Ухвала

іменем україни

21 грудня 2016 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Євтушенко О.І., Ізмайлової Т.Л.,

КадєтовоїО.В., Мостової Г.І.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Комунального закладу охорони здоровʼя «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня», третя особа - ОСОБА_4, про відшкодування майнової та моральної шкоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Комунального закладу охорони здоровʼя «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня», третя особа - ОСОБА_4, про відшкодування майнової та моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог, з урахуванням уточнених позовних вимог та заяви про збільшення позовних вимог, посилалася на те, що 31 серпня 2013 року о 12 год. 55 хв. її син ОСОБА_5 був доставлений до Комунального закладу охорони здоров'я «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» (далі - КЗОЗ «ХОКТЛ») з попереднім діагнозом гострий панкреатит. Після огляду черговим лікарем він був госпіталізований до хірургічного відділення для обстеження та лікування. Після проведення діагностики лікарем ОСОБА_4 її сину була надана інформація про наявність у нього перфорації виразки 12-палої кишки, у зв'язку з чим лікар наголосив на необхідності оперативного лікування по абсолютним показанням, без альтернативних методів лікування. Лікар ОСОБА_4 переконав ОСОБА_5 в необхідності оперативного лікування, апелюючи до свого 30-річного досвіду безпомилкової праці. Так як сину дуже боліло, розмірковувати багато часу не було, він підписав згоду на операцію з приводу лікування перфоративної виразки 12-палої кишки. Під час операції діагноз виявився хибним, а ОСОБА_5 був встановлений післяопераційний діагноз «гострий набряковий панкреатит», який згідно наказу Міністерства охорони здоров'я України № 297 (далі МОЗ України) відноситься до патології, що потребує консервативного лікування. Тобто оперативне втручання було зроблене ОСОБА_5 внаслідок невірно встановленого передопераційного діагнозу. Цими діями лікар грубо порушив права пацієнта на своєчасну та достовірну інформацію стосовно свого стану здоров'я, які закріплені ст. ст. 6, 39 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров'я». Так як ОСОБА_5 вже був прооперований з приводу гострого панкреатиту у травні 2013 року і післяопераційний період проходив з ускладненнями, то при наданні йому достовірної інформації він відмовився б від оперативного лікування. Крім того,така згода була отримана від ОСОБА_5 під час відчуття ним нестерпного болю, а з вказаних причин також є не дійсною. ІНФОРМАЦІЯ_1 син позивачки помер. Так як бюджетного фінансування було не достатньо для забезпечення лікування, а син ніде не працював, тому всі затрати несла позивачка. За період лікування сина позивачкою були здійснені витрати на ліки, медичні вироби та дослідження, а також: 400 грн. на заселення в палату в лікарні, 400 грн. на анестезію лікарняному анестезіологу, 150 грн. на аналізи у лікарні, але є лише чеки на ліки загальною сумою 3240,26 коп.

Крім того, в зв'язку із настанням смерті ОСОБА_5, позивачка понесла витрати на його поховання та встановлення пам'ятника на суму 17095,31 грн. Моральна шкода та понесені моральні страждання виражаються в тому, що під час операції позивачці спричинено моральні страждання та душевні хвилювання через те, що вона усвідомлювала ризик для життя її сина, а також досить сильним психотравмуючим фактором стала звістка про те, що під час операції діагноз виявився хибним і в оперативному лікуванні не було потреби. У позивачки на протязі кількох тижнів боліла голова та серце, було безсоння, підвищена дратівливість та вона змушена була приймати заспокійливі засоби, які вона приймає й досі.

На підставі викладеного, ОСОБА_3 просила визнати незаконним хірургічне втручання, зроблене ОСОБА_5 31 серпня 2013 року; стягнути з КЗОЗ «ХОКТЛ» завдану їй майнову шкоду в розмірі 20 335,57 грн, моральну шкоду в розмірі 78 132,60 грн, а також відшкодувати понесені судові витрати.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 до Комунального закладу охорони здоров'я «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, третя особа ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2016 року рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в ході судового розгляду порушень прав позивача з боку відповідача та третьої особи, а також причинного зв'язку між діями відповідачів і смертю сина позивачки, не було встановлено, тому підстави для відшкодування матеріальної та моральної шкоди позивачу відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи, 31 серпня 2013 року о 12 год. 55 хв. в ургентному порядку зі скаргами на болі в епігастрії, лівому підребер'ї, сухість у роті до хірургічного відділення Комунального закладу охорони здоров'я «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» був доставлений хворий ОСОБА_5

При надходженні до лікарні хворому встановлений під питанням діагноз: гострий рецидивний аліментарний панкреатит, перфоративна виразка 12-палої кішки, після чого його було госпіталізовано для до обстеження. Під час обстеження ОСОБА_5 проведено біохімічний аналіз крові та двічі (о 14-20 год. та 15-00 год.) здійснений рентген черевної порожнини, під час яких виявлено наявність вільного газу у черевній порожнині (а.с. 23,44).

О 16-00 год. лікарями ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на підставі клініко-рентгенологічного обстеження хворому встановлений передопераційний діагноз: перфоративна виразка 12-палої кішки та потреба по абсолютним показникам в екстреному оперативному лікуванні, на що отримано згоду хворого.

