Справа № 464/3483/16-ц

пр.№ 2/464/1170/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.12.2016 року Сихівський районний суд м. Львова

у складі: головуючого – судді Теслюка Д.Ю.,

з участю секретаря судового засідання Горбач О.І.,

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики,

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_5 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики в сумі 26 932 500,00 грн., що на день звернення з позовом (станом на 15.04.2016 р.) еквівалентно 1 050 000,00 дол. США за курсом НБУ та 6 890,00 грн. судового збору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог покликається на те, що 01.11.2006 р. ОСОБА_6 отримав від позивача, ОСОБА_5, в якості позики кошти в сумі 1 050 000,00 дол. США, про що сторонами було складено та підписано Розписку від 01.11.2006 р. про отримання позики. У зв'язку із трагічною загибеллю в автокатастрофі 25.09.2009 р. чоловіка позивача – ОСОБА_7 та вилученням правоохоронними органами всіх речей та документів які знаходились на той час в автомобілі (в т.ч. і розписку від 01.11.2006 р.), позивач змогла повернути оригінал розписки тільки в листопаді 2015 року. Позивач стверджувала, що протягом перших місяців 2016 року зверталась до відповідача для врегулювання спірних правовідносин. У зв’язку із неповерненням ОСОБА_6 суми заборгованості, була змушена звернутись із позовом до суду. На момент звернення до суду з позовом, заборгованість відповідача перед позивачем складала 1 050 000,00 дол. США, що по курсу ОСОБА_8 Банку України на день подання позову становить 26 932 500,00 грн. (25,65 грн. за 1 долар США).

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, надали пояснення аналогічні змісту позовної заяви та поясненням по справі, стверджували, що ОСОБА_5 надала в позику ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 1 050 000,00 доларів США, на підтвердження чого сторонами була складена розписка про отримання позики від 01.11.2006 р. Оскільки сторони не встановили строку повернення коштів (розписка не містить строку повернення позики), 15.04.2016 р. ОСОБА_5 скерувала (цінним листом із описом вкладення) на адресу ОСОБА_6 вимогу про повернення позики в сумі 1 050 000,00 доларів США. В силу неповернення відповідачем позики, представники позивача просили заявлений позов задовольнити в повному обсязі та стягнути із ОСОБА_6 заборгованість за договором позики в розмірі 1 050 000,00 доларів США в національній грошовій одиниці (гривні) по офіційному курсу ОСОБА_8 Банку України станом на день проголошення судового рішення по справі.

Заперечуючи заявлені позовні вимоги представник відповідача в запереченнях від 18.05.2016 р. проти позовної заяви покликався на відсутність в розписці від 01.11.2006 р. зобов’язання ОСОБА_6 з повернення позики, а тому такий документ не може ототожнюватись із договором позики. Із покликанням на ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України представники відповідача також вказували на відсутність у ОСОБА_5 права на звернення до суду із позовом про стягнення коштів, оскільки на момент подачі позовної заяви визначений цивільним законом 30-денний строк для повернення боржником позики по якій сторонами не встановлено строк виконання зобов’язання (розписка не містить строку повернення коштів) ще не сплив. Під час розгляду справи, представники відповідача заперечили факт підписання ОСОБА_6 розписки від 01.11.2006 р. Також стверджували, що оскільки оригінал розписки про позику знаходиться лише у позивача, підпис відповідача в розписці є підроблений, наполягали на призначенні судом почеркознавчої експертизи для з’ясування питання належності підпису у графі «Ростислав Кісіль» розписки відповідачу.

В судовому засіданні по справі, яке відбулось 22.12.2016 р. (після проведення призначеної судом почеркознавчої експертизи) представники відповідача представили суду інший оригінальний примірник розписки від 01.11.2006 р. про надання ОСОБА_5 позики ОСОБА_6 в сумі 1 050 000,00 доларів США за підписами сторін по справі та аналогічного змісту розписці, яку представив позивач. На переконання представників відповідача, наявність у ОСОБА_6 (як боржника у зобов’язанні) розписки вказує на повернення кредитором оригіналу розписки позичальнику, що засвідчує відсутність у відповідача будь-яких невиконаних зобов’язань за таким правочином.

Також, представники відповідача покликались на удаваність розписки від 01.11.2006 р. та спрямованість виключно на приховування сторонами іншого правочину – про припинення договору про спільну діяльність. Стверджували, що між ОСОБА_9 та подружжям ОСОБА_5 у 2006 році в усній формі було укладено договір про спільну діяльність для розвитку поштово-логістичного бізнесу, а вкладом ОСОБА_5 у таку діяльність були грошові кошти. За твердженнями сторони відповідача, підписуючи розписку від 01.11.2006 р. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 насправді мали на меті укладення угоди про розірвання (припинення) договору про зазначену спільну діяльність та повернення позивачу вкладених у спільну поштово-логістичну діяльність коштів в суму 1 050 000,00 доларів США.

За поясненнями представників відповідачів, подружжя ОСОБА_5 просило перерахувати кошти на користь юридичної особи «Kamera Establishment» (Князівство Ліхтенштейн), кінцевим бенефіціарним власником якої і була ОСОБА_5

Покликаючись на кредитне авізо № ZV-AA9315142 від 23.05.2007 р. (із перекладом), лист компанії Kamera Establishment від 02.05.2016 р. (апостиль від 09.05.2016 р. із перекладом), а також банківські виписки з рахунку Kamera Establishment № 0213212AB у LGT Bank in Liechtenstein Ltd. (банк) за період з 01.07.2007 р. по 30.09.2007 р. (на двох аркушах) та період з 01.10.2007 р. по 31.12.2007р. (на одному аркуші), представники відповідача зазначали, що 23.05.2007 р. ОСОБА_6 перерахував на користь юридичної особи «Kamera Establishment» кошти в сумі 1 050 000,00 доларів США, а така розписка від 01.11.2006 р. була необхідна для зарахування іноземним банком коштів на рахунок вказаної юридичної особи. В спосіб перерахунку коштів на юридичну особу ОСОБА_5, сторона відповідача вважає зобов’язання з повернення коштів інвестованих у спільну діяльність в сумі 1 050 000,00 доларів США виконаним.

