ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2017

Справа №910/8265/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "ПІРЕУС БАНК МКБ"

до 1) Головного територіального управління юстиції у Київській області в особі Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області

2) Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області

3) Державної казначейської служби України

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,

на стороні відповідача-1 - Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

про стягнення 7972280,16 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники

від позивача: Булгаков В.С. за довіреністю № 1318/юр від 11.01.2017

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: не з'явився

від відповідача-3: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

05.05.2016 Публічне акціонерне товариство "ПІРЕУС БАНК МКБ" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з вимогами до Головного територіального управління юстиції у Київській області в особі Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (відповідач-1), Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області (відповідач-2) та Державної казначейської служби України (відповідач-3) про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 7972280,16 грн. майнової шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю Головного державного виконавця ОСОБА_6. та начальника ОСОБА_3 Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем-1 під час виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04.11.2010 у справі № 754-17450/13-ц щодо солідарного стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заборгованості в розмірі 499226,08 дол. США, штрафу в розмірі 120000,00 грн., 1700,00 грн. судового збору та 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, вчинені неправомірні дії, які полягають в тому, що замість перерахування Публічному акціонерному товариству "ПІРЕУС БАНК МКБ" 120000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості боржника ОСОБА_4 у виконавчому провадженні № 30903998 та 4024570,55 грн. в рахунок погашення заборгованості останнього за Кредитним договором від 24.12.2007 № К/07-129/КД, державний виконавець, в порушення вимог ч. 6 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження", частину грошових коштів у розмірі 4156070,55 грн., отриманих внаслідок реалізації заставного майна ОСОБА_4, перерахував останньому. У зв'язку з наведеною обставиною, Публічне акціонерне товариство "ПІРЕУС БАНК МКБ" звернулось зі скаргою на бездіяльність головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області ОСОБА_6 та начальника Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області ОСОБА_3 до Деснянського районного суду м. Києва. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 19.12.2013 у справі № 754-17450/13-ц вказану скаргу Публічного акціонерного товариства "ПІРЕУС БАНК МКБ" задоволено, зобов'язано Відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області перерахувати частину грошових коштів (120000,00 грн.), отриманих від реалізації заставного майна боржника, в рахунок повного погашення заборгованості у виконавчому провадженні № 30903998, порушеного на підставі виконавчого листа суду, а іншу (4024570,55 грн.) - в рахунок погашення заборгованості перед позивачем за Кредитним договором від 24.12.2007 № К/07-129/КД. Наведена ухвала Деснянського районного суду м. Києва набрала законної сили, однак, як вказав позивач, відповідачем-1 не вжито жодних заходів у виконавчому провадженні щодо виконання даного судового рішення, грошові кошти позивачеві не перераховано, що, на думку позивача, спричинило порушення його прав як іпотекодержателя (ч. 6 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції, чинній станом на час подання позову) та завдало йому майнової шкоди у розмірі 4144570,55 грн. (120000,00 грн. + 4024570,55 грн.).

Посилаючись на норми ст. 1174 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження" та ч. 3 ст. 11 "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній станом на час подання позову), позивач вказав, що шкода, завдана неправомірною бездіяльністю посадових осіб відповідача-1, підлягає відшкодуванню за рахунок Державного бюджету України.

За таких обставин, позивач звернувся до господарського суду з даною позовною заявою з вимогами про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 7972280,16 грн., з яких: 4144570,55 грн. майнової шкоди, 408438,91 грн. 3% річних за період з 15.01.2013 по 27.04.2016 та 3419270,70 грн. інфляційних втрат за період з 15.01.2013 по 31.03.2016. При цьому, враховуючи особливий порядок стягнення коштів з Державного бюджету України (ч. 2 ст. 3 "Про виконавче провадження", ст. 3 "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (в редакції, чинній станом на час подання позову), позивач визначив в якості відповідачів за наведеним позовом, окрім Головного територіального управління юстиції у Київській області в особі Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (відповідач-1), також Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області (відповідач-2) та Державну казначейську службу України (відповідач-3).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2016 у справі № 910/8265/16 (суддя Шкурдова Л.М.) припинено провадження у справі № 910/8265/16 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 у справі № 910/8265/16 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ПІРЕУС БАНК МКБ" задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.06.2016 у справі № 910/8265/16 скасовано з передачею справи на розгляд до Господарського суду міста Києва по суті.

Розпорядженням В.о. керівника апарату Господарського суду міста Києва № 04-23/1393 від 27.07.2016 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/8265/16.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2016 справу № 910/8265/16 передано на розгляд судді Гумезі О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2016 справу № 910/8265/16 прийнято до провадження судді Гумеги О.В. та призначено розгляд справи на 05.09.2016 о 12:10 год.

Розгляд справи, призначений на 05.09.2016, не відбувся, у зв'язку з надходженням касаційної скарги Головного територіального управління юстиції у Київській області в особі Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 у справі № 910/8265/16 та направленням матеріалів даної справи до Київського апеляційного господарського суду.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.10.2016 у справі № 910/8265/16 постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 у справі № 910/8265/16 залишено без змін, а касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Київській області в особі Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області - без задоволення.

Матеріали справи № 910/8265/16 повернуто до Господарського суду міста Києва та передано на розгляд судді Гумезі О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2016 призначено розгляд справи на 07.11.2016 о 10:00 год.

07.11.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 24.10.2016. Згідно наведеного клопотання позивач, зокрема, повідомив, що станом на 07.11.2016 ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 19.12.2013 у справі № 754-17450/13-ц Відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області не виконано. Крім того, 16.06.2016 Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві у ВП № 30903998, що, на думку позивача, унеможливлює виконання вищезазначеного судового рішення.

В судове засідання, призначене на 07.11.2016, представник позивача з'явився.

Представники відповідачів в судове засідання, призначене на 07.11.2016, не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду від 24.10.2016 не виконали, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні, призначеному на 07.11.2016, судом перевірено виконання сторонами вимог ухвали суду від 24.10.2016 у справі № 910/8265/16 та встановлено, що відповідачі вимоги зазначеної ухвали не виконали.

Враховуючи нез'явлення представників відповідачів в судове засідання, не виконання останніми вимог ухвали суду від 24.10.2016 та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 07.11.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2016 відкладено розгляд справи на 21.11.16 о 10:40 год.

