ПЕТРИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 187/813/16-ц

2/0187/28/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2017 р. Петриківський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Соловйова І.М., за участю секретаря судового засідання Столяренко Н.П., розглянувши в смт. Петриківка у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 про стягнення боргу, та зустрічну позовну заяву ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсною -

Обставини справи:

29.08.2016 ОСОБА_1 (далі Позивач) звернувся до суду з позовом (з урахуванням уточнень від 26.20.2016, від 01.12.2016 та від 12.12.2016) до ОСОБА_2, ОСОБА_3 (далі Відповідачі) про стягнення боргу за договорами позики з урахуванням трьох процентів річних. Свої вимоги, мотивує тим, що 24.05.2014 він у присутності свідка ОСОБА_5 передав Відповідачам у позику 8000 доларів США, після чого останніми 27.05.2014 була написана розписка. Відповідно до умов якої Позивач та ОСОБА_4 надали, а Відповідачі прийняли грошові кошти в розмірі 8000 доларів США, які зобов’язувалися повернути через рік. До теперішнього часу Відповідачі борг повернули частково, а саме в еквіваленті 1000 доларів США. У зв'язку з чим, просив стягнути солідарно з Відповідачів на його користь суму в еквіваленті національної валюти в розмірі 184909 грн. з урахуванням трьох відсотків річних в сумі 7599 грн. (курс долара США визначено позивачем станом на 26.08.2016 у розмірі 25,33 грн. за 100 доларів США).

Судом 12.10.2016 до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4

08.12.2016 до суду Відповідачами подано зустрічну позовну заяву, яка була прийнята судом, та якою з урахуванням уточнень від 22.12.2016, від 16.01.2017, просили визнати недійсним договір позики від 27.05.2014 укладеного між ними з однієї сторони та ОСОБА_1 і ОСОБА_4 з другої сторони. Посилаючись на те, що зазначені позивачем обставини не відповідають дійсності. Так дійсно, вони не заперечують, що брали у Позивача в борг кошти, але не в тій сумі і не в ті строки, що зазначені в позовній заяві. Перший раз вони взяли у нього в борг 24.05.2010 у сумі 3000 доларів США. Та частково повертали кошти. 24.05.2012 вони знову взяли у борг 5000 доларів США. Та знову почали частково повертати кошти. У зв’язку з різким підвищення курсу долара США по відношенню до гривні в травні 2014 року на вимогу позивача була переписана розписка про повернення залишку боргу. Станом на вересень 2016 року їх борг перед позивачем складає всього 200 доларів США. Але у зв’язку із звернення позивача до суду вони перестали виплачувати борг. 27.05.2014 під психологічним тиском ОСОБА_1 була написана розписка на його ім’я та на ім’я ОСОБА_4, що вони нібито взяли у них у борг кошти у розмірі 8000 доларів США. Але кошти при написанні даної розписки їм ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_4 не передавали і 24.05.2014 вони ніяких коштів у борг у них не брали. Боргова розписка від 27.05.2014 написана ними проти їхньої волі та не за наслідками одержання грошей у позику, а під психологічним тиском з боку ОСОБА_1, тобто розписка безгрошова.

В судовому засіданні Позивач та його представник ОСОБА_6, а також третя особа ОСОБА_4 позов підтримали у повному обсязі та просили його задовольнити.

Відповідачі та їх адвокат ОСОБА_7 зустрічний позов підтримали просили його задовольнити та як наслідок відмовити у первісному позові.

Вислухавши сторін та їх представників, третю особу, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

встановив:

24.05.2014 Позивач у присутності свідка ОСОБА_5 передав Відповідачам у позику 8000 доларів США, після чого, останніми 27.05.2014 написана розписка. Відповідно до умов якої Позивач та ОСОБА_4 надали, а Відповідачі прийняли грошові кошти в розмірі 8000 доларів США, які зобов’язувалися повернути через рік, тобто 27.05.2015.

Оригінал боргової розписки оглянуто в судовому засіданні, а копія долучена до справи.

Відповідно до ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики укладений між сторонами у письмовій формі містять усі зазначені у ст. 1046 ЦК України умови, зокрема про отримання грошей із зобов’язанням їх повернути, так як сторонами погоджено, що вказані кошти отриманні відповідачами у борг.

Належних та допустимих доказів в підтвердження своїх доводів щодо не укладення договору позики, Відповідачі не надали.

Судом також встановлено, що Відповідачі борг повернули частково, коли справа перебувала в суді, а саме в еквіваленті 1000 доларів США, що не заперечувалося сторонами та підтверджується розпискою Позивача від 07.10.2016. Отже Відповідачі у строки, передбачені ч.1 ст. 1049 ЦК України, не повернули повністю борг і таких доказів, щодо повернення коштів, останніми суду також не надано.