З матеріалів справи вбачається, що історія хвороби ОСОБА_5 містить інформовану добровільну згоду пацієнта на операцію та знеболення, з якої вбачається, що перед проведенням операції з боку лікаря ОСОБА_4 хворому ОСОБА_5 було надано зрозумілу для останнього інформацію про характер виявленого в нього захворювання, яке потребує лікування шляхом здійснення оперативного втручання та наявність для цього абсолютних показників. В процесі обговорення з лікуючим лікарем лікар та хворий дійшли висновку, що найбільш оптимальним методом хірургічного втручання може бути операція в обсязі: ізсікання прободної виразки, пілоропластика, стволова ваготомія.

Як встановлено з пояснень лікаря ОСОБА_4 судом першої та апеляційної інстанції, що 31 серпня 2013 року оперативне втручання було проведено ОСОБА_5 по абсолютним показникам, у відповідність до даних клінічних та рентгенологічних досліджень, з дотриманням нормативно-правових актів МОЗ України та за письмовою згодою хворого. Під час проведеної ним 31 серпня 2013 року операції фактично було отримано лише доступ до черевної порожнини хворого, що само по собі не призводить до летального наслідку. Під час ревізії черевної порожнини наявність прободінь в кишечнику дійсно не підтвердилася, проте було виявлено гострі гнійні процесі на підшлунковій залозі, в зв'язку з чим хворому в подальшому було призначено медикаментозне лікування цього захворювання.

Згідно протоколу патолого-анатомічного дослідження від 05 вересня 2012 року безпосередньою причиною смерті ОСОБА_5 вважається серцево-легенева недостатність

З матеріалів справи вбачається, що в провадженні Фрунзенського районного відділу ГУ МВС України в Харківській області знаходяться матеріали кримінального провадження № 12013220460003416 за заявою ОСОБА_3 про те, що 05 вересня 2013 року в приміщенні КЗОЗ «ХОКТЛ» внаслідок неналежного виконання своїх професійних обов'язків медичними працівниками та ненадання вчасної та кваліфікованої медичної допомоги помер ОСОБА_5

По даному кримінальному провадженню було проведено первинну (2013 рік) та повторну (2014 рік) судово-медичні експертизи. На даний час по кримінальному провадженню призначено додаткову судово-медичну-експертизу, проведення якої доручено експертам ДУ «Головне бюро судово-медичної-експертизи МОЗ України», де і перебувають матеріали кримінального провадження. Будь-кому із службових осіб КЗОЗ «ХОКТЛ» обґрунтовану підозру у вчиненні кримінального правопорушення, пов'язаного з наданням медичної допомоги хворому ОСОБА_5, оголошено не було.

Відповідно до положень ст. 37 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров'я», медичні працівники зобов'язані невідкладно надавати необхідну медичну допомогу у разі виникнення невідкладного стану людини. За несвоєчасне і неякісне забезпечення необхідною медичною допомогою, що призвело до тяжких наслідків, винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Статтею 42 вищевказаного Закону передбачено, що медичне втручання, пов'язане з ризиком для здоров'я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров'я пацієнта іншими методами неможливе.

Наказ Міністерства охорони здоров'я України № 279 від 02 квітня 2010 року «Про затвердження стандартів та клінічних протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю «Хірургія» містить розроблені стандарти надання медичної допомоги хворим з перфорацією порожнистого органу, відповідно до яких в розділі «Інструментальні передопераційні дослідження» хворим проводять рентгенографію черевної порожнини і є посилання на Nota bene (лат. Nota bene = «заметь хорошо», нотабене помітка, позначка на книзі, рукопису, документі біля слів, на які слід звернути особливу увагу, скорочено N.B ): при наявності вільного газу в черевній порожнині визначаються абсолютні показання до невідкладного хірургічного втручання.

Ст. 39 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров'я» передбачає, що пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров'я. Ст. 43 Закону закріплює необхідність отримання згоди пацієнта на медичне втручання, зокрема згода інформованого відповідно до ст. 39 Закону пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування.

Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною другою статті 1166 ЦК особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Частиною 2 ст. 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна ; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) встановили, що відповідно до вимог передбачених ст. ст. 57-60 ЦПК України позивач не надала суду належних і допустимих у спірних правовідносинах доказів на підтвердження тих обставин, що які свідчать про неправомірність дій відповідача та хірурга ОСОБА_7, безпосередній причинний зв'язок між ними і шкодою, вину зазначеної особи. Крім того, суди дійшли вірного висновку про те, що підставою для оперативного втручання стала наявність вільного газу в черевній порожнині, а тому показання до оперативного втручання, визначені лікарями-хірургами КЗОЗ «XOKTJI».

Крім того, слід зазначити, що судом першої та апеляційної інстанції позивачу було роз'яснено право заявити клопотання про призначення судової медичної експертизи, вказаним правом позивач не скористалася.

Тому, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшли вірного висновку про те, що правові підстави для задоволення позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди відсутні. Щодо вимог позивач про відшкодування моральної шкоди, то моральною шкодою визнаються втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду виникає у її завдавача також за умови, що дії останнього були неправомірними.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Обставини справи досліджено повно, зібраним доказам надана оцінка.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при їх ухваленні, які передбачені ст. ст. 338-341 ЦПК України як підстави для скасування судового рішення, та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновком суду по їх оцінці, тому колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий

В.О. Кузнєцов

Судді:

О.І. Євтушенко Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова Г.І. Мостова