КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа : № 761/9311/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Рибак М.А.

Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,

при секретарі - Грабовській Т.О.,

за участю:

позивача - ОСОБА_2,

представників відповідачів - Васильківської Н.І., Васильківського Б.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Києві на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 27 вересня 2016 року у справі за адміністративний позовом ОСОБА_2 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві, треті особи: Київський міський центр медико-соціальної експертизи Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАЛІБІ», про визнання рішення незаконним та нечинним, визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2015 року позивач - ОСОБА_2, звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві, треті особи: Київський міський центр медико-соціальної експертизи Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАЛІБІ», про визнання рішення незаконним та нечинним, визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити дії.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 27 вересня 2016 року позов задоволено частково. Визнано рішення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві, яке міститься в листі № 07-04/1Пі від 15.01.2015 - незаконним та скасовано рішення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві, яке міститься в листі № 07-04/1Пі від 15.01.2015. Визнано бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві щодо не розгляду справи про страхові виплати ОСОБА_2, як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26.12.1997 у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ВАЛІБІ» відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» незаконною. Зобов'язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві у передбаченому Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» розглянути звернення ОСОБА_2 від 05.07.2005, здійснити формування та розгляд справи про страхові виплати ОСОБА_2, як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26.12.1997 у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ВАЛІБІ» та винести відповідне рішення за результатами розгляду справи про страхові виплати ОСОБА_2, як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26.12.1997 у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ВАЛІБІ». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржуваної постанови судом невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, не доведено обставини, що мають значення для справи.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача та представників відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Києві - задовольнити частково, а постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 27 вересня 2016 року - скасувати в частині, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У відповідності до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись нормами ч. 1 ст. 195 КАС України, за якими суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції розглядає даний спір в частині вимог апеляційної скарги відповідача щодо задоволених позовних вимог.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з посиланнями на встановлені обставини у судових рішеннях у справі № 2-а-22-1/09, а саме постанові Київським апеляційним адміністративним судом від 11.10.2011 та ухвали Вищого адміністративного суду України від 25.11.2014, дійшов висновку, що посилання відповідача у своєму рішенні від 15.01.2015 № 07-04/1Пі на відсутність правових підстав для формування особової справи позивача та призначення йому страхових виплат у зв'язку із невиконанням рішення Деснянського районного суду міста Києва в частині зобов'язання ТОВ «Валібі» скласти акт форми Н-1 про нещасний випадок на виробництві, що стався 26.12.1997, є незаконними та не обґрунтованими, а тому суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та необхідним визнати вказане рішення відповідача незаконним та скасувати його.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, у відповідь на інформаційний запит позивача 15.01.2015 відповідачем було надано відповідь, оформлену листом за № 07-04/1Пі, в якій повідомлялось, що справу про страхові виплати позивача не може бути розглянуто.

Із спірного листа від 15.01.2015 № 07-04/1Пі убачається, що відповідач повідомив позивача про розгляд його інформаційного запиту щодо розгляду справи про страхові виплати та зазначав, що 06.09.2012 комісією з розгляду особових справ потерпілих було повторно розглянуто вимогу державного виконавця про зобов'язання відповідача розглянути справу про страхові виплати на підставі заяви ОСОБА_2 від 05.07.2005. В ході розгляду подання та заяви позивача, комісія дійшла висновку про те, що оскільки ОСОБА_2 так і не було надано усіх необхідних документів для формування особової справи і призначення йому страхових виплат з огляду на довідку МСЕК № 099591, яка втратила чинність та не містила відсотків втрати працездатності, а рішення Деснянського районного суду міста Києва в частині зобов'язання ТОВ «Валібі» скласти акт форми Н-1 про нещасний випадок на виробництві, що стався 26.12.1997, залишається невиконаним роботодавцем, за даних обставин відсутні підстави для формування особової справи позивача та призначення йому страхових виплат.

Вважаючи вказаний лист рішенням та не погоджуючись із ним, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Обговорюючи правомірність вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2011 у справі № 2-а-22-1/09 за позовом ОСОБА_2 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у місті Києві, третя особа: Спеціалізована нейроофтальмологічна медико-соціальна експертна комісія Центру медико-соціальної експертизи міста Києва про визнання дій та бездіяльності неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, позов було задоволено частково та зобов'язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у місті Києві розглянути справу про страхові виплати на підставі заяви ОСОБА_2 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновку МСЕК №099591 та встановленого Деснянським районним судом м. Києва факту нещасного випадку.

