Номер провадження 2/754/2860/16

Справа №754/3571/16-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

21 грудня 2016 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді : Галась І.А.

при секретарі - Ленській Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання угоди недійсною,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, який в ході розгляду справи було збільшено щодо стягнення заборгованості в розмірі 148 833,45 грн.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що 07 травня 2015 року між ним, як адвокатом, який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4363/10, видане Київською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури, згідно рішення від 25.11.2010р. №209 та ОСОБА_2 було укладеного угоду про надання правової допомоги. Позивачем було виконано в повному обсязі на належним чином умови угоди, однак відповідачем було порушено зобов'язання щодо сплати позивачу додаткового гонорару. Пунктом 5.1 Угоди встановлено, що адвокат приймає на себе зобов'язання з надання наступної правової допомоги: представляє інтереси клієнта в компетентному суду апеляційної інстанції у цивільній справі № 754/4353/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя. На виконання зазначеного пункту позивачем було підготовлено апеляційну скаргу та заперечення проти апеляційної скарги у цивільній справі № 754/4353/14-ц (номер апеляційної інстанції 22-ц/796/8088/2015), представлено інтереси відповідача по цій справі у судових засіданнях в Апеляційному суді м. Києва. Зазначає, що в суді першої інстанції також був представником відповідача по цій справі. За результатами розгляду цивільної справи № 754/4353/14-ц апеляційний суд м. Києва ухвалив рішення, яким залишив без змін рішення суду першої інстанції щодо визнання за відповідачем права приватної власності на ? частини квартири АДРЕСА_1. Відповідно до п. 3.1 угоди в день отримання коштів та/або рухомого/нерухомого майна у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя, клієнт сплачує адвокату додатковий гонорар в розмірі 10% від присудженої на користь клієнта грошової суми та/або ринкової вартості рухомого/нерухомого майна. За відповідачем було зареєстровано на праві власності нерухоме майно, а саме: ? частини квартири АДРЕСА_2, ? земельної ділянки загальною площею 0,0984 га, що розташована в АДРЕСА_3; ? нежитлових приміщень №№ 1,2,3 (групи приміщень №15), загальною площею 38,9 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_4; ? нежитлових приміщень №1,2 (групи приміщень №11) - студія засмаги, загальною площею 39,8 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_5 Позивач звернувся до суб'єкта оціночної діяльності з заявою про визначення ринкової вартості зазначеного нерухомого майна та відповідно до розрахунків, наведених позивачем, загальний розмір гонорару, який підлягає сплаті відповідачем на підставі п.3.1 угоди, становить 148 833,45 грн.

Відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому просила суд визнати недійсною угоду про надання правової допомоги від 07 травня 2015 року, підписану нею та адвокатом ОСОБА_1 В обґрунтування своїх вимог зазначає, що ОСОБА_1 під час представництва інтересів позивача (ОСОБА_2.) у апеляційному суді м. Києва не діяв на підставі угоди про надання правової допомоги від 07 травня 2015 року (надалі за текстом - Угода), а діяв згідно п.1 ст.42 ЦПК України як фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років та мала процесуальну дієздатність, згідно нотаріально посвідченої довіреності від 18 грудня 2013 року, що посвідчена приватним нотаріусом ОСОБА_4 та зареєстрована в реєстрі за № 1705. Зазначає, що саме на підставі вказаної довіреності відповідач здійснював представництво інтересів позивача при розгляді Деснянським районним судом м. Києва справи №754/4353/14-ц. Виходячи зі змісту первісного позову, а також беручи до уваги наявність доказів того, що відповідач у суду першої та апеляційної інстанції замість витягу з угоди та ордеру на надання правової допомоги надав копію довіреності, вбачає факту обману позивача з боку відповідача щодо реального настання правових наслідків за угодою - надання правової допомоги у апеляційному суді м. Києва у цивільній справі №754/4353/14-ц. Зазначає, що угода не відповідає вимоги ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», оскільки за замістом ст. 26 зазначеного закону та ст. 14 Правил адвокатської етики, адвокатська діяльність здійснюється виключно на підставі договору про надання правової допомоги. Оскільки угода, як правочин за ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» сама по собі не передбачена, то відповідно на підставі ст. 215 ЦК України та п.5 Постанови Пленуму ВСУ від 06.12.2009 за №9 може бути визнана недійсною.

В судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 вимог своєї позовної заяви підтримав в повному обсязі, просив суд про їх задоволення, в задоволенні зустрічної позовної заяви просив відмовити за її безпідставністю та необґрунтованістю. Додатково в наданих суду поясненнях зазначив, що згідно положень чинного законодавства, ЦПК України сторони по справі можуть діяти через представників та осіб, які надають правову допомогу. При цьому ЦПК України ставить 3 категорії, яким повинен відповідати представник: 1) представником може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, 2) має цивільну процесуальну дієздатність, 3) належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суду. Чинне законодавство (ст. 26 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст. 42 ЦПК України) не встановлює для адвоката як представника додаткових вимог для підтвердження повноважень, а навпаки розширює, ніж це передбачено для фахівця в галузі права або фізичної особи, перелік документів, якими додатково адвокат може посвідчити повноваження. Водночас, повноваження адвоката як представника згідно цих статей закону можуть підтверджуватися лише довіреністю від фізичної особи. Наголосив, що ст.ст. 526, 626, 627, 629, 903 ЦК України, ст. 27, 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», на підставі яких він стягує додаткових гонорар не ставлять в залежність відповідного стягнення те, яким чином були посвідчені повноваження у цивільній справі, де він представляв інтереси відповідача.

Представник відповідача за первісним позовом щодо задоволення позовної заяви ОСОБА_1 заперечував в повному обсязі, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, зустрічну позовну заяву просив задовольнити з викладених в ній підстав.

Дослідивши матеріали справи та обставини справи в їх сукупності, вислухавши пояснення позивача, представника відповідача та покази свідків, суд дійшов висновку, що позовні вимоги первісного та зустрічного позову не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Згідно вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

В судовому засіданні встановлено, що 07 травня 2015 року між адвокатом ОСОБА_1, який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4363/10, видане Київською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури, згідно рішення від 25 листопада 2010 року №209 та фізичною особою ОСОБА_2, в подальшому клієнт, було укладено угоду про надання правової допомоги, відповідно до п.1.1 якої клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу з погоджених правових питань та у погоджених обсягах згідно з розділом 5 даної Угоди. Клієнт зобов'язується прийняти надану правову допомогу та оплатити гонорар за її надання на умовах та в порядку, який визначений цією угодою. Початок належного виконання адвокатом своїх зобов'язань згідно п.1.1 цієї угоди здійснюється з моменту підписання даної угоди.

Згідно п. 5.1 угоди адвокат приймає на себе зобов'язання з надання наступної правової допомоги: представляє інтереси клієнта в компетентному суду апеляційної інстанції у цивільній справі № 754/4353/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя.

Згідно п. 3.1 угоди за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар у наступному розмірі та у такі строки: в день підписання цієї угоди клієнт сплачує гонорар адвокату в розмірі 4000 грн.; в день отримання коштів та/або рухомого / нерухомого майна у справ за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя, клієнт сплачує адвокату додатковий гонорар в розмірі 10% від присудженої на користь клієнта грошової суми та /або ринкової вартості рухомого / нерухомого майна.

Як вбачається з матеріалів справи, в рамках цивільної справи № 754/4353/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна, ОСОБА_1 було підготовлено апеляційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28.04.2015р. Дана апеляційна скарга підписана представником позивача ОСОБА_1 та вказано, що копія довіреності наявна в матеріалах справи.

Підготовлені заперечення на апеляційну скаргу по цивільної справи № 754/4353/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна були підписані безпосередньо позивачкою ОСОБА_2

Таким чином, факт, щодо складання заперечень на апеляційну скаргу стороною позивача крім надрукованого тексту, якій міститься в матеріалах справи і який підписаний ОСОБА_2, суд вважає не доведений.

В процесі судового розгляду судом були оглянуті матеріали цивільної справи №754/4353/14-ц (№2-20/2015) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл майна, що перебуває в спільній сумісній власності подружжя та стягнення коштів.

Відповідно до довіреності від 18 грудня 2013 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстровано в реєстрі за № 1705 ОСОБА_2, в силу досягнення попередньої усної домовленості та на підставі попереднього усного договору з представниками, цією довіреністю надала повноваження ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які діють окремо один від одного, бути її представниками перед фізичними та юридичними особами, зокрема в судах України, включаючи стадії апеляційного і касаційного провадження та виконання рішень, перегляду рішення, ухвали, постанови.

Будь-якої вказівки на те, що зазначена довіреність була видана на виконання умов угоди про надання правової дороги, довіреність не містить. Крім того довіреність була видана в 2013 році, тобто більш ніж за рік до укладення угоди.