17.11.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли пояснення на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 24.10.2016, зокрема, щодо нормативно-правового обґрунтування позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму майнової шкоди, а також дати початку періоду їх нарахування (15.01.2013).

В судове засідання, призначене на 21.11.2016, представники позивача та представник відповідача-1 з'явилися.

Представники відповідача-2 та відповідача-3 в судове засідання, призначене на 21.11.2016, не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду від 07.11.2016 не виконали, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні, призначеному на 21.11.2016, представник відповідача -1 подав клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на необхідність належної підготовки до судового засідання.

Представник позивача в судовому засіданні 21.11.2016 надав усні заперечення щодо заявленого клопотання.

Клопотання відповідача-1 судом задоволене та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Враховуючи заявлене відповідачем-1 клопотання та невиконання представниками відповідачів вимог ухвали суду від 07.11.2016 та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 21.11.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2016 відкладено розгляд справи на 09.12.2016 о 10:50 год.

06.12.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи. Заява судом задоволена.

09.12.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 двічі надійшло клопотання № 1, відповідно до якого відповідач-1 просив суд витребувати у Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України копії матеріалів виконавчих проваджень № 41175329, № 37217052.

09.12.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 двічі надійшло клопотання № 2, відповідно до якого відповідач-1 просив суд залучити до участі у справі Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

09.12.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшли письмові пояснення про стан виконання ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 19.12.2013 у справі № 754/17450/13-ц, згідно яких зазначено:

- резолютивна частина ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 19.12.2013 у справі № 754/17450/13-ц стосується Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, тоді як у даній справі позивач звертався з листами про виконання вказаної ухвали суду до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області;

- на момент винесення вказаної ухвали Деснянського районного суду міста Києва кошти, які надійшли від реалізації заставного майна на депозитному рахунку Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області не перебували;

- 30.04.2013 державним виконавцем направлено ОСОБА_4 лист про повернення на рахунок ГУЮ у Київській області надлишково перерахованих коштів в розмірі 120000,00 грн. та 12000,00 виконавчого збору, а всього 132000,00 грн., проте станом на даний час ОСОБА_4 надлишково отримані кошти в зазначеній сумі на депозитний рахунок відділу не повернув;

- станом на даний час ухвала Деснянського районного суду міста Києва від 19.12.2013 у справі № 754/17450/13-ц залишається невиконаною.

09.12.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 двічі надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-1 просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що:

- втрата позивачем матеріальних цінностей не є безповоротною;

- під час розгляду справи № 910/8053/14 між тими ж сторонами встановлено правомірність дій відповідача-1, зокрема, що у державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області не було підстав перераховувати залишок коштів стягувачеві, оскільки кошти розподілені в рамках ВП № 30903998. Такі встановлені факти, на думку відповідача-1, не потребують повторного доказування в порядку ст. 35 ГПК України;

- факти, встановлені в ухвалі Деснянського районного суду міста Києва від 19.12.2013 у справі № 754/17450/13-ц, стосуються Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, тоді як з даним позовом про відшкодування шкоди позивач звернувся до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області.

09.12.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 двічі надійшла довідка про відсутність аналогічного спору.

В судове засідання, призначене на 09.12.2016, представники позивача та відповідача-1 з'явилися.

Представники відповідача-2 та відповідача-3 в судове засідання, призначене на 09.12.2016 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвал суду від 07.11.2016 та від 21.11.2016 не виконали, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні, призначеному на 09.12.2016, розглядалося клопотання № 2 відповідача-1, подане 09.12.2016 через відділ діловодства суду, про залучення до участі у справі третьої особи.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 09.12.2016 вищезазначене клопотання підтримав та просив суд залучити до участі у справі Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача-1, з урахуванням положень ст. 27 ГПК України, суд дійшов висновку про необхідність залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 - Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, оскільки рішення у справі № 910/8265/16 може вплинути на його права та обов'язки щодо однієї зі сторін.

В судовому засіданні 09.12.2016 судом розглянуте та задоволене клопотання № 1 відповідача-1, подане 09.12.2016 через відділ діловодства суду, відповідно до якого відповідач-1 просив суд витребувати у Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України копії матеріалів виконавчих проваджень № 41175329, № 37217052.

В судовому засіданні, призначеному на 09.12.2016, представник відповідача-1 подав клопотання про продовження строку вирішення спору. Клопотання судом задоволене, залучене до матеріалів справи та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Враховуючи клопотання відповідача-1 про продовження строку вирішення спору, необхідність залучення до участі у справі третьої особи, необхідність витребування додаткових доказів та положення ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 09.12.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2016 продовжено строк вирішення спору, відкладено розгляд справи на 19.12.2016 о 14:50 год. та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 - Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

19.12.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли пояснення на відзив відповідача-1.

19.12.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло два клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, зокрема, доказів на підтвердження направлення копії позовної заяви і доданих до неї документів третій особі та інформації про виконавчі провадження № 41175329, № 37217052 з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.

В судове засідання, призначене на 19.12.2016, представники позивача, відповідача-1та відповідача-2 з'явилися.

Представники відповідача-3 та третьої особи в судове засідання, призначене на 19.12.2016 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду від 09.12.2016 не виконали, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні, призначеному на 19.12.2016, представник відповідача-2 подав відзив на позов, відповідно до якого просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В судовому засіданні 19.12.2016 судом перевірено виконання сторонами вимог ухвали суду від 09.12.2016 та встановлено, що відповідач-3 та третя особа вимоги зазначеної ухвали не виконали.

Враховуючи нез'явлення представників відповідача-3 та третьої особи, необхідність витребування додаткових доказів та положення ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 19.12.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2016 відкладено розгляд справи на 16.01.2017 о 09:30 год.

В судове засідання, призначене на 16.01.2017, представник позивача з'явився.

Представники відповідачів-1, 2, 3 та третьої особи в судове засідання, призначене на 16.01.2017, не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином, відповідач-2 та третя особа вимоги ухвал суду від 09.12.2016 та від 19.12.2016 не виконали.

