ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Театральна, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2016 року Справа № 923/1103/16

Господарський суд Херсонської області у складі судді Литвинової В.В. при секретарі Горголь О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м.Херсон

до: Херсонської обласної клінічної лікарні, м.Херсон

за участю третьої особи, яка на заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Херсонська обласна рада, м. Херсон

про визнання недійсним пункту договору оренди нерухомого майна та внесення змін до договору

за участю представників учасників процесу:

від позивача: ОСОБА_2, дов. № 1487 від 14.09.2016;

від відповідача: ОСОБА_3, дов. № б/н від 27.10.2016;

від третьої особи: ОСОБА_4 – дов.№56-490-662/110 від 15.11.2016 р.;

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з позовом до Херсонської обласної клінічної лікарні (відповідач) про визнання недійсним пункту договору оренди нерухомого майна та внесення змін до договору.

За клопотанням відповідача суд ухвалою від 01.11.2016 року залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача – Херсонську обласну раду.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 6 грудня 2016 року представником позивача було заявлено усне клопотання про проведення у справі судової почеркознавчої експертизи та клопотання про продовження строку розгляду справи. Суд задовольнив клопотання позивача про продовження строку розгляду справи. Щодо питання про призначення судової експертизи, - судом в судовому засіданні 06.12.2016 року було оголошено перерву до 12.12.2016 року з метою надання сторонам часу для обговорення питання щодо призначення судової експертизи. 12.12.2016 року розгляд справи було продовжено. Позивачем подано письмове клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи.

Відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача, - заперечують проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві; також заперечують проти проведення судової експертизи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

22 листопада 2013 року між Херсонською обласною клінічною лікарнею (орендодавець, відповідач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позивач, орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад Херсонської області (далі - договір).

За умовами розділу 1 договору – орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно – частину вестибюлю площею 12,0 кв.м., розміщене за адресою: м.Херсон, пр.. Ушакова, 36, на першому поверсі в будівлі центру діагностики.

Відповідно до ч. 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами п.10.1. договору – цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців – до 21 жовтня 2016 року.

Судом встановлено, що вищевказаний договір підписано обома сторонами без будь-яких зауважень.

Позивач у позові, посилаючись на приписи ст..17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», стверджує, що жодних пропозицій щодо укладення договору на менший, ніж п’ять років термін дії договору на адресу відповідача не направляв; у зв’язку з чим вважає положення п.10.1. договору щодо меншого терміну дії договору ніж п’ять років, передбаченого законом, суперечать вимогам законодавства; вважає, що вищевказаний пункт договору не відповідає вимогам закону та підлягає визнанню його недійсним. Позивач надав до матеріалів справи докази звернення до відповідача з пропозицією про внесення змін до п.10.1. договору (а.с.12) та докази того, що відповідачем було відмовлено в задоволенні пропозиції щодо продовження строку дії договору (а.с.13).

Суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на наступне.

Згідно із п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” - правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються ЦК України, ГК України, Земельним кодексом України, Законами України "Про оренду землі", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про іпотеку", "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", "Про запобігання корупції" та іншими актами законодавства. Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема наявність спеціальних підстав визнання недійсною угоди.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем не доведено підстав визнання недійсним п.10.1. договору.

Щодо вимог про визнання договору оренди укладеним на п’ять років – суд звертає увагу позивача на відсутність правових підстав внесення змін в договір оренди згідно ч.2 ст.651 ЦК України, оскільки у відповідності до ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. В даному випадку, відповідач заперечив в своєму листі від 21.09.2016 року №629/01-09 щодо зміни умов договору.

Суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи, оскільки її проведення є недоцільним, враховуючи предмет доказування по даній справі. Суд звертає увагу позивача, що ним не заперечується укладення договору саме на строк до 21 жовтня 2016 року, договір було підписано без протоколу розбіжностей.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На підставі зазначених вище норм матеріального права, керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1.Відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Повне рішення складено 21.12.2016 р.

Суддя В.В.Литвинова