ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/3280/15

13 січня 2017 р.

м.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Чепенюк О.В.,

при секретарі судового засідання Кухар О.Л.,

за участю позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області про визнання дій протиправними, скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

21 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 26 січня 2016 року (а. с. 208-209) просив:

- визнати протиправними дії першого заступника начальника Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області Навроцького Р.Я. щодо звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області та надання незаконних відпусток без збереження заробітної плати і ненаданні належних відпусток за відпрацьований час;

- скасувати наказ Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області № 79-К від 24 вересня 2015 року «Про звільнення ОСОБА_1.»;

- поновити ОСОБА_1 на роботі (посаді) головного спеціаліста відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області;

- стягнути з Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області заробітну плату за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням з 24 вересня 2015 року по 20 січня 2016 року в сумі 6 724 грн.;

- скасувати накази 3460-в від 28 вересня 2014 року, 3462-в від 29 вересня 2014 року, № 467-в від 28 жовтня 2014 року, № 475-в від 28 грудня 2014 року, № 26-в від 21 січня 2015 року, № 21-в від 19 березня 2015 року, № 71-в від 05 травня 2015 року, № 78-в від 15 травня 2015 року, № 165-в від 29 липня 2015 року в частині надання відпусток без збереження заробітної плати ОСОБА_1;

- стягнути з Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області заробітну плату за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним наданням відпусток без збереження заробітної плати протягом 2014-2015 років 121 день в сумі 9 992 грн.;

- стягнути з Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 15 000 грн.;

- зобов'язати Державну інспекцію сільського господарства в Тернопільській області надати ОСОБА_1 невикористані відпустки за час роботи в Державній інспекції сільського господарства в Тернопільській області;

- зобов'язати Державну інспекцію сільського господарства в Тернопільській області обчислити та сплатити єдиний соціальний внесок з заробітної плати за період вимушеного прогулу та подати скориговані дані до індивідуальних відомостей про застраховану особу помісячно.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2016 року, у задоволені позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 листопада 2016 року постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 січня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року прийнято до провадження адміністративну справу № 819/3280/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області про визнання дій протиправними, скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди та призначено до судового розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24 вересня 2015 року наказом Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області № 79-К ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства у зв'язку з ліквідацією, пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Позивач вважає таке звільнення незаконним, оскільки на час його звільнення не відбулося повної ліквідації Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області, відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських форсувань про державну реєстрацію припинення юридичної особи відсутні. Крім того, йому неправомірно без його згоди надавались відпустки без збереження заробітної плати, про які йому не повідомлялося. Водночас, стверджує, що відповідачем щорічні основні відпустки, всупереч проханню позивача, не надавалися. Як наслідок таких неправомірних дій, на думку позивача, відповідачем не перераховано єдиний соціальний внесок, що відобразилося на розмірі його пенсії, а також завдано моральну шкоду, яку він оцінює у сумі 15 000 грн.

У судовому засіданні позивач адміністративний позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяв та заявах про збільшення позовних вимог, просив позов задовольнити.

Відповідачем Державною інспекцією сільського господарства в Тернопільській області подавались до суду письмові заперечення проти позову від 09 листопад 2015 року (а. с. 8-9), в яких зазначено про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки Державна інспекція сільського господарства в Тернопільській області з 11 липня 2015 року перебуває в стані ліквідації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 447 від 30 червня 2015 року та при звільненні позивача діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені трудовим законодавством.

Представник відповідача Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області у судове засідання не прибув повторно, хоча відповідач належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового розгляду справи, причини неприбуття до суду не повідомив, на вимогу суду заперечень проти позову з урахуванням висновків Вищого адміністративного суду України, викладених в ухвалі від 10 листопада 2016 року, та доказів, які витребовував суд, не надав.

