ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2016 року

Справа № 920/394/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідач),

Дроботової Т.Б., Мачульського Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "Токарівський пісок"

на постанову

Харківського апеляційного господарського суду від 22.08.2016

у справі

№920/394/16 Господарського суду Сумської області

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Токарівський пісок"

до

1. Управління культури і туризму Сумської обласної державної адміністрації, 2. Державного підприємства "Науково-дослідний центр "Охоронна археологічна служба України" Інституту археології НАН України

про

усунення перешкод в користуванні власністю (земельними ділянками)

У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Кучменко С.В. (представник за дов. від 02.10.2016);

від відповідачів: Приймак В.М. (представник за дов. від 22.12.2016);

Баленко Є.О. (представник за дов. від 22.2016);

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Токарівський пісок" звернулось до господарського суду Сумської області з позовною заявою до Управління культури і туризму Сумської обласної державної адміністрації та Державного підприємства "Науково-дослідний центр "Охоронна археологічна служба України" Інституту археології НАН України про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельними ділянками, шляхом звільнення їх від об'єктів культурної спадщини.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він є власником семи земельних ділянок, отримав всі необхідні дозволи і погодження на розробку корисних копалин і приступив до видобутку піску. Однак йому чиняться перешкоди у користуванні власністю у зв'язку із наявністю на його земельних ділянках двох об'єктів культурної спадщини (поселень «Токарі - 6» та «Токарі - 8»).

Рішенням Господарського суду Сумської області від 12.05.2016 по справі №920/394/16, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.08.2016, в задоволенні позову відмовлено з підстав безпідставності та необґрунтованості.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Токарівський пісок" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.08.2016 року та рішення господарського суду Сумської області від 12.05.2016 року та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, приписів статей 3, 19, 41, 54 Конституції України, статей 316-320, 373, 386, 391 Цивільного кодексу України, статей 90, 152 Земельного кодексу України, статей 18, 20 Закону України "Про охорону археологічної спадщини та статей 6, 35, 38 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Заявник касаційної скарги зазначає, що ТОВ "Токарівський пісок" правомірно, на підставі відповідних правочинів та правовстановлюючих документів, набуло право приватної власності на вказані земельні ділянки. Проте, враховуючи що на цих земельних ділянках знаходяться об'єкти культурної спадщини, ТОВ «Токарівський пісок», як власник даних земельних ділянок, позбавлений можливості вільно користуватися і розпоряджатися ними, самостійно господарювати на землі і т.ін., а саме головне те, що ТОВ «Токарівський пісок», як власник даних земельних ділянок, позбавлений можливості використовувати ці земельні ділянки відповідно до їх цільового призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням нарами, чим порушується право приватної власності позивача.

Скаржник вказує на те, що встановлені повноваження Управління культури і туризму Сумської облдержадміністрації, з урахуванням предмету позову щодо звільнення належних ТОВ «Токарівський пісок» на праві приватної власності земельних ділянок, прямо встановлюють обов'язок відповідача виступити замовником щодо дослідження об'єктів культурної спадщини, укладення з цією метою договорів (контрактів), демонтаж елементів з об'єктів культурної спадщини, які становлять культурну цінність, з метою їх збереження, та здійснення інших заходів з метою охорони цих об'єктів культурної спадщини.

Крім того, враховуючи вимоги норм ч. 1 ст. 18 Закону України «Про охорону археологічної спадщини», ст. ст. 319, 322, 326 Цивільного кодексу України, та повноваження Управління культури і туризму Сумської облдержадміністрації, саме останнє, як уповноважений орган охорони культурної спадщини, повинно звільнити земельні ділянки ТОВ «Токарівських пісок» від археологічних об'єктів культурної спадщини, які є державною власністю.

У додаткових поясненнях до касаційної скарги скаржник звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини відповідно до якої ризик будь - якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

На думку скаржника, суди попередніх інстанцій жодним чином не перевірили та не спростували доводи позивача, що саме держава в особі уповноважених органів повинна відшкодувати ТОВ «Токарівський пісок» збитки про які йдеться в частині 5 статті 35 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

ДП "Науково-дослідний центр "Охоронна археологічна служба України" Інституту археології НАН України надало до Вищого господарського суду України лист в якому просило розглянути справу за відсутності представника ДП ОАСУ та у задоволенні касаційної скарги відмовити, з підстав викладених у листі.

Управління культури і туризму Сумської обласної державної адміністрації у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами першої та апеляційної інстанції, у жовтні 2013 року по нотаріально посвідченим договорам купівлі-продажу позивачем придбано сім земельних ділянок, за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства і для ведення індивідуального садівництва, загальною площею 10,6417 га за межами населених пунктів на території Токарівської сільської ради Сумського району Сумської області, кадастрові номери: 5924788300:05:005:1073, 5924788300:05:005:1074, 5924788300:05:005:1080, 5924788300:05:005:1081, 5924788300:05:005:1082, 5924788300:05:005:1085, 5924788300:05:005:1268,.

За відповідним проектом землеустрою було змінено цільове призначення вказаних земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення на землі промисловості (для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами) та отримано свідоцтва про право власності на нерухоме майно №20068823, №20069040, №20068730, №20068598, №20023571, №20068511, №20068417.

