Справа № 592/5496/16-ц

№ провадження 2/588/8/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.01.2017 року Тростянецький районний суд Сумської області у складі головуючої судді Щербаченко М.В., за участю секретаря судових засідань ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В:

Позивач у червні 2016 року звернулась до суду з указаним позовом, який мотивувала тим, що її колишній чоловік – відповідач у цій справі під час розгляду Ковпаківським районним судом м.Суми справ за позовами ОСОБА_2 про стягнення з нього аліментів на її утримання ображав позивача, принижував її честь та гідність шляхом надання суду недостовірної та негативної інформації про неї. Позивач вважає, що така інформація не відносилась до предмету спору, не надавалась як доказ чи спростування доказів позивача. ОСОБА_2 вважає, що відповідач її обмовляв для того, щоб несправедливими необґрунтованими звинуваченнями вивести її з рівноваги, змусити хвилюватись, щоб вона не змогла належним чином захистити свої інтереси в суді і крім того, бажав викликати у суду негативне уявлення про неї, щоб це вплинуло на розгляд справи і прийняття рішення. При розгляді справ № 592/11803/16-ц, №1806/2-3817/11, №1806/13318/13, №592/2638/15-ц, №592/8742/15-ц відповідач заявляв, що відмовляє їй у наданні утримання, оскільки вона зверталась до психіатра з приводу його неадекватної поведінки, звинувачує її бездоказово у підкупі лікарів, придумав, що позивач працювала у Тростянецькій районній лікарні і домовилась з лікарями, що не відповідає дійсності. Будучи віруючою особою та членом церкви Євангельских християн-баптистів, безпідставні обвинувачення відповідача у хабарництві, що є гріхом, ображають релігійні почуття позивача. ОСОБА_2 також вважала, що відповідач поширив про неї недостовірну інформацію у листі, адресованому їй після її звернення до психіатричної лікарні, де вказав: «ти за мої гроші підкупила врачів…Володимир ОСОБА_4 ваш уже знає. ОСОБА_4 наш відразу сказав розлучайтеся…Молоко викрала… 100 грн. з буфета і 400 грн. в сумці зникло.. Ти воровка». Позивач вказала, що через поширення цього листа указаним пресвітерам церкви Евангельских християн-баптистів у м.Тростянці та у м.Суми – ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у неї погіршились стосунки у цій церкви, членом якої вона була 30 років, і через що їй довелося її покинути, а тому за невідвідування богослужінь було прийнято рішення про відлучення її від церкви.

Також на думку позивача відповідач безпідставно звинувачував її у ході розгляду судом справ у крадіжці його грошей, хоча позивач вважає, що як дружина мала права користуватись половиною його доходів, що є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки за станом здоров’я не мала можливість працювати, а розмір допомоги по безробіттю був меншим за прожитковий мінімум. Позивач вважає, що незважаючи на те, що у рішеннях суду нічого не зазначено про безпідставні звинувачення її відповідачем, проте це на її думку вплинуло на внутрішнє переконання суддів, що виразилось у відмові у задоволенні її позовів. Крім того, відповідач під час розгляду справи № 1806/2-3817/11 у своїх письмових запереченнях повідомив суду недостовірну інформацію, що на думку ОСОБА_2 не могла вплинути на вирішення справи і була надана, щоб дискредитувати, принизити позивача перед судом, викликати почуття провини, зокрема зазначив, що: «робота не була ніколи єдиним джерелом її доходів», що на думку позивача може бути сприйнято як те, що позивач живе нетрудовими доходами, що в радянський час було ознакою ледарства, тунеядства. Не відповідає дійсності твердження відповідача у запереченнях про те, що «позивач працювала на півставки і отримувала 500 грн., не шукала роботу, не зверталась у центр зайнятості», що успадкований від матері будинок позивач оформила на свого сина, що сторони проживають окремо, бо у відповідача у м.Тростянець є город, який він обробляє, що позивачу від ОСОБА_3 завжди потрібні були лише гроші. ОСОБА_2 вказала, шо не працювала на півставки, перебувала на обліку у центрі зайнятості, шукала роботу, але її не приймали через стан здоров’я та немолодий вік, а мати позивача за заповітом за життя заповіла свій будинок сину позивача, окремо сторони проживали, оскільки позивач працювала у м.Суми і мала там власне господарство, а потребу в грошах відповідача ОСОБА_2 стала відчувати лише після звільнення з роботи за станом здоров’я, через що залишилась без засобів до існування, у тому числі, через хворобу сина, який переніс операцію.

