ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2015

Справа №910/22086/15

За позовом Публічного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод»

До Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця»

Про стягнення 159 495,09 грн.

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: Щербина В. М.- представник за довіреністю, Зоболєва Є.О. - представник за довіреністю;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Авдіївський коксохімічний завод" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" про стягнення 159 495,09 грн. - курсової різниці по задоволеній претензії за втрату вантажу.

Ухвалою суду від 31.08.2015 року було порушено провадження у справі № 910/22086/15 та призначено її до розгляду на 25.09.2015 року.

Представник позивача в судове засідання 25.09.2015 року не з'явився, вимоги ухвали про порушення провадження у справі не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача 23.09.2015 року через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву, а в судовому засіданні 25.09.2015 року представники відповідача надали усні пояснення по суті спору, відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечували.

Ухвалою суду від 25.09.2015 року розгляд справи відкладено на 12.10.2015 року.

Представник відповідача в судовому засіданні 12.10.2015 року надав усні пояснення по справі відповідно до яких проти позовних вимог заперечував, просив суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що курсова різниця в сумі 154 495,09 грн. виникла саме з вини позивача, який своєчасно не надав реквізити банку для перерахування збитків в сумі 53 963,25 доларів США, а тому підстави для стягнення з відповідача збитків в розмірі курсової різниці відсутні. Крім того, позивач звернувся до суду з даним позовом з порушенням 9-ти місячного строку позовної давності, передбаченого Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС), який сплив 02.07.2015 року.

Представник позивача в судове засідання 12.10.2015 року не з'явився вимоги ухвали про порушення провадження у справі не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності третьої особи.

В судовому засіданні 12.10.2015 року на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.12.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Авдїївський коксохімічний завод" (покупець, позивач) та Відкритим акціонерним товариством "Об'єднана вугільна компанія "Южкузбасвугілля" (продавець) було укладено контракт № YKU-AKHZ 01-14-ДГЮК7-002825.

09.02.2014 року на виконання умов вищевказаного контракту Відкритим акціонерним товариством "Об'єднана вугільна компанія "Южкузбасвугілля" було відправлено вагони з вугіллям кам'яним марки Г виробництва ТОВ "Шахта "Кушеяковська" за залізничною накладною № АС151304.

Листом від 20.03.2014 року позивач звернувся до станції Авдіїївка ДП «Донецька ж.д.» про розшук та причину затримки відправлених 09.02.2014 року вагонів з вугіллям, зокрема, №№ 55320311, 61459483, 55187108, 56213465, 55187892, 60491628, 54796933, 61465902, 59105320, 59104877.

Телеграмою від 02.04.2014 року Челябінська ДЦУП ЮУР НР повідомила про те, що під час транспортування вантажу на переході "УРЖУМКА-ХРЕБЕТ" Південно - Уральської залізниці - філія ВАТ "Російські залізниці" стався схід зазначених вагонів з повним прокиданням вантажу, які слідували за відправленням ст. Курегеш Західно-сибірської залізниці - ст. Авдіївка Донецької залізниці. В результаті сходу вказаних вагонів з перекиданням, відбулося повне прокидання перевезеного вантажу, у зв'язку з чим були складені комерційні акти станції ХРЕБЕТ від 12.02.2014 року НРНР 1, 2, 3 та передані оперативні донесення HP 298/1, 304/1, про те, що вагони дослати не вважається за можливе.

Зазначене вище відповідачем не оспорюється.

Як зазначав позивач, в результаті сходу вагонів №№ 55320311, 61459483, 55187108, 56213465, 55187892, 60491628, 54796933, 61465902, 59105320, 59104877 з вугіллям кам'яним позивач зазнав збитків на суму 53 963,25 доларів США.

27.08.2014 року позивач звернувся із претензією до Державної адміністрації залізничного транспорту «Укрзалізниця» (відповідача) щодо перерахування на користь Публічного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" вартості втраченого вантажу у розмірі 53 963,25 доларів США за курсом НБУ на день здійснення платежу.

Листом вих. №ЦМ-ЦРЖМ - 20/14 від 09.12.2015 року Департамент комерційної роботи Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" повідомив позивача про визнання претензії про відшкодування збитків у сумі 53 963,25 грн.

13.05.2015 року відповідач по зазначеній претензії перерахував позивачу 954 174,72 грн.

Як зазначав позивач, з посиланням на положення §1 та §2 ст. 28 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС), виплата сум відшкодувань проводиться у валюті тієї країни, залізниця якої проводить виплату цих сум. Якщо сума вказана у валюті однієї країни, а виплата проводиться в іншій країні, то ця сума повинна бути перерахована за курсом дня і місця платежу у валюті країни залізниці, що здійснює виплату.

Тобто, за розрахунками позивача, станом на 13.05.2015 року відповідач повинен був сплатити 1 113 669,82 грн. (53 963,25 доларів США х 20,637560 (курс НБУ станом на 13.05.2015 року).

В зв'язку з чим позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення про стягнення 159 495,09 грн. збитків (1 113 669,82 грн. - 954 174,72 грн.).