Судом враховані роз'яснення, надані Вищим господарським судом України у п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011), згідно яких розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Як зазначено у п. 3.9.1 вищезазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81^{1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.}

^{Матеріалами справи підтверджується, що представники відповідача-1 та відповідача-2 були присутніми в судовому засіданні 19.12.2016, за результатами якого винесено ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.12.2016, якою на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено розгляд справи на 16.01.2017 о 09:30 год. Крім того, в матеріалах справи наявна розписка сторін про те, що вони повідомлені про відкладення розгляду справи на 16.01.2017 о 09:30 год.}

^{Матеріалами справи також підтверджується, що ухвала Господарського суду міста Києва від 19.12.2016, якою відкладено розгляд справи на 16.01.2017 о 09:30 год., була одержана уповноваженими представниками відповідача-3 та третьої особи 23.12.2016, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення № 0103038831198, № 0103038831201.}

^{За наведених обставин, вважається, що відповідачі-1, 2, 3 та третя особа були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи судом.}

^{Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.}

^{Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.}

^{Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 09.12.2016 без участі представників відповідачів-1, 2, 3 та третьої особи за наявними в ній матеріалами, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору. При цьому судом враховано, що 09.12.2016 відповідачем-1 через відділ діловодства суду та 19.12.2016 відповідачем-2 в судовому засіданні були подані відзиви на позовну заяву, відповідно до яких відповідач-1 та відповідач-2 виклали власну правову позицію по суті спору у справі № 910/8265/16, просили суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.}

^{12.01.2017 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли пояснення на заяву Головного територіального управління юстиції у Київській області в особі Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 14.06.2016 № 3361 щодо застосування строків позовної давності. Згідно наведених пояснень позивач вважає, що строк позовної давності слід відраховувати з дня набрання законної сили ухвалою Деснянського районного суду від 19.12.2013, крім того, строк позовної давності переривався з огляду на звернення позивача 24.04.2014 з позовною заявою до Господарського суду міста Києва, за якою було порушене провадження у справі № 910/8053/14, розгляд якої здійснювався судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій, а ухвалою Верховного Суду України від 22.05.2015 відмовлено у допуску справи № 910/8053/14 до провадження Верховного Суду України, тож 23.05.2015, на думку позивача, перебіг позовної давності почався заново, а станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду (05.05.2015) строк позовної давності позивачем не пропущено.}

^{Представник позивача в судовому засіданні 16.01.2017 надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог з урахуванням клопотання та пояснень, поданих відповідно 07.11.2016, 17.11.2016, 19.12.2016 та 12.01.2017 через відділ діловодства суду, позов підтримав у повному обсязі.}

^{Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядалась за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем-3 суду не подано.}

^{Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 16.01.2017 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.}

^{Заслухавши пояснення представників позивача, відповідачів-1, 2, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва}

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 у справі № 910/8265/16 скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.06.2016 у справі № 910/8265/16 про припинення провадження у справі № 910/8265/16 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що звернення до суду в межах справи № 910/8265/16 здійснено з інших підстав, ніж у справі № № 910/8053/14.

Залишаючи без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 у справі № 910/8265/16, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 05.10.2016 у справі № 910/8265/16 зазначив, що судовими інстанціями в межах справи № 910/8053/14 встановлено, що звертаючись з позовом, позивачем не було доведено належними засобами доказування невиконання або неналежне виконання виконавчою службою ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 19.12.2013. Водночас, апеляційний господарський суд у справі № 910/8265/16 встановив, що позивач, в межах цієї справи, посилається у позовній заяві та надає до матеріалів позову докази, в яких йде мова про невиконання органом виконавчої служби ухвали Деснянського районного міста Києва від 19.12.2013, тобто підстави позовів у справах № 910/8053/14 та № 910/8265/16 є різними. З огляду на встановлені апеляційним господарським судом обставини, Вищий господарський суд України у постанові від 05.10.2016 у справі № 910/8265/16 погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України та припинення провадження у справі № 910/8265/16.

Згідно ч. 1 ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обовЧязковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Отже, з урахуванням вказівок постанови Вищого господарського суду України від 05.10.2016 у справі № 910/8265/16, судом здійснюється розгляд справи № 910/8265/16 по суті.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 04.11.2010 у справі № 2-5617/10 стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "Піреус БАНК МКБ" суму заборгованості по кредиту в розмірі 499226,08 доларів США; суму штрафу в розмірі 120000,00 грн.; судовий збір в сумі 1700,00 грн. та 120,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

На виконання вказаного рішення суду, 15.02.2011 Деснянським районним судом міста Києва було видано виконавчі листи відносно вказаних боржників.

Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Богачук Тетяною Михайлівною винесено постанову від 30.01.2012 (т. 1, а.с. 12) про відкриття виконавчого провадження № 30903998 з виконання виконавчого листа від 15.02.2011 № 2-5617/10 про солідарне стягнення з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "Піреус БАНК МКБ" суми заборгованості по кредиту в розмірі 499226,08 доларів США; суми штрафу в розмірі 120,00 грн.; судового збору в сумі 1700,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 25.01.2011 у справі № 2-1246/11 стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ТОВ "СТЕЛС" на користь Публічного акціонерного товариства "Піреус БАНК МКБ", зокрема, заборгованість за кредитним договором від 24.12.2007 № К/07-129/КД в розмірі 4050055,79 доларів США.

На виконання вказаного рішення суду, 22.02.2012 Дарницьким районним судом міста Києва видано виконавчі листи відносно вказаних боржників.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 17.08.2012 відкрито виконавче провадження № 33925584 на підставі виконавчого листа Дарницького районного суду міста Києва від 22.02.2012 № 2-1246/11 про солідарне стягнення з ОСОБА_4 та ТОВ "СТЕЛС" на користь Публічного акціонерного товариства "Піреус БАНК МКБ" заборгованості за кредитним договором від 24.12.2007 № К/07-129/КД в розмірі 4050055 доларів США.

Наведене свідчить про фактичне відкриття двох виконавчих проваджень щодо одного й того самого боржника - ОСОБА_4, стягувачем за якими є ПАТ "Піреус БАНК МКБ".