Відповідач по справі заявлені позовні вимоги заперечив повністю. Будучи допитаним в судових засіданнях в якості свідка, ОСОБА_6 ствердив, що не підписував розписку від 01.11.2006 р. про отримання від ОСОБА_5 позики в сумі 1 050 000,00 доларів США; він є забезпеченою людиною та ніколи не позивач у позивача таких коштів; у нього відсутнє грошове зобов’язання перед ОСОБА_5

Заслухавши пояснення представників сторін, з’ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

За змістом абзацу четвертого пункту другого роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.

При цьому, докази, подані з порушенням вимог встановлених ч. 1 ст. 131 ЦПК не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин (ч. 2 ст. 131 ЦПК).

Пунктом п’ятим частини шостої статті 130 ЦПК України встановлено, що виключно в попередньому судовому засіданні (або до початку розгляду справи по суті, якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться), суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребовування доказів та виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу.

Матеріалами справи підтверджується, що провадження по даній справі відкрито ухвалою суду від 11.05.2016 р. та призначено справу до судового розгляду на 27.05.2016 р. о 15:00 год.

В судовому засіданні, призначеному на 27.05.2016 р., судом розпочато розгляд справи по суті. При цьому, до початку розгляду судом справи по суті позивач позовні вимоги підтримував з підстав, викладених в позовній заяві та поданих доказів; клопотань про витребовування нових доказів, виклик свідків, проведення експертизи тощо ним не заявлялося.

Заперечуючи проти доводів позовної заяви представниками відповідача до початку розгляду справи по суті заявлено клопотання про виклик з метою допиту в якості свідка ОСОБА_5 (позивача), яке відхилено судом з мотивів відсутності згоди останньої на свій допит в такій якості.

Окрім цього, представниками відповідача заявлено клопотання про витребування від позивача оригіналу розписки від 01.11.2006 р., якою останній обґрунтовував виникнення між сторонами спірних правовідносин, яке судом відхилено з тих мотивів, що представники позивача зобов’язались представити суду оригінал доказу на стадії дослідження судом доказів.

Будь-яких інших клопотань до початку розгляду судом справи по суті представниками відповідача заявлено не було.

При цьому, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог представники відповідача покликалися на ту обставину, що про представлену позивачем розписку від 01.11.2006 р. їх довірителю нічого не відомо, у зв’язку із чим будь-яких зобов’язань, заснованих на такій розписці в нього не виникало.

Окрім цього, заперечуючи проти заявлених позовних вимог представники відповідача звертали увагу суду на ту обставину, що право, за захистом якого позивач звернувся до суду, на момент такого звернення не було порушеним. Свої заперечення в цій частині представники відповідача обґрунтовували тим, що представлена позивачем розписка від 01.11.2006 року не встановлювала строку повернення грошових коштів, отриманих в позику. За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України представники відповідача вказували, що порушене право за захистом якого позивач міг би звернутися до суду, виникало б лише після спливу 30-денного строку з моменту отримання відповідачем вимоги про повернення боргу.

Останнім з доводів, якими представники відповідача обґрунтовували свої заперечення проти позовних вимог було те, що зміст представленої розписки від 01.11.2006 р. не передбачав обов’язку повернення отриманих їх довірителем грошових коштів. За таких обставин представники відповідача просили застосувати до спірних правовідносин правову позицію Верховного Суду України від 11.11.2015 р. у справі № 6-1967цс15, відповідно до якої не може підтверджувати укладення між сторонами договору позики розписка, яка не містить зобов’язання про повернення грошових коштів.

Продовжуючи заперечувати вже під час розгляду справи по суті факт обізнаності свого довірителя з існуванням розписки від 01.11.2006 р., представниками відповідача заявлялося повторне клопотання про витребування від позивача оригіналу вказаної розписки, яке 05.08.2016 р. задоволено судом та оглянуто в судовому засіданні наданий представниками позивача оригінал розписки.

Оглядаючи в судовому засіданні наданий оригінал розписки від 01.11.2006 р. представник відповідача, продовжуючи заперечувати факт підписання розписки від 01.11.2006 р. своїм довірителем та його ймовірну фальсифікацію, заявила клопотання про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи з метою вирішення питання про належність її довірителеві підпису, виконаного на розписці від 01.11.2006 р.

Заперечуючи проти задоволення вказаного клопотання представники позивача покликалися на ту обставину, що таке подано з порушення вимог ст.ст. 130-131 ЦПК України після початку розгляду судом справи по суті, без обґрунтування поважності причин неподання цього клопотання до початку розгляду судом справи по суті. Крім цього, представники позивача звертали увагу суду, що особисто відповідач факту підписання розписки від 01.11.2006 р. не заперечив, як і не надав своєї згоди на допит в якості свідка з метою, зокрема заперечення обставини підписання вказаної розписки.

Окрім цього, представниками позивача було долучено висновки експертних досліджень Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 07.07.2016 р. №19/114-5580д та Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 19.07.2016 р. №3321, якими підтверджувалася обставина виконання п’яти підписів від імені ОСОБА_6 на представлених письмових документах однією особою.