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначав, що курсова різниця в сумі 154 495,09 грн. виникла саме з вини позивача, який своєчасно не надав реквізити банку для перерахування збитків в сумі 53 963,25 доларів США, а тому підстави для стягнення з відповідача збитків в розмірі курсової різниці відсутні.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення перевізник зобов'язаний доставити довірений йому відправником вантаж в пункт призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу.

У статті 920 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про залізничний транспорт" залізниці повинні забезпечувати збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.

Згідно з п. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псу вання або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 23 Закону "Про залізничний транспорт" передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фа ктично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

Частинами 1, 2 ст. 314 Господарського кодексу України встановлено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.

Перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення. Такими угодами є, зокрема, Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - СМГС, Угода), яка діє з 1 листопада 1951 року, та Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (далі - КОТІФ), до якої Україна приєдналась згідно з Законом України від 05.06.2003 N 943-IV, Угода про пряме залізнично-поромне сполучення Іллічівськ - Варна та Іллічівськ - Поті/Батумі, ратифікована Верховною Радою України 16.03.2000 року (роз'яснення Вищого господарського суду від 29.05.2002 року № 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею").

Відповідно до § 1 ст. 23 Угоди залізниця відповідальна в межах умов, встановлених цим розділом, за прострочення в доставці вантажу і за збиток, що виник внаслідок повної або часткової втрати, недостачі маси, ушкодження, псування або зниження якості вантажу з інших причин за час з моменту прийняття вантажу до перевезення до видачі його на станції призначення.

За положенням § 1 ст. 30 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення право пред'явлення позову, який ґрунтується на договорі перевезення, належить тій особі, яка має право заявити претензію залізниці. Позов може бути пред'явлений тільки після заявлення претензії у відповідності до вимог статті 29 цієї Угоди.

Згідно із положеннями §1 ст. 29 Угоди право пред'явлення претензій, заснованих на договорі перевезення, належить відправнику або отримувачу. При цьому, одержувач має пред'являти претензії до дороги призначення.

У статті 3 цієї Угоди під словами "залізниця" маються на увазі всі залізниці однієї країни. Окрім того, додаток № 19 до Угоди встановлює перелік назв та адрес органів залізниць, компетентних для розгляду претензій - таким єдиним органом в Україні є Головне комерційне управління "Укрзалізниці", тому претензію та позов необхідно заявляти до "Укрзалізниці".

Згідно § 1 ст. 25 Угоди якщо в силу приписів цієї Угоди залізниця повинна відшкодувати відправнику або одержувачеві вантажу збиток за повну або часткову втрату вантажу, то розмір такого відшкодування обчислюється за ціною, вказаною в рахунку іноземного постачальника або у виписці з цього рахунку, завіреній в порядку, встановленому в країні пред'явлення претензії.

Відповідно до § § 1, 2 виплата сум відшкодувань, передбачених статтями 25 і 26, і штрафів, передбачених статтею 27, робиться у валюті тієї країни, залізниця якої робить виплату цих сум. Якщо сума вказана у валюті однієї країни, а виплата робиться в іншій країні, то ця сума має бути перерахована по курсу дня і місця платежу у валюту країни залізниці, що виробляє виплату.

Судом встановлено, що 09.02.2014 року, на виконання умов, укладеного між позивачем та Відкритим акціонерним товариством "Об'єднана вугільна компанія "Южкузбасвугілля", контрактом № YKU-AKHZ 01-14-ДГЮК7-002825 від 11.12.2013 року, останнім було відправлено вагони з вугіллям кам'яним марки Г виробництва ТОВ "Шахта "Кушеяковська" за залізничною накладною № АС151304.

Вартість відправленого вугілля була сплачена позивачем, що підтверджується платіжним дорученням №4500004051 від 24.02.2014 року.

Під час транспортування вантажу стався схід вагонів з вугіллям, зокрема, №№ 55320311, 61459483, 55187108, 56213465, 55187892, 60491628, 54796933, 61465902, 59105320, 59104877, які слідували за відправленням ст. Курегеш Західно-сибірської залізниці - ст. Авдіївка Донецької залізниці, в результаті чого відбулося повне прокидання перевезеного вантажу.

Згідно контракту, укладеного між позивачем та ВАТ "ОВК "Южкузбасвугілля", останній здійснював поставку вугільної продукції на адресу позивача на підставах поставки СРТ станція Авдіївка згідно правил ИНКОТЕРМС в редакції 2010 року, таким чином право власності на відвантажену продукцію і ризики, пов'язані з поставкою продукції, переходять на покупця з моменту здачі продукції першому перевізнику, тобто з моменту складання договору перевезення і здачі вантажу органу транспорту, власником перевезеного вантажу став позивач.

Таким чином, в результаті сходу вагонів №№ 55320311, 61459483, 55187108, 56213465, 55187892, 60491628, 54796933, 61465902, 59105320, 59104877 з вугіллям кам'яним позивачу було завдано збитків на суму 53 963,25 доларів США.