Згідно із частиною четвертою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Таким чином, враховуючи неявку тричі без поважної причини представника відповідача, судом адміністративну справу розглянуто та вирішено за відсутності представника Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення частково з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що 10 вересня 2012 року ОСОБА_1 було призначено на посаду головного спеціаліста відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області, 12 листопада 2012 року присвоєно тринадцятий ранг державного службовця шостої категорії посад, що підтверджується відомостями про роботу трудової книжки позивача (а. с. 4).

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10 вересня 2014 року «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вирішено ліквідувати Державну інспекцію сільського господарства, поклавши функції із здійснення реєстрації та обліку машин на Міністерство внутрішніх справ, функції із здійснення державного нагляду (контролю) в частині експлуатації та технічного стану машин - на Державну службу з безпеки на транспорті, функції із здійснення сертифікації насіння і садивного матеріалу, державного нагляду (контролю) у сферах охорони прав на сорти рослин, насінництва та розсадництва - на Державну службу з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, функції із здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, родючості ґрунтів - на Державну екологічну інспекцію.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 447 від 30 червня 2015 року «Про ліквідацію територіальних органів Державної інспекції сільського господарства» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної інспекції сільського господарства, в тому числі і Державну інспекцію сільського господарства в Тернопільській області.

Також, судом встановлено, що 10 липня 2015 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про перебування юридичної особи Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області в стані припинення за рішенням засновників, що підтверджується спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29 листопада 2016 року (а. с. 171-173).

Цього ж дня, 10 липня 2015 року, ОСОБА_1 у зв'язку з ліквідацією Державної інспекції сільського господарства України та Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10 вересня 2014 року «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2015 року № 389-р «Про утворення комісії з ліквідації Державної інспекції сільського господарства», постанови Кабінету Міністрів України № 447 від 30 червня 2015 року «Про ліквідацію територіальних органів Державної інспекції сільського господарства», наказу Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області № 25 від 09 липня 2015 року «Про затвердження складу комісії та Плану заходів з ліквідації Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області» попереджено відповідно до статті 49-2 КЗпП України про майбутнє звільнення із займаної посади по закінченню двох місяців з цього дня на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, про що свідчить його особистий підпис (а. с. 11).

24 вересня 2015 року наказом Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області № 79-К ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області у зв'язку з ліквідацією, пункт 1 статті 40 КЗпП. Зобов'язано відділ фінансів, бухгалтерського обліку та економічних розрахунків Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку та грошову компенсацію за 40 календарних днів щорічної основної відпустки, за період роботи з 06 вересня 2013 року по 24 вересня 2015 року включно та за додаткову оплачувану відпустку, що відповідає стажу його державної служби понад одинадцять років за 7 календарних днів за 2013 рік, понад дванадцять років за 9 календарних днів за 2014 рік, понад тринадцять років за 11 календарних днів за 2015 рік (а. с. 91).

Підставою винесення даного наказу зазначено постанову Кабінету Міністрів України № 447 від 30 червня 2015 року «Про ліквідацію територіальних органів Державної інспекції сільського господарства», наказ Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області № 25 від 09 липня 2015 року «Про затвердження складу комісії та плану заходів з ліквідації Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області», попередження про ліквідацію. З наказом ОСОБА_1 ознайомлено в день звільнення - 24 вересня 2015 року, що посвідчується його особистим підписом (а. с. 91).

Відповідно до відомості нарахування коштів № 24 (заробітна плата та аванси) на карткові рахунки співробітників, зокрема, ОСОБА_1 до сплати належало 4 431, 87 грн. (а. с. 20). Проведення повного розрахунку з позивачем виконано Державною інспекцією сільського господарства в Тернопільській області у повному обсязі згідно з платіжним дорученням № 1229 від 23 вересня 2015 року про перерахування коштів на карткові рахунки працівників на суму 40 981,96 грн., яке подано до обслуговуючого банку АТ «Райффайзен Банк Аваль» 24 вересня 2015 року та проведено банком 25 вересня 2015 року (а. с. 13).

