УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2017 р.

Справа № 629/4234/16-а

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П., Перцової Т.С.

за участю: секретаря судового засідання - Мороз Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 06.12.2016р. по справі № 629/4234/16-а

за позовом ОСОБА_1

до Лозівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_1, звернувся до Лозівського міськрайонного суду Харківської області з адміністративним позовом Лозівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив суд:

- визнати протиправним порушення з боку відповідача у відношенні нього вимог статей 22 та 46 Конституції України, якими він відповідно до п. 2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 р. за № 41/26486) зобов'язаний керуватися у своїй діяльності, а також підпунктів 7 та 8 пункту 4 цього положення, згідно яких відповідач призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, для чого забезпечити своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату цих пенсій, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок державного бюджету України;

- зобов'язати відповідача негайно поновити його права отримувати державні пенсії як інваліду-ліквідатору ЧАЕС 2-ої групи в розмірі 8,75 мінімальних пенсій за віком, для чого зобов'язати негайно здійснити відповідний перерахунок та забезпечити своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату цих пенсій за рахунок державного бюджету України;

- з урахуванням факту, що державні пенсії як інваліду ЧАЕС є єдиним джерелом фінансування його харчування, лікування та життя, фізичної неможливості отримувати інші доходи, просить допустити негайне виконання судового рішення в цілому, а також розглядати позов в скороченому провадженні.

Постановою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 06 грудня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 06.12.2016 року та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Зазначив, що оскаржувана постанова порушує принцип законності, визначений статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та вимогу про офіційне з'ясування всіх обставин у справі, визначену статтею 11 КАС України, що відповідно до п.п. 1 та 3 статті 202 КАС України є підставою для скасування цієї постанови та ухвалення нового рішення. Так вирішуючи справу по суті, судом повністю проігноровані позовні вимоги про порушення відповідачем вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів скасовувати або звужувати конституційні права інваліда ЧАЕС та війни ОСОБА_1 на соціальний захист, що включає право на забезпечення його у разі часткової втрати працездатності, визначені статтею 46 Конституції України, що привело до порушення судом принципу законності - так при наявності статті 22 Конституції України, яка регулює спірні правовідносини, суд застосував правові нормативні акти, які мають нищу юридичну силу. Одночасно суд, вказавши в описовій частині на заявлене позивачем порушення вимог статті 22 Конституції України, ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині не дослідив цього питання, чим допустив неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не визнана судом обов'язковою, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що позивач - ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи, учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, віднесений до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (а.с. 5-7) та до листопада 2011 року отримував державну пенсію в розмірі 8,75 мінімальних пенсій за віком.

Розмір пенсії позивача до листопада 2011 року був визначений ст.ст. 49-54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Після зменшення розміру пенсії в зв'язку зі змінами, внесеними у вказаний Закон, 11.10.2016 року позивач звернувся до Лозівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області із заявою про проведення нарахування та виплату належних йому державних пенсій як інваліду - ліквідатору ЧАЕС у відповідності до Конституції України. Лозівським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Харківської області в задоволені заяви позивачу відмовлено, що вбачається зі змісту листа № 106/М-6 від 20.10.2016 року (а.с. 8).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про їх необґрунтованість.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює порядок визначення категорій зон радіоактивного забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначені Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до ст. 49 вищенаведеного Закону України, пенсії особам, віднесеним до 1 категорії, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії, б) додаткової пенсії за шкоду, завдану здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Як було встановлено п. 4 ст. 54 Закону України Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції від 09.07.2007р. згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. № 10-рп/2008), в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по другій групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.

Згідно з ч.1 ст. 50 Закону України Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції від 09.07.2007р. згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. № 10-рп/2008) особам, віднесеним до першої категорії, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірах: інвалідам другої групи - 75% мінімальної пенсії за віком.

Разом з тим, Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 року №76-ІІІ, що набрав чинності з 01.01.2015 року, внесено зміни до Закону України № 796-ХІІ від "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Так, ст. 50 вказаного Закону на час виникнення спірних правовідносин передбачає, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Положення ч. 3 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на даний час передбачають, що умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.

Крім того, 28.12.2014 року прийнято Закон України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" за № 80-VІІІ, пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

З огляду на викладені положення законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з 01.01.2015 року визначення розмірів пенсій ліквідаторам наслідків аварії на ЧАЕС віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок).

Згідно з п.10 Порядку № 1210 призначення пенсії із заробітної плати, одержаної за роботу за межами зони відчуження, провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до пп.1 п. 11 Порядку № 1210 мінімальний розмір пенсії становить: для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: I групи інвалідності - 180 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; II групи інвалідності- 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; III групи інвалідності- 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Пунктом 13 Порядку № 1210 визначено, що щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виплачується у таких розмірах: 1) особам, що належать до категорії 1: з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: інвалідам I групи - 474,5 гривні; інвалідам II групи - 379,6 гривні; інвалідам III групи - 284,7 гривні; для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою: інвалідам I групи - 341,64 гривні; інвалідам II групи - 227,76 гривні; інвалідам III групи - 170,82 гривні.

Відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що чинним законодавством не передбачено норм щодо обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком (основна пенсія) та 75% від розміру мінімальної пенсії за віком (додаткова пенсія), а вказані виплати проводяться в порядку та у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України у постанові №1210 від 23.11.2011 року "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Доводи позивача щодо порушення відповідачем вимог ст. 22 Конституції України, колегія суддів вважає помилковими, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

На залежність розмірів соціальних виплат особі від економічних чинників вказано у рішенні Конституційного Суду України від 19.06.2001 року № 9-рп/2001, зокрема зазначено, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов'язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів.

Окрім цього, у азб. 5,6, 10 п.2.1 рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 року №1-42/2011 щодо відповідності Конституції України (конституційності) певних положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" зазначено, що Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, враховує також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004 року.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом, на що вказав Конституційний Суд України у Рішенні від 22.09.2005 року N5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками.

Також, право встановлювати законодавчі обмеження щодо виплати пенсії узгоджується з правовою позицією Європейського суду викладеною в справі за заявою "Великоди Валентини Ніканорівни проти України" №43331/12 від 03.06.2014 року в якій суд прийшов до висновку, що положення Протоколу № 1 до Конвенції не встановлюють жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, запроваджувати чи ні будь-які форми системи соціального забезпечення, або обирати тип чи розмір пільг для забезпечення у рамках будь-якої такої системи. Стаття 1 Першого протоколу не гарантує як таке право на будь-які соціальні виплати у певному розмірі. "Вимога" може становити "майно" у розумінні статті 1 Першого протоколу, лише якщо достатньою мірою встановлено, що вона підлягає виконанню. З огляду на те, що до відповідного законодавства було внесено зміни та доповнення, не можна вважати, що надання заявниці права на пільгу у певному розмірі було встановлено достатньою мірою. Більше того, навіть припускаючи, що зміни та доповнення до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" становили втручання у право заявниці на мирне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу, Суд нагадує, що перша та найважливіша вимога цього положення полягає у тому, що будь-яке втручання з боку державних органів влади у мирне володіння майном має бути законним та має переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання має також бути обґрунтовано пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має зберігатися "справедливий баланс" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде накладений особистий та надмірний тягар.

Колегія суддів зазначає, що закон, яким викладені в новій редакції положення статей 50,54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є чинними, не скасований та не визнаний неконституційним.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що вказані позивачем обставини не є пасивною поведінкою суб`єкта владних повноважень, яка могла б бути пов'язана з невиконанням останнім дій, які повинні були і могли бути вчинені в силу покладених на відповідача обов'язків і згідно з чинним законодавством України, що в свою чергу несло б негативний вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів позивача, а відтак відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог. Відповідач, здійснюючи нарахування та виплати у визначеному Кабінетом Міністрів Україні розмірі, діяв з урахуванням вимог законодавства, та він не міг застосовувати не існуючих норм законодавства.

Згідно ст. 2 КАС України, основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права (ч.1 ст. 6 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти позову, довів правовірність власних дій, які є предметом оскарження позивачем.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що при виплаті пенсії позивачеві у розмірі, встановленому Порядком № 1210, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції згідно з Законом від 28.12.2014 р. № 76-ІІІ, з дотриманням вимог ч.3 ст.2 КАС України, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

З приводу доводів позивача щодо не вирішення судом першої інстанції під час розгляду справи всіх позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 168 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Як вбачається із вказаної статті, процесуальний інститут додаткового судового рішення дає можливість виправити помилки суду, спричинені недотриманням вимог судового рішення, зокрема, щодо наявності в ньому відповіді на всі заявлені вимоги позивача (третьої особи), наявності суджень суду щодо способу виконання судового рішення у випадку, коли такі судження є необхідними, вирішення питання про судові витрати.

З наведеного слідує, що додаткове судове рішення є засобом усунення недоліків основного, яким вирішено спір по суті позовних вимог за результатами судового розгляду справи, а не додаткових судових рішень.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 13.12.2016 року було надано до суду заяву про ухвалення додаткового судового рішення, за наслідком розгляду якої, Лозівським міськрайонним судом Харківської області 22.12.2016 року постановлено ухвалу, якою відмовлено в задоволенні заяви. Доказів оскарження вказаної ухвали суду матеріали справи не містять.

На підставі викладеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо не вирішення судом першої інстанції під час розгляду справи всіх позовних вимог.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 06.12.2016р. по справі № 629/4234/16-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

(підпис)

Дюкарєва С.В.

Судді

(підпис) (підпис)

Жигилій С.П. Перцова Т.С.

Повний текст ухвали виготовлений 02.02.2017 р.