Указана інформація на переконання позивача, ураховуючи, що справ про стягнення аліментів було декілька, і крім того, позивач зверталась неодноразово із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, була поширена багатьом суддям та секретарям, у тому числі, суддям Литовченко О.В., Фоменко І.М., Косолап М.М., секретарям Лесняк В.О., Щербань П.Г., Грох Т.А., особі, яка друкувала письмові заперечення відповідача та адвокату ОСОБА_7, яка представляла інтереси ОСОБА_3 Позивач також вказала, що приниженням її честі, гідності, ділової репутації відповідач завдав їй моральну шкоду, яка виражається в її душевних стражданнях, у необхідності докладати зусилля для відновлення позитивного уявлення про себе, які позивач вимушена витрачати у цій справі. Позивач вказала, що через поширення відповідачем багатьом людям протягом тривалого часу у Тростянці, Сумах, інших регіонах недостовірної інформації, позивач перестала відвідувати церкву, що впливає на її життя після 30 річного членства. На переконання позивача стягнення моральної шкоди з відповідача зупинить його в подальшому від поширення недостовірної інформації. Моральну шкоду позивач оцінила в сумі 22550,40 грн. за формулою = 1450 грн. (мінімальна заробітна плата)х 5 (кількість судових справ) х 1,2 х 1,5 х1,2 х 1,2 х 1,2 (коефіцієнти відповідно до критеріїв моральної шкоди, тривалості негативних наслідків, істотності змушених змін). Позивач вказала, матеріальний стан дозволяє відповідачу відшкодувати моральні шкоду, а позивач має скрутне матеріальне становище і ці кошти потрібні їй для лікування, а відповідач маючи можливості не надає їй утримання.

