виду пенсії на інший і не розглядає її як нове призначення пенсії.

Враховуючи вище зазначене, та те, що по 30.09.2014 року позивач отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», останньому було призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 15.09.2014 року, наведене також підтверджується вищезгаданим атестатом про зняття позивача з обліку.

Також суд бере до уваги, наданий відповідачем Розрахунок стажу ОСОБА_1, відповідно до якого загальний стаж позивача складає 44 роки 07 місяців 27 днів.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", даний Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно ст. 9 даного Закону передбачено, що види пенсійних виплат і соціальних послуг відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Таким чином, питання щодо виплати пенсії за вислугою років не входять до правового поля Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування", а регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який особа має право відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, фінансується за рахунок коштів державного бюджету. Пенсія за вислугою років - це спеціальна пенсія для конкретно визначеного кола осіб, а загальновизначена пенсія для усіх категорій осіб - пенсія за віком.

У своїй постанові від 09.06.2015 року Верховний Суд України вже висловлював свою позицію щодо застосування частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV. Зокрема, у справі № 21-612а14, постанова в якій ухвалена 31 березня 2015 року, він дійшов висновку, що у випадку, коли особі було призначено пенсію за вислугу років за Законом № 2262-XII, котрий передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, ніж Закон № 1058-ІV, у подальшому при розрахунку пенсії за віком за Законом № 1058-ІV такій особі показник середньої заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом, ніж пенсія за вислугу років. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону № 1058-ІV та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Статтею 1 Закону № 2262-ХІІ встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали інвалідами за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності. Згідно зі статтею 7 Закону № 2262-XII військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим законом, та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором; у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону № 2262-XII та Закону № 1058-IV, призначається одна пенсія за її вибором; при цьому різниця між розміром пенсії, на який особа має право відповідно до Закону № 2262-XII, і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону № 1058-ІV, яка визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, фінансується за рахунок коштів державного бюджету. У частині першій статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що за рахунок коштів ПФУ в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника. За правилами частини другої статті 40 Закону № 1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії. Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону № 1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату та інших документів про страховий стаж, заробітну плату та інших документів про страховий стаж, заробітну плату та інших документів із застосуванням показника середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення пенсії або попереднього перерахунку. За бажанням пенсіонера при переведені з одного виду пенсії на інший пенсійний орган може врахувати заробітну плату за періоди страхового стажу зазначені в ч. 1 ст. 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення попереднього виду пенсії.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в ч. 1 ст. 40 Закону №1058-IV, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" призначається одна пенсія за її вибором.

В цьому випадку пенсія призначається із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Такі правові позиції узгоджуються також з висновками Вищого адміністративного суду України, викладеними в листі № 1049/11/13-11 від 19 липня 2011року та з постановами Вищого адміністративного суду України від 01.12.2013 року у справі № К/800/38624/13, від 02.04.2014 року у справі № К/800/45035/13, від 16.01.2014 року у справі № К/800/1384/13 та з постановою Верховного Суду України від 31.03.2015 року по справі №21-612а14.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Статтею 17 Кодексу компетенція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а саме на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Системний аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що фізична чи юридична особа може оскаржити до адміністративного суду будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, шляхом подання адміністративного позову з вимогами, перелік яких міститься у частині четвертій статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України. Оскільки такий перелік не є вичерпним, особа може обрати й інші вимоги на захист своїх прав, свобод чи інтересів у сфері публічно - правових відносин, але, виходячи із закону, яким визначається порядок реалізації прав та свобод у сфері публічно-правових відносин, враховуючи компетенцію адміністративних судів (ст. 17 Кодексу), а також повноваження суду при вирішенні справи (ст. 162 Кодексу).

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно ч. 2 ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до чинного закону, а саме чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду та вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин по справі та вимог законодавства, не довів правомірність своїх дій.

Таким чином, підстав для відмови у задоволенні позовних вимог немає, а доводи, наведені відповідачем, спростовуються вище наведеним.

Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, перевіривши їх доказами, які були досліджені в судовому засіданні, оцінивши ці докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, обставини, на які посилається позивач, як на підстави своїх вимог, доведені з його боку, підтверджені певними засобами доказування, а відтак, позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 4-16, 158-164 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати неправомірними дії Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо нарахування ОСОБА_1 пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) за 2007 рік.

Зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком, на умовах і в порядку, передбачених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, з дати звернення до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - з 29.09.2016 року.

Відшкодувати ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1102,40 грн. з Державного бюджету України.

Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Деснянський районний суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня оголошення постанови або з дня отримання копії постанови з одночасним направленням копії апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

_{Суддя Петріщева І.В.}