20.09.2016 р. та 26.09.2016 р. ОСОБА_6 особисто з’явився в судове засідання по даній справі та надав згоду на свій допит в якості свідка у зв’язку із чим був приведений до присяги та підписав відповідну розписку.

Надаючи покази в якості свідка відповідач підтвердив факт знайомства з позивачем, а також з її покійним чоловіком ОСОБА_7. Повідомив суду, що познайомився з подружжям ОСОБА_7 в ОСОБА_10, сприяючим останнім з адаптацією та легалізацією на території цієї країни. При цьому вказував, що покійний ОСОБА_7 видавав себе за іншу людину, оскільки мав проблеми із законом в Україні, про що відповідач довідався згодом.

Повідомляючи суду про обставини, які мають безпосереднє значення для даної справи відповідач заперечив факт підписання ним розписки про отримання позики від 01.11.2006р., вказуючи, що є заможною людиною та не потребував позики на таку суму, тим більше від людей в яких цієї суми не могло бути з огляду на їх фінансовий стан. Відповідаючи на уточнюючі питання зазначив, що розписку від 01.11.2006р. не підписував, грошових коштів за такою розпискою не отримував та не виконував в будь-який спосіб своїх зобов’язань щодо повернення таких грошових коштів на користь позивача.

Окрім цього, представники відповідача повідомили суд про факт звернення ОСОБА_6 до органів поліції із заявою про вчинення ОСОБА_5 та іншими особами злочинів передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ст. 358 та ст. 366 Кримінального кодексу України, інформували суд про відкриття за цим фактом кримінального провадження № 1201614007000002904 (т.1 а.с.204).

З урахуванням наведеного вище та з метою повного і всебічного розгляду справи, ухвалою суду від 26.09.2016р. по даній справі призначено судову почеркознавчу експертизу на вирішення якої поставлено питання щодо належності ОСОБА_6 підпису, виконаного на розписці від 01.11.2006 року. Проведення експертизи доручено Тернопільському відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Також цією ухвалою суду зобов’язано ОСОБА_5 надати експерту для проведення експертизи оригінал розписки від 01.11.2016 р., обов’язок оплати вартості проведення експертизи покладено на ОСОБА_6

Згідно висновку експерта Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі - КНДІСЕ) ОСОБА_11 № 762/763/16-22 від 01.12.2016 р., підпис від імені ОСОБА_6 у борговій розписці «про отримання позики позикодавцем» в розмірі 1 050 000 доларів США, датованій 01.11.2006 р. виконано ОСОБА_6 (т.2 а.с.11-14).

При цьому, суд не бере до уваги покликання представника відповідача про неможливість взяття судом до уваги висновку експерта ТВ КНДІСЕ ОСОБА_11 від 01.12.2016 р. як доказу у справі з причин отримання такого із порушенням порядку встановленого законом виходячи з наступного.

Всі доводи сторони відповідача про отримання висновку експерта із порушенням закону зводяться до проведення експертизи експертом ОСОБА_11 без проведення особисто відповідачем попередньої оплати її вартості та через безпосереднє листування експерта із сторонами по справі (в т.ч. із представником відповідача).

Матеріалами справи підтверджується, що листом Тернопільського відділення КНДІСЕ № 762/763/16-22 від 11.10.2016 р., надісланим на адресу суду, ОСОБА_6 та ОСОБА_5, скеровано також клопотання експерта інституту ОСОБА_11 про надання позивачем оригіналу розписки від 01.11.2006 р. та оплату відповідачем вартості експертизи в сумі 3 853,50 грн. протягом 45 днів (додаток для відповідача – рахунок для проведення оплати експертизи).

Обставина своєчасного отримання відповідачем листа Тернопільського відділення КНДІСЕ № 762/763/16-22 від 11.10.2016 р. разом із клопотанням експерта ОСОБА_11 підтверджується наявним у справі клопотанням ОСОБА_6 від 26.10.2016р. (скерованим слідчому СВ Сихівського ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_12) про повернення матеріалів кримінального провадження № 1201614007000002904 з Тернопільського НДЕКЦ МВС України і скерування в Тернопільське відділення Київського НДІСЕ (відповідач клопотав про направлення матеріалів кримінального провадження разом із оригіналом розписки від 01.11.2006 р. в Тернопільське відділення КНДІСЕ).

Будь-яких скарг чи заяв про відвід експерта ОСОБА_11 аж до моменту закінчення проведення призначеної судом експертизи (01.12.2016 р.), від відповідача не поступало.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у зв’язку із тривалою неоплатоювідповідачем вартості експертизи, на виконання повторного клопотання експерта від 10.11.2016 р., вартість експертизи була сплачена позивачем ОСОБА_5 15.11.2016 р.

Самостійна оплата позивачем по справі вартості проведеної експертизи вцілому не суперечить нормам закону та узгоджується із роз’ясненнями наданими в абз. 2, 3, 4 п. 45 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 р. «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» (законом не заборонено оплатити витрати, пов’язані з проведенням судової експертизи, іншою стороною у справі).

При цьому, факти надсилання експертною установою поштової кореспонденції учасникам провадження по справі (в т.ч. представнику відповідача), представлення експерту оригіналу документу не особисто ОСОБА_5, а її представником ОСОБА_13 згідно довіреності (підтверджується актом від 10.11.2016 р.), проведення судової експертизи протягом двох місяців, жодним чином не спростовує законності отриманого судом висновку експерта.

