Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 320/6259/15

Головуючий у 1-й інстанції Кучеренко Н.В.

№22-ц/778/67/17

Суддя-доповідач Гончар М.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Маловічко С.В., Кочеткової І.В.

при секретарі Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 липня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи Мелітопольська районна рада Запорізької області, ГО «Мелітопольська районна організація ветеранів України», ГО «Мелітопольська районна організація ветеранів війни, праці та дітей війни» про визнання дії протиправними

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА _2 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просив визнати ініціативу відповідача по створенню в кінці 2013 року Мелітопольської районної організації ветеранів війни, труда та дітей війни протиправною та позбавлення за участю власних структур району фінансової підтримки в 2014 році Мелітопольської районної організації ветеранів України незаконним по причині допущеними ними грубих порушень Конституції, законів України та нормативно-правових актів.

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що станом на 01 січня 2014 року в Мелітопольському районі Запорізької області успішно діяла та продовжує діяти Мелітопольська районна організація ветеранів України, раду якої очолює позивач. За період існування даної організації жоден член Пленуму ради організації, його Президіуму та сам позивач, які приймали участь у роботі організації не висували критичних, принципіальних зауважень на адресу діяльності організації та його голови, про що свідчать численні дипломи, подяки, грамоти, нагороди. Також успішність даної організації підтверджується актами ревізійних комісій, даними журналів обліку, журналів приймання ветеранів, діловими пропозиціями в план соціального економічного розвитку району, листами по захисту прав та законних інтересів людей похилого віку, а також словами вдячності ветеранському активу за його ініціативу по реконструкції комплексу на лінії «Вотан». Однак, завдяки відповідачу, було протиправно ініційовано заснування ще однієї ветеранської організації - Мелітопольської районної організації ветеранів війни, труда та дітей війни. Так, відповідач, як голова РДА та посадова особа, проігнорувавши норми діючого законодавства сприяв заснуванню тотожної організації на території району, ініціювавши розкол успішно діючої ветеранської організації. Протиправність його полягала в тому, що він, маючи вплив як посадова особа на голів сільських рад запропонував всілякими засобами вийти первинним ветеранським організаціям з Мелітопольської районної організації ветеранів України до новоствореної громадської організації, та як наслідок Мелітопольська районна організація ветеранів України була позбавлена фінансової підтримки. Вказані дії відповідача зумовлені особистим ставленням відповідача до нього, оскільки він публічно висловлювався щодо ОСОБА_4 - голови Вознесенської сільської ради, яка знаходилась «под покровительством» відповідача та кримінальних справ, які порушені проти неї; письмово звертався до відповідача та інших інстанції з приводу порушених прав та інтересів ветеранів, що викликало роздратування у відповідача; письмово звертався до керівництва області про приниження Мелітопольської районної організації ветеранів України, що сталося при відкритті комплексу «Вотан»; брав участь, як людина, громадянин України на місцевому майдані в підтримку Київського Євромайдану, що стало головним мотивом позбавитись його як неугодного, «неручного» для нього голови ради Мелітопольської районної організації ветеранів України.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 липня 2016 року (т.с. 3 а.с. 9-13) у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання дій протиправними, за участю третіх осіб - Мелітопольської районної ради Запорізької області, ГО «Мелітопольська районна організація ветеранів України», ГО «Мелітопольська районна організація ветеранів війни, праці та дітей війни» у цій справі відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (т.с. 3 а.с. 24-30, 45-52) просив рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити власне рішення про задоволення заявленого позову.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито (т.с. 3 а.с. 60), справу призначено до апеляційного розгляду (т.с. 3 а.с. 64,98).

У судове засідання 19 січня 2017 року належним чином повідомлені про час і місце розгляду апеляційним судом (т.с. 3 а.с. 89-93) всі особи, які беруть участь у справі, у тому числі позивач ОСОБА_2 (т.с. 3 а.с. 90), окрім представника відповідача ОСОБА_3 за довіреністю (т.с. 1 А.С. 42-43) ОСОБА_5, не з'явились, заяв-повідомлень про причини своєї неявки та клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

Третя особа - Мелітопольська районна рада Запорізької області подала апеляційному суду поштою заяву (т.с. 3 а.с. 94-95), в якій просила розглядати дану справу апеляційним судом за відсутності її представника.