Згідно протоколу № 11-0140/12 Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Еліт Сервіс" в особі Київської філії (т. 1, а.с. 13), 28.12.2012 відбулися прилюдні торги з реалізації нерухомого майна ОСОБА_4 (боржника), а саме: домоволодіння, загальною площею 2234,4 кв.м., житловою площею 447,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; земельна ділянка площею 0,4782 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою - Київська область, Васильківський район, с. Хлепча; земельна ділянка площею 0,2500 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що розташована за адресою - Київська область, Васильківський район, с. Хлепча. Кошти, отримані в результаті реалізації вказаного майна боржника в розмірі 8547918,01 грн., 03.01.2016 перераховані Головному управлінню юстиції в Київській області, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням (т. 1 а.с. 36).

З 25 лютого 2013 року по 20 березня 2013 року відділом ДВС Головного управління юстиції у Київській області на рахунок позивача в межах виконавчого провадження № 30903998 були перераховані кошти в загальній сумі 3992134,06 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №№ U228507, U228576, U292240, U292227, U370249, U370248, U370225, U370255 (т. 1, а.с. 14-17).

У поясненнях, поданих 09.12.2016 через відділ діловодства суду (т. 2, а.с. 74-75), відповідач-1 підтвердив, що відповідно до розпорядження державного виконавця від 06.02.2013 кошти в сумі:

3992134,06 грн. перераховано стягувачу (позивачу),

500,00 грн. перераховано як витрати на проведення виконавчих дій,

399213,40 грн. перераховано як виконавчий збір,

тоді як 4156070,55 грн. відповідно до заяви ОСОБА_4 від 05.02.2013 № 519-16-25 про повернення залишку коштів від реалізації заставного майна (т. 2, а.с. 76-77) було перераховано платіжними дорученнями від 08.02.2013 (т. 2, а.с. 80-84, 86-90) на рахунок останнього, як надлишково стягнуті.

Однак, при перерахунку вказаних коштів стягувачу державний виконавець керувався постановою про відкриття виконавчого провадження, в якій сума штрафу була помилково зазначена 120,00 грн., тоді як згідно виконавчого документа сума штрафу становить 120000,00 грн.

Відповідач-1 також зазначив, що 30.04.2013 державним виконавцем направлено ОСОБА_4 лист про повернення на рахунок ГУЮ у Київській області надлишково перерахованих коштів в розмірі 120000,00 грн. та 12000,00 виконавчого збору, а всього 132000,00 грн., проте станом на даний час ОСОБА_4 надлишково отримані кошти в зазначеній сумі на депозитний рахунок відділу не повернув. Водночас, ані вказаний лист ОСОБА_4, ані докази його направлення, до наведених пояснень та до матеріалів справи відповідачем-1 не залучено.

Також, відповідач-1 підтвердив, що на момент винесення Деснянським районним судом міста Києва ухвали від 19.12.2013 у справі № 754/17450/13-ц, кошти, які надійшли від реалізації заставного майна боржника, були відсутні на депозитному рахунку Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області. Відповідач-1 надав пояснення, що Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області є структурним підрозділом Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, яке є бюджетною установою, яка фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, розрахунково-касове обслуговування якої відповідно до Бюджетного кодексу України здійснюється Державною казначейською службою України лише в межах відкритих асигнувань. З урахуванням зазначених причин, відповідч-1 підтвердив, що станом на даний час ухвала Деснянського районного суду міста Києва від 19.12.2013 у справі № 754/17450/13-ц залишається невиконаною.

Наразі позивач вважає, що відповідач-1, в порушення вимог ч. 6 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження", неправомірно перерахував залишок коштів від реалізації майна боржника у розмірі 4156070,55 грн. на рахунок боржника.

Судом враховано, що згідно ст. 43 Закону України "Про виконавче провадження" (тут і далі - в редакції, яка була чинна станом на час виникнення спірних правовідносин; вказаний Закон України "Про виконавче провадження" втратив чинність, крім статті 4, з 05.10.2016 - з дня набрання чинності Законом України від 02.06.2016 № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів") розподіл стягнутих державним виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаної від реалізації майна боржника) здійснюється у такому порядку:

у першу чергу повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на організацію та проведення виконавчих дій;

у другу чергу компенсуються витрати державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб;

у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми;

у четверту чергу стягуються штрафи, накладені державним виконавцем відповідно до вимог Закону.

Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється по мірі їх стягнення.

Сума, що залишилася після сплати штрафів, повертається боржнику.

Відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону України "Про виконавче провадження" не допускається виплата стягувачу стягнутих сум готівкою або виплата стягнутих сум іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових сум заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 54 цього Закону). Забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові суми, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких ці суми стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником у іншому виконавчому провадженні).

Приписами ч. 6 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.

Крім того, Інструкцією з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція), затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (в редакції до внесення до вказаної інструкції змін наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5, який набрав чинності з 05.10.2016, якими вказану інструкцію викладено у новій редакції) встановлено чіткий порядок виконання виконавчих документів, відкритих відносно одного боржника у кількох органах державної виконавчої служби (далі - органи ДВС, перелік їх наведено у п. 1.3 Інструкції), зокрема, якщо боржник та його майно перебувають на території різних територіально-адміністративних одиниць.

Так, відповідно до п. 3.8.3 Інструкції (в редакції, чинній станом на час перерахування коштів від реалізації заставного майна боржника на рахунок Головного управління юстиції у Київській області (03.01.2013), а також і станом на час перерахування на рахунок позивача коштів в загальній сумі 3992134,06 грн. та перерахування залишку коштів від реалізації майна боржника у розмірі 4156070,55 грн. на рахунок боржника), у разі якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкрито у кількох органах ДВС, зокрема якщо боржник та його майно перебувають на території різних територіально-адміністративних одиниць, при об'єднанні виконавчих проваджень у зведене в установленому розділом V вказаної Інструкції можуть створюватись виконавчі групи.

Відповідно до п. 3.8.4 Інструкції, наявність або відсутність іншого виконавчого провадження чи зведеного виконавчого провадження щодо одного й того ж боржника державний виконавець перевіряє за даними Єдиного реєстру при відкритті виконавчого провадження.

У разі виявлення іншого виконавчого провадження, відкритого щодо одного й того самого боржника в тому самому органі ДВС, державний виконавець звертається до начальника відділу, якому він безпосередньо підпорядкований, щодо прийняття рішення стосовно об'єднання виконавчих проваджень у зведене чи приєднання виконавчого документа до зведеного виконавчого провадження (п. 3.8.5 Інструкції).

