ухвала

іменем україни

14 грудня 2016 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів:

Дьоміної О.О., Іваненко Ю.Г., Маляренка А.В.,

Леванчука А.О., Ситнік О.М.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, третя особа - Володимирецький районний відділ Державної міграційної служби України в Рівненській області, про виселення та зняття з реєстрації, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 11 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 16 грудня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що після смерті співвласника квартири ОСОБА_9 власниками квартири стали діти покійного: син ОСОБА_6 та донька ОСОБА_7

У вищезгаданій квартирі безпідставно зареєстрована та проживає громадянка ОСОБА_8, яка перешкоджає позивачам вільно користуватися та розпоряджатися своїм майном. На неодноразові вимоги позивачів щодо добровільного виселення та зняття з реєстрації відповідач не реагує і продовжує перешкоджати їм у користуванні своїм майном, тому позивачі звернулись до суду з позовом про визнання відповідачки такою, що втратила право на користування житлом.

У травні 2014 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_8 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, в якій вона просила суд прийняти зустрічну позовну заяву, визнати її членом сім'ї колишнього власника квартири ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 11 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 16 грудня 2014 року, позов ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до ОСОБА_8 задоволено.

ОСОБА_8 виселено з квартири АДРЕСА_1

Зобов'язано Володимирецький РС УДМС України в Рівненській області зняти з реєстрації громадянку ОСОБА_8, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1

Стягнуто з ОСОБА_8 сплачений судовий збір в сумі 243 грн 60 коп. на користь позивачів.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 213 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 та ОСОБА_7, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вони на підставі ст. 1261 ЦК України як спадкоємці першої черги отримали частину спадщини, що залишилася після смерті їх батька ОСОБА_9, а відповідач ОСОБА_8 користується спірною квартирою проти волі нових власників.

Також, суд першої інстанції зазначив, що судом не розглядається зустрічний позов з тих підстав, що він був поданий після початку розгляду справи по суті, а також зустрічний та первісний позови не взаємопов'язані та їх спільний розгляд недоцільний.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитися не можна виходячи з наступного.

Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_9 та ОСОБА_6 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 від 05 липня 2005 року.

ОСОБА_8 не була членом сім'ї покійного ОСОБА_9, однак згідно із довідкою виданою виконкомом Заболоттівської сільської ради Володимирецького району від 21 жовтня 2013 року № 487 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1.

Із свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 серпня 2013 року, виданого приватним нотаріусом ОСОБА_10 вбачається, що спадкоємцями майна ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, є його син ОСОБА_6 на 1/3 частки та донька ОСОБА_7 на 2/3 частки, з урахування 1/3 частки, від якої відмовився син спадкодавця ОСОБА_11

Спадщина, на яку у вказаних частках видано це свідоцтво складається з: 1/2 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належала спадкодавцю на праві приватної спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 05 липня 2005 року управлінням соціального розвитку ВП «Рівненська АЕС» ДП НАЕК «Енергоатом».

Позивачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на підставі ст. 1261 ЦК України як спадкоємці першої черги отримали частину спадщини, що залишилася після смерті їх батька ОСОБА_9

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Водночас відповідно до ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; ст. 405 ЦК України).

Суд першої інстанції на порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України належним чином не встановив усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не з'ясував підстав проживання відповідача у спірній квартирі, не зазначив підставу для виселення без надання іншого жилого приміщення з урахуванням норм житлового законодавства.

Також, відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судам слід мати на увазі, що оскільки від належного вирішення питання про прийняття зустрічного позову, позову третьої особи із самостійними вимогами та об'єднання і роз'єднання позовів залежить своєчасний і правильний розгляд заявлених вимог, то ці процесуальні дії необхідно провадити у точній відповідності з правилами, встановленими статтями 123-126 ЦПК України.

Згідно з ст. 123 ЦПК України відповідач має право пред'явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті.

Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Відповідно до ст. 124 ЦПК України зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред'явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 119 і 120 цього Кодексу.

До зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 7 ст. 130 ЦПК України попереднє судове засідання не є обов'язковим. Питання про необхідність його проведення вирішується суддею під час відкриття провадження у справі.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 08 квітня 2014 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 06 травня 2014 року.

Зустрічний позов ОСОБА_8 подано до суду 06 травня 2014 року.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутня ухвала місцевого суду щодо зустрічного позову (без руху, повернення чи об'єднання в одне провадження з первісним позовом).

Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову, суд першої інстанції лише зазначив про те, що зустрічний позов не розглядається, а також про те, що зустрічний позов поданий лише з метою відібрання частини квартири, яка вже розподілена та успадкована спадкоємцями за законом, при цьому не з'ясувавши усіх обставин справи, що призвело до неправильного та неповного розгляду справи.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на вказані порушення уваги не звернув, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги та помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Таким чином, оскільки суди не встановили фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 11 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 16 грудня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий0Головуючий0 Головуючий

О.О. Дьоміна

Судді:

Ю.Г. Іваненко А.О. Леванчук А.В. Маляренко О.М. Ситнік