При вищевикладених обставинах, колегія суддів визнала неповажними причини неявки у дане судове засідання всіх нез'явившихся осіб, які беруть участь у справі, та на підставі ст. 305 ч. 2 ЦПК України ухвалила заяву третьої особи задовольнити, розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю всіх нез'явившихся осіб, які беруть участь у справі, за присутністю представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача у цій справі, керувався ст.ст. 8, 36 - 37 Конституції України, ст. ст. 1, 3-5, 7-9, 22, 28, 31 Закону України «Про громадські об'єднання», ч. 2 ст. 59, п. 6 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст. 15, 57, 59, 79, 107, 208, 212-215 ЦПК України та виходив із того, що відповідач, враховуючи наведені норми діючого законодавства не міг мати відношення до утворення громадської організації «Мелітопольська районна організація ветеранів війни, праці та дітей війни» та її фінансування; під час розгляду справи по суті ніяким чином не применшуються здобуття громадської організації «Мелітопольська районна організація ветеранів України» (нагороди, подяки, грамоти); обравши даний спосіб захисту позивач не врахував ту обставину, що даний спосіб захисту не забезпечить поновлення його порушених прав та інтересів.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, які оцінені судом у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи.

Так, суд першої інстанції правильно виходив із наступного.

Згідно ст. 36 Конституції України громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Відповідно до ст. 37 Конституції України утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються. Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань. Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.

Згідно ст. 1 Закону України «Про громадські об'єднання» громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадське об'єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадська спілка - це громадське об'єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи. Громадське об'єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про громадські об'єднання» громадські об'єднання утворюються і діють на принципах:

1) добровільності;

2) самоврядності;

3) вільного вибору території діяльності;

4) рівності перед законом;

5) відсутності майнового інтересу їх членів (учасників);

6) прозорості, відкритості та публічності.

Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об'єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об'єднання або припиненні членства (участі) в ньому.

Самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об'єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об'єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об'єднання, крім випадків, визначених законом.

Вільний вибір території діяльності передбачає право громадських об'єднань самостійно визначати територію своєї діяльності, крім випадків, визначених законом.

Рівність перед законом передбачає, що громадські об'єднання є рівними у своїх правах та обов'язках відповідно до закону з урахуванням організаційно-правової форми, виду та/або статусу такого об'єднання.

Відсутність майнового інтересу передбачає, що члени (учасники) громадського об'єднання не мають права на частку майна громадського об'єднання та не відповідають за його зобов'язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об'єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об'єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи).

Прозорість, відкритість передбачає право всіх членів (учасників) громадського об'єднання мати вільний доступ до інформації про його діяльність, у тому числі про прийняті громадським об'єднанням рішення та здійснені заходи, а також обов'язок громадського об'єднання забезпечувати такий доступ. Публічність означає, що громадські об'єднання інформують громадськість про свої мету (цілі) та діяльність.

Ст. 4 Закону України «Про громадські об'єднання» передбачає, обмеження щодо утворення і діяльності громадських об'єднань. Утворення і діяльність громадських об'єднань, мета (цілі) або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки, забороняються.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про громадські об'єднання» засновниками громадської організації можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, які досягли 18 років, а молодіжної та дитячої громадської організації - 14 років. Засновниками громадської спілки можуть бути юридичні особи приватного права, у тому числі громадські об'єднання зі статусом юридичної особи. Засновниками громадської спілки не можуть бути політичні партії, а також юридичні особи, щодо яких прийнято рішення щодо їх припинення або які перебувають у процесі припинення. Кількість засновників громадського об'єднання не може бути меншою, ніж дві особи. Засновниками громадської спілки не можуть бути юридичні особи приватного права, єдиним засновником яких є одна і та сама особа. Засновником громадської спілки не може бути юридична особа приватного права, якщо засновник (власник істотної участі) цієї юридичної особи внесений до переліку осіб, пов'язаних зі здійсненням терористичної діяльності, або щодо яких застосовано міжнародні санкції. Засновником громадської організації не може бути особа, яку визнано судом недієздатною. Повноваження засновника громадського об'єднання закінчуються після державної реєстрації громадського об'єднання в установленому законом порядку.