Якщо виконавче провадження щодо одного й того самого боржника виявлено в іншому органі ДВС в межах регіону, начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, звертається до керівника органу ДВС вищого рівня щодо прийняття рішення стосовно об'єднання виконавчих проваджень у зведене чи приєднання виконавчого документа до зведеного та визначення органу ДВС, який буде здійснювати виконання зведеного виконавчого провадження (п. 3.8.6 Інструкції).

Якщо виконавче провадження щодо одного й того самого боржника виявлено в іншій області, Автономній республіці Крим, містах Києві та Севастополі, відділі примусового виконання рішень ДВС України, рішення щодо виконання таких виконавчих проваджень приймається ДВС України (п. 3.8.7 Інструкції).

Таким чином, відповідно до вищенаведених приписів ч. 6 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець був зобов'язаний за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна боржника (ОСОБА_4.), здійснити утримання, передбачені статтею 43 наведеного Закону, після чого залишок коштів використати для задоволення вимог заставодержателя, яким в спірному випадку є ПАТ "Піреус БАНК МКБ", та перерахувати останньому 4024570,55 грн. - в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором від 24.12.2007 № К/07-129/КД, оскільки коштів для здійснення таких перерахувань було достатньо.

Так, з матеріалів справи вбачається, а рівно не заперечується відповідачем-1, що перерахованої на депозитний рахунок відділу суми, а саме: 85479918,01 грн., на момент розподілу коштів, отриманих від реалізації заставного майна боржника, було достатньо для задоволення вимог стягувача (заставодержателя), погашення виконавчого збору та витрат пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій у виконавчому провадженні № 30903998.

У зв'язку з невиконанням посадовими особами відповідача-1 покладених на них обов'язків, Публічне акціонерне товариство "Піреус БАНК МКБ" звернулось до Деснянського районного суду міста Києва зі скаргою на бездіяльність головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області ОСОБА_6 та начальника Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області ОСОБА_3

За наслідками розгляду вищенаведеної скарги, Деснянським районним судом міста Києва було винесено ухвалу від 19.12.2013 у справі № 754-17450/13-ц (т. 1, а.с. 18-20), якою, з урахуванням ухвали від 22.01.2014 про виправлення описки (т. 1, а.с. 21), скаргу Публічного акціонерного товариства "Піреус БАНК МКБ" задоволено, визнано неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області ОСОБА_6 щодо не перерахування грошових коштів, отриманих від реалізації заставного майна, у сумі 4144570,55 грн. на рахунок стягувача (заставодержателя) Публічного акціонерного товариства "Піреус БАНК МКБ", зобов'язано Відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області стягнені в ході виконавчого провадження № 30903998 кошти перерахувати на поточний рахунок Публічного акціонерного товариства "Піреус БАНК МКБ", а саме: 120000,00 грн. - у рахунок повного погашення заборгованості у ВП № 30903998; 4024570,55 грн. - в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором від 24.12.2007 № К/07-129/КД (8547918,01 грн. - 4112134,06 грн. - 411213,40 грн. вик. збір 10 %).

Позивач зазначив, що ухвала Деснянського районного суду м. Києва від 19.12.2013 у справі № 754-17450/13-ц набрала законної сили, однак, відповідачем-1 не виконана.

Листами від 08.06.2015 № 1068/06-ІІІ, від 14.08.2015 № 1526/08-ІІІ, від 26.10.2015 № 2003/10-ІІІ, від 24.02.2016 № 356/02-ІІІ, від 24.02.2016 № 357/02-ІІІ, позивач звертався до відповідача-1 з вимогами щодо усунення встановлених ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 19.12.2013 у справі № 754-17450/13-ц порушень та виконання цієї ухвали в частині перерахування стягнутих в ході виконавчого провадження коштів на рахунок позивача (т. 1, а.с. 22-30). Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповіді на зазначені звернення позивачу не надані, кошти на виконання ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 19.12.2013 у справі №754-17450/13-ц позивачу не перераховані, що фактично не заперечувалось відповідачем-1 при розгляді даної справи.

Позивач вважає, що неперерахування йому 4144570,55 грн. в рахунок погашення заборгованості боржника у ВП № 30903998 та за кредитним договором від 24.12.2007 № К/07-129/КД спричинило порушення його прав як іпотекодержателя та, відповідно, завдало йому майнової шкоди у розмірі 4144570,55 грн.

Враховуючи, що кошти від реалізації в рамках виконавчого провадження № 30903998 заставного майна було перераховано на рахунок Головного управління юстиції у Київській області 03.01.2013, а також приписи п.п. 12.3, 12.15 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012, позивач вважає, що 15.01.2013 є першим днем невиконання грошового зобов'язання, покладеного на орган державної виконавчої служби, та саме з цієї дати нараховує суми інфляційних втрат та 3% річних.

Так, пунктом 12.13 вищенаведеної Інструкції визначено, що не пізніше ніж протягом трьох робочих днів від дня ознайомлення з інформацією про надходження коштів державний виконавець у разі достатності суми для покриття всіх вимог стягувача та наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів готує одне розпорядження (додатки 3, 4) (у тому числі за зведеним виконавчим провадженням), яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу ДВС із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу ДВС. Згідно з 12.15 вищенаведеної Інструкції, підготовка розрахункових документів про перерахування коштів здійснюється особою, відповідальною за ведення книги, не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з дня отримання розпорядження державного виконавця.

Таким чином, предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення на його користь з Державного бюджету України 4144570,55 грн. майнової шкоди на підставі ст.ст. 22, 1174 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 1, ч. 3 ст. 11 Закону України "Про державну виконавчу службу", ч. 2 ст. 3, ч. 6 ст. 54, ч. 2 ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження", а також трьох відсотків річних в сумі 408438,91 грн. за період з 15.01.2013 по 27.04.2016 та інфляційних втрат в сумі 3419270,70 грн. за період з 15.01.2013 по 31.03.2016 на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Заявлені позовні вимоги про відшкодування шкоди позивач обґрунтовує, зокрема, протиправною поведінкою відповідача-1 (Головного територіального управління юстиції у Київській області в особі Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області), а саме неправомірною бездіяльністю посадових осіб відповідача-1 щодо неперерахування, в порушення ч. 6 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження", грошових коштів, отриманих від реалізації заставного майна, у сумі 4144570,55 грн. на рахунок стягувача (заставодержателя) - Публічного акціонерного товариства "Піреус БАНК МКБ", що встановлено ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 19.12.2013 у справі № 754-17450/13-ц. При цьому позивач вважає, що в силу положень ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені наведеною ухвалою Деснянського районного суду міста Києва, не потребують повторного доведення при розгляді спору у даній справі.

