ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2017 року Справа № 904/11360/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач),

суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.,

при секретарі судового засідання: Саланжій Т.Ю.

Представники сторін:

від відповідача: ОСОБА_1 представник, довіреність №24-5-02 від 30.12.2016р.;

від позивача: ОСОБА_2 представник, довіреність №14-127 від 13.05.2014 р.;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія» Нафтогаз України» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2016 року у справі № 904/11360/16

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія» Нафтогаз України», м. Київ

до Публічного акціонерного товариства «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод», м. Дніпро

про стягнення 36 277 769, 87 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2016 (суддя Васильєв О.Ю.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача - Публічного акціонерного товариства “Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод” (49081, м. Дніпро, вул. Столєтова, буд. 21; код ЄДРПОУ 05393116) на користь позивача – Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720): 660 623, 94 грн.. – 3% річних ; 3 838 647, 26 грн. – пені; 3 156 206, 86 грн. – штрафу ; 2 480 259, 25 грн. – інфляційних втрат та 206 700, 00 грн. - витрат на сплату судового збору. Розстрочено виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.16 р. у справі №904/11360/16 строком на 24 місяці наступним чином:

430 934,89 грн. відповідач повинен сплатити позивачу в строк до 30.01.17р., 430 934, 89 грн. – в строк до 30.02.17р., 430 934, 89 грн. – в строк до 30.03.17р., 430 934,89 грн. – в строк до 30.04.17р., 430 934, 89 грн. – в строк до 30.05.17р., 430 934, 89 грн. – в строк до 30.06.17р., 430 934, 89 грн. – в строк до 30.07.17р., 430 934, 89 грн. – в строк до 30.08.17р., 430 934, 89 грн. – в строк до 30.09.17р., 430 934, 89 грн. – в строк до 30.10.17р., 430 934, 89 грн. – в строк до 30.11.17р., 430 934, 89 грн. – в строк до 30.12.17р., 430 934, 89 грн. – в строк до 30.01.18р., 430 934, 89 грн. – в строк до 30.02.18р., 430 934, 89 грн. – в строк до 30.03.18р., 430 934, 89 грн. – в строк до 30.04.18р., 430 934, 89 грн. – в строк до 30.05.18р., 430 934, 89 грн. – в строк до 30.06.18р., 430 934, 89 грн. – в строк до 30.07.18р., 430 934, 89 грн. – в строк до 30.08.18р., 430 934, 89 грн. – в строк до 30.09.18р., 430 934, 89 грн. – в строк до 30.10.18р., 430 934, 89 грн. – в строк до 30.11.18р., 430 934, 84 грн. – в строк до 30.12.18р.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області мотивовано тим, що31.12.14р. між ПАТ “НАК “Нафтогаз України” (продавець) та ПАТ “Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод” (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №156/15-ПР, за умовами п. 1.1 якого продавець зобов’язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України НАК “Нафтогаз України” за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2 договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для власних потреб, покупець є кінцевим споживачем. Пунктом 2.1 договору передбачено, що продавець передає покупцеві з 01.01.15р. по 31.12.15р. газ обсягом до 84 000 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів.

Як зазначено у п. 3.3 договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу; обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу відповідача. Згідно з п. 3.4 договору : не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмові від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

За приписами п. 5.1 договору ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються уповноваженим державною владою України органом.

У п. 5.2 договору зазначено про те, що ціна за 1 000 куб. м газу становить 5 900, 00 грн. без урахуванням податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: - збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ -2%; податок на додану вартість за ставкою - 20%. Крім того - тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами – 366, 70 грн., крім того ПДВ – 20% -73, 34 грн., всього з ПДВ - 440, 04 грн. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 6 384, 70 грн., крім того ПДВ – 20 % - 1 276, 94 грн., всього з ПДВ - 7 661, 64 гривень.

Положеннями п. 6.1 договору передбачено, що оплата за газ проводиться покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку : оплата в розмірі 30% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки газу, оплати в розмірі по 35% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки; остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором (п. 7.1 договору).