Суд бере до уваги також інші наявні у матеріалах даної справи докази, що достовірно підтверджують належність ОСОБА_6 підпису в розписці від 01.11.2016 р., а саме: висновок експертів Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України ОСОБА_14 та ОСОБА_15 від 26.09.2016 р. № 6/428 і висновок експерта Тернопільського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України ОСОБА_16 від 31.10.2016р. № 1.1-331/16 (т.2 а.с.29-35, т.2 а.с.39-49).

При цьому суд не бере до уваги твердження представника відповідача про отримання висновку експертів Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України ОСОБА_14 та ОСОБА_15 від 26.09.2016 р. № 6/428 із порушенням закону.

Зокрема, стороною відповідача не доведено належними та допустимими доказами обставин недодержання закону слідчим Васильчик Н.І. при винесенні постанови про призначення почеркознавчої експертизи від 20.09.2016 р. чи проведення почеркознавчої експертизи із порушенням норм закону.

При цьому, суд не приймає доводи представника відповідача про неможливість проведення такої експертизи експертами Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України з причин недовіри сторони таким експертам, оскільки із наданої представником позивача в судовому засіданні 22.12.2016 р. копії клопотання ОСОБА_6 про вибір установи для проведення почеркознавчої експертизи вбачається, що таке клопотання було подано до органу досудового слідства тільки 26.10.2016 р., тобто після призначення експертизи. Доказів зворотного відповідачем не надано.

Зважаючи на підтвердження в судовому засіданні ОСОБА_6 належності йому підпису в договорі позики від 10.06.2009 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, додатку до договору позики від 10.06.2009 р., договорі від 21.06.2010 р. про внесення змін до договору позики від 10.06.2009 р., договорі від 21.06.2010 р. про забезпечення договору позики від 10.06.2009 р., суд бере також до уваги висновок експертного дослідження судового експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України ОСОБА_17 від 07.07.2016 р. № 6/10 (а.с. т.1 а.с.172-176) та висновок криміналістичного почеркознавчого дослідження експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_18 від 19.07.2016 р. № 3321 (т.1 а.с. 177-182). Згідно вказаних висновків підпис від імені ОСОБА_6 в розписці від 01.11.2016 р. та в зазначених правочинах виконано однією особою.

На підтвердження факту неналежності підпису ОСОБА_6 в розписці від 01.11.2006 р. представниками відповідача були надані копії наступних документів:

- висновок експертного дослідження № 14137 від 30.08.2016 р. виготовлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Київський експертно-дослідний центр», експерт ОСОБА_19 (т.1 а.с. 197-201);

- висновок експертного почеркознавчого дослідження № 3-07/10 від 07.10.2016 р. виготовлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Український центр судових експертиз», експерт ОСОБА_20 (т.2 а.с. 87-94);

- висновок експертного дослідження № 8723 від 16.12.2016 р. виготовлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Незалежний інститут судових експертиз», експерт ОСОБА_21З (Т. 2 а.с. 95-100).

Суд не приймає до уваги зазначені висновки експертних досліджень з врахуванням наступного: по-перше, висновки таких досліджень (про неналежність підпису ОСОБА_6 у розписці) спростовуються висновками призначених судом і слідчими, в межах кримінального провадження почеркознавчих експертиз та іншими доказами; по-друге, в порушення п. 3.5 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998 р.) експертні почеркознавчі дослідження проведено на підставі електрофотокопій розписки від 01.11.2006 р. та інших документів, що виключає можливість використання таких експертних досліджень.

Окрім цього, представниками відповідача було заявлено клопотання про виклик в якості свідка ОСОБА_22, яка, як зазначено представниками відповідача, працювала на момент виникнення спірних правовідносин особистим помічником та асистентом відповідача, супроводжувала його документообіг, у зв’язку із чим такій відомі обставини ведення спільних справ між ОСОБА_5 (позивачем), її покійним чоловіком ОСОБА_7 та ОСОБА_6 (відповідачем). Продовжуючи представники відповідача зазначали, що вказаний свідок може повідомити суду про обставини відсутності боргових зобов’язань відповідача перед позивачем; удаваності розписки від 01.11.2006 р., яка приховувала правочин щодо припинення між відповідачем та покійним ОСОБА_7 спільної діяльності з організації поштово-логістичного бізнесу в Україні.

Суд звертає увагу на те, що з метою заявленого представниками відповідача клопотання про виклик свідка є отримання пояснень особи, допитаної як свідка, тобто здобуття нового доказу по справі, яким в розумінні ч.2 ст.57 ЦПК України є, зокрема пояснення третіх осіб, допитаних як свідків.

Наведене вище в системному взаємозв’язку ст.ст. 130-131 ЦПК України дозволяє суду дійти висновку, що клопотання про виклик свідка заявник зобов’язаний подати до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» роз'яснено, що докази, які збираються або подаються сторонами (показання свідків, письмові чи речові докази), повинні стосуватися суті спору (предмета та підстав позову). Тому, вирішуючи питання про виклик свідків, в усіх випадках потрібно вимагати від сторін пояснення, які саме обставини вони можуть підтвердити. Суд не має приймати доказів, які не стосуються справи і предмета доказування; одержаних з порушенням порядку, встановленого законом, або доказів, якими не можуть бути підтверджені певні обставини справи.

Як зазначалося вище представники відповідача зазначали, що вказаний свідок може повідомити суду про обставини відсутності боргових зобов’язань відповідача перед позивачем; удаваності розписки від 01.11.2006 р., яка приховувала правочин щодо припинення між відповідачем та покійним ОСОБА_7 спільної діяльності з організації поштово-логістичного бізнесу в Україні.