Суд звертає увагу, що редакція статті 35 Господарського процесуального кодексу України, в тому числі частини 4 цієї статті, на яку посилається позивач у позовній заяві, втратила чинність згідно з Законом України від 17.04.2014 № 1226-VII "Про внесення зміни до статті 35 Господарського процесуального кодексу України щодо підстав звільнення від доказування". Відповідно до вказаного Закону, статтю 35 Господарського процесуального кодексу України викладено в новій редакції. Згідно, частини третьої статті 35 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 17.04.2014 № 1226-VII), обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що факти, встановлені в ухвалі Деснянського районного суду міста Києва від 19.12.2013 у справі № 754-17450/13-ц стосуються неналежного виконання ВП № 30903998 Відділом державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, тоді як з даним позовом про відшкодування шкоди позивач звернувся до Головного територіального управління юстиції у Київській області в особі Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області.

Позивач пояснив, що відмінність найменувань відповідача-1 та особи, щодо якої винесено ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 19.12.2013 у справі № 754/17450/13-ц, пов'язана з процесуальним порядком оскарження неправомірних дій (бездіяльності) державних виконавців, інших посадових осіб відділів державної виконавчої служби, а також зазначив, що в обох процесах співпадає ряд інших фактичних обставин справи (підстави та суть спірних правовідносин, номер виконавчого провадження, найменування та ідентифікаційний код стягувача, прізвище та ім'я по-батькові боржника, підстави виникнення обов'язку органу виконавчої служби для перерахування коштів банку, сума коштів, що підлягає перерахуванню тощо).

Взявши до уваги пояснення позивача, врахувавши відсутність заперечень з боку відповідача-1 стосовно того, що факти, встановлені ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 19.12.2013 у справі № 754/17450/13-ц стосуються іншого органу державної виконавчої служби, ніж той, що здійснював ВП № 30903998, та оцінивши в сукупності наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування норм ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких обставини, встановлені ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 19.12.2013 у справі № 754/17450/13-ц, яка набрала законної сили, не доказуються при розгляді даної справи, в якій беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини. Таким чином, неправомірність бездіяльності головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області ОСОБА_6 щодо неперерахування грошових коштів, отриманих від реалізації заставного майна, у сумі 4144570,55 грн. на рахунок стягувача (заставодержателя) Публічного акціонерного товариства "Піреус БАНК МКБ" встановлена ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 19.12.2013 у справі № 754/17450/13-ц та не потребує доказуванню при розгляді даної справи. Також, в силу приписів ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не потребує доказуванню при розгляді даної справи розмір сум (120000,00 грн. - у рахунок повного погашення заборгованості у ВП № 30903998; 4024570,55 грн. - в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором від 24.12.2007 № К/07-129/КД (8547918,01 грн.), які Відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області було зобов'язано перерахувати на рахунок ПАТ "Піреус БАНК МКБ".

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну виконавчу службу" (тут і далі - в редакції, яка була чинна станом на час звернення позивача з даним позовом до суду; вказаний Закон України "Про державну виконавчу службу" втратив чинність згідно з Законом України від 02.06.2016 № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", який набрав чинності з 05.10.2016) державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб (далі - рішень) відповідно до законів України.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Відшкодування шкоди, заявленої позивачем, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди міститься у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти, як неправомірність поведінки особи; вина заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Разом з тим, статтею 1174 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Таким чином, на відміну від загального правила, встановленого статтею 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, шкоди, причинного зв'язку між такою поведінкою і заподіяною шкодою, вини), спеціальна норма статті 1174 Цивільного кодексу України допускає обґрунтованість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів чи їх посадових або службових осіб, тобто, за наявності трьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, шкоди, причинного зв'язку між такою поведінкою і заподіяною шкодою).

Отже, судом встановлено, що станом на час розгляду по суті даного спору в матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем-1 ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 19.12.2013 у справі №754-17450/13-ц щодо перерахування стягнених в ході виконавчого провадження № 30903998 коштів на поточний рахунок Публічного акціонерного товариства "Піреус БАНК МКБ", а саме: 120000,00 грн. - у рахунок повного погашення заборгованості у ВП № 30903998; 4024570,55 грн. - в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором від 24.12.2007 № К/07-129/КД.

При цьому суд звертає увагу, що постанова про відкриття виконавчого провадження (ВП № 30903998) була винесена головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області 30.01.2012 (т. 1, а.с. 12) та більш, ніж через чотири роки, - 16.06.2016 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві у ВП № 30903998 (т. 2, а.с. 39-40). Зазначена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві винесена на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультативними.

Наразі, відповідно до норм ч. 2 ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження", які були чинними станом на час винесення вищенаведених постанов у ВП № 30903998, державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.

Отже, фактичні обставини даної справи свідчать про те, що внаслідок неправомірної бездіяльності посадових осіб відповідача-1, позивач недоотримав належні йому в рамках виконавчого провадження № 30903998 кошти в сумі 120000,00 грн., а також, 4024570,55 грн. - в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором від 24.12.2007 № К/07-129/КД , і така втрата позивачем коштів станом на дату розгляду справи є безповоротною.

При цьому суд наголошує, що в ході виконавчого провадження № 30903998 зазначені грошові кошти вже перебували на рахунку Головного управління юстиції у Київській області і могли бути безперешкодно використані з метою погашення 120000,00 грн. штрафу в рамках виконавчого провадження № 30903998 та погашення заборгованості за кредитним договором від 24.12.2007 № К/07-129/КД, забезпеченої заставою.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Вищого господарського суду України від 12.04.2012 у справі № 18/2244/11, відшкодуванню підлягає шкода, яка фактично завдана матеріальним благам особи. Під шкодою у розумінні норм статті 22 ЦК України слід розуміти таку безповоротну втрату матеріальних цінностей, внаслідок якої особа втрачає право на отримання матеріальних благ, на як вона вправі була розраховувати.

