РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2017 року Справа № 903/648/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Мамченко Ю.А.

судді Саврій В.А. ,

судді Дужич С.П.

при секретарі Німчук А.М.

за участю представників сторін:

позивача : ОСОБА_1 -директор; ОСОБА_2 (довіреність № 1 від 24 січня 2017 року);

відповідача: ОСОБА_3

розглянувши апеляційну скаргу відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Волинської області від 04 жовтня 2016 року у справі №903/648/16 (суддя Слободян О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська франчайзингова компанія"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про стягнення 50000,00 грн.

Судом роз’яснено представникам сторін права та обов’язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області (суддя Слободян О.Г.) від 04 жовтня 2016 року у справі №903/648/16 було задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська франчайзингова компанія" (надалі – позивач) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (надалі – відповідач) про стягнення 50000 грн. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (43000, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Клима Савури, 46Б, код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська франчайзингова компанія” (43023, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Єршова, 11, код ЄДРПОУ 38474322) 50000,00 грн. неустойки, а також 1378,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Вказане рішення обґрунтовано тим, що в порушення вимог закону та умов договору відповідач не сплатив позивачу неустойку за розірвання договору як того вимагає пункт 6.4. договору.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач – фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на подання апеляційної скарги, скасувати рішення господарського суду Волинської області від 04 жовтня 2016 року по справі №903/648/16 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Обґрунтовуючи свої вимоги апелянт вважає оскаржуване рішення незаконним з підстав неповного дослідження та з'ясування всіх обставин справи, що мають значення для вирішення справи, та невідповідністю висновків місцевого господарського суду обставинам справи. Зокрема, апелянт зазначає, що ним 14 червня 2016 року рекомендованим листом було отримано повідомлення від орендодавця приміщення по вул.Грабовського, 7а в м.Луцьку, про розірвання та припинення Договору оренди даного приміщення з 20 липня 2016 року. Згідно пункту 2.4.12.11 договору користувач зобов'язаний негайно інформувати право володільця (позивача по справі) в письмовій формі про намір відчужити приміщення в якому використовується франшиза, або закінчення строку оренди, або про намір розірвати договір оренди. Відповідно, 18 червня 2016 року позивачем рекомендованим листом було відправлено позивачу повідомлення у якому викладено про те, що у зв'язку із розірванням орендодавцем договору оренди приміщення №2/31 від 22 липня 2015 року, припиняється право користування приміщенням зазначеному в пункті 1.3 договору комерційної концесії, з 20 липня 2016 року – відповідно керуючись пунктом 6.9. договору у свою чергу відповідач розриває та припиняє дію договору №9-15 УФК Комерційної концесії (франчайзинг) від 23 липня 2015 року, з 19 липня 2016 року. Суд першої інстанції повно та всебічно не дослідив всі обставини справи, не встановив причин та законності підстав розірвання договору відповідачем без будь-якого застосування штрафних санкцій позивача, згідно пункту 6.9 договору.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року у справі №903/648/16 поновлено строк на апеляційне оскарження, прийнято до провадження апеляційну скаргу відповідача та призначено дату судового засідання на 25 січня 2017 року.

Від позивача - ТОВ "Українська франчайзингова компанія" надійшли заперечення №АВС-15 від 23 січня 2017 року на апеляційну скаргу, відповідно до яких останній вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін. В обґрунтування заперечень зазначає, що відповідач після розірвання договору оренди продовжував здійснювати в приміщенні підприємницьку діяльність. Застосування пункту 6.9. Договору №09-15 УФК комерційної концесії (франчайзингу) від 23 липня 2015 року є недоречним, оскільки відповідач все ж отримав у користування приміщення і здійснював там підприємницьку діяльність практично цілий рік. Після початку здійснення підприємницької діяльності відповідач вже на свій страх і ризик був зобов'язаний всіляко втримати в користуванні приміщення, в іншому випадку наставала відповідальність згідно пункту 6.4. договору.

Безпосередньо в судовому засіданні представники відповідача та позивача повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у запереченнях на неї.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається колегією суддів з матеріалів справи, 23 липня 2015 року між ТОВ “Українська франчайзингова компанія” та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було укладено Договір №09-15УФК комерційної концесії (франчайзинг).

Згідно пункту 1.1 договору правоволоділець надає користувачу за визначену цим договором винагороду (роялті), визначену у додатку №1 до цього договору, право користування комплексом належних право володільцю прав інтелектуальної власності, комерційної інформації, з метою використання, застосування, впровадження у торгівельній діяльності, транспортування, надання пропозицій до продажу та іншого введення в господарський обіг користувача товарів, надання послуг і виконання робіт з використанням торговельної марки "АВС МАРКЕТ", на строк до 31 грудня 2018 року, у відповідно до визначених цим договором вимог.

Предметом договору є право на використання користувачем об'єктів інтелектуальної власності, комерційного досвіду та ділової репутації правоволодільця з метою ведення бізнесу за системою торгівлі правоволодільця. До об'єктів інтелектуальної власності, які надаються правоволодільцем користувачеві, належать торгівельна марка "АВС МАРКЕТ", та система торгівлі правоволодільця (пункт 1.2 договору).

Відповідно до пункту 1.3 користування правами, зазначеними в пункті 1.2 договору здійснюється у приміщенні розташованому за адресою: м.Луцьк, вул.Грабовського, 7а, загальною площею 73,2 кв.м, торговою площею 63,0 кв.м., що належить користувачу на підставі договору оренди нежитлового приміщення №2/31 від 22 липня 2015 року.

Пунктом 2.4.12.11 договору комерційної концесії (франчайзингу) передбачено, що користувач зобов'язаний негайно інформувати право володільця в письмовій формі про намір відчужити приміщення в якому використовується франшиза, або закінчення строку оренди, або про намір розірвати договір оренди.

Згідно пункту 7.1. даний договір набирає сили з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2018 року включно. Договір вважається автоматично пролонгованим на кожен наступний календарний рік, якщо за сто вісімдесят календарних днів до кінця дії договору від жодної сторони не надійшла вимога про його розірвання.

Пунктом 6.3 передбачено, що користувач має право в односторонньому порядку у вказаний ним строк розірвати договір, письмово повідомивши про це правоволодільця не менше ніж за 1 місяць до дати розірвання договору та не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення дій цього договору.

Пунктом 6.4. договору визначено, що у випадку розірвання договору з ініціативи користувача, або припинення діяльності у приміщенні без погодження з правоволодільцем, користувач зобов'язаний не пізніше, ніж за 10 календарних днів до дня розірвання договору припинити ведення бізнесу, включаючи, але не обмежуючись вказаним, припинити користування об'єктами інтелектуальної власності користувача, повернути правоволодільцеві систему торгівлі, всі друковані, електроні та інші матеріали, що мають відношення до Франчайзингової мережі “АВС МАРКЕТ” та сплатити Правоволодільцю неустойку у розмірі 80000 гривень.

У випадку не отримання користувачем приміщення, вказаного в пункті 1.3. цього договору, в користування чи у власність в належному для здійснення підприємницької діяльності стані (з врахуванням вимог даного договору), користувач має право в односторонньому порядку розірвати даний договір (з врахуванням положень пункту 6.3 даного договору) без будь-якого застосування штрафних санкцій зі сторони правоволодільця (пункт 6.9 договору).

Також, 23 липня 2015 року між сторонами був укладений протокол розбіжностей до договору комерційної концесії №09-15 УФК від 23 липня 2015 року, яким сторони прийняли узгоджену редакцію та коригування пунктів договору. У пункті 6.4. слова "неустойку у розмірі 80000 грн. (вісімдесят тисяч) гривень" замінено словами "неустойку у розмірі 50000 грн. (п'ятдесят тисяч) гривень".

14 червня 2016 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було одержано повідомлення від ОСОБА_4 (орендодавець - власник нежитлового приміщення зазначеного в пункті 1.3. договору комерційної концесії (франчайзингу) про розірвання та припинення договору оренди приміщення магазину №2/31 від 22 липня 2015 року з 20 липня 2016 року.

Листом від 18 червня 2016 року відповідач повідомив позивача, що у зв'язку з одержанням вищезазначеного повідомлення від орендодавця, фізична особа-підприємець у свою чергу повідомляє про розірвання та припинення дії договору №09-15 УФК Комерційної концесії (франчайзингу) від 23 липня 2015 року з 19 липня 2016 року, згідно пунктів 6.3, 6.9 договору.