Водночас, ОСОБА_1 відмовився від отримання трудової книжки та здачі обхідного листка при звільненні, про що завідувачем сектору кадрового забезпечення Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області Ціцюрою О.В. складено відповідний акт № 1 від 24 вересня 2015 року (а. с. 10). Даний акт та трудову книжку направлено позивачу цінним листом, які згідно із повідомленням про вручення поштового відправлення було вручено ОСОБА_1 30 вересня 2015 року (а. с. 12). У судовому засіданні позивач підтвердив, що отримав трудову книжку поштовим зв'язком.

За період роботи в Державній інспекції сільського господарства в Тернопільській області ОСОБА_1 надавалась щорічна основна відпустка, а саме: згідно наказу № 801-В від 02 грудня 2013 року - з 09 грудня 2013 року тривалістю 20 календарних днів (а. с. 75), згідно наказу № 50-В від 31 березня 2015 року - з 01 квітня 2015 року тривалістю 10 календарних днів (а. с. 74), згідно наказу № 161-В від 13 липня 2015 року - з 27 липня 2015 року тривалістю 10 календарних днів (а. с. 76).

Поряд з цим, відповідно до довідки завідувача сектору кадрового забезпечення Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області Ціцюри О.В. з метою реалізації положень Закону України «Про внесення змін до Державного бюджету України на 2014 рік», здійснення заходів викладених у листі Міністерства фінансів України від 31 липня 2014 року № 31-08000-05-519755 (а. с. 86), на виконання доручення голови Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області від 01 серпня 2014 року, та з метою забезпечення раціонального використання бюджетних коштів в 2015 році згідно з пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, всі працівники Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області почергово з 04 серпня 2014 року перебували у відпустках без збереження заробітної плати у відповідності до розроблених графіків та наказів про надання відпусток працівникам (а. с. 48). Зокрема, ОСОБА_1 було надано відпустку без збереження заробітної плати: згідно наказу № 460-В від 08 вересня 2014 року - з 11 вересня 2014 року по 30 вересня 2014 року (а. с. 62-65), згідно наказу № 462-В від 29 вересня 2014 року - з 06 жовтня 2014 року по 20 жовтня 2014 року (а. с. 66-68), згідно наказу № 467-В від 28 жовтня 2014 року - з 17 листопада 2014 року по 28 листопада 2014 року (а. с. 69-71), згідно наказу № 475-В від 08 грудня 2014 року - з 22 грудня 2014 року по 31 грудня 2014 року (а. с. 72-73), згідно наказу № 06-В від 21 січня 2015 року - з 22 січня 2015 року по 04 лютого 2015 року (а. с. 57-60), згідно наказу № 21-В від 16 березня 2015 року - з 23 березня 2015 року по 31 березня 2015 року (а. с. 54-55), згідно наказу № 71-В від 05 травня 2015 року - з 06 травня 2015 року по 15 травня 2015 року (а. с. 51-52), згідно наказу № 78-В від 15 травня 2015 року - з 18 травня 2015 року по 22 травня 2015 року (а. с. 49-50), згідно наказу № 165-В від 29 липня 2015 року - з 06 серпня 2015 року по 31 серпня 2015 року, всього 121 день (а. с. 78-79).

Не погоджуючись із діями Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області та оскаржуваними наказами про звільнення та про надання відпусток без збереження заробітної плати, позивач звернувся до суду. Справа неодноразово розглядалася судами, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 листопада 2016 року справу направлено на новий розгляд.

Зокрема, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 10 листопада 2016 року № К/800/12594/16 зазначив, що дійшовши висновку про повну ліквідацію Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області, суди в порушення вимог статті 159 КАС України належним чином не з'ясували чи були передані функції з реалізації державної політики у тій сфері, в якій працював позивач та до якої відносилась його посада, до відповідних центральних органів виконавчої влади, а якщо передані, то до яких саме та чи наявні у цих органах вакантні на час звільнення позивача посади, які він міг обіймати відповідно до його кваліфікації.

