2/0203/1545/2016

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2016 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючого-судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Булеці А.В.

за участю позивачки - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представників відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до КП «Ритуальна служба» Дніпропетровської міської ради про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалась на те, що Сурсько-Литовське кладовище є структурним підрозділом КП «Ритуальна служба» Дніпропетровської міської ради. На вказаному кладовищі було виділено місця та нею протягом з 1979 року по 2005 рік здійснено поховання її родичів. Після цього нею були отримані свідоцтва про поховання, які відповідно до діючого законодавства надавали їй право встановлювати намогильні споруди та здійснювати благоустрій могил, що нею і було зроблено. В листопаді 2013 року вона виявила пропажу на місці поховання намогильних плит та бордюрів, про що було повідомлено правоохоронні органи та адміністрацію кладовища. 27.11.2013 року за її заявою було внесено відомості до єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування, яке триває до теперішнього часу. Повідомлення про підозру жодній особі не виносилось. З урахуванням зазначеного, посилаючись на норми ЦК України та Закону України «Про поховання та похоронну справу», Порядок утримання кладовищ та інших місць поховань, затвердженого наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства №193 від 19.11.2003 року, позивачка просила суд стягнути з відповідача матеріальні збитки в сумі 2500 грн., що складаються з 1750 грн. вартості витрат на встановлені намогильні плити в кількості 55 шт. та поновлювальні роботи, 750 грн. вартості бордюрів в кількості 10 шт. Також позивачка посилалась на те, що відповідачем їй була завдана моральна шкода, оскільки в зв’язку з неналежною організацію відповідачем охорони кладовища, було викрадено її майно та вона була вимушена протягом майже трьох років ходити до відділу поліції, перейматись станом розгляду справи, розслідування по якій фактично не просувається. Вона була вимушена за власні кошти купувати намогильні споруди та організовувати роботи з їх укладення на могилі. За цей час вона пережила емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, образи, обурення, приниження гідності та тривоги. Наслідки вчиненого злочину призвели до негативних психосоматичних та психоемоційних змін, нераціонального витрачання життєвого часу, необхідності залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів. В зв’язку з цим, позивачка також просила стягнути з відповідача у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 2000 грн.

В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позов та, посилаючись на викладені в ньому підстави, просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову та просив відмовити в його задоволенні в повному обсязі, посилаючись на те, що встановлена позивачкою намогильна споруда не була зареєстрована у передбаченому законом порядку, взагалі не є намогильною спорудою. Також посилався на те, що позивачкою фактично заявлено вимоги про стягнення витрат на придбання намогильних плит та поновлювальні роботи, а не щодо відшкодування завданих збитків, розмір яких належними доказами не доведено.

Суд, заслухавши пояснення позивачки та її представника, заперечення представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що 25.01.1979 року ОСОБА_4, 25.05.1988 року ОСОБА_5 та 24.10.2005 року ОСОБА_6 були похоронені на ділянці №125, ряд №11, місце №12 Сурсько-Литовського кладовища, розміщеному по вул.Героїв Сталінграду,175-а в м.Дніпропетровську, утримання якого здійсню КП «Ритуальна служба» Дніпропетровської міської ради.

27.11.2016 року позивачкою було виявлено факт викрадення невстановленими особами з місця поховання бетонних плит в кількості 44 шт. та бордюрів в кількості 10 шт.

З цього приводу остання звернулась до правоохоронних органів та 27.11.2016 року Бабушкінським ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області за заявою ОСОБА_1 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013040640008302 було внесено відповідні відомості з правовою кваліфікацією за ч.1 ст.185 КК України.

Як зазначила позивачка в позовній заяві та підтвердила в суді на теперішній час досудове розслідування у кримінальному провадженні не завершено, осіб, причетних до вчиненого злочину не встановлено та до кримінальної відповідальності не притягнуто.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про поховання та похоронну справу» особа, яка зобов’язалась поховати померлого, на підставі свідоцтва про смерть звертається згідно із ст.8 цього Закону до сільського голови або ритуальної служби з приводу укладення відповідного договору-замовлення на організацію та проведення поховання. Ця особа має право вибирати виконавців послуг серед суб’єктів господарської діяльності, які уклали договори із сільським головою або ритуальною службою про надання цих послуг.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.25 Закону України «Про поховання та похоронну справу» за зверненням виконавця волевиявлення померлого або особи, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, на території кладовища безоплатно виділяється місце для поховання померлого відповідно до затвердженої проектної документації.

За бажанням одного з родичів, визначених у ч.5 ст.6 цього Закону, для поховання двох чи більше померлих безоплатно виділяється місце для родинного поховання.

Після здійснення поховання померлого виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, як користувачу місця поховання (користувачу місця родинного поховання) спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) видається відповідне свідоцтво, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Це свідоцтво дає право його пред'явнику на встановлення намогильних споруд у межах могили (родинного поховання), вирішення питання про проведення підпоховання, здійснювати інші дії, пов'язані з використанням місця поховання, якщо це не суперечить законодавству.

На могилах (місцях родинного поховання) можуть встановлюватися намогильні споруди, склепи за індивідуальним замовленням у межах, встановлених для могили (родинного поховання). Встановлені намогильні споруди, склепи реєструються спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) у книзі обліку намогильних споруд, форму якої затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Згідно ч.ч.1,4 ст.31 Закону України «Про поховання та похоронну справу» охорону місць поховань забезпечують виконавчі органи сільських, селищних та міських рад.