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору позивач має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості; у разі невиконання покупцем п. 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку повинен сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Відповідно до п. 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років.

Цей Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до з 01.01.15р. до 31.12.15р., а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування - до повного погашення заборгованості (п. 11 Договору). (а.с.17-22)

Також між сторонами було укладено низку додаткових угод до вищезазначеного договору, якими вносилися зміни до ціни природного газу та предмету договору (а.с.23-35).

На виконання умов договору позивач здійснив постачання відповідачу природного газу у 2015 році, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу, підписаними відповідачем без зауважень (а.с.36-45).

Однак, в порушення прийнятих на себе зобов’язань відповідач не своєчасно здійснював оплату отриманого від позивача газу; у зв’язку з чим (згідно наданого позивачем розрахунку) позивач нарахував відповідачу 12 795 490, 86 грн. - пені, 10 520 689, 55 грн. – штрафу; 660 623, 94 грн. – 3% річних та 12 300 965, 52 грн. – інфляційних втрат.(а.с.10-13).

Суд вважав, що розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи - необґрунтований та такий, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи. Відповідно до частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові ВГСУ від 01.04.2015 р. по справі № 917/1667/14 та у постанові ВГСУ від 19.05.16 р. у справі № 904/4950/15.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи положення вищевказаних Постанов Пленуму, та контррозрахунок (наданий відповідачем); здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, місцевий господарський суд дійшов до висновку, що сума інфляційних втрат становить 2 480 259, 25 грн.

Суд прийняв до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, а також матеріальний стан відповідача, частково задовільнив клопотання відповідача про зменшення суми штрафних санкцій та зменшив розмір пені та штрафу на 70%, а саме: стягнув з відповідача 3 838 647, 26 грн. – пені та 3 156 206, 86 грн. – штрафу.

Беручи до уваги клопотання відповідача на підтвердження пояснень стосовно відсутності у відповідача замовлень на продукцію, простоїв виробництва, у зв’язку з чим підприємство відповідача знаходиться у скрутному становищі, суд вважає за необхідне частково задовольнити заяву відповідача про розстрочку виконання рішення та розстрочити виконання рішення строком на 24 місяці.

Позовні вимоги суд задовольнив частково, в наступному розмірі: 660 623, 94 грн.. – 3% річних, 3 838 647, 26 грн. – пені, 3 156 206, 86 грн. – штрафу та 2 480 259, 25 грн. – інфляційних втрат.

Не погодившись з ухвалою суду, до апеляційної інстанції звернулось Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія» Нафтогаз України» із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення.

В обґрунтування своїх доводів скаржник посилається на наступне:

Стосовно зменшення штрафу та пені на 70%.

Неправильно застосовано п. 3 ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України положення п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», ст. ст. 216, 217, 219 ГК України.

Позивач наголошує (дане твердження підтверджується матеріалами справи) на відсутності будь-яких дій щодо перешкоджання вчасних розрахунків за поставлений природний газ.

Також, суд повинен був дослідити не лише доводи Відповідача, але й надати належну оцінку запереченням, наданим Позивачем.

Здійснюючи підприємницьку діяльність, Відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов’язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення. Укладаючи договір на поставку природного газу Відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі погодився на умови поставки, в тому числі і щодо нарахування пені.

Судом не врахований матеріальний справ позивача.

Так, зокрема, через встановлення державою тарифів на газ для населення, що є економічно необґрунтованим та нижчими за собівартість, НАК «Нафтогаз України» зазнає значних збитків. Позивач перебуває у тяжкому фінансовому стані, наведені обставини підтверджуються звітом про фінансові результати за 2015 рік, згідно якого збиток Позивача за звітний період - 25 096 085 тис. гри., прибуток - 0 грн. (додається).

Відповідно до балансу станом на 31.12.2015 року, поточна дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги становить 33 999 240 тис. гри., що збільшилась у порівнянні з 2014 роком - 33 211 468 тис. грн. (додається). Зазначаємо, що основним видом діяльності Позивача є саме закупівля та постачання природного газу на території України.