Взявши до уваги вищенаведену правову позицію Вищого господарського суду України, суд відхиляє як безпідставні доводи відповідача-1, який вважає хибними твердження позивача про безповоротну втрату ним матеріальних цінностей.

Зокрема, відповідач-1 зазначив, що на даний час на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувають виконавчі провадження № 41175329 та № 37217052 (т. 2 а.с. 117-133) з примусового виконання виконавчих листів № 2-1246/11 від 22.02.2012, виданих на виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25.01.2011 у справі № 2-1246/11 про солідарне стягнення з ОСОБА_4 та ТОВ "Стелс" на користь ПАТ "ПІРЕУС БАНК МКБ" заборгованості за кредитним договором № К/07-129/КД від 24.12.2007 в розмірі 4050055,79 дол. США, заборгованості в розмірі 120000,00 грн. та 910,00 грн. судових витрат, у зв'язку з чим відповідач-1 вважає, що кошти, які не були перераховані позивачу в межах виконавчого провадження № 30903998, можуть бути стягнуті Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в межах виконавчого провадження, відкритого на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25.01.2011 у справі № 2-1246/11 про стягнення солідарної заборгованості, що виникла за кредитним договором № К/07-129/КД від 24.12.2007; права позивача на отримання коштів за кредитним договором № К/07-129/КД від 24.12.2007 захищені рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25.01.2011 у справі № 2-1246/11; крім того, на думку відповідача-1, існує ймовірність повного або часткового задоволення вимог стягувача в межах виконавчого провадження № 33925584.

Проте суд відзначає, що вищенаведені доводи відповідача-1 фактично є припущеннями останнього про можливе задоволення вимог позивача в майбутньому, які не мають доказового значення (в розумінні ст.ст. 32, 34 ГПК України) для вирішення даного спору. До того ж, за наявною в матеріалах справи інформацією про наведені виконавчі провадження, у ВП № 30903998 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 16.06.2016, у ВП № 41175329 - постанови про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13.12.2013, у ВП № 37217052 - постанову про зупинення виконавчого провадження від 31.03.2016.

Суд також відхиляє як безпідставні доводи відповідача-1, який не визнає неправомірність бездіяльності своїх посадових осіб, які призвели до втрати позивачем обумовлених матеріальних цінностей та посилається при цьому на рішення господарських судів у справі № 910/8053/14, якими встановлено, що у головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області не було підстав перераховувати залишок коштів стягувачеві, оскільки кошти розподілені в рамках ВП № 30903998. Відхиляючи наведені доводи відповідача-1, суд вкотре відзначає, що відповідна неправомірність бездіяльності посадових осіб відповідача-1 встановлена ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 19.12.2013 у справі №754-17450/13-ц. До того ж, неправомірність діянь посадових осіб відповідача-1 полягала в першу чергу не у неперерахуванні коштів у рамках іншого виконавчого провадження, як про це зазначає відповідач-1, а у порушенні ч. 6 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження".

Враховуючи викладене, протиправна бездіяльність відповідача-1 щодо неперерахування позивачу 4144570,55 грн. у рахунок погашення заборгованості боржника у ВП № 30903998 та за кредитним договором від 24.12.2007 № К/07-129/КД спричинила порушення прав позивача як іпотекодержателя (ч. 6 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження") та, відповідно, завдало йому майнової шкоди у розмірі 4144570,55 грн.

Тому, між протиправною бездіяльністю відповідача-1 та заподіяною позивачу майновою шкодою наявний прямий причинно-наслідковий зв'язок.

Крім того, розглядаючи спір у даній справі про відшкодування майнової шкоди з Державного бюджету України, судом враховано, що з огляду на приписи статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон) встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

Отже, як звернув увагу Вищий господарський суд України у п. 2 Інформаційного листа від 22.04.2016 № 01-06/1444/16 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикцію та практику Європейського суду з прав людини" (далі - Інформаційний лист), у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

Згідно зі статтею 18 Закону для цілей посилання на практику Суду використовують переклади текстів його рішень, надруковані у виданні, передбаченому в статті 6 цього Закону. Водночас у разі відсутності перекладу практики Суду суд користується оригінальним текстом. Тексти Конвенції та протоколів до неї, ратифікованих Україною, опубліковано в Офіційному віснику України, 1998, № 13 (16.04.98) та в газеті "Голос України" за 10 січня 2001 року № 3 (2503). Ці тексти розміщено також у пошукових системах "Законодавство" та "Ліга". Оновлений переклад Конвенції з перекладом тексту Протоколу № 14 також доступний у пошуковій системі "Ліга" і на веб-сайті Міністерства юстиції України (http://www.minjust.gov.ua). Найбільш повним і систематизованим джерелом судової практики Суду у перекладі українською мовою є щоквартальний журнал "Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі", який видається з 1999 року. Видавцем цього журналу є Український Центр Правничих Студій (п. 8 Інформаційного листа).

Як зазначив Суд у рішенні у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), заява № 18357/91, від 19.03.1997, п. 4, право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції докладно описував процедурні Гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6.

Аналогічне зазначення міститься у рішенні Суду у справі "Савіцький проти України", заява № 38773/05, від 26.07.2012, в якому, також зазначено, що ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тому необгрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції.

Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення Суду у справі "Глоба проти України", заява № 15729/07, від 05.07.2012).