Серед іншого, Вищий адміністративний суд України звернув увагу на те, що відмовляючи в позові в частині визнання протиправними дій та скасування наказів про надання відпусток без збереження заробітної плати та сплати єдиного соціального внеску з посиланням на Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (зі змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» № 1622-VII від 31 липня 2014 року), суди належним чином не перевірили доводів позивача. Так, позивач зазначав, що 24 грудня 2014 року він звертався до відповідача із заявою від про надання відпустки з 05 січня 2015 року, однак відпустка не надавалась, а при звільненні йому виплачена компенсація за щорічні та додаткові відпустки.

Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Згідно із частиною шостою статті 71 КАС України якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

З урахуванням висновків суду касаційної інстанції та з метою з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами, суд вживав заходи, визначені частинами четвертою, п'ятою статті 11 КАС України, зокрема, ухвалою від 08 грудня 2016 року про витребування доказів зобов'язував відповідача надати положення про Державну інспекцію сільського господарства в Тернопільській області, посадову інструкцію ОСОБА_1, копії заяв ОСОБА_1 про надання оплачуваних відпусток за 2013-2015 роки, наказів прийнятих за результатами їх розгляду, графіку відпусток працівників Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області за 2013-2015 роки, а також надати письмові пояснення з приводу реєстрації заяв працівників інспекції про надання відпусток, та у разі ведення відповідних журналів реєстрації таких заяв протягом 2013-2015 років, надати їх копії суду. Оскільки відповідачем витребовуваних доказів не подано, то на підставі частини шостої статті 71 КАС України суд вирішує справу на основі наявних доказів.

До спірних правовідносин суд застосовує наступні правові норми.

Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ (чинний на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 30 даного Закону до державних службовців можуть бути застосовані як загальні підстави припинення державної служби, визначені Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), так і підстави, визначені цим законом.

Власник (уповноважений ним орган) вправі зі своєї ініціативи звільнити працівника тільки за умови, що є підстави, з якими закон пов'язує виникнення в нього права на розірвання трудового договору. Такі підстави, зокрема, визначено статтею 40 КЗпП України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Таким чином, під змінами в організації виробництва і праці слід мати на увазі, зокрема, ліквідацію, реорганізацію або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною четвертою статті 36 КЗпП України встановлено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

При звільненні за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України є необхідним додержання порядку вивільнення працівників, встановлених статтями 40, 42, 49-1 КЗпП України. Така ж позиція викладена у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», згідно з яким розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами першою-третьою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Надаючи оцінку правомірності звільнення ОСОБА_1 у зв'язку із ліквідацією Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області, як зазначено в оскаржуваному наказі № 79-К від 24 вересня 2015 року, суд зауважує, що пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України як підставу для розірвання трудового договору визначає наявність змін в організації виробництва і праці внаслідок, зокрема, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Як встановлено судом, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10 вересня 2014 року «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вирішено ліквідувати Державну інспекцію сільського господарства, поклавши, зокрема, функції із здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, родючості ґрунтів - на Державну екологічну інспекцію.

Виконуючи вказівки Вищого адміністративного суду України, викладені в ухвалі від 10 листопада 2016 року № К/800/12594/16, суд з'ясовував чи були передані функції із здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, родючості ґрунтів, тобто функції з реалізації державної політики у тій сфері, в якій працював позивач та до якої відносилась його посада, до відповідних центральних органів виконавчої влади.

Так, відповідно до пункту 4 Положення про державну інспекцію сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23 грудня 2011 року № 770, Держсільгоспінспекція в області відповідно до покладених на неї завдань здійснювала державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за:

веденням державного обліку і реєстрації земель, достовірністю інформації про наявність та використання земель;

виконанням умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту під час проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов'язаних із порушенням ґрунтового покриву, своєчасним проведенням рекультивації порушених земель в обсягах, передбачених проектом рекультивації земель;

дотриманням вимог земельного законодавства при набутті права власності на земельні ділянки за договорами купівлі-продажу, міни, дарування, застави та іншими цивільно-правовими угодами;

дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю;

дотриманням правил, установленого режиму експлуатації протиерозійних, гідротехнічних споруд, збереженням захисних насаджень і межових знаків;

проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою;

розміщенням, проектуванням, будівництвом та введенням у дію об'єктів, які негативно впливають або можуть вплинути на стан земель;

здійсненням заходів, передбачених проектами землеустрою щодо захисту земель від водної і вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочення, засолення, солонцювання, висушування, ущільнення та інших процесів, що призводять до погіршення стану земель, а також щодо недопущення власниками та користувачами земельних ділянок псування земель шляхом їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, заростання чагарниками, дрібноліссям та бур'янами;

дотриманням строків своєчасного повернення тимчасово зайнятих земельних ділянок та обов'язкового виконання заходів щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;

дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва;

використанням земельних ділянок відповідно до цільового призначення;

дотриманням вимог земельного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань передачі земель у власність та надання у користування, у тому числі в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Позивач, обіймаючи посаду головного спеціаліста відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства виконував повноваження щодо здійснення державного нагляду (контролю) у частині дотримання земельного законодавства, що підтвердив у судовому засіданні.

Виконання таких функцій Державною інспекцією сільського господарства відповідно до пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10 вересня 2014 року «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» у зв'язку з ліквідацією Держсільгоспінспекції покладалося на Державну екологічну інспекцію.

Судом досліджено Положення про Державну екологічну інспекцію, затверджене Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 454/2011. З його змісту вбачається, що Держекоінспекція України забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Будь-яких функцій із здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, родючості ґрунтів відповідно до норм даного Положення на Державну екологічну інспекцію не покладено, зміни до цього Положення, зокрема, після прийняття постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10 вересня 2014 року «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», не вносилися.

Таким чином, покладні пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10 вересня 2014 року на Державну екологічну інспекцію функції Державної інспекції сільського господарства із здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, родючості ґрунтів, фактично не делегувалися (не передавалися), що свідчить відсутність будь-яких змін до Положення про Державну екологічну інспекцію, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 454/2011.

Аналізуючи зміст вищенаведених постанов, суд приходить до висновку, що на час звільнення ОСОБА_1 з посади, фактично функції з реалізації державної політики у тій сфері, в якій він працював та до якої відносилась його посада, не передані до відповідного центрального органу виконавчої влади - до Державної екологічно інспекції України. А відтак, у відповідача і у суду відсутні підстави з'ясовувати чи були наявні у цих органах вакантні на час звільнення позивача посади, які він міг обіймати відповідно до його кваліфікації. Таким чином, відповідач фактично був позбавлений можливості надання ОСОБА_1 пропозиції щодо його переведення за його згодою на іншу роботу.

Суд звертає увагу, що лише 22 липня 2016 року постановою Кабінету Міністрів України від № 482 внесено зміни у постанову Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» (чинні з 05 серпня 2016 року), зокрема, в абзаці восьмому пункту 2 слова «Державну екологічну інспекцію» замінено словами «Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру», тобто покладено функції із здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, родючості ґрунтів - на Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру. І одночасно цією ж постановою Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, доповнено, зокрема, пункт 4, яким Держгеокадастру відповідно до покладених на нього завдань, передано функції із здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, родючості ґрунтів, тобто лише з 05 серпня 2016 року на законодавчому рівні функції з реалізації державної політики у тій сфері, в якій працював позивач та до якої відносилась його посада, були передані до відповідних центральних органів виконавчої влади - Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру (а. с. 212-213).

Відтак, відповідач діяв правомірно і підставно звільнив ОСОБА_1 з займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України згідно з оскаржуваним наказом.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 10 липня 2015 року позивача попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, тобто Державною інспекцією сільського господарства в Тернопільській області дотримано передумови звільнення працівника, визначені статтею 49-2 КЗпП України, у зв'язку з ліквідацією установи.