Разом з тим суд зазначає, що відповідно до пункту 8 роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.200 9р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину.

З урахуванням вищенаведеного суд констатує, що обставини відсутності боргових зобов’язань відповідача перед позивачем (виникнення та виконання зобов’язань), а також заперечення факту вчинення саме договору позики, а не будь-якого іншого правочину, не може доводитися свідченням свідків і такий засіб доказування для встановлення відповідних обставин забороняється (негативна допустимість).

В судовому засіданні по даній справі, що відбулось 22.12.2016 р. представниками відповідача було представлено суду ряд нових письмових доказів щодо перерахунку 23.05.2007 р. ОСОБА_6 1 050 000,00 доларів США на користь компанії Kamera Establishment та руху коштів по рахунку зазначеної юридичної особи (лист від 02.05.2016р., кредитне авізо, банківські виписки; детальний опис поданих доказів наведено вище в описовій частині рішення).

Так, представниками відповідача, зокрема заявлено про прийняття судом нового доказу, а саме: листа від 02.05.2016 року, за підписом директора компанії Kamera Establishment, змістом якого підтверджується обставина перерахунку ОСОБА_6 (відповідачем) 23 травня 2007 року на користь Компанії платежу на суму 1 050 000 доларів США, єдиним бенефіціариним власником якої на дату платежу була ОСОБА_5 (позивач).

Досліджуючи питання відносно способу одержання представниками відповідача вказаного письмово доказу судом встановлено, що запитувачем інформації ймовірно щодо перерахування 23 травня 2007 року ОСОБА_6 на користь Kamera Establishment платежу на суму 1 050 000 доларів США та кінцевого бенефіціара компанії станом на дату платежу значиться ОСОБА_8 України (вбачається з лівої верхньої частини листа від 02 травня 2016 року за підписом директора Kamera Establishment).

При цьому, представниками відповідача не наведено доводів, коли саме та за яких обставин здобуто адресований нібито ОСОБА_8 Банку України відповідний лист за підписом директора Kamera Establishment. Так само представниками відповідача не наведено доводів, коли саме та за яких обставин здобуто банківські виписки Компанії Kamera Establishment за період 01.07.2007-30.07.2007 р. та 01.10.2007-31.12.2007 р.

Відсутність в суду відомостей про отримання відповідачем (його представниками) вказаних доказів в порядку, встановленому законом, виключає можливість їх прийняття судом через недопустимість таких доказів відповідно до ч.1 ст.59 ЦПК України.

Окрім цього, суд не бере до розгляду вказані докази, а також кредитне авізо №ZV-AA9315142 від 23.05.2007 р. з мотивів їх неналежності, оскільки такі не стосуються предмета доказування з огляду на наступне.

Частиною першою статті 59 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст.179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

В пункті 13 постанови Пленуму ВС України №5 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» роз'яснено, що докази, які збираються або подаються сторонами (показання свідків, письмові чи речові докази), повинні стосуватися суті спору (предмета та підстав позову).

Слід зазначити, що до моменту подання вказаних вище нових письмових доказів (після спливу семи місяців з дати розгляду судом справи по суті) відповідач (його повноважні представники) обґрунтовував (обґрунтовували) заявлені заперечення проти позову тими обставинами, що розписки від 01.11.2006 р. ОСОБА_23 (відповідач) не підписував; грошових коштів в сумі 1 050 000 доларів США в ОСОБА_5 не позичав з мотивів відсутності таких грошових коштів в позивача; будь-яких грошових зобов’язань перед ОСОБА_5 у відповідача не виникало та ним не виконувалося. При цьому суд бере до уваги, що вказані заперечення заявлені відповідачем особисто, допитаним за його згодою під присягою в якості свідка.

Разом з тим, та як було зазначено вище заперечення відповідачем факту підписання розписки від 01.11.2006 р. спростовується здобутими по справі доказами (висновком судової почеркознавчої експертизи).

Окрім цього, вказана обставина, а також те, що відповідач не отримував від позивача зазначених в розписці коштів та не мав зобов’язань з їх повернення спростовується тим, що в судове засідання по даній справі, яке відбулось 22.12.2016 р. представниками відповідача було представлено інший оригінал розписки (як зазначено представниками відповідача) від 01.11.2006 р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, ідентичній тій розписці, яка подавалася позивачем при зверненні до суду з позовною заявою.

Зазначене вище дозволяє суду дійти висновку про укладення між сторонами 01.11.2006 р. договору позики у двох примірника, по одному для кожної із сторін. При цьому, обставина зберігання іншого з примірників розписки від 01.11.2006 р. безпосередньо у відповідача доводить обізнаність останнього впродовж всього розгляду даної справи судом з існуванням тих фактів, які відповідач заперечував.

Предмет доказування складається з обставин, які мають значення для справи і які необхідно довести для її вирішення. Кожна особа, що бере участь у справі, повинна доказувати ті обставини, які входять в предмет доказування. Ті факти та обставини, які не входять в предмет доказування, не можуть бути доказами, оскільки не стосуються справи, яка розглядається. Сторона, зацікавлена в прийнятті судом конкретного доказу, зобов’язана обґрунтовувати належність цього доказу, а саме: яке значення він має для справи і які обставини з числа тих, які входять до предмету доказування, він доводить.

Разом з тим, представниками відповідача жодним чином не обґрунтовано, яке значення для справи має ряд нових письмових доказів, поданих з порушенням вимог ст. 131 ЦПК України і які обставини з числа тих, які входять до предмету доказування, вони доводять.

