ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 січня 2017 року № 826/13514/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

ОСОБА_1

до

Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області

про

визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, в якому просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області в особі члена ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області ОСОБА_2, викладену у листі від 18.02.2016 №29/К-40 щодо визнання ОСОБА_1 ветераном органів внутрішніх справ;

- зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області в особі ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області визнати ОСОБА_1 ветераном внутрішніх справ на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист» та видати відповідне посвідчення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем безпідставно, в порушення положень п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист» відмовлено ОСОБА_1 у видачі посвідчення ветерана внутрішніх справ, оскільки останній прослужив в органах внутрішніх справ більше 25 років, що підтверджується витягом з наказу про звільнення позивача у відставку.

Під час судового розгляду справи позивач заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити останні з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях проти позову, в яких зазначено, що у витязі з наказу про звільнення позивача у відставку вказано вислугу років, що календарно складає 25 років 04 місяці 05 днів, з урахуванням часу навчання ОСОБА_1 у вищому навчальному закладі, яка вказана з метою призначення йому пенсії, згідно з вимогами положень ч. 2 ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». При цьому, час навчання позивача у вищому навчальному закладі, за твердженням представника відповідача, для надання останньому статусу ветерана органів внутрішніх справ не враховується.

Розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі положень ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Національної поліції в Київській області із заявою від 01.02.2016, в якій просив надати йому посвідчення ветерана органів внутрішніх справ, з огляду на наявну в останнього вислугу років, яка складає 25 років 04 місяці 05 днів.

Листом від 18.02.2016 №29/к-40 Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Київській області позивача повідомлено про наявність в останнього бездоганної служби лише 23 роки 00 місяців 11 днів у календарному обчисленні та відсутність пільгової вислуги, з огляду на що у ОСОБА_1 відсутнє законодавче право на отримання статусу ветерана органів внутрішніх справ.

Не погоджуючись з такою відмовою у наданні статусу ветерана внутрішніх справ, позивачем подано скаргу на дії посадових осіб від 29.02.2016 до Міністерства внутрішніх справ України, яке листом від квітня 2016 року №22/1/5-К-434 відмовило у задоволенні вказаної скарги, зазначивши, що вислуга у розмірі 25 років 04 місяці 05 днів враховується лише для призначення пенсії, а для надання особі статусу ветерана органів внутрішніх справ враховується виключно кількість календарних років саме служби, яка у позивача складає 23 роки 00 місяців 11 днів.

Вважаючи таку відмову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з такого.

Нормативно-правовим актом, який встановлює статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранів служби цивільного захисту, ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, визначає основні засади державної політики щодо соціального захисту громадян, звільнених з військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національної поліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, та членів їх сімей, визначає гарантії, які забезпечують їм гідне життя, активну діяльність, шану та повагу в суспільстві, є Закон України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24.03.1998 №203/98-ВР (надалі - Закон №203/98-ВР).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону №203/98-ВР, ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України визнаються громадяни України, зокрема, є особи, які бездоганно прослужили на військовій службі, в органах внутрішніх справ, Національній поліції, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України 25 і більше років у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга у календарному обчисленні) і звільнені в запас або у відставку відповідно до законодавства України або колишнього Союзу РСР чи держав СНД.

У силу статті 10 Закону №203/98-ВР, ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ, ветеранам Національної поліції, ветеранам податкової міліції, ветеранам державної пожежної охорони, ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранам Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України вручаються посвідчення та нагрудні знаки.

Зразки посвідчень, нагрудних знаків та порядок їх виготовлення і вручення визначаються Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаних положень Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1601 затверджено Порядок видачі посвідчення і вручення нагрудного знака «Ветеран військової служби» (надалі - Порядок №1601).

Приписами п. 3 Порядку №1601 передбачено, що підставою для видачі посвідчення і вручення нагрудного знака «Ветеран військової служби» є один з таких документів: наказ про звільнення з військової служби в запас або у відставку; довідка медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності I чи II групи, яка настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби; посвідчення про нагородження медаллю «Ветеран Вооруженных Сил СССР».

У відповідності до наявної у матеріалах справи копії витягу з наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 29.03.2013 №204 о/с «По особовому складу», ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у відставку (із зняттям з військового обліку) за п. 65 «а» (за віком), в якому зазначено, що вислуга років на день звільнення складає 25 років 04 місяці 05 днів (календарна), пільгова вислуга відсутня.

При цьому, суд звертає увагу, що доказів скасування вказаного наказу у зазначеній частині відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано, а з матеріалів справи не вбачається.

Відтак, наявність у позивача більше ніж 25-річної вислуги років у календарному обчисленні (без застосування будь-яких пільгових коефіцієнтів) підтверджується, зокрема, витягом з наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 29.03.2013 №204 о/с «По особовому складу», а тому відповідачем протиправно відмовлено позивачу у наданні статусу ветерана внутрішніх справ України з цієї підстави, яка вказана у листі Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 18.02.2016 №29/к-40.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05.10.2016 у справі №К/800/51044/13 (ЄДРСР №62059210).

У той же час, слід зазначити, що наявність в особи відповідних років вислуги не є, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону №203/98-ВР, єдиною передумовою для надання їй статусу ветерана органів внутрішніх справ.

Так, вказаними положеннями також передбачено такий критерій служби як «бездоганність».

Зі змісту листа Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 18.02.2016 №29/к-40 вбачається, що відповідачем визнано факт наявності у позивача бездоганної служби, яка складає 23 роки 00 місяців 11 днів (без врахування періоду навчання).

Натомість, представником відповідача у письмових запереченнях проти позову наголошено на тому, що ОСОБА_1 неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності, на підтвердження чого надано копію послужного списку останнього із зазначенням застосованих до нього дисциплінарних стягнень.

Вказана обставина відповідачем під час розгляду заяви позивача від 01.02.2016 про надання посвідчення ветерана органів внутрішніх справ не досліджувалась та залишилась без відповідної оцінки.

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про визнання протиправною відмову Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області у визнанні ОСОБА_1 ветераном органів внутрішніх справ з підстави, зазначеної у листі від 18.02.2016 №29/к-40, з огляду на що, а також, з урахуванням не надання відповідачем оцінки «бездоганності» служби позивача, суд вказує, виходячи з положень ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, на необхідність повторного розгляду Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Київській області заяви ОСОБА_1 від 01.02.2016 про надання посвідчення ветерана органів внутрішніх справ, з урахуванням висновків даної постанови.

При цьому, на підставі викладеного, позовна вимога про зобов'язаня Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області в особі ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області визнати ОСОБА_1 ветераном внутрішніх справ на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист» та видати відповідне посвідчення наразі є передчасною та задоволенню не підлягає.

Також, вирішуючи клопотання позивача про встановлення судового контролю, викладене у прохальній частині позовної заяви, суд виходить з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу наведеного законодавчого положення вбачається, що застосування заходів судового контролю є правом суду, а не його обов'язком, а тому, виходячи з такого, що з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається фактів можливого ухилення відповідача від виконання даного судового рішення (за умови набрання постановою законної сили), суд дійшов до висновку про необґрунтованість даного клопотання та, як наслідок, про відмову у його задоволенні.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області у визнанні ОСОБА_1 ветераном органів внутрішніх справ з підстави, зазначеної у листі від 18.02.2016 №29/к-40.

Зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.02.2016 про надання посвідчення ветерана органів внутрішніх справ, з урахуванням висновків даної постанови.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.С. Мазур