З приводу порушення відповідачем, на думку позивача, при звільненні його переважного права залишення на роботі, гарантованого статтею 42 КЗпП України, суд зазначає таке.

Приписами статті 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Тобто, норми статті, на порушення якої посилається позивач застосовуються у разі наявності змін в організації виробництва, а не повної ліквідації як у спірному випадку, крім того, позивачем не надано суду доказів його належності до жодної з категорії працівників, за якими закріплено згідно статті 42 КЗпП України переважне право щодо залишення на роботі. Такі посилання позивача суд вважає необґрунтованими та безпідставними.

Щодо посилання ОСОБА_1 на порушення відповідачем обов'язків, визначених статтею 47 КЗпП України, зокрема, щодо проведення розрахунку і видачі трудової книжки, то такі дії Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області не є предметом позовних вимог.

Таким чином, суд констатує, що визначений законом порядок вивільнення працівників у разі ліквідації установи при звільненні ОСОБА_1 відповідачем не був порушений.

Враховуючи встановлені судом обставини справи та наведенні положення чинного законодавства, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для звільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, а тому позовні вимоги щодо визнання протиправними дій першого заступника начальника Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області Навроцького Р.Я. щодо звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області, скасування наказу Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області № 79-К від 24 вересня 2015 року «Про звільнення ОСОБА_1.», поновлення позивача на посаді та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Інша частина позовних вимог стосується дій та наказів Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області щодо незаконного надання ОСОБА_1 відпусток без збереження заробітної плати та ненадання щорічних основних відпусток.

Позовні вимоги, які стосується скасування наказів 3460-в від 28 вересня 2014 року, 3462-в від 29 вересня 2014 року, № 467-в від 28 жовтня 2014 року, № 475-в від 28 грудня 2014 року, № 26-в від 21 січня 2015 року, № 21-в від 19 березня 2015 року, № 71-в від 05 травня 2015 року, № 78-в від 15 травня 2015 року, № 165-в від 29 липня 2015 року в частині надання відпусток без збереження заробітної плати ОСОБА_1 не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом, з реєстраційними індексами та датою наказів Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області «Про надання відпустки працівникам» 3460-в від 28 вересня 2014 року, 3462-в від 29 вересня 2014 року, № 475-в від 28 грудня 2014 року, № 26-в від 21 січня 2015 року та № 21-в від 19 березня 2015 року, які просить скасувати позивач - не існує. Суд допускає, що позивач міг припуститися описок, та вище вказав перелік наказів Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області, які в дійсності приймалися відповідачем щодо ОСОБА_1, зокрема, № 460-в від 08 вересня 2014 року, № 462-в від 29 вересня 2014 року, № 475-в від 08 грудня 2014 року, № 06-в від 21 січня 2015 року та № 21-в від 16 березня 2015 року.

Зі змісту оскаржуваних наказів про надання відпусток без збереження заробітної плати вбачається, що вони були прийняті, зокрема, з метою реалізації положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31 липня 2014 року № 1622-VII та здійснення заходів, викладених у листі Міністерства фінансів України від 31 липня 2014 року № 31-08000-05-519755, та відповідно до абзацу другого пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.

Відповідно до абзацу першого пункту 6-6 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (зі змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» № 1622-VII від 31 липня 2014 року) керівникам центральних органів виконавчої влади, які здійснюють контроль та нагляд у відповідних галузях і сферах, та центральних органів виконавчої влади, виконання функцій яких можуть здійснювати відповідні міністерства, з метою забезпечення скорочення видатків, передбаченого цим Законом, здійснити заходи щодо оптимізації штатної чисельності працівників, надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати, встановлення для працівників режиму роботи на умовах неповного робочого часу, зменшення або скасування стимулюючих виплат, підвищень посадових окладів, зменшення надбавок і доплат, які встановлені у граничних розмірах, переглянути укладені договори на придбання товарів, робіт, послуг.

Абзацом другим вказаного пункту передбачено надати право керівникам зазначених центральних органів виконавчої влади у межах бюджетних призначень без згоди та попередження працівників встановлювати для них режим роботи на умовах неповного робочого часу та надавати відпустки без збереження заробітної плати на визначений цими керівниками термін.

Згідно абзацу третього пункту 6-6 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (зі змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» № 1622-VII від 31 липня 2014 року) установити, що під час здійснення центральними органами виконавчої влади цих заходів: положення статті 26 Закону України «Про відпустки» та статей 32, 56 та 84 Кодексу законів про працю України (в частині обмеження терміну відпустки без збереження заробітної плати, необхідності повідомлення не пізніше ніж за два місяці та погодження з працівником встановлення режиму роботи на умовах неповного робочого часу) не застосовуються.

З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII пункт 9 Прикінцевих положень містив аналогічні норми, які передбачали керівникам органів виконавчої влади та інших державних органів (крім органів, які беруть участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою) з метою забезпечення раціонального використання бюджетних коштів вжити заходів щодо скорочення чисельності працівників цих органів на 20 відсотків, надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати, встановлення для працівників режиму роботи на умовах неповного робочого часу, зменшення або скасування стимулюючих виплат, зменшення надбавок і доплат, які встановлені у граничних розмірах, переглянути укладені договори на придбання товарів, робіт, послуг.

Абзацом другим вказаного пункту визначено надати право керівникам зазначених органів у межах бюджетних призначень без згоди та попередження працівників встановлювати для них режим роботи на умовах неповного робочого часу та надавати відпустки без збереження заробітної плати на визначений цими керівниками термін.

Згідно абзацу третього пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII установити, що під час здійснення органами виконавчої влади та іншими державними органами цих заходів положення статті 26 Закону України «Про відпустки» та статей 32, 56 та 84 Кодексу законів про працю України (у частині обмеження терміну відпустки без збереження заробітної плати, необхідності повідомлення не пізніше ніж за два місяці та погодження з працівником встановлення режиму роботи на умовах неповного робочого часу) не застосовуються.

Відтак, посилання ОСОБА_1 на наявність порушень з боку відповідача, зокрема, статті 26 Закону України «Про відпустки», статей 32, 56 та 84 КЗпП України є безпідставними та необґрунтованими, тому, підстави для скасування таких наказів - відсутні.

Щодо посилання позивача з приводу порушення відповідачем його права на отримання щорічної основної відпустки, передбаченого Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР, суд зазначає наступне.

Статтею 2 Закону України «Про відпустки» визначено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Право на відпустки забезпечується:

гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;

забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Приписами частини першої статті 3 Закону України «Про відпустки» передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про відпустки» забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 надавалась щорічна основна відпустка згідно наказу № 901-В від 02 грудня 2013 року - з 09 грудня 2013 року тривалістю 20 календарних днів, згідно наказу № 50-В від 31 березня 2015 року - з 01 квітня 2015 року тривалістю 10 календарних днів, згідно наказу № 161-В від 13 липня 2015 року - з 27 липня 2015 року тривалістю 10 календарних днів.

Суд враховує, що відповідно до наказу № 161-В від 13 липня 2015 року позивачу надано частину щорічної невикористаної основної відпустки з 27 липня 2015 року тривалістю 10 календарних днів за період роботи з 06 вересня 2013 року по 05 вересня 2014 року, підставою зазначено заява ОСОБА_1 від 13 липня 2015 року (а. с. 24).

Однак, із змісту даної заяви ОСОБА_1, яка є в матеріалах адміністративної справи, слідує, що позивач просив надати щорічну основну відпустку тривалістю 30 календарних днів та додаткову оплачувану відпустку тривалістю 7 календарних днів.