В разі осквернення могил, місць родинного поховання, навмисного руйнування чи викрадення колумбарних ніш, намогильних споруд та склепів, відшкодування матеріальних збитків здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету з наступним їх відшкодуванням за рахунок винних осіб згідно із законом.

Відповідно до п.3.2 Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань, затвердженого наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства №193 від 19.11.2003 року, із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства №328 від 03.07.2012 року (далі Порядок), визначено, що охорона місць поховань здійснюється відповідно до ст.31 Закону України «Про поховання та похоронну справу».

Згідно п.2.13 Порядку на могилах (місцях родинного поховання), у межах наданої земельної ділянки, можуть установлюватися намогильні споруди та елементи благоустрою могили. Для установлення намогильної споруди користувач місця поховання подає до ритуальної служби або виконавчого органу сільської, селищної, міської ради такі документи: оригінал свідоцтва про смерть похованого; свідоцтво про поховання; документи, що підтверджують придбання намогильної споруди, її ціну та дату реалізації; реквізити виконавця намогильної споруди. Установлені намогильні споруди реєструються спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) в Книзі обліку намогильних споруд.

Відповідно до п.3.3 даного Порядку у разі осквернення могил, місць родинного поховання, навмисного руйнування чи викрадання колумбарних ніш, намогильних споруд та склепів, відшкодування матеріальних збитків користувачу (власнику) здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету. У разі крадіжок, осквернення чи пошкодження намогильної споруди, яка не зареєстрована в установленому порядку, відшкодування власникам матеріальних збитків не здійснюється.

Як встановлено судом та не заперечувала позивачка на момент встановлення намогильних споруд та їх викрадення на ділянці №125, ряд №11, місце №12 Сурсько-Литовського кладовища, свідоцтва про поховання, які відповідно до ст.25 Закону України «Про поховання та похоронну справу» надавали позивачці право після поховання на встановлення намогильної споруди, останній не видавались та були видані лише 27.06.2016 року.

Також вказані намогильні споруди у відповідності до вимог ст.25 Закону України «Про поховання та похоронну справу» спеціалізованим комунальним підприємством (відповідачем) не реєструвались.

А тому, з огляду на положення ст.25 Закону України «Про поховання та похоронну справу» та п.3.3 зазначеного вище Порядку, суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для відшкодування відповідачем згідно ст.31 Закону України «Про поховання та похоронну справу» шкоди, завданої внаслідок крадіжки намогильної споруди.

Крім відсутності дозволу (свідоцтва) на встановлення намогильних споруд та їх реєстрації у передбаченому законом порядку, суд також враховує, що позивачкою не надано будь-яких доказів щодо встановлення саме нею намогильних споруд до їх викрадення та, відповідно, що внаслідок їх крадіжки саме їй було заподіяно матеріальні збитки, внаслідок чого вона набула права на відшкодування відповідних втрат або реальних збитків, понесених на відновлення порушеного права.

Також суд враховує, що доказів щодо вартості викрадених з місця поховання 10 бордюрів позивачкою не надано. А в судовому засіданні остання зазначила, що після їх викрадення нові бордюри нею не придбавались та не встановлювались, а сума в розмірі 750 грн., є вартістю 10 бордюрів, яка вона має намір встановити в подальшому.

Таким чином, заявлена позивачкою до стягнення сума в розмірі 750 грн. не є збитками в розумінні ст.22 ЦК України, а вимоги щодо стягнення витрат, які фактично не були понесені та не відомо чи будуть понесені позивачкою в майбутньому, є безпідставними та не можуть бути прийняті, як підстава для цивільної відповідальності відповідача відповідно до п.3 ч.2 ст.11 ЦК України.

З огляду на не доведеність позивачкою правомірності заявлених до відповідача позовних вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди, не підлягають задоволенню і заявлені нею позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди. Зокрема, суд вважає безпідставними доводи позовної заяви в цій частині з посиланням на завдання моральної шкоди внаслідок неналежної організації охорони кладовища, що призвело до викрадення намогильних споруд за умови не доведеності їх встановлення саме позивачкою та за відсутності дозвільних документів та реєстрації споруд у передбаченому законом порядку.

Окрім цього, суд враховує, що моральна шкода стягується у випадках, передбачених законом. Закону України «Про поховання та похоронну справу» передбачено лише відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок осквернення могил, руйнування чи викрадення намогильних споруд.

А тому вчинення таких протиправних дій третіми особами, не може бути підставою для відповідальності саме відповідача за заподіяну моральну шкоду, яка відповідно до ст.ст.23,1167 ЦК України відшкодовується особою, що її завдала.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, як необґрунтованих та не доведених належними доказами.

В зв’язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати по справі у відповідності до ст.88 ЦПК України слід покласти на позивачку.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11,22,23,1166,1167,1177 ЦК України, ст.ст.12,25,31 Закону України «Про поховання та похоронну справу», п.п.2.13,3.2,3.3 Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань, затвердженого наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства №193 від 19.11.2003 року ст.ст.3,10,11,27,31,58-61,88,212-215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до КП «Ритуальна служба» Дніпропетровської міської ради про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м.Дніпропетровська шляхом подачі протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя С.Ю. Казак