В подальшому, з метою здійснення своєї статутної діяльності щодо добування піску, гравію, глин і каоліну (код згідно КВЕД - 08.12) позивачем отримані передбачені чинним законодавством, дозвільні документи.

При цьому, після початку проведення земляних робіт по зняттю та перенесенню ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) з'ясувалось, що на належних йому на праві приватної власності земельних ділянках, знаходяться археологічні об'єкти культурної спадщини - поселення доби бронзи «Токарі - 6» і «Токарі - 8», у зв'язку з чим Управлінням культури і туризму Сумської обласної державної адміністрації видано позивачеві припис від 29.09.2015 року №15/1543 про зупинення проведення будь-яких земляних робіт на ділянці під розробку гідрокар'єру на території Токарівської сільської ради Сумського району Сумської області.

Управління культури і туризму Сумської обласної державної адміністрації неодноразово інформувало позивача про те, що вказані вище поселення доби бронзи «Токарі-6» та «Токарі-8» мають статус щойно виявлених об'єктів культурної спадщини, про необхідність укладення охоронного договору на об'єкти культурної спадщини та дотримання останнім законодавства про охорону культурної спадщини при проведенні будь-яких робіт на земельних ділянках, що підтверджується листами за № 15/1564 від 01.10.2015 року, за № 15/1905 від 07.12.2015 року, за № 15/1937 від 15.03.2016 року, за № 15/382 від 14.04.2016 року та листом №15/570.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельними ділянками, шляхом звільнення, на протязі трьох місяців з дня набрання рішенням законної сили, цих земельних ділянок (кадастрові номери 5924788300:05:005:1073, 5924788300:05:005:1074, 9224788300:05:005:1080, 5924788300:05:005:1081, 5924788300:05:005:1082, 5924788300:05:005:1085, 5924788300:05:005:1268), які належать позивачеві на праві приватної власності та розташовані за межами населених пунктів на території Токарівської сільської ради Сумського району Сумської області, від об'єктів культурної спадщини - поселень доби бронзи "Токарі- 6" і "Токарі-8" на підставі статті 41 Конституції України, статтей 316, 317, 319, 320, 373 Цивільного кодексу України та статті 78, 90 Земельного кодексу України.

За приписами частин 2, 7 та 8 статті 319 Цивільного кодексу України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Відповідно до частин 4 та 5 статті 54, статті 66 Конституції України, культурна спадщина охороняється законом; держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність; кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Відповідно до абз.6 статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», пам'ятка культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Частиною 2 статті 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що об'єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини.

Згідно із преамбулою та частиною першою статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини», об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини; орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим; органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; органи охорони культурної спадщини районних державних адміністрацій; органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування (частина перша статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про охорону культурної спадщини», органи охорони культурної спадщини зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини. Приписи органів охорони культурної спадщини є обов'язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.

Обмеження прав власників земельних ділянок передбачені, серед іншого, Законом України «Про охорону культурної спадщини», так зокрема, у відповідності до статей 36, 37 вказаного Закону передбачено, що якщо під час проведення будь-яких земляних робіт виявлено знахідку археологічного або історичного характеру, виконавець робіт зобов'язаний зупинити їх подальше ведення і протягом однієї доби повідомити про це відповідний орган охорони культурної спадщини, на території якого проводяться земляні роботи.

Земляні роботи можуть бути відновлені лише згідно з письмовим дозволом відповідного органу охорони культурної спадщини після завершення археологічних досліджень відповідної території.

Будівельні, меліоративні, шляхові та інші роботи, що можуть призвести до руйнування, знищення чи пошкодження об'єктів культурної спадщини, проводяться тільки після повного дослідження цих об'єктів за рахунок коштів замовників зазначених робіт.

За таких обставин, враховуючи наведені норми права, та встановлені судами обставини справи щодо розташування на спірних земельних ділянках, належних позивачу на праві приватної власності, археологічних об'єктів культурної спадщини - поселення доби бронзи «Токарі - 6» і «Токарі - 8», господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки обмеження прав власників земельних ділянок у даному випадку передбачені, серед іншого, Законом України «Про охорону культурної спадщини», зокрема, статтями 36, 37 вказаного Закону, а відтак не можуть розглядатись як перешкоди у користуванні через те, що такі обмеження є правомірними.

Таким чином, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування ухвали та постанови у справі, оскільки були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції з наданням їм відповідної оцінки, а також не спростовують обставин спору, а ґрунтуються на оцінці доказів у справі, що знаходяться за межами компетенції суду касаційної інстанції.

Посилання скаржника на практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої ризик будь-якої помилки державного органу повинен відноситися на рахунок держави, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються, не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки у даному випадку, держава не допускала помилок, та не виправляла їх за рахунок сторін.

Отже, оскільки скаржником правомірних висновків судів попередніх інстанцій не спростовано, а судом касаційної інстанції порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, котрі встановлюють правила доказування, розподілу обов'язків доказування, належності й припустимості доказів, порядку збирання і дослідження доказів, судом не виявлено, то колегія суддів визнає судові рішення такими, що відповідають чинному законодавству України та обставинам справи, отже і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст. 111^{5, 1117, 1118, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -}

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Харківський апеляційного господарського суду від 22.08.2016 у справі №920/394/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді: Т.Б. Дроботова

Г.М. Мачульський