Як зазначав відповідач 27.08.2014 року він отримав претензію позивача про сплату вартості втраченого вантажу у розмірі 53 963,25 доларів США, під час перевірки щодо обставин, викладених в ній, було встановлено, що втрата вантажу відбулась на Російській залізниці, і відповідач, як регулююча залізниця, відправив претензію на розслідування ВАТ «Російські залізниці» (ВАТ «РЖД»).

Листом ВАТ «Російські залізниці» від 18.11.2014 року №10941 Москд. ВАТ «РЖД» дало згоду на списання 53 963,25 доларів США на користь позивача для відшкодування збитків за втрату вантажу, відправленого згідно залізничної накладної АС 151304.

На підставі постанови Національного банку України від 06.08.2014 року №466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій» було призупинено здійснення усіх банківських операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою; небанківським установам та національному оператору поштового зв'язку, які є платіжними організаціями внутрішньодержавних/міжнародних платіжних систем та/або їх учасниками призупинено операції з приймання/виплати переказу коштів з/на території, які не контролюються українською владою.

Після розслідування проведеного з ВАТ «Російські залізниці» та отримання від останнього листа-згоди на відшкодування збитків по претензії позивача Департамент комерційної роботи Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" листом №ЦМ-ЦРЖМ-20/14 від 09.12.2014 року повідомив позивача про визнання претензії про відшкодування збитків у сумі 53 963,25 грн. та просив для перерахування вказаної суми надати реквізити банку, який знаходиться не в зоні АТО.

Сума 53 963,25 доларів США була включена в бухгалтерську виписку від 08.01.2015 року №РЦП-7/85-р «Взаєморозрахунок між відповідачем та ВАТ «Російські залізниці» станом на 31.12.2014 року», що в гривневому еквіваленті, у відповідності до положень ст. 28 Угоди (за курсом дня і місця платежу у валюті країни залізниці, що робить виплату), складало 954 174,72 грн.

Враховуючи те, що позивачем не було надано відповідачу інформацію про рахунки останнього в банку, який знаходиться на території, що контролюється українською владою, зазначені кошти, в гривневому еквіваленті, в сумі 954 174,72 грн. були зарезервовані і залишались на рахунку відповідача до отримання від позивача необхідної інформації.

Після отримання банківських реквізитів (лист позивача №11/18/45 від 26.03.2015 року) а саме, 13.05.2015 року, відповідач перерахував позивачу, зарезервовані по зазначеній вище претензії, кошти в сумі 954 174,72 грн.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для застосування такого виду господарської санкції (правового наслідку порушення зобов'язання), як стягнення збитків, необхідна наявність всіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками; вини. При відсутності хоч б одного з цих елементів господарсько-правова відповідальність не настає.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Господарського кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України відшкодування збитків є встановленим договором або законом правовим наслідком, що настає у разі порушення зобов'язання.

Частиною 1 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави вважати, що ними регулюються правовідносини сторін, що носять зобов'язальний характер, в тому числі щодо стягнення збитків, відшкодування яких передбачено умовами договору або вимогами закону, тобто таких збитків, відшкодування яких, за наявності вини сторони у порушенні господарського зобов'язання, носить обов'язковий для цієї сторони характер, а наявність збитків і їх розмір перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.

Виходячи з вищевикладеного, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, які він поніс внаслідок невиконання боржником свого зобов'язання та які знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з неправомірною поведінкою боржника.

Згідно зі статтею 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення до справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене та враховуючи те, що позивачем під час розгляду справи в суді не надано належних, в розумінні ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказів на підтвердження наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, зокрема, не надано доказів наявності вини відповідача у завданні позивачу збитків в сумі 159 495,09 грн. (курсової різниці), а отже підстави для відповідальності відповідача відсутні, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Натомість, наявними у справі матеріалами підтверджується, що курсова різниця в розмірі 159 495,09 грн. по задоволеній відповідачем претензії за втрату вантажу виникла саме в зв'язку з несвоєчасним наданням позивачем відповідачу банківських реквізитів для перерахування коштів.

Відповідач просив суд застосувати строк позовної давності до вимог позивач про відшкодування збитків, посилаючись на те, що 9-місячний строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду сплив 02.07.2015 року.

Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальні та скорочені строки позовної давності встановлені у статтях 257 та 258 Цивільного кодексу України.

Однак, частиною 2 статті 9 Цивільного кодексу України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України, норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними щодо норм Цивільного кодексу України. Це стосується і положень про позовну давність.

Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) у статті 31 встановлює дев'ятимісячний строк для звернення з претензією та з позовами, який переривається на час розгляду компетентним органом перевізника заявленої йому претензії, але не більше ніж на 180 днів.

Згідно ст. 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення перебіг строків давності призупиняється з дня пред'явлення претензії та продовжується з дня коли залізниця повідомила заявника про результат розгляду претензії; днем відмови вважається дата зазначена на поштовому штемпелі пункту відправлення або день, в який заявник своєю розпискою підтвердив отримання про відмову.

Згідно з п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

В зв'язку з тим, що суд прийшов до висновку про необґрунтованість, недоведеність вимог позивача та про відсутність порушення права позивача, позовна давність не може бути застосована до даних правовідносин.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Спичак О.М.

Повний текст рішення

складений 19.10.2015 року.