Зазначене судове рішення набрало законної сили, на його виконання було видано виконавчий лист, який пред'явлено у виконавчому провадженні для здійснення примусового виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно із ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, у вказаній постанові суду було встановлено, що наявність таких документів, як: акт розслідування нещасного випадку від 28.04.2003; рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11.05.2004, яке набрало законної сили та яким встановлено факт нещасного випадку на виробництві, який стався з ОСОБА_2 26 грудня 1997 року; довідок МСЕК №094593, №099591, якими встановлено, що позивач має другу групу інвалідності, причиною якої є трудове каліцтво, надає позивачу право на розгляд справи про страхові виплати Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Крім того, встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11.05.2004 у справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Валібі», третя особа: ОСОБА_5, про встановлення факту каліцтва внаслідок нещасного випадку на виробництві, зобов'язання скласти акт форми Н-1 та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, було встановлено, що 26.12.1997 року з позивачем стався нещасний випадок на виробництві ТОВ «Валібі». Зазначене товариство вказаного судового рішення не виконало, а саме, не організувало розслідування нещасного випадку та відмовилося скласти акт за формою Н-1. При цьому, Акт розслідування нещасного випадку, що стався 26.12.1997 року з Позивачем (форма Н-5), був складений лише 28.04.2003.

Також, директору ТОВ «Валібі» у зв'язку з його відмовою скласти акт форми Н-1 був вручений припис за формою Н-9. Проте, зазначений акт форми Н-1 він не склав. Рішенням суду ТОВ «Валібі» зобов'язано скласти акт форми Н-1 про нещасний випадок на виробництві, який стався з ОСОБА_2 26.12.1997 при виконанні ним трудових обов'язків. Постановою ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві № 927/24 від 20.07.2004 відкрито виконавче провадження з примусового виконання судового рішення про зобов'язання ТОВ «Валібі» скласти акт форми Н-1 про нещасний випадок на виробництві, який стався з ОСОБА_2 при виконанні ним трудових обов'язків.

Станом на час розгляду справи рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11.05.2004 в частині складання ТОВ «Валібі» акта форми Н-1 - не виконано, а тому акт форми Н-1 про нещасний випадок на виробництві, який стався з ОСОБА_2 при виконанні ним трудових обов'язків складено не було.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про охорону праці» в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, власник повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, яке розробляється Державним комітетом України по нагляду за охороною праці за участю профспілок і затверджується Кабінетом Міністрів України. Розслідування проводиться за участю представника профспілкової організації, членом якої є потерпілий, а у випадках, передбачених законодавством, також за участю представників органів державного нагляду, управління охороною праці та профспілок. За підсумками розслідування нещасного випадку або професійного захворювання власник складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов'язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування. У разі відмови власника скласти акт про нещасний випадок або професійне захворювання чи незгоди потерпілого або іншої заінтересованої особи із змістом акта, питання вирішується у порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів. Органи по розгляду трудових спорів при необхідності одержують відповідний висновок представника органу державного нагляду, або органу державного управління охороною праці, або профспілкового органу.

Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку. Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.

Згідно з п. 4. Інструкції про порядок передачі виконавчій дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України документів, що підтверджують право застрахованого або членів його сім'ї на страхову виплату, затвердженої постановою Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 02.04.2001 р. № 10, особова справа потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання повинна містити такі документи: заява потерпілого власнику підприємства про первинне призначення відшкодування шкоди; копія довідки про ідентифікаційний номер в Державній податковій адміністрації; акт про нещасний випадок за формою Н-1 (якщо стався нещасний випадок, а не професійне захворювання) або нотаріально завірена копія; акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 (якщо такий складався) або нотаріально завірена копія; акт розслідування професійного захворювання за формою П-4 (якщо таке встановлено) або нотаріально завірена копія; рішення суду про встановлення факту нещасного випадку на виробництві (якщо було засідання суду з цього питання) або нотаріально завірена копія; висновки МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності по кожному засіданню МСЕК або нотаріально завірена копія; довідка про розмір втраченого заробітку, витрат на медичну та соціальну допомогу на дату передачі особової справи потерпілого; копія трудової книжки потерпілого, що завірена страхувальником або нотаріусом.

Приписи ч. 1 ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визначають, що для розгляду справ про страхові виплати до Фонду соціального страхування від нещасних випадків подаються: акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та (або) висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть, а також відповідні рішення про відшкодування моральної (немайнової) шкоди; документи про необхідність подання додаткових видів допомоги.