Згідно ст. 8 Закону України «Про громадські об'єднання» членами (учасниками) громадської організації, крім молодіжної та дитячої, можуть бути особи, визначені частиною першою статті 7 цього Закону, які досягли 14 років. Вік членів молодіжної, дитячої організації визначається її статутом у межах, встановлених законом. Членами (учасниками) громадської спілки можуть бути юридичні особи приватного права, у тому числі громадські об'єднання зі статусом юридичної особи, фізичні особи, які досягли 18 років та не визнані судом недієздатними.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про громадські об'єднання» утворення та реєстрація громадського об'єднання. Утворення громадського об'єднання здійснюється на установчих зборах його засновників та оформлюється протоколом.

Протокол установчих зборів громадського об'єднання має містити відомості про:

1) дату та місце проведення установчих зборів;

2) осіб, які брали участь в установчих зборах (відповідно до частини одинадцятої цієї статті);

3) рішення про утворення громадського об'єднання із зазначенням мети (цілей) його діяльності;

4) рішення про визначення найменування та за наявності - скороченого найменування громадського об'єднання;

5) рішення про затвердження статуту громадського об'єднання;

6) рішення про утворення (обрання) керівника, органів управління громадського об'єднання відповідно до затвердженого статуту;

7) рішення про визначення особи (осіб), яка має право представляти громадське об'єднання у правовідносинах з державою та іншими особами і вчиняти дії від імені громадського об'єднання без додаткового уповноваження (далі - особа, уповноважена представляти громадське об'єднання), - для громадського об'єднання, яке має намір здійснювати діяльність без статусу юридичної особи, якщо утворення (обрання) органів управління не передбачено рішенням про утворення такого об'єднання;

8) рішення про визначення особи (осіб), яка має право представляти громадське об'єднання для здійснення реєстраційних дій, - для громадського об'єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи.

Юридична особа приватного права бере участь в утворенні громадської спілки через свого керівника або іншого уповноваженого представника, який діє на підставі довіреності на вчинення дій щодо утворення громадської спілки.

У разі утворення громадського об'єднання, яке має намір здійснювати діяльність без статусу юридичної особи, рішення, передбачені пунктами 5 та 6 частини другої цієї статті, приймаються, якщо наявність статуту та/або утворення (обрання) органів управління передбачено рішенням про утворення такого об'єднання.

У протоколі установчих зборів можуть зазначатися відомості і про інші прийняті на цих зборах рішення стосовно утворення та/або діяльності громадського об'єднання.

Особа може бути обрана керівником, обрана до складу керівного органу громадського об'єднання, визначена особою, яка має право представляти громадське об'єднання для здійснення реєстраційних дій, або визначена особою, уповноваженою представляти громадське об'єднання, за наявності її особистої згоди.

Протокол установчих зборів підписується головуючим та секретарем зборів.

Громадське об'єднання, яке має намір здійснювати діяльність із статусом юридичної особи або без такого статусу, підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному Законом України"Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", протягом 60 днів з дня проведення установчих зборів.

У разі неподання (не надсилання) документів для реєстрації громадського об'єднання протягом 60 днів з дня утворення таке громадське об'єднання не вважається утвореним.

Дії від імені незареєстрованого громадського об'єднання, крім дій, пов'язаних з реєстрацією такого об'єднання, забороняються.

Вимоги цієї статті застосовуються також щодо рішень стосовно створення нового громадського об'єднання, які приймаються у зв'язку з реорганізацією громадського об'єднання.

Невід'ємною частиною протоколу установчих зборів громадського об'єднання є реєстр осіб, які брали участь в установчих зборах, в якому обов'язково зазначаються відомості:

1) щодо фізичних осіб - прізвище, ім'я та по батькові особи, дата народження, а для іноземців та осіб без громадянства також дані національного паспорта або документа, що його замінює. Дані про особу засвідчуються її особистим підписом;

2) щодо юридичних осіб - повне найменування, ідентифікаційний код, юридична адреса, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка уповноважена брати участь в установчих зборах. Ці дані засвідчуються підписом особи, уповноваженої брати участь в установчих зборах.

Громадське об'єднання повідомляє про внесення змін до статуту громадського об'єднання, зміни у складі керівних органів громадського об'єднання, зміну особи (осіб), уповноваженої представляти громадське об'єднання, зміну місцезнаходження громадського об'єднання протягом 60 днів з дня прийняття відповідного рішення.

Для отримання статусу юридичної особи громадське об'єднання, що здійснює діяльність без статусу юридичної особи, за рішенням вищого органу управління може звернутися для проведення процедури реєстрації в порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Громадські об'єднання не можуть мати воєнізованих формувань.