Посилаючись на указані обставини, позивач після неодноразових уточнень позовних вимог остаточно просить суд: 1) установити, що її честь, гідність і ділову репутацію принижено ОСОБА_3 шляхом поширення про неї недостовірної інформації; 2) зобов’язати ОСОБА_3 спростувати письмово у вигляді відкритого листа на ім’я ОСОБА_2 на домашню адресу рекомендованим листом з повідомленням, з датою і підписом завіреним посадовою особою впродовж 1 місяця з дня набрання рішенням суду законної сили, поширену ним Ковпаківському районному суду м.Суми, Апеляційному суду Сумської областінедостовірну інформацію про позивача: а) при розгляді судової справи № 1806/2-3817/11 поширену усно 24.11.2011 року інформацію такого змісту «Після того як вона хотіла зробити мене недієздатним…вона подала заяву у нас в Тростянці…ходила тишком-нишком підмовила врачів, мене повезли на обстеження…» та письмово у запереченні на позов інформацію такого змісту «робота не була ніколи єдиним джерелом її доходів. Бо працювала вона лише на півставки і отримувала біля 500,00 грн. заробітної плати. Після звільнення вона не намагалась шукати іншу, навіть не зверталась у центр зайнятості…Будинок, в якому вони живуть – спадщина від її покійної матері. Вона оформила його на сина…психіатрична комісія, яку вона натравила на мене…»; б) при розгляді судової справи № 1806/13318/12 усно 09.01.2013 інформацію такого змісту: «…пішла в лікарню районну у нас в Тростянці…домовилась з лікарями, що в нього там шиза, давай його одвезем на Високе лікуватися…Вона там надавала такі докази…гроші заплатила, їй удалось умовити їх…говорять вона там приходила, вона там працювала, ремонт робила в кабінетах лікарів» та письмово у запереченні на позов (і у справах №592/8742/15-ц, 592/11803/15-ц) інформацію такого змісту «позивачка має у власності житло – будинок в обласному центрі, яка має свою значну вартість…Крім того, позивачка не позбавлена можливості звернутися до соціальної служби для отримання допомоги як малозабезпечена, що вона також чомусь не зробила»; в) при розгляді судової справи № 592/11803/15-ц усно 08.01.2016 року «…вона тирила неодноразово в мене гроші. Пішов на базар, бачу півтори тисячі гривень мелькнуло, тоді поменше витягувала…»; г) у позовній заяві до Тростянецького районного суду від 20.07.2005 року про розірвання шлюбу інформацію такого змісту «18 липня 2005 року шляхом підкупу невропатолога РЦБ здала мене на Високе до психлікарні»; 3) зобов’язати ОСОБА_3 спростувати письмово у вигляді відкритого листа на ім’я ОСОБА_2 на домашню адресу рекомендованим листом з повідомленням, з датою і підписом завіреним посадовою особою впродовж 1 місяця з дня набрання рішенням суду законної сили, поширену ним у листі до позивача від 25.07.2005 року інформацію такого змісту «ти за мої гроші підкупила врачів…Володимир ОСОБА_4 ваш вже знає. ОСОБА_4 наш відразу сказав розлучайтеся…молоко викрала…100 грн. із буфета і 400 грн. в сумці зникло, ти воровка»; 4) заборонити ОСОБА_3 в подальшому поширювати про позивача будь-яку недостовірну інформацію будь-яким особам у будь-який спосіб; 5) стягнути з ОСОБА_3 на користь позивача 22550,40 грн. моральної шкоди шляхом стягнення періодичних платежів з його пенсії щомісячно у розмірі 20 % від сум, що належать щомісячній виплаті (а.с.44-46, 66, 87, 88, 135,136, 155, 156,196- 200).

Позивач позов підтримала у повному обсязі з усім поданими численними доповненнями та уточненнями. ОСОБА_2 просила задовольнити, вказала, що у ході розгляду справу відповідач не надав доказів достовірності поширеної ним інформації, зокрема, вироків суду про визнанні позивача винною у крадіжці, хабарництві тощо.

Відповідач у судовому засіданні просив застосувати строк позовної давності до вимог позивача, який на його думку у цьому спорі складає 1 рік, пояснив, що йому не зрозуміло чому з 2005 року позивач не зверталась з такими вимогами. ОСОБА_3 визнав, що дійсно усно та письмово поширив указану позивачем інформацію у судових засіданнях Ковпаківського районного суду м.Суми у справах за позовами ОСОБА_2 про стягнення з нього аліментів, у листі від 25.07.2005, зміст якого повідомив пресвітеру церкви Євангельских християн, у запереченнях проти позову, які він подав до суду і які друкувала його помічник, у позовній заяві про розірвання шлюбу, яка ним була подана до Тростянецького районного суду. Пояснив, що дійсно вважає, що у липні 2005 року його було госпіталізовано до психіатричної лікарні за зверненням позивача, яка привела додому лікарів та представника міліції, які всупереч його волі помістили його до лікарні с.Високе, але випустили вже наступного дня. Разом з тим, стверджував, що під час розгляду справ про стягнення з нього аліментів робив відповідні висловлювання як доводи проти позову ОСОБА_2 про стягнення з нього аліментів, деякі висловлювання було здійснено в емоційному стані, який провокувала позивач, пояснив, що не знав чим відповісти проти її доводів. Відповідач вказав, що його висловлювання щодо того, що позивач не позбавлена можливості звернутись як малозабезпечена за соціальною допомогою, чи про те, що має у власності житло та інші його слова не порушують честь та гідність ОСОБА_2 Відповідач вказав, що готовий за деякі слова вибачитись усно, але письмові спростування не бажає здійснювати та заперечив про стягнення моральної шкоди.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з таких мотивів.