З урахуванням тих обставин, що наявними у справі матеріалами спростовуються заперечення відповідача (його представників) відносно непідписання розписки від 01.11.2006 року про отримання від позивача в позику 1 050 000 доларів США, в предмет доказування заперечуючого проти позову відповідача повинні входити обставини належного виконання ним грошового зобов’язання, що виникло з договору позики у формі вказаної розписки.

Суд бере до уваги ту обставину, що можливе перерахування коштів відповідачем (згідно кредитного авізо та листа компанії від 02.05.2016 р.) було здійснено тільки на користь юридичної особи «Kamera Establishment» (Князівство Ліхтенштейн). При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідачем не доведено перерахування ним 23.05.2007 р. таких коштів саме в межах спірних правовідносин, тобто згідно розписки від 01.11.2006 р. Доказів зворотного суду не надано.

Згідно з пунктом 26 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» докази, які не стосуються предмета доказування, суд не бере до розгляду. Відтак, ці докази, якщо це, наприклад, документи, до справи не долучаються, не досліджуються в судовому засіданні, і на них суд не покликається у рішенні.

Таким чином, з урахуванням відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів існування в компанії Kamera Establishment повноважень від кредитора (договору чи виданої довіреності) на прийняття виконання обов’язку боржником (відповідачем) за договором позики у формі розписки від 01.11.2006 р., суд приходить до висновку про те, що вказані докази не містять інформації щодо предмета доказування, а відтак не долучаються і на них суд не покликається у рішенні.

Суд також не приймає до уваги банківські виписки з рахунку компанії Kamera Establishment № 0213212AB у LGT Bank in Liechtenstein Ltd. за період з 01.07.2007 р. по 30.09.2007 р. та з 01.10.2007 р. по 31.12.2007 р. в силу наступного:

- по-перше, суду не доведено факту отримання компанією та подальше перерахування коштів на рахунок ОСОБА_5 саме в межах спірних правовідносин;

- по-друге, в контексті загального розходу (обороту) коштів по рахунку компанії за друге півріччя 2007 року (графа «Debit in USD» виписки – розхід) в сумі 2 090 613,17 доларів США (тобто вдвічі більше ніж між міг перерахувати відповідач), а ОСОБА_5 могла отримала тільки 550 000,00 доларів США, представники відповідача не змогли довести (пояснити) отримання особисто ОСОБА_5 коштів, які перераховував ОСОБА_6 на рахунок юридичної особи.

Пунктом 14 постанови пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» роз’яснено, що відповідно до ст. 131 ЦПК України суди мають установлювати строк на подання доказів з урахуванням часу, необхідного для їх подання, про що зазначається в ухвалі попереднього судового засідання. Наслідком неподання доказів з порушенням установленого строку є їх неприйняття судом, якщо сторона не доведе, що їх подано несвоєчасно з поважних причин. Неподання чи несвоєчасне подання доказів без поважних причин, що направлено на затягування процесу, може бути розцінено судом як зловживання процесуальними правами, що має бути мотивовано судовому рішенні.

Подання представником відповідача нових доказів (лист від 02.05.2016 р., кредитне авізо, банківські виписки) під час розгляду справи по суті, лише за спливом семи місяців з цього моменту без наведення будь-яких поважних причин, які б об’єктивно унеможливили їх подання раніше, замовчування особисто ОСОБА_6 (відповідачем) існування таких доказів до моменту проведення призначеної судом почеркознавчої експертизи, суд прийшов до висновку про подання стороною відповідача таких доказів із порушенням вимог встановлених ч. 1 ст. 131 процесуального закону, зловживання стороною процесуальними правами та керуючись ч. 2 ст. 131 ЦПК України повернув такі докази представнику відповідача.

При цьому суд враховує, що застосовуючи приписи ст.ст. 130-131 ЦПК України крім відповідних роз’яснень постанов Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», а також № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції». Окрім того, враховує рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 28.02.2013 р. в дисциплінарній справі №406/дп-13.

Вказаним рішенням Комісії до судді застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани, зокрема з підстав задоволення клопотання позивача та долучення до матеріалів справи нових доказів з порушенням ст.131 ЦПК України, відповідно до якої сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин. Комісією встановлено, що вказані докази залучені до справи з порушенням ст.131 ЦПК України, а тому не повинні були братися до уваги судом першої інстанції, оскільки подані більше ніж через рік після попереднього судового засідання та без будь-яких пояснень причин несвоєчасності їх подання.

З урахуванням повернення представникам відповідача нових доказів, які не містять інформації щодо предмета доказування по даній справі та поданих з порушенням ст.131 ЦПК України, суд вважає необхідним розглянути справу на підставі доказів, які відповідають вимогам закону щодо їх належності та допустимості.

Судом встановлено, що позивач звернувся з позовом про застосування наслідків невиконання відповідачем грошового зобов’язання, що виникло з розписки від 01.11.2006 року про отримання відповідачем позики в сумі 1 050 000 доларів США.

Згідно змісту україномовного тексту розписки «Розписка про отримання позики позикодавцем», Торонто, «01» листопада 2006р. Я, ОСОБА_6, «15» березня ІНФОРМАЦІЯ_1, … цією розпискою підтверджую, що кошти в якості позики отримані мною від ОСОБА_5 в повному обсязі, а саме мною отримано 1 050 000,00 USD (один мільйон п’ятдесят тисяч доларів США) в день складання цієї розписки» та підписано ОСОБА_5 та ОСОБА_6Ф (т.1 а.с.9).