Через несвоєчасність розрахунків та заборгованість споживачів природного газу НАК «Нафтогаз України», як гарантований постачальник газу, змушена залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками для забезпечення потреб споживачів газу. Бюджетом України та фінансовим планом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», який затверджений Кабінетом Міністрів України, не передбачені фінансові можливості для кредитування споживачів природного газу. Єдиним джерелом часткової компенсації понесених Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» втрат, завданих несвоєчасними розрахунками за газ, є стягнення з боржників пені у розмірі, передбаченому умовами договорів.

Згідно балансу станом на 31.12.2015 року довгострокова заборгованість перед банками становить 34 824 720 тис. гри., що значно збільшилась у порівнянні з 2014 роком - 14 387 317 тис. грн.

Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом. Тобто, Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» як підприємство державного сектору економіки є об’єктом, що має стратегічне значення для економіки, суспільства і безпеки держави. Відсутність можливості вчасно розраховуватись за природний газ а як наслідок - відсутність можливості вчасно надати послуги з постачання природного газу спричинить значні соціально та економічно негативні наслідки для всієї України.

Крім того скаржник просить врахувати, наступні обставини:

У 2014 року через окупацію Автономної Республіки Крим, НАК «Нафтогаз України» зазнала знецінення інвестицій у ПАТ „Чорноморнафтогаз” та у частки підприємств, що знаходяться у Криму, у сумі 899 806 тис. грн. та знецінення запасів природного газу, розташованого у підземних сховищах на території Криму у сумі 1 903 484 тис. грн.

Крім того, через несанкціонований відбір природного газу на території проведення антитерористичної операції, визначених Законом України „Про тимчасові заходи на період проведення АТО” № 1669 від 02 вересня 2014 року, Позивач зазнав збитків у розмірі 1 431 624 тис. грн.

Зменшення судом розміру неустойки спричиняє Позивачу збитки та дозволяє Відповідачу і у подальшому безкарно порушувати договірні умови.

Також скаржник вважає, що зменшуючи розмір неустойки, тобто зменшуючи розмір відповідальності за порушення грошового зобов’язання, суд порушив вимоги ст.219 ГК України за відсутності доказів неправомірних дій Позивача щодо договірних відносин.

У відповідності з принципом рівності суд, надаючи перевагу одній з сторін, мав належним чином обґрунтувати своє рішення, врахувати інші обставини справи та дати належну оцінку як доводам Відповідача, так і доводам Позивача, чого не було зроблено.

Застосовуючи ст.83 ГПК України, суд мав у обов’язковому порядку дослідити наявність чи відсутність збитків у Позивача у відповідності до ст.551 ЦК України та співрозмірність неустойки та збитків, врахувати обов’язкові вимоги, встановлені ст.233 ГК України зазначені як підставу для зменшення штрафних санкцій, а саме - ступінь виконання зобов’язання, майновий стан сторін, інтереси сторін та інші обставини справи. Вважаємо, що Відповідачем не було надано жодних належних доказів винятковості обставин, судом не враховано фінансове становище та особливості господарської діяльності Позивача. За таких обставин, без надання належної оцінки доводів обох сторін, застосування ст.233 ГК України є необґрунтованим та незаконним.

Законодавець пов’язує розстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Свою заяву Відповідач обґрунтовує скрутним фінансовим станом підприємства, несвоєчасністю розрахунків споживачів теплової та електричної енергії та різницею в тарифах.

Проте посилання на незадовільний фінансовий стан не може вважатися обставиною, що може слугувати підставою для розстрочки виконання рішення.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарській суд в аналогічних справах: № 41/207 (постанова від 22.07.14), № 09/11/1925 (постанова від 17.03.14).

Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарській суд у справах № 910/17008/14 (постанова від 25.02.15) та № 910/15873/14 (постанова від 24.07.14).