Інші обмеження права на свободу об'єднання, у тому числі на утворення і діяльність громадських об'єднань, можуть бути встановлені виключно законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Громадським об'єднанням не можуть надаватися владні повноваження, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадські об'єднання» ніхто не може бути примушений до вступу у будь-яке громадське об'єднання. Належність чи неналежність до громадського об'єднання не може бути підставою для обмеження прав і свобод особи або для надання їй органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування будь-яких пільг і переваг. Кожна особа має право добровільно у будь-який час припинити членство (участь) у громадському об'єднанні шляхом подання заяви до відповідних статутних органів громадського об'єднання. Членство в громадському об'єднанні припиняється з дня подання такої заяви та не потребує додаткових рішень. З того самого дня припиняється перебування члена громадського об'єднання на будь-яких виборних посадах у громадському об'єднанні. Вимога про зазначення відомостей щодо членства (участі) особи у громадському об'єднанні, якщо така вимога не пов'язана з реалізацією особою своїх прав як особи, яка має право представляти громадське об'єднання, або члена (учасника) громадського об'єднання, не допускається, крім випадків, визначених законом.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про громадські об'єднання» держава забезпечує додержання прав громадських об'єднань. Втручання органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб у діяльність громадських об'єднань, так само як і втручання громадських об'єднань у діяльність органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Згідно ст. 28 Закону України «Про громадські об'єднання» громадське об'єднання може бути заборонено судом за позовом уповноваженого органу з питань реєстрації в разі виявлення ознак порушення громадським об'єднанням вимог ст. ст. 36,37 Конституції України, ст. 4 цього Закону. Заборона громадського об'єднання має наслідком припинення його діяльності у порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". Справа про заборону громадського об'єднання розглядається у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про громадські об'єднання» посадові особи органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, громадяни, іноземці, особи без громадянства за порушення законодавства про громадські об'єднання несуть відповідальність у порядку, встановленому законом.

У ст. 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи (Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004).

Відповідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод Європейського суду з прав людини як джерела права.

Право на об'єднання - невід'ємна частина права, гарантованого статтею 11 Конвенції. Можливість заснувати юридичну особу з метою діяти колективно в сфері спільних інтересів є одним з найважливіших аспектів права на свободу об'єднання, за відсутності якого вказане право було б позбавлене будь-якого сенсу. Спосіб, в який національним законодавством закріплено цю свободу та її практичне застосування органами державної влади, є проявом стану демократії в певній країні. Безумовно, держави мають право переконатися в тому, що мета об'єднання та його діяльність відповідають вимогам, передбаченим законодавством, проте вони повинні робити це у спосіб, сумісний з їх зобов'язаннями за Конвенцією. Такий спосіб підлягає перевірці конвенційними інституціями (див. «Сідіропулос та інші проти Греції» (Sidiropoulos and Others v. Greece), рішення від 10 липня 1998 року; «Об'єднана македонська організація Іллінден та інші проти Болгарії» (The United Macedonian Organisation Ilinden and Others v. Bulgaria), № 59491/00, п. 57, рішення від 19 січня 2006 року; «Московський Осередок Армії Спасіння проти Росії» (The Moscow Branch of the Salvation Army v. Russia), № 72881/01, п. 59, та «Рамазанова та інші проти Азербайджану» (Ramazanova and Others v. Azerbaijan), № 44363/02, п. 54, рішення від 1 лютого 2007 року).

Судом першої інстанції було правильно встановлено та не спростовано будь-якими належними та допустимими доказами щодо неправомірності утворення ГО «Мелітопольська районна організація ветеранів війни, праці та дітей війни», а також участі відповідача в утворенні даної організації, він не є засновником даної громадської організації. Крім того, чинне законодавство України не позбавляє громадян України бути членами декількох організацій.

Суд першої інстанції також правильно наголосив у своєму рішенні у цій справі, що повноваження держави щодо захисту її інституцій та громадян від об'єднань, які можуть їм загрожувати, мають застосовуватись виважено, оскільки відступи від принципу свободи об'єднання мають бути такими, що чітко тлумачаться, і лише переконливі та нездоланні причини можуть виправдати обмеження такої свободи (див. вказане вище рішення «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland).

