Справа № 544/744/16-ц

пров. № 2/544/361/2016

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

26 грудня 2016 року м. Пирятин

Пирятинський районний суд Полтавської області у складі:

головуючої – судді Сайко О.О.,

за участі секретаря – Костенко Т.В,

представника позивача – ОСОБА_1

відповідача – ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про визнання недійсним та розірвання договору купівлі-продажу квартири,

У С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_4 у червні 2016 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 з позовом про визнання недійсним та розірвання договору купівлі-продажу квартири. У подальшому позивач уточнив позовні вимоги та за його заявою співвідповідачем залучено ОСОБА_5

В обґрунтування позовних вимог вказує, що з 08.10.1998 по 25.12.2001 перебував у шлюбі з відповідачем ОСОБА_5 Після розірвання шлюбу вони проживали разом та 08.08.2007 ними спільно в рівних частках була придбана квартира у м.Пирятині Полтавської області по вул.Червоноармійській ( на даний час Європейській), 4-А, кв.95. Однак спільне життя не склалося, тому сторони вирішили продати квартиру та розділити між собою гроші від її продажу. 27.03.2015 між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчила приватний нотаріус Пирятинського районного нотаріального округу ОСОБА_6, реєстровий №212. Відповідно до п.2.1 Договору продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 416 000 грн, які сплачені покупцем продавцю на момент підписання цього договору. Сторонам роз'яснено положення Постанови Національного банку України від 06.05.2013 №210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою». Претензій за продану квартиру сторони не мають». Відповідно до п.2.2 Договору сторони підтверджують, що повністю проведені розрахунки за вищевказане майно. ОСОБА_4 відповідно до п.1.1 договору передав свою 1\2 частину квартири у власність ОСОБА_2 Однак кошти в сумі 208 000 грн за свою частину квартири в момент підписання договору від ОСОБА_2 не отримав. ОСОБА_2 до моменту укладення договору переконала ОСОБА_4,що всі кошти вона віддала ОСОБА_5 ОСОБА_5 даний факт підтвердила та пообіцяла віддати належну ОСОБА_4 частину коштів відразу ж після укладення та підписання договору. Однак після укладення та підписання договору ОСОБА_4 належні йому грошові кошти від продажу квартири не отримав ні від ОСОБА_2, ні від ОСОБА_5 Після укладення договору він неодноразово звертався до обох відповідачів з проханням повернути належну частину йому коштів за продаж квартири, однак йому було відмовлено в цьому.

Указує на те, що на момет укладення договору діяла Постанови Національного банку України від 06.05.2013 №210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою», відповідно до якого встановлено граничну суму розрахунків готівкою фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі 150 000 грн. Проте сторонами при укладенні спірного договору не було дотримано вимогу про проведення розраунку у безготівковій формі.

Позивач при укладенні договору розраховував отримати 1\2 частину вартості проданої квартири у сумі 208 000 грн. Однак, оскільки ОСОБА_2 були порушені істотні умови договору щодо оплати за квартиру, позивач позбавився як свого права власності на частку в указаній квартирі, так і не отримав грошових коштів від її продажу.

У зв'язку з викладеним просив визнати недійсним п.2.1 спірного договору в частині: «які сплачені покупцем продавцю на момент підписання цього договору. Сторонам роз'яснено положення Постанови Національного банку України від 06.05.2013 №210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою». Претензій за продану квартиру сторонни не мають» та п.2.2 договору, за яким сторони підтверджують, що повністю проведені розрахунки за вищевказане майно. Просить також розірвати указаний спірний договір та стягти з відповідачів на свою користь судові витрати.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечувала проти позову, пояснила, що вона домовилася з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про продаж належної їм квартири. 27.03.2015 вони зустрілися у робочому кабінеті приватного нотаріуса, де в присутності свого чоловіка ОСОБА_7 вона передала ОСОБА_5 та ОСОБА_4 кошти готівкою за квартиру, які поклала на стіл перед останніми, вони їх перерахували та забрали собі, після чого підписали договір купівлі-продажу. Під час підписання договору приватний нотаріус ОСОБА_6 неодноразово запитувала у позивача, чи розрахувалися з ним та чи не має він претензій з цього приводу, на що отримала відлповідь у категоричній формі про те, що він не має жодних претензій. Після укладення договору позивач жодного разу не заявляв їй претензій про передачу коштів за продаж його частки квартири.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову за безпідставністю. Пояснив, що доводи позивача про те, що він не отримав гроші за свою частку квартири нічим не підтверджуються. Навпаки, указане спростовується самим фактом підписання ОСОБА_4 договору купівлі-продажу квартири, де зазначено, що сторони підтверджують, що повністю проведені розрахунки за вищевказане майно. Сам позивач не заперечував, щоб кошти за договором передавалися продавцям саме готівкою. Порушення вимоги щодо граничної суми готівкових коштів не є підставою для розірвання договору, оскільки фактичне порушення цієї вимоги на правову долю договору не впливає, а сам договір не містить умову щодо необхідності здійснення готівкових розрахунків, у той час як його сума буде перевищувати 150 000 грн. Навіть якби договір і містив таку умову слід було б говорити про недійсність не всього договору, а лише щодо його умови щодо готівкових розрахунків.