Відповідачем визнано, що ним іншим, крім позивача особам, усно під час судових засідань Ковпаківського районного суду м.Суми та письмово – у листі до позивача, у запереченнях проти позову ОСОБА_2 про стягнення аліментів та позовній заяві про розірвання шлюбу поширено інформацію про позивача такого змісту:

-при розгляді судової справи № 1806/2-3817/11 усно 24.11.2011 «Після того як вона хотіла зробити мене недієздатним…вона подала заяву у нас в Тростянці…ходила тишком-нишком підмовила врачів, мене повезли на обстеження…» та письмово у запереченні на позов від 24.10.2011 року інформацію такого змісту: «робота не була ніколи єдиним джерелом її доходів. Бо працювала вона лише на півставки і отримувала біля 500,00 грн. заробітної плати. Після звільнення вона не намагалась шукати іншу, навіть не зверталась у центр зайнятості…Будинок, в якому вони живуть – спадщина від її покійної матері. Вона оформила його на сина…психіатрична комісія, яку вона натравила на мене…»;

- при розгляді судової справи № 1806/13318/12 усно 09.01.2013 - «…пішла в лікарню районну у нас в Тростянці…домовилась з лікарями, що в нього там шиза, давай його одвезем на Високе лікуватися…Вона там надавала такі докази…гроші заплатила, їй удалось умовити їх…говорять вона там приходила, вона там працювала, ремонт робила в кабінетах лікарів» та письмово у запереченні на позов (і у справах №592/8742/15-ц, 592/11803/15-ц) інформацію такого змісту: «позивачка має у власності житло – будинок в обласному центрі, яка має свою значну вартість…Крім того, позивачка не позбавлена можливості звернутися до соціальної служби для отримання допомоги як малозабезпечена, що вона також чомусь не зробила»;

- при розгляді судової справи № 592/11803/15-ц усно 08.01.2016 року «…вона тирила неодноразово в мене гроші. Пішов на базар, бачу півтори тисячі гривень мелькнуло, тоді поменше витягувала…»;

- у позовній заяві до Тростянецького районного суду від 20.07.2005 року про розірвання шлюбу інформацію такого змісту «18 липня 2005 року шляхом підкупу невропатолога РЦБ здала мене на Високе до психлікарні»;

- у листі до позивача від 25.07.2005 року інформацію такого змісту «ти за мої гроші підкупила врачів…Володимир ОСОБА_4 ваш вже знає. ОСОБА_4 наш відразу сказав розлучайтеся…молоко викрала…100 грн. із буфета і 400 грн. в сумці зникло, ти воровка».

Частиною 1 статті 61 ЦПК України визначено, що обставини визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Отже, не підлягає доказуванню у цій справі факт та спосіб поширення відповідачем інформації саме такого змісту, який указала позивач.

Вирішуючи питання про те чи є поширена відповідачем інформація недостовірною та такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію позивача та чи підлягає спростуванню суд виходить з таких мотивів.

Частиною 1 статті 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до статті 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності, ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність.

Відповідно до статті 270 ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи належить право на повагу до гідності та честі.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.

Згідно з положеннями статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної особи; в) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Отже, на підставі вищенаведеного можна зробити висновки: по-перше, позивач при пред’явленні позову про захист честі, гідності та ділової репутації повинен довести факт того, що поширені відомості негативно вплинули на можливість повноцінної реалізації його немайнових прав в суспільстві; позивач несе тягар доказування причинно-наслідкового зв’язку між зниженням рівня своєї позитивної оцінки в суспільстві та втратами майнового характеру, яких зазнала або зазнає така особа.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Разом з тим, відповідно до абзацу 3 пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред'явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.