Термін прострочення сплати боргу за договором позики від 27.05.2014 має бути визначено з 28.05.2014, тобто наступний день за днем остаточного розрахунку (що відповідає встановленому борговою розпискою строку повернення боргу) по 27.08.2016 (дати визначеної Позивачем), що складає відповідно 457 дні.

Відповідно до ст. 526, 530, 599 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним.

Статтею 527 ЦК України передбачено зобов’язання боржника виконати свій обов’язок, а кредитора – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту, а також право кожної із сторін у зобов’язанні вимагати доказів того, що обов’язало виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на те особою, і ризик наслідків непред’явлення такої вимоги.

За приписами ст. 610 ЦК України - порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст.625 ЦК України - боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виник спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Також враховується диспозиція ст.ст. 58, 59 ЦПК України про належність та допустимість доказів. Зокрема, за змістом ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, у справі може бути призначена експертиза (ст. 143 ЦПК України).

Таким чином, вимоги Позивача про наявність боргових зобов’язань є обґрунтованими, та навпаки, вимоги відповідачів за зустрічним позовом не знайшли свого підтвердження. Належних та допустимих доказів щодо безгрошовості позики та вчинення відносно них психологічного тиску Відповідачами не надано, від призначення відповідних експертиз останні відмовилися.

Станом на дату подання позову основна сума боргу складала 202640 грн., однак з урахуванням часткового погашення суми боргу під час розгляду справи, станом на дату розгляду справи основна сума боргу складає 7000 доларів США, яку Позивач визначив в еквіваленті 177310 грн.

Щодо розрахунку трьох відсотків річних.

За змістом ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При обрахунку суми, що підлягає стягненню з Відповідача в рахунок повернення позики та застосування наслідків порушення грошового зобов’язання, суд враховує наданий позивачем розрахунок та керується правилами диспозитивності визначаючи розмір заборгованості не виходячи за межі позовних вимог.

Отже з Відповідача на користь Позивача за договором позики від 27.05.2014 слід стягнути заборгованість в розмірі 184909 грн., що складається з:

- 177310 грн. основного боргу;

- 7599 грн. – три проценти річних від простроченої суми боргу, що обраховано наступним чином: 202640*3*457:365:100=7611,49, що не виходить за межі позовних вимог. При цьому використані такі значення: 202640 – розмір основної заборгованості на день подання позову; 3 – кількість відсотків згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України та 457 – кількість днів користування позикою.

Таким чином, з огляду на обставини справи, оскільки, Відповідачі не виконують свої зобов'язання перед Позивачем за договором позики, сума грошових коштів не повернута, а тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості, в тому числі трьох відсотків річних.

В силу ст. 11, 60 ЦПК України доказів зворотного Відповідачами не надано.

Розподіл процесуальних витрат здійснити відповідно до ст. 88 ЦПК України, а саме стягнути на користь Позивача з Відповідачів в рівних частинах понесені витрати по сплаті судового збору за подання позову всього в розмірі 1849,09 грн., як 1 відсоток від ціни позову. Однак в частині стягнення витрат по сплаті судового збору щодо забезпечення доказів слід відмовити, так як відповідне клопотання залишено без задоволення.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" Розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Виходячи з аналізу вказаної норми відшкодуванню підлягають витрати на правову допомогу за годину участі особи, яка надавала правову допомогу у трьох випадках: 1) надання правової допомогу у судовому засіданні; 2) під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; 3) під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

В підтвердження вказаних витрат Позивачем надано договір про надання юридичних послуг та квитанцію про оплату за надання юридичних послуг в розмірі 3000 грн. Однак ці документи не можуть свідчити про здійснення витрат передбачених вищевказаною нормою. Як вбачається з п. 1.4 цього договору замовник окремо сплачує за участь в судовому засіданні 300 грн. Проте доказів в підтвердження понесення таких витрат суду не надано.

Отже в цій частині вимог щодо стягнення процесуальних витрат слід також відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 212, 213, 215, 218 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити повністю.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (ІН НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (ІН НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_3) суму боргу за договором позики від 27 травня 2014 року у розмірі 184909 (сто вісімдесят чотири тисячі дев’ятсот дев'ять) грн., з яких 177310 грн. – основна заборгованість, 7599 - три проценти річних.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІН НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (ІН НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_3) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 924 (дев'ятсот двадцять чотири) грн. 55 коп. з кожного.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення буде виготовлено та підписано 23.01.2017.

Суддя

ОСОБА_8