Вважає, що позивач не надав жодного доказу недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 ЦКУ. Ні відповідач, ні приватний нотаріус, ні будь-яка інша сторона договору не вводила відповідача в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а позивач, підписуючи договір не помилявся щодо природи правочину. Жодних доказів вчинення яких-небудь протиправних дій щодо позивача з боку відповідача чи інших осіб не має. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з’явилася, про час та місце слухання справи повідомлена у встановлений законом спосіб відповідно до ч.9 ст.74 ЦПК України.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору – приватний нотаріус Пирятинського нотаріального округу ОСОБА_6 у судове засідання не з’явилася, направила письмові пояснення, у яких вказує на те, що при посвідченні спірного договору нею були дотримані всі норми чинного законодавства. Перед підписанням сторонами договору вона пересвідчилася, що у сторін немає претензій по розрахунках за продану квартиру. Щодо обов’язку сторін дотримуватися вимоги про проведення розрахунків у безготівковій формі на суму понад 150 000 грн, вважає, що роз’яснення НБУ щодо цього питання не є нормативним актом та не встановлює норм права. Жодного нормативного акту, який би покладав на нотаріуса обов’язок щодо контролю за розрахунками між сторонами договору на сьогодні не існує.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснив, що він був присутній у приватного нотаріуса при посвідченні спірного договору та був свідком розрахунку покупцем ОСОБА_2 із продавцями ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за придбану квартиру в сумі 416 000 грн, обумовлену договором. ОСОБА_2 у кабінеті нотаріуса передала продавцям усю суму грошових коштів готівкою, а ті перерахували їх та забрали собі.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, представника відповідача, свідка, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з приписами ч.1 ст. 655 Цивільного кодексу України ( далі- ЦК України), за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положення ст. 204 ЦК України вказують на те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та ч. 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Будь-який правочин реалізується суб'єктом через його відповідне зовнішнє волевиявлення. У правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрішній волі. Вона має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку, тому не можуть розглядатися як правочини ті фактичні дії особи, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обовязків.

До правочинів, укладених з порушенням вимог ч.3 ст.203 ЦК України, належать правочини з дефектами волі та волевиявлення його суб'єктів, підстави для визнання недійсності яких передбачені у ст. ст. 229-234 ЦК України.

Як установлено судом 27.03.2015 між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться у м.Пирятині Полтавської області по вул.Червоноармійській ( на даний час Європейській), 4-А, кв.95, який посвідчила приватний нотаріус Пирятинського районного нотаріального округу ОСОБА_6, реєстровий №212.

Відповідно до договору продавці - власники квартири (у рівних частках) ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зобов'язуються передати у власність покупцю ОСОБА_2, а покупець зобов'язується прийняти майно – указану вище квартиру та сплатити за нього обумовлену суму. Відповідно до п.2.1 договору продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 416 000 грн, які сплачені покупцем продавцю на момент підписання цього договору. Сторонам роз'яснено положення Постанови Національного банку України від 06.05.2013 №210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою. Претензій по розрахунках за продану квартиру сторони один до одного не мають. Відповідно до п.2.2 Договору сторони підтверджують, що повністю проведені розрахунки за вищевказане майно (а.с.12).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Предметом оспорюваної угоди є положення щодо проведення з продавцем ОСОБА_4 розрахунків за продану квартиру.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 цієї статті передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, позивач не надав суду належних та допустимих доказів недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України. Наявність підпису позивача на угоді навпаки свідчить про його обізнаність з усіма умовами договору, згоду на виконання своїх обов’язків.

Порушення вимоги щодо проведення розрахунків за квартиру у безготівковій формі не є підставою для визнання договору в частині розрахунків між сторонами недійсним, оскільки порушення цієї вимоги не впливає на правову природу договору та настання правових наслідків, обумовлену ним. Після роз’яснення нотаріусом положення Постанови Національного банку України від 06.05.2013 №210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» сторони угоди досягли згоди про те, щоб кошти в рахунок оплати за договором передавалися продавцям саме готівкою. Факт підписання сторонами указаної угоди свідчить про досягнення згоди сторін з усіх істотних її умов, та зокрема умови про форму проведення розрахунків за нею.

Що стосується доводів позивача про введення його іншою стороною договору в оману щодо передачі коштів за продану квартиру, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (зокрема щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням). Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Проте в судовому засіданні сам факт обману та наявність умислу в діях відповідача ОСОБА_2, направленого на обман позивача не знайшли свого належного та повного підтвердження.