Більша частина поширеної ОСОБА_3 інформації була адресована Ковпаківському районному суду м.Суми у справах про стягнення аліментів за позовами ОСОБА_2 і на переконання суду стосувалась предмету та підстав позовів ОСОБА_2 у справах №592/11803/16-ц, 1806/2-3817/11, 1806/13318/13, 592/2638/15-ц, 592/8742/15-ц і надавалась в обґрунтування заперечень ОСОБА_3 проти позовів, наприклад, до такої інформації суд відносить твердження відповідача такого змісту:«позивачка має у власності житло – будинок в обласному центрі, яка має свою значну вартість…Крім того, позивачка не позбавлена можливості звернутися до соціальної служби для отримання допомоги як малозабезпечена, що вона також чомусь не зробила», Також суд дійшов висновку, що інформація, викладена ОСОБА_3 у запереченнях від 24.10.2011 стосувалась предмету позову і надавалась суду як доводи в обґрунтування його заперечень проти позову.

Відсутність мотивів та посилань у судовому рішенні Ковпаківського районного суду м.Суми від 15.12.2011 у справі № 1806/2-3817/11 на всі доводи відповідача не означає, що вони не були предметом оцінки суду на предмет їх обґрунтованості та не стосувались предмету та підстав позову (а.с.24, 25, 130-132). Слід також зазначити, що незалежно від того відноситься інформація до предмету позову, самі по собі твердження про те, що «позивачка має у власності житло…», «…працювала вона лише на півставки і отримувала біля 500 грн. заробітної плати.…Будинок, в якому вони живуть – спадщина від її покійної матері. Вона оформила його на сина…» не є такими, що містять будь-яку негативну, образливу інформацію і не є такими, що порушують честь та гідність позивача у цій справі, оскільки не створюють і жодного негативного уявлення про ОСОБА_2, не вказують на її негативні якості чи вчинки.

Посилання позивача на те, що поширена в указаних справах відповідачем інформація уплинула на переконання суддів Ковпаківського районного суду м.Суми, які розглядали справи за її позовами, створили у них негативне уявлення про неї, є припущеннями позивача, які не ґрунтуються на доказах. У свою чергу, суд вважає, що рішення суду ґрунтувались на нормах Сімейного кодексу України та установлених судом на підставі доказів сторін обставинах справи.

Поряд з цим викладену ОСОБА_3 у позовній заяві про розірвання шлюбу, поданій до Тростянецького районного суду 20.07.2005 року інформацію такого змісту «18 липня 2005 року шляхом підкупу невропатолога РЦБ здала мене на Високе до психлікарні», виходячи із всього змісту позовної заяви, суд оцінює як підставу позову про розірвання шлюбу, яка була визначена самим ОСОБА_3, який цією обставиною обґрунтовував бажання розірвати шлюб і неможливість продовження сімейних відносин з ОСОБА_2

З урахуванням викладених мотивів, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення вимог позивача про визнання недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію, викладеної вище інформації та про зобов’язання відповідача її спростувати.

Натомість суд визнає обґрунтованими вимогами позивача про визнання недостовірною та такою, що порочить честь, гідність позивача, інформацію, яка поширена відповідачем: у листі від 25.07.2005 року, такого змісту «ти за мої гроші підкупила врачів… …молоко викрала… ти воровка»; при розгляді судової справи № 1806/2-3817/11 усно 24.11.2011 року інформацію такого змісту «…..вона хотіла зробити мене недієздатним…тишком-нишком підмовила врачів…»; письмово у запереченні у справі №1806/2-3817/11 на позов від 24.10.2011 такого змісту: «…психіатрична комісія, яку вона натравила на мене…»; при розгляді судової справи № 1806/13318/12 усно 09.01.2013 інформацію такого змісту: «домовилась з лікарями, що в нього там шиза …гроші заплатила, їй удалось умовити їх…».

До такого висновку суд дійшов виходячи з таких мотивів.

За правилом статті 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб.Як зазначалось раніше статтею 270 ЦК України встановлено, що відповідно до Конституції України фізична особа, зокрема, має право на повагу до гідності та честі.

Захист такого права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 46 рішення Європейського суду з прав людини у справі справи «Лінгенс проти Австрії» від 08.07.1986 року слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Так, оціночним судженням є висновок, отриманий в результаті інтелектуальної, логічної обробки і узагальнення фактів, оцінок інших людей, інформації довідкового характеру та причинно-наслідкового зв'язку між зазначеними джерелами інформації.