Також з даного приводу в судовому засіданні у суді першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16

Так. свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні у суді першої інстанції пояснила, що вона працює разом з позивачем з 1993 року. Він був обраний головою організації. За період успішної роботи з його сторони була проведена маса заходів. Однак в порушення встановлених процедур, без проведення конференцій, була створена нова громадська організація. Вона впевнена, що розкол організацій виник по вині відповідача. Їй відомо, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був конфлікт. Причиною конфлікту став світогляд позивача, його схильність до Європейського Союзу. Також зі слів ОСОБА_11, їй відомо, що відповідач підтримав ініціативу щодо створення нової громадської організації та збирання підписів від ветеранів. Зазначила, що вона особисто на Президіумі в листопаді 2013 року чула від відповідача, що буде утворюватись ще одна громадська організація, головою якої буде обрано ОСОБА_17 Також, зі слів ОСОБА_2 їй відомо, що під час проведення учбових заходів з головами сільських рад району, відповідач представив голову нової громадської організації ОСОБА_17 та звернувся до них з пропозицією, щоб первинні організації переходили у нову громадську організацію. Також зазначила, що вона особисто розмовляла з головами первинних організацій, які відповіли, що переходять вони в іншу громадську організацію чи то на них чинять тиск, чи то не розуміють, що відбувається, чи то взагалі відмовились від будь-яких пояснень, а також що ніяких зборів з приводу виходу первинних організацій вони не проводили. Вважає, що відповідач ініціював створення нової громадської організації задля позбавлення від відповідача.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні у суді першої інстанції пояснив, що йому відомо, що між сторонами виник конфлікт з приводу пам'ятника на лінії «Вотан», після чого позивач почав писати в різні інстанції. Його як голову Мелітопольської районної ради запросили в кабінет до відповідача, де в присутності ОСОБА_15 і було запропоновано створити нову громадську організацію, оскільки йому набридла поведінка позивача. На що він відповів, що потрібно все вирішувати лише у відповідності до вимог закону, а саме зібрати конференцію та поставити на обговорення питання щодо перевиборів голови громадської організації, однак до нього ніхто не прислухався. В подальшому головам сільських рад була представлена голова нової громадської організації ОСОБА_17 та їм було запропоновано підтримати ініціативу по створенню нової громадської організації та сприяти переходу первинних організації у нову. На теперішній час ветерани роз'єднані. Також, зазначив, що проект рішення щодо фінансування організації обговорювався на бюджетній комісії, а після був винесений на голосування депутатам. Хоча, фінансування було нерівноцінним, депутатами було прийнято рішення щодо фінансування організацій. Підсумувавши зазначив, що формально при утворенні нової громадської організації ніякі норми закону ніким порушені не були, можливо допустити порушення моралі з боку відповідача.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні у суді першої інстанції пояснив, що він працює головою бюджетної комісії. Йому відомо, що був розроблений проект щодо фінансування громадських організації та винесений на вирішення комісії. Під час засідання комісії позивач не був присутній, однак дані засідання є публічними, відкритими та позивач мав змогу бути присутнім на засіданні. Після винесення рішення комісії на сесію, позивач був присутнім та висказав своє ставлення до даного питання, звинувативши відповідача в руйнуванні громадської організації. Зазначив, що вони хотіли з бюджетних асигнувань залишити фінансування обох організацій, однак більше фінансування новій організації було зумовлено більшою кількістю ветеранів в організації. В подальшому рішення було колегіально прийнято. Йому невідомо, щоб між сторонами був конфлікт. Інформації про ініціативу ОСОБА_3 в утворенні другої організації він не має.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні у суді першої інстанції пояснив, що після проведення зборів у с. Ясне, с. Широке було прийнято рішення щодо виходу з громадської організації. Також зазначив, що повідомлення про вихід із громадської організації писав саме він. Особисто він не чув щоб ОСОБА_3 надавав вказівку щодо створення паралельної громадської організації. Він чув від Думанського - голови Промінівської сільської ради, що в районі будуть існувати дві громадські організації.

В судовому засіданні у суді першої інстанції свідок ОСОБА_18 пояснив, що він працює начальником УСЗН. До управління надійшла програма, відповідно до якої необхідно було встановити фінансування громадських організацій з бюджету, при цьому будь-яких вказівок відповідач йому особисто не давав та тиск на нього не чинив. Відповідач не був учасником ніяких засідань управління При визначенні розміру фінансування, він виходив з фінансових можливостей бюджету та потреб громадських організації. Йому невідомо, що відповідач не бажає співпрацювати з позивачем. Також йому відомо, що причиною переходу з однієї громадської організації в іншу стало непорозуміння між їх членами та незадоволеністю роботи голови.