При підписанні угоди позивач як сторона договору своїм підписом підтвердив, що розрахунки за продану квартиру з ним повністю проведені. У своїх письмових заявах, адресованих в правоохоронні органи ( матеріали справи №26 за заверненням ОСОБА_4Я.), позивач заявляє лише про обман в діях його колишньої дружини ОСОБА_5, яка відмовляється віддати йому частину коштів за спільно продадну квартиру. Претензій з приводу непроведення розрахунків до контрагента за договором – ОСОБА_2 позивач не заявляв, а пояснив, що його колишня дружина після оформлення договору купівлі-продажу обіцяла йому віддати частину коштів, але так і не віддала.

За таких обставин, вбачається, що способом захисту прав позивача мало б бути не розірвання чи визнання недійсним спірного договору, а звернення з вимогами про повернення безпідставно отриманих коштів до відповідача ОСОБА_5

Не знайдено судом також доказів, що позивач, підписуючи договір, помилявся щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін. Помилка внаслідок власного недбальства однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Оскільки сторонами під час укладання оспорюваного договору було дотримано вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, доводи позивача про визнання оспорюваного правочину в частині проведення розрахунків за договором недійсним, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, то суд дійшов висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах.

Позивач, обґрунтовуючи вимоги про розірвання договору, указує, що при укладенні договору розраховував отримати 1\2 частину вартості проданої квартири у сумі 208 000 грн. Однак, оскільки ОСОБА_2 були порушені істотні умови договору щодо оплати за квартиру, позивач позбавився як свого права власності на частку в указаній квартирі, так і не отримав грошових коштів від її продажу.

Однак, судом встановлено, що підписуючи спірний договір, позивач ознайомлювався з його змістом та умовами, зокрема з умовами щодо розрахунків за договором, з такими умовами договору погодився та підтвердив проведення розрахунків за договором у повному обсязі, підписавши угоду. Таким чином, вимоги позивача про розірвання угоди з цих підстав є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Крім того, вбачається, що за наведених підстав позивач просив визнати частину спірного договору недійсною, що є неприпустимим, оскільки наслідком визнання недійсним правочину чи його частини не може бути його розірвання.

У відповідності до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Як убачається з постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.14 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

У матеріалах справи міститься договір про надання правової допомоги від 07.07.2016 року, укладений між адвокатом ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2, предметом якого є надання останній правової допомоги, акт виконаних робіт та розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу, квитанція про його отримання представником відповідача у сумі 10 000 грн (за правову допомогу 6000 грн та інші судові витрати 4000 грн).

Разом з тим, суд враховує, що відповідно до Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні, що у 2016 році складає 551, 20 грн, а не 580 грн, як зазначено у розрахунку. Також згідно журналу судових засідань участь представника відповідача у судовому засіданні у загальному становила 1 год 49 хв, а не 2 год 05 хв, як зазначено у розрахунку. Таким чином, підтверджений загальний розмір витрат відповідача на правову допомогу, яка полягала в підготовці та складанні адвокатом процесуальних документів, надання консультацій, ознайомленням з матеріалами справи та участі у судових засіданнях, становить 5622,24 грн = 551,20 грн х ( 1 год.+1 год.+4 год.+ 1 год. 49 хв.+15 хв.+1 год.+1 год.) та підлягає стягненню з позивача на користь відповідача ОСОБА_2

Що стосується стягнення транспортних витрат в сумі 1920 грн, які представник відповідача поніс на придбання паливно-мастильних матеріалів для заправки свого автомобіля, та 1650 грн добових за відрядження адвоката з м.Лубен до Пирятинського районного суду Полтавської області, суд виходить з наступного.

В розумінні норми ст. 85 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено судове рішення сплачуються іншою стороною добові у разі переїзду до іншого населеного пункту. При цьому, перебування особи у відрядженні за своїм місцем роботи з метою явки до суду в іншому населеному пункті повинно бути підтверджено належним чином. Такі докази відповідачем не надано.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що витрати на проїзд до місця призначення (відрядження) і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі, власного автомобіля) з урахуванням усіх витрат, пов'язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті. Витрати на пально-мастильні матеріали відшкодовуються в разі проїзду на службовому автомобілі.

Враховуючи вищевикладене та відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, визначених ст. 85 ЦПК України, суд вважає, що у стягненні на користь відповідача ОСОБА_2 витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів для заправки власного автомобіля її представника та добових за його відрядження з м.Лубен до м.Пирятина, слід відмовити.

На підставі викладеного та ст.ст. 203, 215 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 84, 85, 88, 212, 215, ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про визнання недійсним та розірвання договору купівлі-продажу квартири – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_8, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, у повернення витрат на надання правової допомоги в сумі 5622 (п’ять тисяч шістсот двадцять дві) гривні 24 копійки.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Пирятинський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває законної сили після розгляду справи.

Головуючий -

Повний текст рішення виготовлений 03.01.2017