Згідно із частиною 1 ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», оскільки для розгляду справи про страхові виплати до Фонду соціального страхування від нещасних випадків подаються або акт розслідування нещасного випадку, або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та (або) висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть, а також відповідні рішення про відшкодування моральної (немайнової) шкоди; документи про необхідність подання додаткових видів допомоги.

При цьому адміністративним судом було встановлено, що акт форми Н-1 дійсно складено не було. Водночас, законодавець у ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не встановив імперативно перелік документів, які належить подати для розгляду справи про страхові виплати, а надав можливість заявнику подати один з перерахованих у ч. 1 ст. 35 вказаного Закону документів.

Вказана постанова Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 2-а-22-1/09 була залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України 25.11.2014.

Крім того, Вищий адміністративний суд України у своїй ухвалі від 25.11.2014 дійшов висновку про те, що відповідно до вимоги норми матеріального права, яка міститься в ч. 1 ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», потерпілий, при зверненні до Фонду, не зобов'язаний надавати акт про нещасний випадок за формою Н-1.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції, що посилання відповідача на відсутність правових підстав для формування особової справи позивача та призначення йому страхових виплат у зв'язку із невиконанням рішення Деснянського районного суду міста Києва в частині зобов'язання ТОВ «Валібі» скласти акт форми Н-1 про нещасний випадок на виробництві, що стався 26.12.1997, є незаконними та не обґрунтованими.

За таких умов, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції в частині необхідності задоволення позовних вимог щодо зобов'язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві у передбаченому Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» розглянути звернення ОСОБА_2 від 05.07.2005, здійснити формування та розгляд справи про страхові виплати ОСОБА_2, як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26.12.1997 у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ВАЛІБІ» та винести відповідне рішення за результатами розгляду справи про страхові виплати ОСОБА_2, як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26.12.1997 у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ВАЛІБІ».

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції помилково визнав лист від 15.01.2015 № 07-04/1Пі рішенням суб'єкта владних повноважень.

З матеріалів справи, а саме з листа від 15.01.2015 № 07-04/1Пі, убачається, що 06.09.2012 комісією з розгляду особових справ потерпілих в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Києві, за результатами повторного розгляду, було складено протокол засідання комісії від 06.08.2012 та прийнято протокольне рішення за вимогою державного виконавця і заявою позивача від 05.07.2005.

Тобто, вказаний лист не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС України, а є лише інформаційним повідомленням про рішення, яке було прийнято у 2005 році, та яке не є предметом розгляду цього спору.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Такий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 15.12.2015 у справі 800/206/15.

Враховуючи, що оскаржений позивачем лист від 15.01.2015 № 07-04/1Пі не є рішенням суб'єкта владних повноважень відносно позивача, в межах цього адміністративного спору відсутнє порушене право, яке підлягає відновленню, шляхом скасування такого листа.

Суд першої інстанції приймаючи рішення про скасування листа від 15.01.2015 № 07-04/1Пі, на викладені вище обставини уваги не звернув.

За тих же обставин не може бути і задоволена позовна вимога про визнання незаконною бездіяльності відповідача щодо не розгляду справи про страхові виплати ОСОБА_2, як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26.12.1997 у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ВАЛІБІ» відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», оскільки на час розгляду цього адміністративного спору такої справи не сформовано, а відповідно і не може бути розглянуто.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було частково не правильно встановлено обставини, що мають значення для справи, що призвело до ухвалення неправомірного рішення. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Києві - задовольнити частково, постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 27 вересня 2016 року - скасувати в частині та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову частково відмовити.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Києві - задовольнити частково.

Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 27 вересня 2016 року в частині задоволених позовних вимог про: визнання рішення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві, яке міститься в листі № 07-04/1Пі від 15.01.2015 - незаконним та скасуванні рішення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві, яке міститься в листі № 07-04/1Пі від 15.01.2015; визнання бездіяльності Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві щодо не розгляду справи про страхові виплати ОСОБА_2, як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26.12.1997 у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ВАЛІБІ» відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» незаконною - скасувати та прийняти в цій частині нову, якою в задоволенні позовних вимог - відмовити.

В решті постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 27 вересня 2016 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко

Суддя : Я.Б. Глущенко

С.Б. Шелест

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 20.12.2016 року.

Головуючий суддя Пилипенко О.Є.

Судді: Шелест С.Б.

Глущенко Я.Б.