Крім того, щодо обов'язковості судових рішень, то Судом було постановлене "пілотне" рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", № 40450/04, від 15.10.2009. В наведеному рішенні зазначено, що дотримуючись підходу, опрацьованого у справі "Бурдов проти Росії", № 59498/00, від 07.05.2002 (пп. 129- 130), яка стосувалася аналогічних питань невиконання рішень національних суді в у Російській Федерації, Суд вважає за доцільне застосувати процедуру «пілотного» рішення у справі, що розглядається, враховуючи передусім повторюваний і хронічний характер проблем, які лежать в основі порушень, велику кількість потерпілих від таких порушень в Україні та нагальну необхідність надання їм невідкладного й належного відшкодування на національному рівні (п. 81). Суд зазначає, що за останні п'ять років, що минули після його перших рішень (див., наприклад, рішення у справі "Войтенко проти України"), в яких було вказано на наявність численних аналогічних порушень Конвенції у зв'язку з невиконанням або надмірною тривалістю виконання в Україні остаточних рішень національних судів про відшкодування та у зв'язку з відсутністю ефективних національних засобів юридичного захисту щодо таких порушень, він виніс рішення вже в більше ніж 300 таких справах проти України. Як видно з практики, напрацьованої на сьогодні Судом при розгляді таких справ, будь-яка особа, яка домоглася від національного органу остаточного рішення, за виконання якого несуть відповідальність органи влади України, наражається на ризик бути позбавленою можливості скористатися вигодами від такого рішення відповідно до Конвенції (п. 83). Суд не бачить підстав не погоджуватися з Урядом у тому, що причина затримок у виконанні остаточних рішень національних судів - в існуванні низки різних дисфункцій у правовій системі України. Зокрема, Суд нагадує свої висновки за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу в цій справі, а саме - що затримки у виконанні рішень, винесених на користь заявника, були спричинені поєднанням певних факторів, таких як брак бюджетних коштів, бездіяльність з боку державних виконавців та недоліки в національному законодавстві (див. пункт 55 рішення) (п. 84).

Таким чином, оскільки судом в спірному випадку встановлено наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення (протиправність (незаконність) поведінки відповідача-1, наявність заподіяної позивачу шкоди, причинний зв'язок між такою поведінкою відповідача-1 і заподіяною шкодою), яка з урахуванням спеціальної норми 1174 Цивільного кодексу України необхідна для відшкодування шкоди, завданої, зокрема, посадовою або службовою особою органу державної влади, то за наведених обставин вимоги позивача до Головного територіального управління юстиції у Київській області в особі Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області та Державної казначейської служби України про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 4144570,55 грн. майнової шкоди визнаються судом законними і обґрунтованими.

При цьому, оскільки позивачем заявлено вищенаведену вимогу про стягнення з Державного бюджету України, суд виходив з того, що згідно ч. 2 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" (в чинній редакції), рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Згідно норм статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, довгострокових зобов'язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень").

Відповідно до п. 36 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку (зокрема, шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень) стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення на його користь з Державного бюджету України 408438,91 грн. 3 % річних та 3419270,70 грн. інфляційних нарахувань, як похідних від вимоги про стягнення майнової шкоди в сумі 4144570,55 грн.

Судом враховано роз'яснення, надані у п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно яких обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Враховуючи наведені роз'яснення Вищого господарського суду України, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача з Державного бюджету України 408438,91 грн. 3 % річних та 3419270,70 грн. інфляційних нарахувань відсутні, оскільки відшкодування шкоди в спірному випадку вчиняється не на виконання грошового зобов'язання, а з інших підстав.

Разом з тим, судом враховано, що в матеріалах справи наявна заява щодо застосування строків позовної давності, подана відповідачем-1 через відділ діловодства суду 14.06.2016 (т. 1 а.с. 138-140).

Відповідно до вказаної заяви відповідач-1 просив суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача про відшкодування майнової шкоди у розмірі 4144570,55 грн., втрат від інфляції у розмірі 3419270,70 грн., 3 % річних у розмірі 408438,91 грн. та відмовити у їх задоволення у повному обсязі, у зв'язку зі спливом строку загальної позовної давності. При цьому відповідач-1 виходив з того, що оскільки позивач стверджує про те, що відповідач-1 повинен був перерахувати кошти від реалізації заставного майна боржника у розмірі 4144570,55 грн. до 14.01.2013 включно, то загальний строк позовної давності у 3 роки в даному випадку відраховується з 14.01.2013 та сплинув 14.01.2016, тоді як даний позов подано до суду не раніше 28.04.2016.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі права чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Наведені роз'яснення надані господарським судам у п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 року).

Під час розгляду даної справи судом було встановлено, що права позивача порушені.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК УКраїни загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до п.п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням сукупності всіх обставин, на підставі яких позивач звернувся з даним позовом до суду, суд погоджується з доводами позивача про те, що трирічний строк позовної давності в даному випадку слід відраховувати з дати набрання законної сили ухвалою Деснянського районного суду від 19.12.2013 у справі №754-17450/13-ц. Враховуючи, що апеляційну скаргу на вказану ухвалу Деснянського районного суду було подано представником Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області ОСОБА_10 15.01.2014 після закінчення строку, встановленого ч. 2 ст. 294 ЦПК України на подання апеляційної скарги, без порушення питання про поновлення цього строку, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13.02.2014 вказану апеляційну скаргу залишено без руху. В подальшому, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03.04.2014 у справі № 22-ц/796/3929/2014 (т. 2 а.с. 41) відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області ОСОБА_10 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 19.12.2013. З урахуванням наведеного та за відсутності відповідних доказів оскарження в касаційному поряду, датою набрання законної сили ухвалою Деснянського районного суду від 19.12.2013 у справі №754-17450/13-ц є 19.12.2013.

Отже, станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду - 05.05.2016, що підтверджується відтиском штампу Господарського суду міста Києва про одержання позовної заяви, строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом позивачем не пропущено. В свою чергу, твердження відповідача-1 про сплив строку позовної давності на звернення з даним позовом до суду 14.01.2016 суд відхиляє як безпідставні.

Таким чином суд, всебічно і ґрунтовно дослідивши всі обставини справи з врахуванням наданих доказів, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення їх в частині стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 4144570,55 грн. майнової шкоди, тоді як в іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають з вищенаведених підстав.

Відповідно до ч. 6 ст. 84 ГПК України в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

Враховуючи, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2016 у справі № 910/8265/16 позивачу було повернуто з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 119584,20 грн. та за відсутності при цьому в матеріалах справи оригіналу платіжного доручення № 3882237 від 27.04.2016 як належного доказу сплати судового збору за подання даної позовної заяви до господарського суду, у суду, станом на час прийняття рішення у справі, відсутні підстави для вирішення питання про розподіл судового збору.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 75, 82-85, ст. 111-12, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "ПІРЕУС БАНК МКБ" (04070, м. Київ, ВУЛИЦЯ ІЛЛІНСЬКА, будинок 8; ідентифікаційний код 20034231) 4144570,55 грн. (чотири мільйони сто сорок чотири тисячі п'ятсот сімдесят гривень 55 коп.) майнової шкоди.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.01.2017

Суддя Гумега О.В.