Згідно матеріалів цивільної справи №2-20/2015 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна, в матеріалах справи міститься копія довіреності від 18.12.2013 р., що підтверджує повноваження ОСОБА_1 як представника ОСОБА_2 Інший документів, а саме договору про надання правової допомоги, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та ордеру на надання правової допомоги, матеріали вказаної цивільної справи не містять.

Відповідно до вимог ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом. Адвокат зобов'язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.

Статтю 40 ЦПК України визначено, що представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 1 Правил адвокатської етики, затверджених Установчим з'їздом адвокатів України 17.11.2012 року (далі - Правила), визначено, що норми цих Правил не відміняють і не замінюють положень чинного законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність, а доповнюють і конкретизують його.

Відповідно до ст. 14 Правил, визначено, що адвокат надає правову допомогу відповідно до законодавства України про адвокатуру та адвокатську діяльність на підставі договору про надання правової допомоги.

Статтею 27 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.

Частина 2 ст. 27 вказано Закону регламенту вичерпні випадки надання правової допомоги адвокатом без укладення договору в письмовій формі. Так, договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз'яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об'єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Системний аналіз ч.1 ст. 26 та ч.1,2 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» дозволяють зробити висновок про те, що надання правової допомоги адвокатом без укладення договору в письмовій формі, зокрема, лише на підставі доручення, не допускається, окрім випадків, передбачених ч.2 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Укладення адвокатом договору про надання правової допомоги слід вважати обов'язком адвоката, передбаченим законом.

Отже, зі змісту Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Правил адвокатської етики та рішення Ради адвокатів України №74 від 26.02.2016 року «Про затвердження роз'яснення щодо гарантій адвокатської діяльності та окремих умов дисциплінарної відповідальності» вбачається, що надання правової допомоги адвокатом допускається лише на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

В розрізі чинного законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність довіреність слід розуміти як документ, який встановлює, посвідчує або обмежує повноваження адвоката на надання правової допомоги.

У взаємозв'язку з ч.1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та ст. 14 Правил адвокатської етики, наведена у п.2 ч.1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» довіреність має містити посилання на договір про надання правової допомоги, укладеним, з однієї сторони, особою, яка видала довіреність, та з другої сторони - адвокатом, кому така довіреність була видана. Також така довіреність обов'язково має містити прізвище, ім'я та по-батькові адвоката з зазначенням номер, дати та органу, який видав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Окрім того, відповідно до ч.4 ст. 42 ЦПК України повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордера обов'язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

Протягом судового розгляду позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 не було надано належних правових доказів на підтвердження того, що він здійснював представництво інтересів свого клієнта - ОСОБА_2 по цивільній справі №2-20/2015 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна, саме на підставі договору (угоди) про надання правової допомоги. Разом з тим, з матеріалів цивільної справи №2-20/2015, апеляційної скарги (підписаної представником позивача на підставі довіреності копія якої наявна в матеріалах справи) вбачається, що повноваження ОСОБА_1 як представника посвідчувалися лише довіреністю від 18.12.2013 року, без посилання на угоду про надання правової допомоги.

За таких обставин позовні вимоги позивача за первісним позовом про стягнення заборгованості задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача ОСОБА_2 за зустрічним позовом, судом встановлено наступне.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, угода про надання правової допомог від 07.05.2015 року була укладена з урахуванням волевиявлення позивача, яка погодилася з її умовами.

Також в матеріалах справи (Т. 2 а.с.177) наявна копія розписки ОСОБА_2 від 4 вересня 2015 року, в якій зазначає, що на виконання п.7.3.1 Угоди про надання правової допомоги від 7 травня 2015 року оригінали документів по цивільній справі №754/4353/14-ц отримала в повному обсязі.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Статтею 27 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.

Відповідно до п.5, 8 постанови Пленуму Верхового суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору)

недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, позивачем за зустрічним позовом не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. 58-59 ЦПК України на підтвердження своїх позовних вимог.

Слід також зазначити, що однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

При укладанні договору позивачка ознайомилась з його умовами, а підписавши договір дала згоду на його укладання.

З урахуванням обставин справи, суд вважає, що зміст вище зазначеної угоди про надання правової допомоги не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому в силу ст.215 ЦК України, та не підлягає визнанню незаконним.

Суд не вважає, що вжита назва «угода» про надання правової допомоги, замість «договір», як стверджує позивачка за зустрічним позовом, є підставою для визнання даної угоди недійсною на підставі положень статті 215 ЦК України.

Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв"язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивачка за зустрічним позовом, як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 15, 60, 88, 212-215 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів залишити без задоволення.

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання угоди недійсною залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя :