КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/2374/16 Головуючий у 1-й інстанції: Виноградова О.І. Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

17 січня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіМацедонської В.Е.,

суддівКучми А.Ю., Мельничука В.П.,

при секретаріГоряіновій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: військова частина-польова пошта НОМЕР_1 Збройних Сил України про припинення (розірвання) контракту про проходження військової служби,-

в с т а н о в и в:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: військова частина-польова пошта НОМЕР_1 Збройних Сил України про припинення (розірвання) контракту про проходження військової служби відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів її незаконності та позовні вимоги задовольнити. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що з 18 серпня 2015 року в Україні закінчився особливий період та на час подання рапорту про розірвання контракту такий правовий режим, як особливий період, не діяв.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, представників сторін та представника третьої особи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що між Міністерством оборони України в особі т.в.о. командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 Військово-Морських Сил Збройних Сил України капітана 2 рангу ОСОБА_2 та громадянином України ОСОБА_1 05 січня 2016 року укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, за умовами якого громадянин України ОСОБА_1 ознайомився із законами та іншими нормативно-правовими актами України, які регулюють порядок проходження військової служби, і добровільно бере на себе зобов`язання, зокрема, проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку контракту відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби, та цим Контрактом (п.1 контракту).

Відповідно до п.2 контракту Міністерство оборони України зобов`язується відповідно до законодавства забезпечити належні умови для проходження військової служби громадянином України ОСОБА_1 , зокрема: належне матеріальне забезпечення під час проходження військової служби; виплату підйомної допомоги на нього та кожного члена його сім`ї, який переїжджає разом із ним на нове місце проходження військової служби; виплату грошового забезпечення з урахуванням надбавок за вислугу років, знання та використання іноземної мови, відповідну кваліфікацію, спортивні і почесні звання та інших надбавок, доплат, винагород, премій; жиле приміщення йому та членам його сім`ї або виплату грошової компенсації за піднайом (найом) ним житлового приміщення; інші соціальні виплати йому та членам його сім`ї, визначені законами та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно пунктів 3, 4 вказаного контракту цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію. Сторони зобов`язуються не пізніш як за три місяця до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами.

Пунктом 7 контракту встановлено, що у разі порушень умов, визначених контрактом, сторони несуть відповідальність згідно із законом.

Умови контракту можуть бути змінені або доповнені тільки за згодою сторін у письмовій формі (п.9 контракту).

24 травня 2016 року позивач звернувся до командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 із рапортом, в якому зазначив, що умови, викладені в п.2 контракту від 05 січня 2016 року, Міністерством оборони не виконуються, тому, керуючись п.7 контракту за ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», просив розірвати даний контракт та здійснити виплату грошового забезпечення, надбавок, винагород, премій тощо з 05 січня 2016 року по даний час.

Командиром військової частини польова пошта НОМЕР_1 капітаном 1 рангу ОСОБА_3 надано позивачу відповідь від 02 червня 2016 року №1349/1, якою повідомлено ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для звільнення його з військової служби у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту командуванням, що унеможливлює задоволення рапорту позивача.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду та станом на 02 червня 2016 року у відповідача були відсутні підстави для розірвання контракту з позивачем на підставі його рапорту від 24 травня 2016 року та ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а тому позовні вимоги є необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

В силу вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно ч.1 ст.4 вказаного Закону Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Частиною 1 ст.19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Строки військової служби визначаються у ст.23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідно до ч.2 якої для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб рядового складу - 3 роки; для осіб сержантського і старшинського складу - від 3 до 5 років; для курсантів вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів - час навчання у вищому військовому навчальному закладі або військовому навчальному підрозділі вищого навчального закладу; для осіб офіцерського складу: для громадян, яким первинне військове звання присвоєно після проходження повного курсу військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу або в порядку атестування осіб до присвоєння первинних військових звань офіцерського складу запасу, - від 2 до 5 років; для інших громадян - від 1 до 5 років.

Згідно ч.3 наведеної статті (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Відповідно до умов контракту від 05 січня 2016 року про проходження позивачем військової служби в Збройних Силах України вказаний контракт укладено до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про мобілізацію (п.3 контракту).

Наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, абз.1 п.2.12 якої встановлено, що контракт про проходження служби припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби з підстав, визначених пунктом 35 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), відповідно до п.35 якого контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби (крім випадку, передбаченого пунктом 195 цього Положення):

1) за рішенням командування військової частини за наявності підстав, передбачених пунктами «а», «б», «в», «г», «е», «є», «ж», «и», «і», «ї», «й» та «л» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

2) за рішенням військовослужбовця за наявності підстав, передбачених пунктами «а», «б», «в», «д», «з» та «к» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно п.«з» ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця).

Основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Частиною 1 ст.1 вказаного Закону визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

17 березня 2014 року виконуючим обов`язки Президента України видано Указ «Про часткову мобілізацію» №303/2014, яким оголошено часткову мобілізацію та пунктом 8 якого встановлено, що він набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 18 березня 2014 року). Згідно п.3 вказаного Указу мобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

06 травня 2014 року Указом виконуючого обов`язки Президента України №454/2014 «Про часткову мобілізацію» оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 07 травня 2014 року).

Указом Президента України від 21 липня 2014 року №607/2014, який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 22 липня 2014 року (набрав чинності 24 липня 2014 року), оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Указом Президента України від 14 січня 2015 року №15 оголошено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 15 січня 2015 року набрав чинності 20 січня 2015 року).

Згідно п.2 ч.9 ст.23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої цієї статті та частиною восьмою статті 26 цього Закону.

Відповідно до п.1 ч.8 ст.26 наведеного Закону під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини: а) жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу; б) за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу; в) у зв`язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку; г) у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання; ґ) через такі сімейні обставини або інші поважні причини: виховання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері); утримання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дитини віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи; необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років; наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років; д) у зв`язку з проведенням організаційних заходів у порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, за умови завершення виконання визначених завдань; е) через службову невідповідність осіб рядового, сержантського і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов`язків; є) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України; ж) які вислужили строк військової служби за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону; з) які досягли граничного віку перебування військовозобов`язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що під час дії особливого періоду звільнення з військової служби військовослужбовців у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту командуванням не передбачено.

Згідно листа військової прокуратури Південного регіону України від 21 червня 2016 року №05/1-2644, за наслідком перевірки обставин, наведених у колективному зверненні щодо неналежного матеріального та інших видів забезпечення військовослужбовців комендантської роти військової частини польова пошта НОМЕР_1 , встановлено факти проживання військовослужбовців упродовж тривалого часу у непристосованих приміщеннях військової частини польова пошта НОМЕР_1 в м.Очакові, незабезпечення в них відповідного санітарно-епідеміологічного стану, а також неналежного речового забезпечення військовослужбовців комендантського взводу вказаної частини.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що 27 травня 2016 року позивачу було донараховано підйомну допомогу, що підтверджується роздавальною відомістю від 26 травня 2016 року №106,грошове забезпечення виплачувалося позивачу у встановленому порядку, що підтверджується довідкою про грошове забезпечення та копіями роздавальних та банківських відомостей, позивач був забезпечений належним речовим майном, що підтверджується довідкою від 03 жовтня 2016 року та копіями відомостей, та, як встановлено судом першої інстанції, з відповідним рапортом стосовно поставлення позивача на облік для поліпшення житлових умов ОСОБА_1 до відповідача та третьої особи не звертався.

Разом з тим, з моменту прийняття Президентом України Указу від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію» Збройні Сили України переведені на функціонування в умовах особливого періоду.

З наведеного вище визначення особливого періоду згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вбачається, що особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

З наведеної статті також вбачається, що мобілізацією є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

Крім того, згідно визначень термінів, наведених у ч.1 ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду та в проміжках між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся, а під час дії особливого періоду не передбачено звільнення з військової служби військовослужбовців у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту командуванням; законодавчі обмеження щодо звільнення військовослужбовців пов`язані у першу чергу з особливим станом, а потім з мобілізацією, як його складовою частиною.

Відповідно до ст.29 Загальної декларації прав людини, прийнятої на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН (дата підписання 10 грудня 1948 року; дата набрання законної сили 10 грудня 1948 року), кожна людина має обов`язки перед суспільством, у якому тільки і можливий вільний та повний розвиток її особистості. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина підлягає лише тим обмеженням, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав та свобод інших та задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві. Здійснення цих прав і свобод ні в якому випадку не повинно суперечити цілям та принципам Організації Об`єднаних Націй.