Згідно із частиною 2 статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема: критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема: гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Відповідачем визнано, що ним дійсно поширено у присутності третіх осіб (пресвітера церкви Євангельских християн баптистів у м.Тростянці, суддям та секретарям судового засідання Ковпаківського районного суду м.Суми тощо) інформації, яка стосувалась особи позивача такого змісту:«ти за мої гроші підкупила врачів… …молоко викрала… ти воровка»,«…..вона хотіла зробити мене недієздатним…тишком-нишком підмовила врачів…», «…психіатрична комісія, яку вона натравила на мене…», «домовилась з лікарями, що в нього там шиза …гроші заплатила, їй удалось умовити їх…».

Отже, ураховуючи визнання відповідача, указані обставини вважаються установленими.

Аналізуючи зміст указаних висловлювань та тверджень відповідача суд вважає, що в даному випадку мало місце порушення особистих немайнових прав позивача, оскільки указана інформація носить негативний характер, не є оцінкою певних фактів, оскільки така інформація поширена у формі подачі істинних фактів, носить стверджувальний характер - «викрала», «підкупила», «підмовила», «гроші заплатила», які неможливо інтерпретувати як оціночні судження. На переконання суду такі висловлювання відповідача є фактичним твердженням про вчинення позивачем правопорушення.

Судом на підставі відомостей з Комунального закладу Сумської обласної ради «Обласна спеціалізована психіатрична лікарня № 2» установлено, що ОСОБА_3 18.07.2005 року був госпіталізований до стаціонару лікарні за рішенням лікаря-психіатра, 19.07.2005 року був виписаний з діагнозом психічно здоровий (а.с.183). Доказів вчинення позивачем дій щодо підкупу лікарів, викрадення майна відповідачем суду не надано.

Отже, суд вважає установленим, що висловлювання відповідача не можна вважати оціночними судженнями, оскільки вони містять образу, наприклад, «воровка», є такими, що не відповідають дійсності і принижують честь та людську гідність позивача. При цьому суд вважає, що такими висловлюваннями відповідач не завдав шкоди діловій репутації позивача, оскільки поширена інформація не стосуваласьїї ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків

Відповідно до частини 7 статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

З огляду на те, що відповідач поширив указану інформацію письмово, при цьому лише деякі висловлювання поширив усно у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб спростування у виді надсилання на її адресу відповідачем листа є таким, що максимально наближений до способу поширення недостовірної та образливої інформації, а тому в цій частині позов підлягає задоволенню.

Доводи відповідача про те, що позивачем пропущено строк позовної давності є необґрунтованими, оскільки вимоги про захист гідності, честі чи ділової репутації випливають із порушення особистих немайнових прав, тому згідно з пунктом 1 частини першої статті 268 ЦК позовна давність на них не поширюється, крім випадків, встановлених законом, зокрема пунктом 2 частини другої статті 258 ЦК(спори про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації) і статтею 37 Закону про пресу.

Вирішуючи вимоги позивача про відшкодування шкоди, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Аналізуючи доводи позивача в обґрунтування факту заподіяння її моральної шкоди (а.с.196-200) суд дійшов висновку, що такі доводи зводяться позивачем до бажання отримати грошові кошти від відповідача у вигляді утримання через її скрутне матеріальне становище та відмову у задоволенні її позовів про стягнення аліментів. Позивач зазначає, що кошти, які вона просить стягнути з відповідача як матеріальна шкода потрібні їй та її сину, який переніс операцію, для їх лікування. При цьому позивачем не надано доказів, що захворювання, які вказує позивач, і на лікування яких їй потрібні гроші перебувають у причинному зв’язку з діями чи висловлюваннями відповідача.