У відповідь ТОВ “Українська франчайзингова компанія” надіслало відповідачу вимогу вих. №АВС-15 від 01 липня 2016 року про сплату неустойки в сумі 80000,00 грн.. Вимога надсилалась цінними листами з описом вкладення, а також кур'єрською поштою, проте залишена без задоволення.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки в порушення вимог закону та умов договору відповідач не сплатив позивачу неустойку за розірвання договору як того вимагає пункт 6.4. договору.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до пункту 1 статті 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено статтею 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 Цивільного кодексу України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і стаття 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1115 Цивільного кодексу України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару (або) надання послуг.

Згідно із статтею 1116 Цивільного кодексу України предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації.

Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту.

У відповідності до статті 371 Господарського кодексу України з урахуванням характеру та особливостей діяльності, що здійснюється користувачем за договором комерційної концесії, користувач зобов'язаний сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду.

Статтею 224 Господарського кодексу України зазначається, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права і законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміють витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Пунктом 6.3 передбачено, що користувач має право в односторонньому порядку у вказаний ним строк розірвати договір, письмово повідомивши про це правоволодільця не менше ніж за 1 місяць до дати розірвання договору та не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення дій цього договору.

Пунктом 6.4. договору визначено, що у випадку розірвання договору з ініціативи користувача, або припинення діяльності у приміщенні без погодження з правоволодільцем, користувач зобов'язаний не пізніше, ніж за 10 календарних днів до дня розірвання договору припинити ведення бізнесу, включаючи, але не обмежуючись вказаним, припинити користування об'єктами інтелектуальної власності користувача, повернути правоволодільцеві систему торгівлі, всі друковані, електроні та інші матеріали, що мають відношення до Франчайзингової мережі “АВС МАРКЕТ” та сплатити Правоволодільцю неустойку у розмірі 80000 гривень.

23 липня 2015 року між сторонами був укладений протокол розбіжностей до договору комерційної концесії №09-15 УФК від 23 липня 2015 року, яким сторони прийняли узгоджену редакцію та коригування пунктів договору. У пункті 6.4. слова "неустойку у розмірі 80000 грн. (вісімдесят тисяч) гривень" замінено словами "неустойку у розмірі 50000 грн. (п'ятдесят тисяч) гривень".

Таким чином, заявлена до стягнення неустойка в розмірі 50000,00 грн. обґрунтована невиконанням фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 пункту 6.4 договору №09-15 УФК комерційної концесії (франчайзинг) від 23 липня 2015 року.

Як вбачається колегією суддів з матеріалів справи, відповідач вважає, що договір комерційної концесії (франчайзингу) є розірваним в односторонньому порядку на підставі пунктів 6.3, 6.9 договору про що свідчить лист від 18 червня 2016 року /а.с. 102/.

Однак, колегія суддів звертає увагу на той факт, що пункт 6.9 договору наділяє користувача правом в односторонньому порядку розірвати договір (з врахуванням положенням пункту 6.3. даного договору) без будь-якого застосування штрафних санкцій зі сторони правоволодільця у випадку не отримання приміщення вказаного в пункті 1.3 договору. Проте, нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: м.Луцьк, вул.Грабовського, 7а загальною площею 73,2 кв.м. було отримано фізичною особо-підприємцем ОСОБА_3 та в ньому здійснювалась підприємницька діяльність, що не запеерчувалось представниками сторін.

Таким чином, застосування апелянтом пункту 6.9 Договору №09-15 УФК комерційної концесії (франчайзингу) у зв'язку з розірванням та припиненням дії договору оренди нежитлового приміщення №2/31 від 22 липня 2015 року є безпідставним.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про задоволення позовної вимоги про сплату 50000 грн. неустойки, оскільки в порушення вимог умов договору відповідач не сплатив позивачу штрафну санкцію за розірвання договору.

Посилання фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права у зв'язку з неповідомленням його про дату, час та місце розгляду справи не приймаються до уваги, оскільки в матеріалах справи містяться повернуті за закінчення терміну зберігання поштові повідомлення /а.с. 28-31/, які направлялися відповідачеві за адресою зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 43000, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Клима Савури, будинок 46Б /а.с. 21-22/.

Інші доводи скаржника не заслуговують на увагу, оскільки їм була надана вичерпна правова оцінка судом першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів, які відповідно до статей 33, 34 ГПК України засвідчують певні обставини і на яких ґрунтується висновок суду.

Відповідно до пункту 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 04.10.16 року у справі №903/648/16 залишити без змін, апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 903/648/16 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Дужич С.П.