№ 591/6902/16-а

Провадження

№ 2-а/591/145/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 січня 2017 року Зарічний районний суд м. Суми в особі судді КЛИМЕНКО А.Я.,

розглянувши в порядку скороченого провадження матеріали справи за адміністративним

позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради, 3-ї особи: Управління Державної казначейської служби України у м. Сумах про визнання дій протиправними та зобов»язання вчинити певні дії -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання дій протиправними та зобов»язання відповідача здійснити перерахунок, нарахувати і виплатити щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як інваліду війни 3-ї групи за 2016 рік відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту» у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» на момент проведених виплат, з урахуванням раніше виплачених сум в сумі 5600 грн.. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є інвалідом війни 3-ї групи, користується пільгами відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і має право на отримання щорічної одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту». Разом з тим, йому в 2016 році було виплачено таку допомогу в розмірі 2310 грн., згідно розмірів зазначеної допомоги, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №141 «Про деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань». Таку виплату він вважає незаконною, тому і звернувся з даним позовом до суду.

Відповідач надіслав до суду свої письмові заперечення на адміністративний позов, в яких зазначив, що заявлені позивачем позовні вимоги не визнає. Пояснив, що відповідач здійснив виплату щорічної допомоги в розмірі з дотриманням норм Бюджетного кодексу України та в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №141.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази по справі, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є інвалідом війни 3 групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 09 квітня 2015 року, та користується пільгами, встановленими Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Позивач має право на отримання щорічної разової грошової допомоги відповідно до положень вказаного закону. Спору про право на отримання щорічної разової грошової допомоги між сторонами немає, спір про розмір вказаних виплат виник у 2016 році.

В 2016 році до 5 травня позивачу була здійснена виплата щорічної разової грошової допомоги в розмірі 2310 грн., згідно постанови Кабінету Міністрів України 02 березня 2016 року № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань». Дана обставина визнається сторонами.

При розгляді справи, суд враховує, що відповідно до ст.17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» виплата даного виду допомоги здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Статтею 95 Конституції України визначено, що будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначається виключно законом України про Державний бюджет України.

Частиною 2 статті 4 Бюджетного кодексу України передбачено, що виключно Законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.

Частинами першою та другою статті 23 Бюджетного Кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов»язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Стаття 4 Бюджетного кодексу України зазначає, що при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цьому кодексу та закону про Державний бюджет України.

Відповідно до п. 26 розділу VI «Прикінцеві і перехідні положення» Бюджетного кодексу України (в редакції Закону від 28.12.2014 року) встановлено, що норми і положення, серед іншого, ст.ст. 12, 13, 14, 15, 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов»язкового державного соціального страхування.

В рішенні Конституційного Суду України від 26.12.2011 року №20-рп/2011 зазначено, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загально визначеним правилом. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині 3 ст. 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечить ст. 21 Конституції України.

В рішенні Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов»язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Крім того, суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладених зокрема у справі «Валентина Ніканорівна Великода проти Україна», де зазначено, що навіть припускаючи, що зміни та доповнення до чинного національного законодавства становили втручання у право заявника на мирне володіння майном, у розумінні положення ст. 1 Протоколу №1, перша та найважливіша вимога вказаного положення Протоколу №1 полягає у тому, що будь-яке втручання з боку державних органів влади у мирне володіння майном має бути законним та має переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання має також бути обґрунтовано пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має зберігатися «справедливий баланс» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде накладений особистий та надмірний тягар. Такі зміни у національному законодавстві можуть обумовлюватись міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава-відповідач, у зв»язку з чим має широке поле розсуду щодо досягнення такого балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою.

Розмір разової щорічної допомоги у 2016 році для учасників бойових дій визначено постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань». Вказана постанова є чинна, прийнята відповідно до норм Бюджетного кодексу України, не визнана неконституційною чи протиправною, не скасована у встановленому законом порядку.

Таким чином, відповідачем правомірно виплачена позивачу щорічна разова допомога в розмірі 2310 грн. 00 коп.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства, тому підстав для задоволення позову не має.

На підставі викладеного, керуючись ст.95 Конституції України, Бюджетним Кодексом України, постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань», рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 року у справі № 3-рп/2012, ст.ст. 2, 5-11, 69-72, 158-163, 183-2, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради, 3-ї особи: Управління Державної казначейської служби України у м. Сумах про визнання дій протиправними та зобов»язання вчинити певні дії - відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Харківського апеляційного адміністративного суду через Зарічний районний суд м. Суми протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ А.Я.КЛИМЕНКО