В судовому засіданні у суді першої інстанції свідки ОСОБА_11, ОСОБА_14, ОСОБА_16 пояснили, що вони є засновниками громадської організації «Мелітопольська районна організація ветеранів війни, праці та дітей війни», яка була утворена у відповідності до вимог діючого законодавства. Їх рішення та інших засновників було добровільним, ніякого тиску з будь-якої сторони, в тому числі із боку відповідача, на них не чинили. На теперішній час робота організації злагоджена, жоден з ветеранів не залишений поза увагою. Жодної скарги від більш 10000 ветеранів м. Мелітополя та Мелітопольського району по поводу створення ними громадської організації «Мелітопольська районна організація ветеранів війни, праці та дітей війни» до них не надходило.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні у суді першої інстанції пояснила, що в останній час виникали непорозуміння між позивачем та членами громадської організації, на Президіум не хотілось іти. Їй зателефонували з інших первинних організацій та повідомили, що по ініціативній групі вони мають намір перейти до нової громадської організації. Після чого, вони зібрали збори - 50 членів від секторів, та одноголосно вирішити вийти з громадської організації та перейти в нову. Зазначила, що будь-яких вказівок з боку відповідача до них не надходило, тиск на них ніхто не чинив. Їх рішення було добровільним. Також наголосила, що вона не говорила тих слів, які зазначені позивачем на відповіді з приводу виходу з громадської організації.

Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні у суді першої інстанції пояснив, що він працював радником голови Мелітопольської РДА. Зазначив, що відповідач на будь-яку громадську організацію району тиск не чинив, не вирішував питання щодо їх фінансування. Йому відомо, що відповідач будь-яких конфліктних ситуацій не створював. Також йому відомо, що на території району була створена нова громадська організація, відповідно до принципу добровільності та керівники первинних організацій самостійно та добровільно приймали рішення щодо виходу з громадської організації. Будучи головою Мелітопольської РДА відповідач не втручався в діяльність громадських організацій.

Суд першої інстанції правильно прийняв до уваги у цій справі пояснення свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, оскільки у суду першої інстанції були відсутні підстави сумніватися в достовірності їх показань та вони відповідають іншим зібраним у справі матеріалами.

Аналізуючи пояснення свідка ОСОБА_7, суд першої інстанції правильно не прийняв їх до уваги, оскільки в більшій їх частині вони отримані зі слів ОСОБА_2, а посилання свідка на пояснення керівників первинних організацій щодо виходу з громадської організації суд першої інстанції правильно оцінив як суб'єктивне сприйняття свідком тих подій.

Крім того, суд першої інстанції правильно прийняв до уваги пояснення свідка ОСОБА_8 з приводу обставин справи, а також його посилання на те, що формально при утворенні нової громадської організації ніякі норми закону ніким порушені не були.

Щодо питання про фінансування громадських організацій, то суд першої інстанції також правильно встановив, що відповідно до ч. 2 ст. 59, п. 6 ч. 1 ст. 4З Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання затвердження плану роботи ради з урахуванням вимог ст. 32 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", заслуховування звіту про його виконання.

У демократичній, правовій державі, якою Україну проголошено на конституційному рівні, загальновизнаними типами правового регулювання є два основоположні, базові принципи: загально-дозвільний - «дозволено все, що не заборонено законом» та спеціально-дозвільний (чи дозвільний) - «заборонено все, що прямо не дозволено законом», або, інакше кажучи, «дозволено лише те, що прямо передбачено законом». При цьому, якщо перший принцип зумовлює зміст і спрямованість поведінки людини та всіх інститутів громадянського суспільства, яким гарантується можливість діяти будь-яким чином та у будь-який спосіб, не порушуючи індивідуальну свободу, права інших людей чи законодавчо встановлені заборони, то другий принцип, поширюючи свій нормативний вплив на органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки. Адже вони зобов'язані діяти лише таким чином та у такий спосіб, як це прямо передбачено конституційно-правовими нормами і лише в межах закріпленої за ними компетенції. Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними та незаконними і відповідно - підставою для притягнення таких суб'єктів до конституційно-правової відповідальності.