Відповідно до звіту про фінансові результати 2015 рік та балансу на 31.12.15:

- чистий збиток Позивача на 31.12.15 склав 25 096 085 тис. грн.;

- дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги (код рядка балансу 1125) перед Позивачем станом на 31.12.15 становила 33 999 240 тис.грн.

Крім цього, на червень місяць 2016 року на виконанні в органах Державної виконавчої служби перебуває 2 419 виконавчих документів на загальну суму стягнення на користь Позивача за поставлений природний газ близько 20,902 млн.грн.

З вказаної кількості по 381 виконавчому документу стягненню підлягає більше 9,511 млн. грн. з боржників, які розташовані на території Луганської, Київської областей, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.

Загальна ж сума дебіторської заборгованості станом на 31.12.15 перед Позивачем становить 33 999 240 тис. грн. (код рядка Балансу 1125).

Враховуючи вищевикладене, скаржник вважає , що Позивач не має фінансової можливості відстрочувати та/або розстрочувати виконання зобов’язань своїх контрагентів, оскільки його фінансовий стан є досить тяжким.

Також вказує на те, що Позивач в свою чергу також має велику кредиторську заборгованість перед своїми контрагентами, розмір якої станом на 31.12.15 становив 34 765 443 тис. грн. (код рядка Балансу 1615), що тягне за собою позови до Позивача, і як наслідок додаткове фінансове навантаження у вигляді стягнення з Позивача штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат.

Також скаржник вважає, що обставини, на які посилається Відповідач в своїй заяві, та з якими погодився суд першої інстанції, не є тими виключними обставинами для надання розстрочки, а є лише способом для затягування виконання рішення суду.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка/відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. І ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Вказує на неправомірне нарахування інфляційних витрат.

Індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов’язаннях і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в Державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Відповідні індекси розраховуються, починаючи з серпня 1991 року щомісячно і публікуються, зокрема, у газеті "Урядовий кур'єр". Повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на Державний комітет статистики України ці показники згідно зі статтями 19, 21 і 22 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватись для визначення розміру завданих збитків. Зазначаємо, що порядок нарахування інфляції передбачений листом Верховного суду України від 03.04.97 № 62-97 «Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ».

Порядок розрахунку інфляційних втрат було наведено у листі ВСУ від 03.04.97 №62- 97 «Рекомендации относительно порядка применения индексов инфляции при рассмотрении судебных дел».

Крім того, відповідно п.3.2 Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 року розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р.

Скаржник вважає, що при розрахунку інфляційних втрат Позивачем було дотримано вимоги до порядку розрахунку, викладені у вищезазначених документах, а відтак вважає відмову у стягненні частини інфляційних втрат незаконною та необґрунтованою.

25.01.17р. прийнято вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена, а рішення суду слід залишити без змін з таких підстав.

Так, вирішуючи апеляційний спір, колегія суддів звертається до поняття судової дискреції.

Зокрема, це поняття судової дискреції (судового розсуду) у судочинстві охоплює повноваження суду (його права та обов’язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи тощо. Підставами для судової дискреції (судового розсуду) є відносно-визначені та альтернативні норми та принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб’єкта правозастосування, визначенні «інших обставин справи». Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який в своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.

Право суду мати власне бачення вирішення питання зменшення розміру штрафних санкцій і розстрочувати (відстрочувати) виконання рішення суду передбачено статтею 83 ГПК « Права господарського суду щодо прийняття рішення». Так, господарський суд, приймаючи рішення, має право (зокрема):

3) зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання;

6) відстрочити або розстрочити рішення суду.

З матеріалів справи вбачається, що 14 грудня 2016 року до суду подано відзив на позовну заяву відповідача, у якому він зазначив, що є добросовісним платником, не має заборгованості по сумі основного боргу, але розмір штрафних санкцій є дуже завищеним, непропорційним, що в умовах кризової ситуації, та відсутність попиту на його продукцію і збитковості підприємства.