Відтак, враховуючи встановлені судом обставини справи та вимоги Закону України «Про відпустки» та норми КЗпП України, суд приходить до висновку про протиправність дій відповідача в частині ненадання щорічної відпустки повної тривалості головному спеціалісту відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області ОСОБА_1 згідно з його заявою від 13 липня 2015 року. При цьому, зважаючи, що позивач звільнений з займаної посади і йому при звільненні нарахована грошова компенсація за невикористані дні відпусток, то обраний ним спосіб захисту в частині зобов'язання Державну інспекцію сільського господарства в Тернопільській області надати ОСОБА_1 невикористані відпустки за час роботи в Державній інспекції сільського господарства в Тернопільській області є неналежним, а позовна вимога в цій частині не підлягає до задоволення.

Суд зазначає, що в матеріалах справи, окрім заяви від 13 липня 2015 року, відсутні належні та допустимі докази звернення позивача до відповідача із заявами про надання невикористаних відпусток.

Так, суд не приймає до уваги як доказ звернення позивача від 24 грудня 2014 року про надання йому відпустки з 05 січня 2015 року тривалістю 19 календарних днів (а. с. 26), яка направлена поштовим зв'язком, оскільки дана заява не підписана заявником, а тому не могла бути реалізована. При цьому, у судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердив, що саме таку заяву, копію якої подав до суду, направив поштовим зв'язком в Державну інспекцію сільського господарства в Тернопільській області. Крім того, в матеріалах справи є інші документи, які подавалися позивачем, які не містять його підпису, тобто такі випадки неодноразово мали місце (а. с. 89-90). Оскільки у суду відсутні будь-які інші докази про те, що до Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області позивачем подавалася належним чином оформлена заява про надання основної відпустки з 05 січня 2015 року, тому суд приходить до переконання, що відповідач не мав підстав за не підписаним зверненням (заявою) працівника вирішувати питання порушені у такій заяві. Проте суд звертає увагу, що відповідач у такому випадку (оформлення заяви без дотримання вимог) повинен був це роз'яснити заявнику. У спірному випадку у відповідача були відсутні підстави для надання частини основної щорічної відпустки ОСОБА_1 за заявою, належним чином не оформленою. При цьому, суд зауважує, що на вимогу суду відповідачем не надано жодної заяви позивача про надання йому щорічних основних відпусток, які подавались протягом 2013-2015 років.

Крім того, як слідує із оскаржуваного наказу Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області № 79-К від 24 вересня 2015 року «Про звільнення ОСОБА_1.» при звільнені позивачу виплачено вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку та грошову компенсацію за 40 календарних днів щорічної основної відпустки, за період роботи з 06 вересня 2013 року по 24 вересня 2015 року включно та за додаткову оплачувану відпустку, що відповідає стажу його державної служби понад одинадцять років за 7 календарних днів за 2013 рік, понад дванадцять років за 9 календарних днів за 2014 рік, понад тринадцять років за 11 календарних днів за 2015 рік.

Надаючи правову оцінку діям Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області у частині повноти сплати відповідачем єдиного соціального внеску за позивача в установленому законом порядку, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 цього ж Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Таким чином, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість тверджень позивача про недонарахування йому єдиного соціального внеску за період його перебування у відпустках без збереження заробітної плати, оскільки у таких період заробітна плата йому не нараховувалася.

Щодо позовної вимоги про відшкодуванню на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 15 000 грн., то суд зазначає наступне.

Згідно статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому, пункт 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року роз'яснює, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Судом встановлено, що у спірних правовідносинах порушення відповідачем трудових прав позивача мало місце лише у випадку ненадання щорічної відпустки повної тривалості згідно з його заявою від 13 липня 2015 року.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування твердження, що саме такі дії відповідача призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відтак, у цій частині позовних вимог також слід відмовити.

Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи та зазначених вище положень чинного законодавства, позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Керуючись статтями 2, 11, 86, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області в частині ненадання щорічної відпустки повної тривалості головному спеціалісту відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Тернопільській області ОСОБА_1 згідно з його заявою від 13 липня 2015 року.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (оголошення вступної та резолютивної частини постанови), а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 18 січня 2017 року.

Головуючий суддя Чепенюк О.В.

копія вірна

Суддя Чепенюк О.В.