Посилання позивача на те, що саме поширення відповідачем інформації, яку суд визнав недостовірною та образливою, змусило її припинити відвідування церкви Євангельских християн баптистів, що уплинуло на її уклад життя, суд вважає непереконливими, і не доведено відповідними доказами. Також припущеннями є твердження позивача, що відповідач поширював інформацію про позивача іншим особам в інших регіонах, ніж установлено судом – пресвітеру, суддям, секретарям судового засідання, особі, яка друкувала заперечення та представнику відповідача. Тобто це вказує на те, що поширена інформація не стала відома широкій громадськості, а стала відома вузькому колу осіб,з більшістю яких (судді, секретарі, представник відповідача) позивач особисто не знайома та не підтримує особисті стосунки.

Суд визнає обґрунтованими доводи позивача, що від поширення відповідачем інформації щодо підкупу нею врачів, викрадення майна, остання зазнала душевні переживання, проте суд дійшов висновку, що сама констатація порушення становитиме достатню справедливу сатисфакціюбудь-якої моральної шкоди, якої зазнала позивач внаслідок цього порушення, а тому у відшкодуванні шкоди позивачу моральної шкоди в заявленому нею грошовому вимірі – слід відмовити через неспівмірність заявленого розміру заподіяній шкоді.

Не підлягають задоволенню вимоги позивача про заборону ОСОБА_3 в подальшому поширювати про позивача будь-яку недостовірну інформацію будь-яким особам у будь-який спосіб, виходячи з такого.

Правові підстави заборони поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права урегульовані статтею 278 ЦК України, яка передбачає, що якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити розповсюдження відповідної інформації. Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене в номері (випуску) газети, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, - вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.

Таким чином, положення указаної вище норми ЦК України дають суду підстави заборонити розповсюдження лише відповідної інформації, яка готується до випуску у світ через публікацію у газеті, книзі, поширенні у кінофільмі, на радіо чи телебаченні.

Крім того, відповідно до статті 3, 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Отже, необхідною умовою для звернення до суду є факт порушення прав, свобод чи інтересів цієї особи на час звернення до суду. Захисту в судовому порядку підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено в майбутньому, і щодо якого невідомо, буде воно порушено, чи ні. Таким чином, оскільки вимога позивача про заборону ОСОБА_3 в подальшому поширювати про позивача будь-яку недостовірну інформацію будь-яким особам у будь-який спосіб спрямована на майбутнє і не стосується вже порушених на цей час прав позивача, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховую, що позивача ухвалою судді Тростянецького районного суду Сумської області від 29.07.2016 року було звільнено від оплати судових витрат за її клопотанням, ураховуючи її майновий стан, ураховуючи, що позов підлягає частковому задоволенню в частині однієї немайнової вимоги з відповідача на користь держави слід стягнути 551 грн. 20 коп.

На підставі викладеного та керуючись вимогами статей 88, 209, 214-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність ОСОБА_2, інформацію, яка поширена ОСОБА_3:

-письмово у листі від 25.07.2005 року такого змісту: «ти за мої гроші підкупила врачів… …молоко викрала… ти воровка»;

-при розгляді судової справи № 1806/2-3817/11 усно 24.11.2011 року інформацію такого змісту: «…..вона хотіла зробити мене недієздатним…тишком-нишком підмовила врачів…» та письмово у запереченні на позов від 24.10.2011 такого змісту: «…психіатрична комісія, яку вона натравила на мене…»;

-при розгляді судової справи № 1806/13318/12 усно 09.01.2013 інформацію такого змісту: «домовилась з лікарями, що в нього там шиза …гроші заплатила, їй удалось умовити їх…».

Зобов’язати ОСОБА_3 протягом 30 (тридцяти) днів після набрання рішенням законної сили здійснити письмове спростування поширеної ним інформації, яка визнана судом недостовірною та такою, що порушує честь та гідність ОСОБА_2, шляхом надсилання листа на її ім’я за адресою: вул.Хвойна, 34, місто Суми, 40010.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 судовий збір в сумі 551 (п’ятсот п’ятдесят однієї) грн. 20 коп. в ході держави.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Сумської області через Тростянецький районний суд Сумської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скарги подано не було. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя М.В.Щербаченко