З наявного у справі перекладу на українську мову англомовного варіанту змісту розписки вбачається наступне «Розписка про отримання позики, Торонто, 01 Листопада 2006. Я, пан ОСОБА_6, народився 15 березня 1960 року, громадянин ОСОБА_10, … цим підтверджую, що я отримав гроші в якості позики від пані ОСОБА_5 в повному обсязі, зокрема, я отримав 1 050 000,00 доларів США (один мільйон п’ятдесят тисяч доларів США) в день підписання цього документу (т.1 а.с. 140-141).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За змістом частин 1, 2 статті 207 і частини другої статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається факт отримання позичальником певної грошової суми в борг.

Тобто, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Судом встановлено, що 01.11.2006 р. сторонами в простій письмовій формі вчинено правочин, найменований розпискою про отримання позики та складений в двох ідентичних примірниках, по одному для кожної зі сторін. За змістом вказаного правочину відповідач отримав від позивача в якості позики грошові кошти в сумі 1 050 000 доларів США.

Виявляючи справжню правову природу вчиненого між сторонами правочину, незважаючи на його найменування, та з огляду на зміст правочину, а також його двостороннього підписання сторонами і складання в двох ідентичних примірниках по одному для кожної із сторін, суд приходить до висновку про вчинення 01.11.2006 р. між сторонами договору позики, найменованого розпискою про отримання позики.

При цьому, змістом договору позики від 01.11.2006 р., найменованого розпискою про отримання позики, достовірно підтверджується обставина отримання відповідачем обумовленої договором суми позики, у зв’язку із чим суд приходить до висновку про укладеність правочину, вчиненого сторонами 01.11.2006 року.

В ході допиту в якості свідка в судовому засіданні по справі ОСОБА_6 також пояснив, що 01.11.2006 р. він не був в місто Торонто, що на його думку вказує на абсурдність зазначення у верхній частині розписки від 01.11.2006 р. місто Торонто. Детальну інформацію про своє місце перебування 01.11.2006 р. ОСОБА_6 обіцяв повідомити суду вподальшому та надати відповідні докази. Станом на момент ухвалення рішення у даній справі такої інформації відповідач не надав.

Як вбачається із копії протоколу допиту свідка від 22.11.2016 р., допитана як свідок в межах кримінального провадження ОСОБА_5 пояснила, що кошти (згідно розписки від 01.11.2006 р.) позичала ОСОБА_6 в місті Дрогобич, а заготовлений текст розписки привіз ОСОБА_6 Також пояснила, що місто Торонто є місцем їх із відповідачем проживання як громадян ОСОБА_10, а при підписанні розписки на зазначення м. Торонто в розписці одразу уваги і не звернула.

За відсутності в матеріалах справи інших відомостей про місце та обставини передачі позивачем відповідачу коштів в межах спірних правовідносин, суд приходить до висновку про передачу таких коштів за місцем вказаним ОСОБА_5

На думку суду, на факт укладеності правочину не може впливати та обставина, що його вчинення не могло відбутися в місті Торонто з підстав не перебування сторін за договором позики в цей період на території ОСОБА_10, оскільки на це впливає фактичне отримання відповідачем коштів в позику, що підтверджується змістом підписаного сторонами правочину.

Щодо покликань представників відповідача на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 11.11.2015 р. по справі № 6-1967цс15, щодо неможливості кваліфікації правовідносин сторін за даних фактичних обставин як правовідносин позики, суд приходить до наступного висновку.

Виявляючи справжню правову природу укладеного між сторонами договору позики у формі розписки від 01.11.2006 р. судом встановлено, що змістом вказаного документа підтверджуються обставини отримання відповідачем грошових коштів в сумі 1 050 000 доларів США; отримання відповідачем грошових коштів у вищезазначеній сумі в день складання розписки, тобто 01 листопада 2006 року; отримання відповідачем таких грошових коштів конкретно в якості позики.

Зазначене вище дозволяє суду дійти висновку про різний зміст розписок, дослідження якого в першому випадку дозволило Верховному Суду України дійти до висновку, що між сторонами не виникло правовідносин позики, тоді як змістом розписки, який підлягає дослідженню судом в межах даної справи, сторони конкретно визначили свої правовідносини як правовідносини позики.

У зв"язку з наведеним, не заслуговують на увагу суду покликання представників відповідача на те, що визначений самими сторонами характер правовідносин не є правовідносинами позики з огляду на відсутність в розписці зобов’язання щодо повернення отриманої відповідачем грошової суми, оскільки як зокрема зазначено в представленій відповідачем постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 р. по справі № 6-1967цс15 договір позики є одностороннім договором, так як після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Тобто, обов’язок повернення грошових коштів отриманих саме в якості позики, випливає із самого змісту цих правовідносин та не вимагає окремої вказівки на те що позика має бути повернута, так як цей обов’язок встановлений законом.

Таким чином, отримавши грошові кошти саме в якості позики такий суб’єкт несе встановлений законом обов’язок, зокрема щодо повернення предмета позики, настання якого пов’язується або із визначеною в договорі позики датою, або пред’явленням позикодавцем відповідної вимоги про повернення позики (абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

В обґрунтування доводів про удаваність розписки від 01.11.2006 р. представники відповідача стверджували про підписання її сторонами з метою приховування іншого правочину – про припинення договору про спільну поштово-логістичну діяльність.