Контрагенти відповідача знаходяться на території АТО, внаслідок чого відбулося руйнування господарських зв’язків, неплатежі за контрактами, відбулося знищення виробничих потужностей його боржників, внаслідок чого дебіторська заборгованість зросла і значно перевищує кредиторську заборгованість, що видно з даних балансу.

Сплата у такому розмірі штрафних санкцій призведе до неможливості розрахунків навіть по основному боргу в майбутньому і призведе до повної зупинки діяльності відповідача. Ці обставини відповідач вважав винятковими і просив зменшити на 100 відсотків штрафні санкції, а залишені платежі розстрочити йому на три роки рівними частинами до кінця кожного місяця. (а.с.58)

В обґрунтування цих доводів надана фінансова документація, (а.с.60-79), накази про зупинення виробничих потужностей і дільниць (а.с. 90-152), з яких вбачається, що у зв’язку з виробничим простоєм за згодою профспілкого комітету працівники знаходяться у відпустках без збереження заробітної плати.

Надані також документи, оприлюднені позивачем, щодо отримання ним за 9 міс 2016 року чистого прибутку у розмірі 25,5 млрд. грн. ( а.с.154).

Жодні заперечення щодо цього клопотання позивачем не було надано до суду першої інстанції, докази , які б спростували наведені обставини або принаймні поставили їх би під сумнів до суду першої інстанції надано позивачем не було.

Між тим, згідно зі ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наданими у справі та додатково наданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

До апеляційної інстанції скаржник також не надав жодного доказу до апеляційної скарги щодо підтвердження тих обставин, на які він посилається.

Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що наведені відповідачем обставини мають виключний, нетиповий характер, невластивий для діяльності відповідача, обумовлений тимчасовими кризовими явищами. В цих умовах відповідач не має заборгованості щодо основного боргу, що свідчить про вжиття ним заходів щодо виконання зобов’язання.

Крім того, штрафні санкції за своєю природою мають виключно забезпечувальний характер, а не компенсаційний. І колегія суддів погоджується з тим, що в умовах, коли розмір основного зобов’язання за січень 2015 року, наприклад, сплачено у розмірі 42 633 203,44 грн., а сума тільки штрафних санкцій складає за цей же період близько 5 000 000 грн., що не можна визнати пропорційним розміром забезпечення, враховуючи виконання зобов’язання. Тим більше, що суд першої інстанції не повністю звільнив відповідача від сплати штрафних санкцій, а тільки на 70% і застосував розстрочення стягнутих сум.

Щодо стягнення інфляційних нарахувань на суму боргу, то слід зауважити, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). На суму інфляційних нарахувань не нараховуються проценти. До вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції застосовується загальна позовна давність (ст. 257 ЦК України).

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Тому не можна взяти до уваги доводи представника позивача в цій частині і розрахунок його з урахуванням фактичного періоду прострочення , а не календарного місяця до 15дня , і від 16 по 31 день (наприклад у розрахунку інфляційних за зобов’язаннями лютого (а.с.11) у розрахунку взято період з 1.04.2015 р. по 31.05.2015 з застосуванням індексів інфляції за травень і червень, у той час, як слід провести розрахунок щодо суми, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця окремо з врахуванням індексу інфляції цього місяця, і з 16 по 31 день місяця окремо, застосовуючи індекс інфляції наступного місяця; так само пораховано інфляційні за березень 2015 року).

Тому колегія суддів погоджується з тим, що розрахунок проведено з порушенням норм матеріального права і місцевим господарським судом обґрунтовано проведено перерахунок індексу інфляції для виправлення допущених помилок.

Документи, додані до апеляційної скарги, не можуть бути залучені як докази, оскільки позивач не заявив клопотання про їх залучення і не обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції

За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були вірно встановлені фактичні обставини справи, їм дана вірна юридична оцінка, а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення апеляційним судом не встановлено.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія» Нафтогаз України» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2016 року у справі № 904/11360/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2016 року у справі № 904/11360/16 залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст складений 27.01.2017 року

Головуючий Л .М. Білецька

Суддя Ю .Б. Парусніков

Суддя А.Є. Чередко