Аналогічні критерії викладені у ст.ст.12, 18, 19, 21 і 22 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (набув чинності, у тому числі для України, 23 березня 1976 року).

Сутність наведених критеріїв, які визначають ступінь допустимого втручання держави у права та свободи особи, полягає у тому, що здійснення певних прав не підлягає жодному обмеженню крім тих, що встановлені законом та є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки та суспільного спокою, з ціллю запобігання правопорушенням та злочинів, для охорони здоров`я і моральності та захисту прав і свобод інших осіб.

Обмежувальні заходи щодо прав і свобод можуть бути вжиті державою лише у цілях, визначених у вказаних міжнародно-правових документах, із дотриманням відповідності інтересів держави у сфері національної безпеки та ступеня втручання в основні права і свободи громадян.

Іншою вимогою щодо допустимості відповідних обмежень є критерій необхідності, тлумачення якого міститься, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини «Сільвер та інші проти Сполученого Королівства Великобританії» від 25 березня 1983 року, в якому Суд наголосив на обов`язковості законної сили втручання, як-от з ціллю «запобігання правопорушень та злочинності», «захисту моральності», «захисту прав та свобод інших». Також у цьому Рішенні зазначено про те, що відповідне втручання повинно відповідати «нагальній суспільній необхідності» та має бути співрозмірним переслідуваній меті.

Критерії визначення необхідності, співрозмірності та обґрунтованості введених обмежень прав людини, у тому числі з точки зору захисту національної безпеки та громадського порядку, наведені у міжнародно-правовому акті «Сиракузькі принципи, що стосуються обмежень і відхилень від положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права» (1984 рік), прийнятому підкомісією з попередження дискримінації і захисту меншин Економічної і Соціальної Ради ООН (далі - Сиракузькі принципи). Зазначені принципи рекомендовано застосовувати у питаннях тлумачення допустимих обмежень прав і свобод громадян, принципу пропорційності з метою запобігання введенню законами невиправданих доцільністю обмежень.

Згідно з п.10 Сиракузьких принципів у тих випадках, коли Пакт встановлює, щоб обмеження було «необхідним», термін «необхідно» передбачає, що таке обмеження: засноване на одному з положень, згідно з яким таке обмеження є допустимим у відповідності з однією із статей Пакту; відповідає нагальній потребі держави або суспільства; має законні цілі; є співрозмірним таким цілям. Будь-яка оцінка необхідності того чи іншого обмеження повинна ґрунтуватися на об`єктивних факторах.

Пунктом 29 Сиракузьких принципів передбачено, що посилання на інтереси національної безпеки для виправдання заходів з обмеження деяких прав є можливим лише у випадку, якщо такі заходи застосовуються для захисту існування держави, її територіальної цілісності та політичної незалежності від застосування сили або загрози її застосування.

Пункт 30 забороняє посилатися на інтереси національної безпеки як на підставу для введення обмежень з метою запобігання лише локальної або відносно ізольованої загрози правопорядку.

У даному разі призупинення реалізації конституційних прав позивача шляхом відмови у розриванні контракту про проходження ним військової служби в умовах часткової мобілізації зумовлено необхідністю захисту національної безпеки та територіальної цілісності держави, а відтак відповідає наведеним критеріям пропорційності, оскільки є співрозмірним з цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України. Зазначене втручання у реалізацію прав осіб зі статусом військовослужбовців має місце у період дії особливого періоду, є обмеженим у часі та застосовується лише на підставі зазначеного нормативного акта.

У своїй апеляційній скарзі позивач посилається на ч.2 ст.4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

Разом з тим, п.«b» ч.3 вказаної статті Конвенції встановлено, що для цілей цієї статті значення терміна «примусова чи обов`язкова праця» не поширюється на будь-яку службу військового характеру.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій щодо відмови у припиненні (розірванні) контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу від 05 січня 2016 року та зобов`язання його розірвання, з огляду на те, що позивач не належить до жодної з категорій осіб, передбачених п.1 ч.8 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а тому правові підстави для звільнення позивача з військової служби за контрактом до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію відсутні.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її зміни або скасування.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 23 січня 2017 року.

Головуючий суддяВ.Е.Мацедонська

СуддіА.Ю.Кучма

В.П.Мельничук

Головуючий суддя Мацедонська В.Е.

Судді: Мельничук В.П.

Кучма А.Ю.