У п. 25 постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Верховний Суд України роз’яснив, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов’язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

На думку суду, в силу приписів ст. 60 ЦПК України відповідач, стверджуючи про удаваність розписки від 01.11.2006 р. в межах розгляду даної справи, мав би довести відповідними доказами те, що обидві сторони за розпискою діяли свідомо для досягнення якоїсь мети, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників правовідносин, а саме: укладення між сторонами договору про спільну поштово-логістичну діяльність, факт розірвання (припинення) спільної діяльності, що за його думкою оформлено удаваним правочином, спрямованість волі сторін за розпискою від 01.11.2006 р. на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які безпосередньо передбачені розпискою (тобто, відсутність у сторін іншої мети ніж приховати правочин про припинення спільної діяльності), настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів в розумінні процесуального закону які б достовірно підтверджували обставини удаваності розписки від 01.11.2006 р., що в сукупності із замовчування ОСОБА_6 таких обставин при наданні ним свідчень в судовому засіданні вказує недоведеність відповідачем таких обставин перед судом.

За наведеного, судом в ході розгляду даної справи встановлено наявність між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 саме правовідносин позики в межах договору позики від 01.11.2006 р., найменованого розпискою про отримання позики. Зокрема, досліджуючи зміст договору позики від 01.11.2006 р., найменованого розпискою про отримання позики, судом достовірно встановлено факт передачі позивачем в позику відповідачеві грошових коштів в сумі 1 050 000,00 доларів США. Доказів зворотного сторонами не надано.

Відповідно до ст.ст. 11, 14 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 526 ЦК України встановлює загальні умови виконання зобов’язань та закріплює основний принцип виконання зобов’язань – принцип належного виконання, що стосується як суб’єктів, так і предмета, строку чи терміну, місця і способу виконання (статті 527 -545 ЦК України).

За змістом статті 526 ЦК України належне виконання зобов’язання – це передусім виконання його відповідно до умов договору і вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Однією з умов належного виконання зобов’язання є його виконання належними суб’єктами.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина перша статті 510 ЦК України визначає, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

У частині першій статті 527 ЦК України сформульовано загальне правило, відповідно до якого боржник зобов’язаний особисто виконати зобов’язання, а інша сторона (кредитор) повинна особисто прийняти виконання, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Порушенням зобов'язання, в розумінні ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України).

На підставі ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Суд відзначає, що зі змісту укладеного між сторонами договору позики від 01.11.2006 року, найменованого розпискою про отримання позики, не вбачається того, що цим договором встановлений строк повернення позики.

Разом з тим, наявними у справі доказами підтверджується факт звернення ОСОБА_5 (позивача) з письмовою вимогою до відповідача про повернення позики в сумі 1 050 000 доларів США, адресованої останньому 15.04.2016 р. рекомендованим поштовим відправленням №7900041998357 із описом вкладення та залишеної відповідачем без будь-якого реагування.

За висновками ухвали Верховного Суду України від 07.11.2007 р. по справі №6-4423св07 та ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 24.04.2013 р. по справі №6-49167св12 та 23.03.2016 р. по справі №6-661ск16 пред’явлення кредитором позичальнику вимоги про повернення позики за якою не встановлено строк повернення, є достатньою підставою для настання в боржника обов’язку повернути отриману позику.

Окрім цього, за висновками ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.07.2014 року по справі №6-10642св14 та від 13.03.2014р. по справі №6-11414ск14 саме по собі пред'явлення позову до суду про стягнення боргу за договором позики, яким не погоджено строк повернення позики, вважається офіційною вимогою про повернення коштів.

Оскільки закінчився встановлений законом граничний тридцятиденний строк повернення позики як на момент прийняття судом рішення по справі, так і до початку розгляду судом справи по суті, а відтак доводи відповідача відносно відсутності порушеного права позивача, за захистом якого останній звернувся до суду не заслуговують на увагу.

Надаючи оцінку доводам відповідача про наявність в провадженні Сихівського районного суду м. Львова іншої цивільної справи № 464/11778/14-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ПП «Сколівські бескиди», треті особи ТОВ «Будівельна компанія «Сервус», ТОВ «Андрол» про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа ТОВ «Будівельна компанія «Сервус» про визнання договору позики від 10.06.2009р. недійсним суд вважає, що наявність інших спорів між тими ж сторонами про стягнення можливої зустрічної заборгованості із ОСОБА_5 жодним чином не унеможливлює вирішення судом даної справи як і не вказує на припинення грошового зобов’язання за розпискою від 01.11.2006 р. Доказів зворотного суду не представлено.

При цьому суд звертає увагу на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт належного виконання відповідачем грошового зобов’язання щодо повернення позики в сумі 1 050 000 доларів США, а відтак приходить до висновку про необхідність захисту порушеного права позивача шляхом стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості.

Надаючи оцінку доводам позивача в частині застосування статті 533 ЦК України щодо валюти виконання зобов'язання, суд приходить до наступних висновків.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (частина перша стаття 192 ЦК України).

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Такими випадками є стаття 193, частина четверта статті 654 ЦК України, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. № 15-93, Закон України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Пленум Верховного суду в пункті 14 своєї Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 р. №14 роз’яснив, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов’язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов’язання і фактичного його виконання є національна валюта України – гривня.

Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом ОСОБА_8 банку України.

З урахуванням вищенаведеного стягненню з відповідача підлягає заборгованість за договором позики від 01.11.2006 р. в сумі 27 750 834,30 грн., що станом на 22.12.2016 року є еквівалентом 1 050 000 доларів США за офіційним курсом НБУ (2642,9366 грн. за 100 доларів США).

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України,

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики в сумі 27 750 834 (двадцять сім мільйонів сімсом п’ятдесят тисяч вісімсот тридцять чотири) грн. 30 коп.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 судовий збір в сумі 6 890 (шість тисяч вісімсот дев’яносто) грн.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Львівської області шляхом подання апеляційної скарги через Сихівський районний суд м.Львова протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Д.Ю. Теслюк