2) вимог п.51.1 ст.51, пп.«б» п.176.2 ст.176 Податкового Кодексу України, у результаті чого відбулося неповідомлення державним податковим інспекціям за встановленою формою відомостей про доходи громадян за період, що перевірявся.

По єдиному внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування: 1) на порушення п.1 ч.2 ст.6, п.1 ч. 1, ч.2 ст.7, ч.5, ч.7, ч. 13 ст.8, ч.4, ч.8, ч.9 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» та п.3.16 розділу ІІІ п.п.4 п.4.1, п.п.3 п.4.3 розділу IV Інструкції про порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування від 09.09.2013 р. № 455 зареєстрованої Міністерством юстиції України 19.09.2013р. за №1622/24154 встановлено заниження єдиного соціального внеску на загальну суму 291632,4 грн., у т.ч.: січень 2013 р.- 24469,56 грн., лютий 2013р. - 24372,11 грн., березень 2013р. - 31338,1 грн., кві 2013р. - 46342,74 грн., травень 2013р. - 61656,55 грн., червень 2013р. - 77959,28 липень 2013р. - 16015,75 грн, серпень 2013р. - 4137,07 грн., вересень 2013р. - 669,08 грн., червень 2014р. - 4023,3 грн., серпень 2014р. - 648,86 грн.

2) на порушення п.1 ч.2 ст.6, п.1 ч. 1 ст.7, ч.5, ч.7,ч.13 ст.8, ч.8, ч.9 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями донараховано єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування за тарифом 37,33%, тарифом 8,41% та тарифом 3,6% за період серпень - вересень 2014р. у загальній сумі 905891, 57 грн. в частині нарахування єдиного соціального внеску з сум середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Але, платником у жовтні 2014р. самостійно донараховано єдиний соціальний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування за тарифом 37,99%, тарифом 8,41% та тарифом 3,6% за серпень - вересень 2014р. у загальної суми 905891, 57 грн., яка відображена у звіті за жовтень 2014р. та в повному обсязі перерахована до бюджету. Порушення підприємством ДП «ІМТП» самостійно виправлені. Таким чином, на загальну суму донарахувань єдиного соціального внеску ці розбіжності (корегування) єдиного соціального внеску в сумі 905 891,57 грн. у 2014р. не вплинули.

По земельному податку: 1) вимог п. 286.4 ст. 286, п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України, встановлено неподання уточнюючих податкових декларацій тягне за собою накладення штрафу в сумі 1 700, грн. в т. ч. по періодам: травень 2013 170 грн., червень 2013 170 грн., серпень 2013 170 грн., вересень 2013 170 грн., жовтень 2013 170 грн., грудень 2013 170 грн., лютий 2014 170 грн., квітень 2014 170 грн., липень 2014 170 грн., вересень 2014 170 грн.

Про ведення касових операцій у національній валюті України: 1) вимог п. 3.1 п.3.2 гл. 3, п.7.39 п.7.41 гл.7 Положення Про ведення касових операцій в національної валюті в Україні, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 (із змінами та доповненнями). Пунктом 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року N 436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм по регулюванню обігу готівки" (із змінами та доповненнями), за вказане порушення застосовується фінансова санкція у вигляді штрафу, зокрема, за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, - у розмірі сплачених коштів.

На підставі Акту перевірки СДПІ з ОВП в м. Одесі були прийняті податкові повідомлення-рішення:

№ НОМЕР_3 від 02.03.2016 року щодо порушення вимог п. 44.1., п. 44.2. ст. 44 рщілу II, п. 135.1., п. 135.2., п.п. 135.4.1. п. 135.4., п.п. 135.5.4. п. 135.5. ст. 135, п.137.1., п. 137.4. ст.137, п. 138.1., п. 138.2., абз.6 п.п. 139.1.1., 139.1.9. п. 139.1. ст.139., п.п. 140.1.7. п.140.1. ст. 140, п. 142.1. ст. 142, абз.2 п.п. 145.1.5. п. 145.1. ст. 145, п. 146.2., п. 146.3., п. 146.15 ст.146 розділу III Податкового кодексу України.

№ НОМЕР_4 від 02.03.2016 року щодо порушення вимог вимог п.п. 187.1., ст.187, п.п. 192.1.1 п. 192.1, п. 192.3 ст. 192, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.п.201.5., п. 201.6, п.п. 201.7. ст. 201 розділу V, п. 23. Підрозділу 2. РОЗДІЛ XX. ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕННЬ Податкового Кодексу України (зі змінами та доповненнями), за період з 01.01.2013р. по 31.12.2014р.

№ НОМЕР_2 від 02.03.2016 року щодо порушення вимог вимог п.п. 187.1., ст.187, плі. 192.1.1 п. 192.1, п. 192.3 ст. 192, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.п.201.5, п. 201.6, п.п. 201.7. ст. 201 розділу V, п. 23. Підрозділу 2. РОЗДІЛ XX. ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕННЬ Податкового Кодексу України (зі змінами та доповненнями), за період з 01.01.2013р. по 31.12.2014р.

Державне підприємство «Іллічівський морський торговельний порт» не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями звернулося до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників із скаргою на вищевказані податкові повідомлення-рішення.

За результатам розгляду вищевказаної скарги та керуючись статтею 55, 56 Податкового кодексу України та підпунктом 2 пункту 2 розділу IX Порядку оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.10.2015 року N 916, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2015 року за №1617/28062 Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників прийняло рішення про результати розгляду скарги від 10.05.2016р. №10562/10/2810-10-4-33:

- скасувало податкове повідомлення-рішення СДПІ з обслуговування ВП у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС від 02.03.2016 №0000033800 в частині донарахованих доходів, отриманих від безоплатної передачі об'єктів незавершених капітальних інвестицій та у відповідній частині штрафну (фінансову) санкцію та в частині донарахованої суми авансового внеску у зв'язку із виплатою дивідендів та у відповідній частині штрафну (фінансову) санкцію, в іншій частині - залишило без змін;

- скасувало податкове повідомлення-рішення СДПІ з обслуговування ВП у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС від 02.03.2016 №0000043800;

- скасувало податкове повідомлення-рішення СДПІ з обслуговування ВП у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС від 02.03.2016 №0000053800 в частині основного платежу в розмірі - 39 792,73 грн. та у відповідній частині застосовану штрафну (фінансову) санкцію, в іншій частині залишило без змін;

- податкове повідомлення-рішення СДПІ з обслуговування ВП у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС від 02.03.2016 №0000063800 залишило без змін, а скаргу - задовольнило частково.

За результатами розгляду скарги ДП «ІМТП»:

- податкове повідомлення-рішення від 02.03.2016 №0000033800 щодо визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток залишене без змін в частині 1 255 902 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 02.03.2016 №0000063800 про зменшення від'ємного значення ПДВ у сумі 97 660, 32 грн. залишене без змін;

- податкове повідомлення-рішення від 02.03.2016 №0000053800 щодо визначення податкових зобов'язань з ПДВ залишене без змін в частині 1 965 472, 69 грн.

14.06.2016р. ДП «ІМТП» отримало податкове повідомлення-рішення СДПІ з ОВП у м. Одесі МГУ ДФС від 14.06.2016р. №00000452213 щодо визначення податкових зобовязань ДП «ІМТП» з податку на додану вартість, яке було прийнято на підставі рішення Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників про результати розгляду скарги від 10.05.2016р. №10562/10/2810-10-4-33.

18.07.2016р. СДПІ з ОВП у м. Одесі МГУ ДФС прийняло податкове повідомлення- рішення №0000624210 щодо визначення податкових зобовязань ДП «ІМТП» з податку на прибуток на підставі рішення Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників про результати розгляду скарги від 10.05.2016р. № 10562/10/2810-10-4-33.

Отже, податкове повідомлення-рішення СДПІ з ОВП у м. Одесі МГУ ДФС № НОМЕР_4 від 02.03.2016 року, яке є предметом оскарження у цій справі є відкликаним з 14.06.2016р. у звязку з прийняттям податкового повідомлення-рішення від 14.06.2016р. №00000452213;

-податкове повідомлення-рішення СДПІ з ОВП у м. Одесі МГУ ДФС № НОМЕР_3 від 02.03.2016 року яке є предметом оскарження у цій справі є відкликаним з 18.07.2016р. у звязку з прийняттям податкового повідомлення-рішення №0000624210 від 18.07.2016р.

З урахуванням проведених заходів податковий орган дійшов до наступних висновків, які відображені у акті перевірок.

Податок на прибуток.

Податковий орган у акті перевірки вказує на порушення абз. 2 п.п. 145.1.5 п. 145.1 ст. 145, п. 146.2, п. 146.3 ст. 146розділу III Податкового кодексу України, а саме: ДП «Іллічівський морський торговельний порт» безпідставно завищена амортизація виробничих основних засобів шляхом збільшення амортизації на суму незавершеного виробництва всього на загальну суму 676 079,18 грн., в тому числі: 2013рік -63 7 855,87 грн.; 2014 рік - 38223,31 грн.

Пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визначаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Даним пунктом встановлюється зв'язок визнання витрат, які включаються до собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг) із визнанням доходів, для отримання яких ці витрати здійснені; тобто, у разі реалізації не усіх вироблених протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг), а їх частини, витрати визнаються у сумі собівартості тих товарів (робіт, послуг), які реалізовано. Дохід від реалізації товарів (робіт, послуг) визнається за принципом нарахування, тобто реалізованим вважається товар (послуга), переданий (надані) покупцю, незалежно від дати оплати.

Витрати визнаються за датою нарахування доходу, для отримання якого вони здійснені, крім окремих випадків, отримання цільового фінансування, яке, згідно із п. 137.2 статті 137 ПКУ, визнається доходом у ті періоди, коли здійснено витрати, повязані з виконанням умов такого цільового фінансування, або витрати визнаються після отримання фінансування і визнання його доходом.

Тобто, в податкових розрахунках застосовується принцип нарахування та відповідності доходів і витрат аналогічно тому, як і в бухгалтерському обліку.

Згідно ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», принцип нарахування пов'язаний із принципом відповідності: принцип нарахування та відповідності доходів і витрат означає, що для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів.

Пунктом 138.8 ПК України визначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо повязаних з виробництвом таких товарів, робіт, наданих послуг, в тому числі амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо повязаних з виробництвом товарів, виконаних робіт, наданням послуг.

Транспортні підприємства, які провадять розрахунки із замовниками послуг за оформленими реєстрами підписаними одержувачами вантажів товарно-транспортних документів, показують фактичну собівартість транспортних послуг, реєстр документів на які замовником на дату складання звіту не оформлено. Витрати з таких послуг до їх оформлення обліковуються окремо, та надаються до бухгалтерії економічною службою порту.

Судом встановлено, що на підприємстві було введено розрахунок незавершеного виробництва, який закріплений у п. 8.5 Наказу директора ДП «ІМТП» «Про облікову політику» від 30.12.2011 року № 2000, згідно якого незавершене виробництво розраховується за методом фактичних виробничих витрат, визначає коефіцієнти відповідності доходів і витрат, та використовується з моменту вступу в дію податкового кодексу, а саме: з квітня 2011 року.

Крім того, до перевірки, до розгляду скарги та до суду був наданий розрахунок податкової амортизації за 2013-2014 рік та копії додатка АМ до рядка 06.4.27 Декларації з податку на прибуток.

Відповідно до п. 1.3 (стор. 15-25 Акту перевірки): «В порушення п. 44.1 ст. 44 розділу II, п. 138.1 ст 138, п 138.2 ст 138 розділу III Кодексу ДП «Іллічівський морський торговельний порт» віднесено до складу собівартості придбаних та реалізованих товарів (робіт, послуг) за період 2013 - 2014 років вартість придбаних ТМЦ у ПП «Декот», код ЕДРПОУ 35842830, у лютому - березні 2014 року зі власною господарською діяльністю у сумі 78406,6 грн.»

Податковий орган вказує, що «...З урахуванням зазначеного, перевіркою встановлено не підтвердження факту постачання ПП «Декот» на адресу ДП «Іллічівський морський торговельний порт» товарно-матеріальних цінностей. В первинних документах, виписаних ПП «Декот» на ДП «Іллічівський морський торговельний порт», зазначені господарські операції, які фактично не відбулись. У зв язку з чим, вони (податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні) не мають юридичної сили первинних документів. І як слідство, ДП «Іллічівський морський торговельний порт», неправомірно формував регістри бухгалтерського обліку та податкову звітність на підставі таких первинних документів» (стор. 23 акту).

Суд критично ставиться до вказаних у акті перевірки доводів, з огляду на таке.

Згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з абзацом 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/ послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Приписами Податкового кодексу України, визначено декілька підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку.

Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку.

Отже, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Податковим органом встановлено та відображено у Акті перевірки, що у перевіреному податковим органом періоді портом, в межах своєї господарської діяльності, було укладено правочин щодо придбання товарно-матеріальних цінностей із контрагентом ПП «Декот» (код ЄДРПОУ 35842830).

Про що, вказують надані до перевірки оригінали наявних первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між портом та ПП «Декот», і такі документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою, а саме: Договір, прибутковий ордер, видаткова накладна, податкова накладна, платіжне доручення.

Всі товарно-матеріальні цінності були своєчасно оприбутковані на склад ОМТС №1. На протязі 2014-2015 років були використанні за призначенням підрозділами порту, а саме Гаражем автонавантажувачів БВМ (склад №30); ПРМ (склад №24); 1 Термінал (склад №11), СКПР (склад №66); БТОРФ (склад №37); інвентарний 4-го терміналу (склад №25); такелажний 3-го терміналу (склад №22); портофлот (склад №33), що засвідчують документи про переміщення зі складу на склад та передачі матеріалів в експлуатацію.

Податковий кодекс України, ні інші законодавчі акти з питань оподаткування не ставлять право позивача на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового та іншого законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь - яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

При цьому, суд зазначає, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 27.01.2016р. № 21-5333а15.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зазначити, що обов'язковою умовою для визнання та врахування витрат при обчисленні об'єкта оподаткування є здійснення цих витрат в межах провадження господарської діяльності та підтвердження цих витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судом встановлено, що наявні в матеріалах справи первинні документи, містять усі необхідні ознаки для можливості формування доходів і витрат ДП ІМТП.

Крім того, податковий орган у Акті перевірки вказує на порушення портом вимог п. 142.1. ст. 142 розділу III Кодексу ДП «ІМТП», а саме: завищення задекларованих ДП «ІМТП» показників у рядку 06.4 Додатку ІВ на 3 723 008 грн. за період 2013 - 2014 років за рахунок матеріальної допомоги членам «Лікарняної каси м. Іллічівська», за 2013 рік - 2155104 грн. та 2014 рік - 1 567 904 грн. не відповідає дійсності.

В Акті перевірки зазначено: «Відповідно до умов Інструкції № 5 вищевказана матеріальна допомога не може бути врахована як складова частина фонду оплати праці з наступних обставин:

а) відповідно до п.23 П(С)Б016 «Витрати», матеріальна допомога, яка включається (відноситься) до фонду оплати праці, включається до витрат підприємства з оплати праці. Під час її нарахування здійснюється бухгалтерський запис: Дт 23, 91, 92, 93.

Матеріальна допомога, яка не відноситься до ФОП, включається в інші операційні витрати підприємства з відповіднім нарахуванням за рахунками: 949 «Інші витрати операційної діяльності».

У випадку ДП «Іллічівський морський торговельний порт» матеріальна допомога члену Лікарняної каси м. Іллічівська включена в інші операційні витрати підприємства з відповідним нарахуванням за рахунками: 949 «Інші витрати операційної діяльності»

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 23. ПСБО № 16 «До складу елемента «Витрати на оплату праці» включаються заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці».

Крім того п. 17. ПСБО № 16 зазначено «Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Особливості визначення складу витрат на виплати оплату праці, в тому числі на оплату матеріальної допомоги, яка належить до фонду оплати праці, встановлені п. 142.1 ст. 142 ПКУ згідно якої, до складу витрат платника податку включаються витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (працівники), які включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, послуг, витрати на оплату авторської винагороди та за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно- правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін, (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами розділу IV ПКУ).

Пунктом 1.3. розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 (далі Інструкція №5), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 року за №114/8713 вказано, що фонд оплати праці складається з:

-фонду основної заробітної плати;

-фонду додаткової заробітної плати;

-інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Підпунктом 2.3.3. пункту 2.3. розділу 2 цієї Інструкції № 5 зазначено, що інші заохочувальні та компенсаційні виплати включають винагороди та премії, які мають одноразовий характер, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. До них належать, зокрема, матеріальна допомога, що має систематичний характер, надана всім або більшості працівників (на оздоровлення, у звязку з екологічним станом, крім сум, указаних у п. 3.31).

Згідно п.п. 4.5.17. п.4.5 розділу 4 Колективного договору Іллічівського морського торговельного порту «всім робітникам порту, які написали заяву про вступ до благодійної організації «Лікарняна каса м. Іллічівська» щомісячно нараховувати 20 гривень для забезпечення лікування в цілодобовому стаціонарі з подальшим перерахуванням членських внесків по поданій заяві через бухгалтерію порту на розрахунковий рахунок або перераховувати ці 20 гривень за кожного робітника по його заяві до медичної страхової компанії, яка має відповідний договір з портом».

Крім того в наказі ДП «ІМТП» від 28.01.2009 року №125 «Про сприяння у роботі благодійної «Лікарняної каси м. Іллічівська» вказано: щомісячно нараховувати по 30 гривень кожному працівнику - члену Лікарняної каси м. Іллічівська.

Виплата матеріальної допомоги членам «Лікарняної каси м. Іллічівська», яка щомісячно нараховується працівникам порту відповідає вимогам п. 142.1 ПКУ, а саме:

1.виплата передбачена колективним договором;

2.виплата здійснюється більшості працівникам систематично (відноситься до оплати праці згідно Інструкції, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 р. N 5);

3.обкладається ПДФО.

4.військовим збором.

Кількість працівників ДП «ІМТП» у 2013 році склала 6 248 осіб, при цьому, за 2013 рік кількість членів «Лікарняної каси м. Іллічівська» працівників ДП «ІМТП» склала 3 729 осіб, що на 605 осіб більше, ніж передбачено підпунктом 2.3.3. пункту 2.3. розділу 2 Інструкції № 5, а за 2014 рік - 4 307 осіб (працівник ДП «ІМТП»), 3 437 осіб (члени «Лікарняної каси м. Іллічівська»), що на 1 283 особи більше, отже, матеріальна допомога робітникам порту-членам «Лікарняної каси м. Іллічівська» відноситься до фонду оплати праці та включається в інші операційні витрати підприємства у податковому обліку.

Судом досліджений наказ ДП «ІМТП» від 28.01.2009 року №125 «Про сприяння у роботі благодійної «Лікарняної каси м. Іллічівська».

Податок на додану вартість.

Згідно даних акту документальної планової виїзної перевірки перевіряючими встановлено заниження податкових зобовязань з податку на додану вартість задекларованих ДП «ІМТП» на 92 582,74грн. за перевіряє мий період, в тому числі:

- 39 792,00 грн. - занижено податкові зобовязання при здійсненні фінансово- господарських взаємовідносин з покупцем ТОВ «УКР МЕТ».

Судом встановлено, відповідно до договору № 779-0 від 12.12.2011, додаткової угоди від 29.01.2013, додаткової угоди від 13.12.2013 покупцю ТОВ «УКР МЕТ» (код ЄДРПОУ 32757375) в період з 01.01.2014 по 17.02.2014 здійснено поставку лому чорних металів в розмірі 198 960,00грн. без ПДВ за платіжним дорученням 1433 від 24.01.2014 на суму 99 960,00 грн. та платіжним дорученням № 639 і №1614 від 07.02.2014 на суму 99 000,00грн. ДП «ІМТП» виписані податкові накладні від 24.01.2014 №1033 на обсяг поставки 99 960,00 без ПДВ та від 07.02.2014 №227 на обсяг поставки 99 000,00 грн. без ПДВ.

При формуванні декларації з ПДВ за січень та лютий 2014 року обсяги були включені у рядок 5 колонки А «операції, які звільнені від оподаткування».

Згідно пункту 1 розділу 1 Закону України від 19 грудня 2013 року №713 «Про внесення змін до Податкового Кодексу України щодо ставок окремих податків», який набрав чинності 01 січня 2014 року, внесені зміни до пункту 23 підрозділу 2 розділу XX Податкового Кодексу України, зокрема до 01.01.2015 продовжена дія режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ) операцій з постачання, у тому числі операції з імпорту, відходів та брухту чорних і кольорових металів.

Ця пільга міститься у довіднику № 69/2 по стану на 01.01.2014 (код 14 01 04 65), затвердженому Міндоходів України 31.12.2013.1 це підтверджує її актуальність на 1 січня і впродовж року (згідно ПКУ).

Пункт 23 підрозділу 2 розділу XX Податкового Кодексу в обох випадках (як у старій редакції, так і в новій від 01.01.2014) посилається на одну і ту саму Постанову Кабміну Міністрів України від 12.01.2011 року № 15. Тобто вказана Постанова фактично не втрачала чинності, і для приведення у відповідність з ПКУ в нього внесли лише зміни (Постанова Кабміну України від 05.02.2014 року № 42) відносно граничної дати дії пільги, а перелік операцій, що звільняються від оподаткування, залишився незмінним.

Податкове законодавство України складається з Конституції України, Податкового кодексу України, Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи, міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України і' якими регулюються питання оподаткування, нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання Кодексу, та законів з питань митної справи, рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в країні визначається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Згідно пункту 3 розділу 2 Закону № 713, яким внесли зміни в норму ПКУ і згідно з яким продовжили дію пільги, Кабміну дано два місяці на приведення у відповідність нормативно-правових актів, повязаних зі змінами норм. У такий спосіб Кабмін привів у відповідність Постанову з ПКУ, ніяк не змінивши переліки пільг, а просто виправивши скрізь за текстом 2014-й рік на 2015 рік.

Отже, відсутність переліку відходів та брухту чорних і кольорових металів, затвердженого постановою КМУ, в період з 01.01.2014 року по 17.02.2014 року за умови наявності прямої норми Кодексу, що регулює питання звільнення від оподаткування операцій з постачання зазначених товарів в той самий період, не дає підстав вважати вказані операції такими, що підлягають оподаткуванню.

З урахуванням приписів чинного законодавства операції з постачання відходів та брухту чорних і кольорових металів, у тому числі з їх імпорту, в період з 01 січня 2014 року до 17 лютого 2014 року включно підпадають під дію пункту 23 підрозділу 2 розділу XX Податкового Кодексу України та не оподатковується ПДВ.

- 52 790,74 грн - встановлено заниження задекларованих ДП «ІМТП» показників у рядку 8 Декларацій з ПДВ «Коригування податкових зобовязань згідно зі статтею 192 розділу V Кодексу». Зменшені податкові зобовязання розрахунками коригувань, які не видані покупцям, що призвело до виникнення розбіжностей з даними контрагентів.

По цьому факту судом встановлено.

Згідно ст.192 Податкового кодексу України, суми податкових зобовязань і податкового кредиту постачальника й утримувача підлягають відповідному коригуванню, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або в разі повернення постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг.

За приписами пп. 192.1.1 ст.192 ПКУ внаслідок такого перерахунку в бік зменшення: «Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобовязань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає утримувачу розрахунок коригування податку;

б) утримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у звязку з отриманням таких товарів/послуг».

Норма закону не привязує дату коригування до дати підписання розрахунку коригування.

Податкові зобовязання були зменшені у податковому періоді, протягом якого були проведені такі перерахунки та усі розрахунки коригування були надіслані контрагентам та були підписані покупцями.

Щодо розрахунків коригування № 773 та № 774 від 19.08.2013 року. У серпні 2013 року була повернута попередня оплата МП «Украгент» (ІПН 304394115034).

Покупець згідно пп. 192.1.1 ст.192 самостійно повинен здійснити коригування сум податкового кредиту за результатами податкового періоду, протягом якого відбулося повернення коштів незалежно від факту отримання розрахунку коригування. До того ж згідно з пп. 192.1.1 ПКУ, продавець на дату повернення попередньої оплати повинен виписати розрахунок коригування. І перш ніж направити цей документ на підпис покупцю, його необхідно включити в Реєстр отриманих та виданих податкових накладних і присвоїти номер (п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Мінфіну України від 01.11.2011 № 1379).

Щодо розрахунку коригування № 2096 від 16.03.2013 року:

- у цьому розрахунку відбувається коригування кількості послуги. У звязку з технічним збоєм у програмі перший рядок розрахунку коригування був відображений з «- 49 146,33» у додатку 1 до декларації з ПДВ та зменшив показники за лютий 2013рік, а другий рядок розрахунку з «+49 146,33» перейшов у 1 рядок декларації з ПДВ та збільшив показники за березень 2013 року.

При цьому, зазначені обставини не можуть свідчити про заниження задекларованих ДП «ІМТП» показників у рядку 8 Декларацій з ПДВ.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що ДП «ІМТП» здійснено коригування сум податкового кредиту у відповідності приписів податкового кодексу.

Згідно даних акту документальної планової виїзної перевірки перевіряючими встановлено завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок включення податкових накладних, виданих постачальниками у яких (відсутній) не підтверджений обєкт оподаткування на суму ПДВ 130 076,87 грн. по наступним контрагентам: ПП «Декот» (код ЄДРПОУ 3584830) та за лютий - березень 2014 року та жовтень - грудень 2014року.

Відповідно до пп.16.1.2-16.1.5 ст.16 та п.36.5 ст.36 ПКУ, ведення податкового обліку та відповідальність за виконання податкового обовязку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення чи недоліки, допущені одним платником податків у відображені в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обовязки іншого платника податків. Згідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Всі документи, які підтверджують фактичне здійснення та товарність операцій у правовідносинах порту та ПП «Декот» (код ЄДРПОУ 3584830) і ТОВ «ІБСК ГРАНД-ЮГ» (код ЄДРПОУ 37184659) у ДП «ІМТП» були надані перевіряючим, а саме: договори, первинні бухгалтерські документи, податкові накладні, складені відповідно до вимог п.201.1 ст.201 ПК України та внесені до реєстру отриманих податкових накладних, що згідно вимог п. 198.1 та п. 198.2 ст.198 ПКУ надає право ДП «ІМТП» на відображення сум податкового кредиту по даним контрагентам у податковій звітності. Вказаним документам було надано правову оцінку судом під час розгляду справи.

Згідно п. 198.1 ст.198 ПКУ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту (п. 198.2 ПКУ) вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

-дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно вимог п. 198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними.

ДП «ІМТП» має усі необхідні податкові накладні, які видані ПП «Декот» (код ЄДРПОУ 3584830) та ТОВ «ІБСК ГРАНД-ЮГ» (код ЄДРПОУ 37184659) та оформлені з додержанням усіх вимог ст.201 ПК України.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що порушення податкового законодавства, допущені контрагентом платника податків не можуть бути підставою для позбавлення права на податковий кредит. Якщо контрагент не виконав своїх зобовязань зі сплати податку, то це повинно спричинити негативні наслідки саме щодо нього і не може бути підставою для позбавлення платника права на відшкодування ПДВ, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідне документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, висновок податкового органу про завищення податкового кредиту у звязку з тим, що суми ПДВ, включені до податкового кредиту, що придбавались у юридичних осіб, які не задекларували відповідні суми ПДВ та не сплачували ПДВ до Державного бюджету, не відповідає фактичним обставинам справи та наявним в матеріалах справи первинним документам.

Крім того, дефектність та фіктивність контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагента, або про дефектність самих господарських операцій, а відтак не є вичерпним доказом при встановленні нереальності господарської операції, або відсутності в ній ділової мети, яка зі змісту положень ст. 14 ПКУ передбачає обовязкову спрямованість будь-якої операції на отримання позитивного економічного ефекту. Вказана правова позиція висловлена у постанові ВАСУ від 15.01.2015р. справа №к/9991/56051/11.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від "13" липня 2010 р. по справі № К-1972/10 встановлено: "…правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавством висуває лише одну умову вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.»

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вастберга таксі Актіеболаг» та Вуліч проти Швеції» суд зазначив, що «… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

При цьому, необхідно зауважити, що необхідно дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Податковий орган як орган державної влади зобовязаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стосовно права платників на податковий кредит це означає, що податковий орган може посилатись на неправомірність включення платником податків суми ПДВ до складу податкового кредиту лише у випадках, визначених законом, і лише з посиланням на норми Податкового Кодексу України.

Суд акцентує увагу, що як до перевірки так і суду надані усі первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між портом та ПП «Декот» та ТОВ «ІБСК ГРАНД-ЮГ», і такі документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Податковий орган відобразив у акті перевірки, відомості щодо завищення податкового кредиту за рахунок включення податкових накладних, виданих ТОВ «КОМУНДОРБУД» (код ЄДРПОУ 37060835), використання яких в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності у ході перевірки не підтверджено, на суму ПДВ 501 483,53грн.

Перевіркою первинних документів встановлено невідповідність в періодах поставки товарів та датою виникнення податкових зобовязань з постачання товарів, що є підставою для складання (виписки) податкових накладних постачальником та надання їх покупцеві.

За даними показниками, що містять надані до перевірки товарно - транспортні накладні відвантаження товару було в грудні 2012 року та березні 2013 року,а у видаткових накладних зазначено період січень 2013р. та червень 2013р.

Приписами ст. 187 ПКУ врегульовано строки (дату) виникнення податкових зобов'язань, а саме: 187.1. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь - яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку;- дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Підставою для нарахування податкових зобов'язань є належним чином оформленні первинні документи, що опосередковують факт відвантаження товарів або зарахування коштів.

Стаття 187 ПК України кореспондується із ст. 185 ПК України у визначенні об'єкта оподаткування, де вказано, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю тощо.

Отже, законодавство пов'язує дату нарахування податкового зобов'язання із датою належним чином оформленого первинного документу, що підтверджує факт відвантаження товарів.

В свою чергу слід звернути увагу, що законодавець не встановлює зв'язок між датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів та датою визначення доходу від його реалізації, оскільки дата виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів визначається за правилом «першої події», а дохід від реалізації таких товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Отже, підставою для складання податкових накладних є дата відвантаження товарів, яка підтверджена первинними документами (актів виконаних робіт - для послуг та видаткових накладних - для товарів). Первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, які затверджені відповідним органом державної влади. (п.2.7 р.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» від 24.05.95 №88).

Під час оформлення спірних господарських операцій у товарно-транспортних накладних виникла опечатка у даті відвантаження.

Згідно висновку зробленому у інформаційному листі ВАСУ від 01.11.2014р. №1936/11/13-11, а саме: «...При цьому сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а також помилки в їх оформлені не являються підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних слідує, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі або зобовязаннях платника податків в звязку з його господарською діяльністю мали місце...»

Крім того, відсутність товарно-транспортних накладних не є підставою для висновку про завищення суми податкового кредиту з ПДВ та витрат, оскільки зазначені документи є обовязковими при оподаткуванні операцій за договорами перевезення, а не договором поставки, який був укладений з ТОВ «КОМУНДОРБУД» (код ЄДРПОУ 37060835). (Постанова ВАСУ від 15.01.2015року №К/9991/56051/11).

Податковий орган вказує на завищення податкового кредиту, у звязку з відсутністю обєкта оподаткування у продавців на суму 28 526, 06 грн. за рахунок включення податкових накладних, виданих ТОВ «Меркурій-1» (код ЄДРПОУ 21030548) та ТОВ «Інтердизайн ЮА» (код ЄДРПОУ37331312).

Суд в свою чергу, критично ставиться до доводів наведених податковим органом, оскільки, ДП «ІМТП» надані до перевірки оригінали наявних первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між портом та ТОВ «Меркурій-1» (код ЄДРПОУ 21030548) та ТОВ «Інтердизайн ЮА» і такі документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Щодо доводів податкового органу викладених у Акті перевірки щодо визначення питання про завищення ДП «ІМТП» податкового кредиту по операціям з придбання робіт та послуг, повязаних з будівництвом 5-ти поверхового 40-ка квартирного житлового будинку в м. Іллічівськ по вул. Паркова, 22-А, судом встановлено наступне.

В Акті перевірки зазначено: «В порушення п. 198.3 ст.198 розділу V Податкового кодексу України, ДП «ІМТП» завищено податковий кредит по операціям з придбання робіт та послуг, повязаних з будівництвом 5-ти поверхового 40-ка квартирного житлового будинку в м. Іллічівськ по вул. Паркова, 22-А, використання яких в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності у ході перевірки не підтверджено, у зв язку з чим завищено податковий кредит у розмірі 327520,85 грн. в наступних податкових періодах:

-березень 2013 р. на 150 407,12грн.,

-за квітень 2013 р. на 6 960,85 грн.,

-травень 2013р. на 654,27 грн.,

- червень 2013 р. на 73 606,31 грн.,

- липень 2013р. на 83 698,22 грн.,

- серпень 2014р. на 12 194,08 грн..

По наступним постачальникам:

-ТОВ «Укрбудкомплект» (код ЄДРПОУ 32572358) на суму ПДВ 90659,07 грн. (в т.ч. за квітень 2013 р. на 6960,85 грн., липень 2013 р. на 83698,22 грн..);

-ВКФ ТЗОВ "МЕГАПОЛІС" (код ЄДРПОУ 31502803) на суму ПДВ 222 407,67 грн. (в т.ч. за березень 2013р. на 150 407,12грн., червень 2013р. на 72 000,55 грн.);

-ТОВ «Об'єднання Одесаагрогаз» (код ЄДРПОУ 13891526) на суму ПДВ 12194,08 грн.. за серпень 2014 р.;

-ТОВ "КЛІМАТ КОНТРОЛЬ" (код ЄДРПОУ 33647738) на суму ПДВ 1605,76 грн. за червень 2013 р.;

-КП БЮРО ТЕХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРІЗАЦІЇ (код ЄДРПОУ 20962907) на суму ПДВ 654,27 грн. за травень 2013 р.»

Відповідно до підпункту 197.1.14 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) звільняються від оподаткування операції з постачання житла (об'єктів житлового фонду), крім їх першого постачання.

У цьому підпункті перше постачання житла (об'єкта житлового фонду) означає:

а) першу передачу готового новозбудованого житла (об'єкта житлового фонду) у власність покупця або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника;

б) перший продаж реконструйованого або капітально відремонтованого житла (об'єкта житлового фонду) покупцю, який є особою іншою, ніж власник такого об'єкта на момент виведення його з експлуатації (використання) у зв'язку з такою реконструкцією або капітальним ремонтом, або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) на таку реконструкцію чи капітальний ремонт за рахунок замовника.

Враховуючи вищезазначене, операцією з першого постачання житла буде вважатися операція з передачі права власності (оформлення правовстановлюючих документів) на готове новозбудоване житло (об'єкт житлового фонду) до першого власника такого житла, незалежно від джерел фінансування будівництва: чи за рахунок власних коштів підприємства забудовника, чи за рахунок учасників фонду фінансування будівництва, чи за кошти держателів облігацій. Така операція з першого постачання житла підлягає оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах.

Операції з подальшого постачання житла (об'єктів житлового фонду) звільняються від оподаткування відповідно до підпункту 197.1.14 пункту 197.1 статті 197 Кодексу.

Операції з поставки послуг по спорудженню житла за рахунок замовника (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) підлягають оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах за правилом першої події, встановленим пунктом 187.1 статті 187 Кодексу.

З урахуванням викладеного та наявності в матеріалах справи належних первинних документів щодо вказаної господарської операції, суд приходить до висновку, що ДП «ІМТП» виконані усі вимоги податкового законодавства (пп. 198.1. 198.2, 198.3 ПК України) для відображення в податковому кредиті ПДВ, сплачений постачальникам за роботи, повязані з будівництвом 5-ти поверхового 40-ка квартирного житлового будинку в м.Іллічівськ по вул.Паркова 22-А, оскільки, всі роботи виконувалися в рамках господарської діяльності для цілей здійснення оподатковуваних операцій.

Суд, дослідивши структуру спірних правовідносин, підстави їх виникнення та відповідність приписам чинного податкового законодавства, вважає за необхідне прийняти зазначені доводи, як такі, що є обґрунтованими та доведеними у встановленому законом порядку, з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Підприємство самостійно визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку (ч. 5 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно наведених норм підставою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції та підтверджують факт їх виконання.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 27.03.2012 року №21-737во10), надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Крім того, практика Європейського суду суттєво впливає на змістове наповнення принципів, закріплених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколах до неї.

Так, у своїх висновках Суд неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише на умовах, передбачених законом, а п. 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію законів. Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах Амюр проти Франції, Колишній король Греції та інші проти Греції та Малама проти Греції).

Водночас ст.1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах "ОСОБА_12 дер Мюсель проти Бельгії" та "Копеський проти Словаччини"). Особа може заявляти про порушення ст.1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення. "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права. "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копеський проти Словаччини").

Поряд з цим, слід відмітити, що принцип захисту легітимних очікувань також належить до принципів, що розвивалися судовою практикою Європейського суду з метою контролю за здійсненням влади так, щоб не допустити свавілля та зловживань, з метою захисту від можливих порушень з боку публічної адміністрації, в першу чергу, при реалізації державними органами та посадовими особами дискреційних повноважень.

В контексті зазначеного, слід наголосити, що податковий орган при виконанні покладених на нього повноважень зобов'язаний діяти на підставі, у межах та у спосіб визначений чинним законодавством України. Не зважаючи на той факт, що Податковим кодексом України встановлене право контролюючого органу на здійснення перевірок (документальних, невиїзних, виїзних, планових та позапланових перевірок), суд наголошує, що у той же час, контролюючий орган позбавлений права на відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень, які не мають підтвердження доказами.

Оскільки до обов'язків платника податків законом віднесено ведення в установленому порядку обліку доходів і витрат, складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; виконання законних вимог контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів з питань оподаткування та митної справи і підписування актів (довідки) про проведення перевірки (пп. 16.1.2, 16.1.8 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України), то є очевидним, що він (платник податків) має легітимне очікування на реалізацію свого майнового права, в даному випадку, на гарантоване державою право щодо формування податкового кредиту та зважаючи на відсутність факту заниження податкових зобов'язань при відсутності будь-яких порушень з боку платника податків.

Зважаючи на зазначене, суд наголошує, що податковим органом за відображеними порушеннями у акті перевірки щодо ДП «ІМТП», були встановлені та перевірені взаємовідносини з ТОВ «Укрбудкомплект», ВКФ ТЗОВ "МЕГАПОЛІС", ТОВ «Об'єднання Одесаагрогаз», ТОВ "КЛІМАТ КОНТРОЛЬ" КП БЮРО ТЕХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРІЗАЦІЇ, ПП «Декот», ТОВ «ІБСК Гранд Юг», однак не викладено зміст порушення платником податків фінансово-господарської діяльності у розумінні приписів ПК України, як і не були зазначені докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Крім того, ні Податковий кодекс України, ні інші законодавчі акти з питань оподаткування не ставлять право позивача на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового та іншого законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь - яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

За таких обставин, суд погоджується з позивачем, що за чинними нормами права будь-яка відповідальність, у т.ч. цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, через що на ДП «ІМТП», не може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами обов'язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

При цьому, суд зазначає, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 27.01.2016р. № 21-5333а15.

Згідно положень ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обовязковими для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права та для всіх судів України.

Приписами ч.4 ст.13 Закону України Про судоустрій та статус суддів встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду України є обовязковими для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

В свою чергу, судом не встановлено належних та допустимих доказів, що досліджені податковим органом під час проведення перевірок, а саме: щодо наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, які б слугували підставою для складання висновку у актах перевірок щодо реальність вчинення господарської операції та щодо неможливість здійснення господарських операцій за правочинами, укладеними між позивачем та його безпосередніми контрагентами.

Враховуючи зазначене та досліджені господарські операції, суд прийшов до висновку, що за належних доказів СДПІ з ОВП у м. Одесі МГУ ДФС не мала підстав для винесення оскаржуваних позивачем податкових повідомлення-рішення, оскільки надані позивачем документи до перевірки та суду відповідно до вимог п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, не мають жодних дефектів форми та змісту, а тому є юридично належними, допустимими та достатніми для підтвердження факту зміни стану майна, зобов'язань і фінансових результатів і, відповідно, реальності проведення даних господарських операцій.

При цьому, необхідно зауважити, що необхідно дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України, відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом.

Орган влади, який не є судом держави, для виконання ст.6 §1, може розглядатись як суд у змістовному значенні цього терміну (Срамек проти Австрії, §36).

Відмова суду вирішувати фактичні обставини справи, які є значущими у вирішенні спору, може спричини порушення статті 6 §1 Конвенції (справа Терра ОСОБА_13 проти Нідерландів).

Отже, дослідивши матеріали справи, суд погоджується із доводами позивача про те, що висновки податкового органу, викладені в актах перевірки - є безпідставними, оскільки фінансово-господарська діяльність суб'єкта господарювання відбувалась на законних підставах, що підтверджує дії платника податку в правовому полі. І тому виключення вищевказаних сум зі складу податкового кредиту, та відповідно визначення суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість - є незаконними.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд вважає, що обставини, на які посилається відповідач як підставу своїх правомірних дій, не знайшли свого обґрунтування в ході судового розгляду та не підтверджуються матеріалами справи.

Основною метою ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, до яких часто вдаються або схильні вдаватися на практиці уряди держав.

Названа стаття проголошує: ОСОБА_14 фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу № 1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під законом Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути доступним (accessible) та передбачуваним (forseable). Також, закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. Доступність закону означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. Передбачуваність означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу № 1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також буде мати місце порушення ст.1 Протоколу № 1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі Маркс проти Бельгії, п.69).

Терміну спір необхідно надавати основного, а не формального характеру (рішення у справі ОСОБА_14, ОСОБА_15 і ОСОБА_16 проти Бельгії). Важливо також не звертати уваги на форму та мовні засоби, що використовуються, а опиратись на реальні події відповідно до обставин кожної справи (Гору проти Греції).

Поряд з цим, слід відмітити, що принцип захисту легітимних очікувань також належить до принципів що розвивались судовою практикою ЄСПЛ з метою контролю за здійсненням влади так, щоб не допустити свавілля та зловживань, з метою захисту від можливих порушень з боку публічної адміністрації, в першу чергу, при реалізації державними органами та посадовими особами дискреційних повноважень .

Статтею 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з врахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та пропорційно, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи, і цілях, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що податковий орган, при прийнятті спірного рішення діяв формально, без дотримання необхідного балансу, без врахування усіх обставин, які є суттєвими, а отже, допустив порушення ст.19 Конституції України та ст. 2 КАС України.

Відповідно до ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Важливою для України з точки зору конкретизації положень щодо презумпції невинуватості є правозастосовна практика ЄСПЛ, яка в нашій державі є джерелом права та має вищу, порівняно національним законодавством, юридичну силу.

Принцип презумпція невинуватості є обовязковим для будь яких субєктів владних повноважень (справа Аллене де Рібемон проти Франції).

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, повязаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобовязує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обовязок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Процесуальні гарантії статті 6 § 1 застосовуються до усіх сторон процесу, а не лише до тих осіб, які не виграли справи у національних судах (Philis v. Greece (Філіпс проти Греції) (No. 2), § 45).

Керуючись ст. ст. 6-8, 71, 86, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення СДПІ з ОВП у м. Одесі МГУ ДФС від 18.07.2016 р. № НОМЕР_1.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення СДПІ з ОВП у м. Одесі МГУ ДФС від 14.06.2016 р. № 00000452213.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення СДПІ з ОВП у м. Одесі МГУ ДФС від 02.03.2016 р. № НОМЕР_2.

Стягнути з спеціалізованої ДПІ з обслуговування великих платників у м. Одесі межрегіонального головного управління ДФС (код ЄДРПОУ 39722244) за рахунок бюджетних асигнувань на користь державного підприємства «Морський торгівельний порт Чорноморськ» (код ЄДРПОУ 01125672) суму судового збору за подання адміністративного позову за:

- платіжним дорученням № 1664 від 25.05.2016 р. у сумі 49 785, 53 грн. (сорок девять тисяч сімсот вісімдесят пять гривень 53 копійки).

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Суддя Потоцька Н.В.