Судом першої інстанції також правильно було встановлено, що відповідач, враховуючи наведені норми діючого законодавства не міг мати відношення до утворення громадської організації «Мелітопольська районна організація ветеранів війни, праці та дітей війни» та її фінансування.

Суд першої інстанції також правильно вважав, що під час розгляду справи по суті ніяким чином не применшуються здобуття громадської організації «Мелітопольська районна організація ветеранів України» (нагороди, подяки, грамоти).

При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції правильно вважав, що обравши даний спосіб захисту позивач не врахував ту обставину, що даний спосіб захисту не забезпечить поновлення його порушених прав та інтересів.

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 є такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію позивача, висловлену в його позові у цій справі, та яку він вважає такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Дана справа була розглянута повноважним складом суду першої інстанції. Ухвалами Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 листопада 2015 року та 08 липня 2016 року (т.с. 1 а.с. 165-166, т.см. 2 а.с. 197) було обґрунтовано відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні його заяв про відвід судді Кучеренко Н.В. у цій справі.

Згідно із ст. 58 ч.1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На виконання вимог ст. 10 ч.4 ЦПК України суд першої інстанції сприяв повному і всебічному з'ясуванню обставин цієї справи, зокрема письмово в ухвалі про відкриття провадження (т.с. 1 а.с. 38) та усно у судових засіданнях у цій справі роз'яснював особам, які беруть участь у цій справі, їх цивільні процесуальні права та обов'язки, залучав третіх осіб (т.с. 2 а.с. 117), допитував свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 (т.с. 2 а.с. 147), ОСОБА_14 (т.с. 2 а.с. 148), ОСОБА_15 (т.с. 2 а.с. 149), ОСОБА_16 (т.с. 2 а.с. 150), досліджував докази сторін, надавав останнім відповідну оцінку тощо.

Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення позивача ОСОБА_2 від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Позивач ОСОБА_2 не надав суду першої інстанції належних, допустимих доказів суду першої інстанції в обґрунтування свого позову у цій справі.

У тому числі позивачем ОСОБА_2, якій очолює ГО «Мелітопольська районна організація ветеранів України», не доведено у цій справі порушення його прав, як фізичної особи, з боку відповідача ОСОБА_3, як фізичної особи.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).

Докази, передбачені ст. 303 ч. 2 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Не може бути доказом, передбаченим ст. 303 ч. 2 ЦПК України, при перегляді в апеляційному порядку апеляційним судом законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі від 14 липня 2016 року при вищевикладених обставинах постанова Мелітополського міськрайонного суду Запорізької області, як адміністративного суду, від 27 вересня 2016 року (т.с. 3 а.с. 84-87) у справі ЄУН № 320/7237/15-а за адміністративним позовом Мелітопольської районної організації ветеранів України до Мелітополської районної ради Запорізької області, третя особа: ОСОБА_17, про визнання незаконним рішення Мелітопольської районної ради, якою позов було задоволено, визнано незаконним п. 1 рішення Меліьтополської районної ради від 05.03.2015 року № 10 в частині затвердження районної програми соціальної підтримки ветеранів війни, праці, дітей війни, інвалідів, громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших соціальних груп населення, що перебувають у складних життєвих обставинах на 2015 рік.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення, передбачені ст. 309 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні.

В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.

При вищевикладених обставинах, доводи позивача ОСОБА_2, як особи, яка подала апеляційну скаргу, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України.

Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушень процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи. Суд першої інстанції прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.

Встановлено, що суд першої інстанції оскаржуємим рішенням не вирішував питання про розподіл між сторонами понесених ними судових витрат у цій справі, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, тому останнє також не було предметом апеляційного перегляду у цій справі апеляційним судом, та може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за заявою осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду в порядку, передбаченому ст. 220 ЦПК України.

За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж його зміни.

Крім того, у разі відмови позивачу ОСОБА_2 у задоволенні його апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідача ОСОБА_3 судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи судом апеляційної інстанції.

Крім того, встановлено, що позивач ОСОБА_2, як інвалід ІІ групи безстроково (т.с. 3 а.с. 53), в силу вимог Закону України «Про судовий збір» був звільнений від сплати судового збору за подачу вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402- VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 липня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя

Суддя

Суддя

Гончар М.С.

Маловічко С.В.

Кочеткова І.В.