2/152/613/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2016 року Шаргородський районний суд Вінницької області

в складі

головуючого судді Соколовської Т.О.

при секретарі Годованюк І.Л.

з участю

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Шаргород Вінницької області в залі суду справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И В:

28 вересня 2016 року ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилається на те, що вона є власником житлового будинку по вул. Жовтнева, 68 в с. Пеньківка, Шаргородського району Вінницької області. ЇЇ земельна ділянка межує із земельною ділянкою відповідача ОСОБА_2 Відповідач, порушуючи державні будівельні норми, посадив на своїй присадибній ділянці яблуневий сад та застосовує для його обробки пестициди. Дерева були висаджені без дотримання норм містобудування, планування та забудови міських і сільських поселень, так як посаджені за 1,5 – 2 метри від межі, що суперечить вимогам чинного законодавства. Зазначене порушує права позивача як власника суміжної земельної ділянки, оскільки крони дерев створюють затінення його земельної ділянки, а слідом і зниження урожайності. Обприскування ОСОБА_2 саду також несе за собою негативні наслідки, оскільки гербіциди та пестициди, якими удобрюється земля і обприскуються дерева потрапляють на земельну ділянку позивача, що у свою чергу унеможливлює вживання продуктів харчування, які вирощуються, та забруднюють повітря. Відповідач не оповіщає сусідів про обприскування, не веде журнал обприскувань, використовує акумуляторний оприскувач, що є також грубим порушенням санітарних норм та правил.

Враховуючи викладене, позивач ОСОБА_4 просить зобов’язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельними ділянками, шляхом викорчовування плодових дерев яблунь в кількості 45 штук, які ростуть на земельній ділянці відповідача вздовж межі, яка розділяє їх земельні ділянки, та стягнути з відповідача судові витрати.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_4 та її представник за довіреністю від 11.06.2014 року - ОСОБА_1, який за клопотанням ОСОБА_4, допитаний судом також в якості свідка, позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити, посилаючись на ті самі обставини, що і в позовній заяві.

Суду пояснили, що відповідач в порушення будівельних норм, а саме: п.3.25 державних будівельних норм "Містобудування, планування та забудова міських і сільських поселень" (ДБН 360 – 92 в редакції станом на день закладки саду) посадив не садок біля хати, а яблуневий сад на усій земельній ділянці, 45 яблунь із якого висаджені на відстані 1,5 – 2 метри від межі ділянки. Порушення відповідачем зазначених будівельних норм призвело до порушення прав позивача як власника сусідньої земельної ділянки, оскільки крони яблунь створюють затінення земельної ділянки позивача, що негативно впливає на врожайність сільськогосподарських культур, які вирощуються на їхній земельній ділянці. Ще більшої шкоди завдає позивачеві обприскування саду відповідачем, яке проводиться 12 – 15 разів за сезон. Пестициди, якими ОСОБА_2 обробляє сад, шкодять здоров'ю позивача, забруднюють повітря, а також отруюють та роблять не придатними до споживання овочеві культури, які позивач вирощує на своїй земельній ділянці, розташованій в с. Пеньківка Шаргородського району Вінницької області по вул. Жовтнева, 68, тобто по сусідству з ОСОБА_2 Неодноразові звернення представника позивача ОСОБА_1 до санітарно – епідеміологічної служби результатів не дають, оскільки представники служби не мають приладів для визначення ступеню забруднення повітря та грунту, і обмежуються лише відписками на його скарги.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник за довіреністю від 31.10.2016 року ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнали. Суду пояснили, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки з багаторічними насадженнями, розташованої в с. Пеньківка Шаргородського району Вінницької області по вул. Жовтнева, 70, на якій дійсно ростуть плодові дерева, які належать відповідачу. Раніше сусідньою земельною ділянкою користувалися батьки позивача. Коли вони померли ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_4, щоб вона вказала йому межу, з її згоди посадив садок на своїй земельній ділянці, ніколи між ними не було суперечок. У 2010 році відповідач вперше побачив чоловіка сусідки ОСОБА_1, який відразу почав пред’являти претензії щодо саду, наполягаючи, що це промисловий сад і він підлягає викорчовуванню. При першому конфлікті він зрізав 18 дерев, які були близько біля межі, і не заперечував пересадити ряд яблунь, який є предметом даного спору, оскільки дерева тоді можна було пересадити без шкоди для них, проте ОСОБА_1 відповів, що його задовольнить лише викорчування всього саду. З власницею земельної ділянки ОСОБА_4 у нього ніколи спорів не було, до суперечок її спонукає чоловік ОСОБА_1 Дерева, висаджені на замельній ділянці є низькорослими, більше трьох метрів не ростуть, мають нерогалуджену корневу систему, земельну ділянку сусідки гілки дерев не затіняють, спірний ряд яблунь та наступний за ним ОСОБА_2 не кропить, оскільки між ними висаджена малина і ожина. Решту саду, з метою отримання гарного врожаю та знищення шкідників обробляє пестицидами, дозволеними до використання та придбаними в магазині. Дійсно, протягом 2010-2011 років ОСОБА_2 обробляв садок механічним методом, але після притягнення його до адміністративної відповідальності санітарно – епідеміологічною службою обробка саду проводиться за допомогою ранцевого обприскувача. При цьому, обприскування проводиться з 22 години ночі до 7 години ранку, а про майбутній обробіток саду завчасно оповіщаються сусіди. Відповідач та його представник вважають, що при обприскуванні саду ОСОБА_2 не порушує ДСП 8.8.1.2.001-98 "Транспортування, зберігання та застосування пестицидів у народному господарстві", оскільки обробку індивідуального саду в межах населеного пункту він проводить із застосуванням тих пестицидів, які дозволені для роздрібного продажу населенню.

За загальним правилом, визначеним у частині 1 статті 11 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких, відповідно до частини 1 статті 60 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому, за змістом ст.11 ЦПК України, право визначення меж та предмету позову, а також підстав позову, надано позивачеві.

Впродовж всього судового розгляду справи позивач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_1 своїх вимог не змінювали, наполягали на їх задоволенні.

Вирішуючи спір суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_4 є власником будинку під № 68 по вул. Жовтнева в с. Пеньківка Шаргородського району Вінницької області на підставі договору дарування від 30.01.1996 року, посвідченого державним нотаріусом ОСОБА_5 за № 93 та зареєстрованого в Могилів-Подільському БТІ 28.02.1996 року під № 348.

Згідно довідки виконавчого комітету Пеньківської сільської ради житловий будинок та присадибна ділянка розміром 0,27 га в с. Пеньківка по вул. Жовтнева, 68 належать гр. ОСОБА_4

Рішенням Пеньківської сільської ради Шаргородського району Вінницької області від 03 липня 2006 року ОСОБА_2 надано у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства по вул. Жовтнева, 70 площею 0,28 га.

ОСОБА_2 з 2006 року користується вказаною земельною ділянкою висадив на ній багаторічні насадження – дерева яблунь.

Вказані обставини встановлені рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 01 серпня 2012 року у цивільній справі №230/2545/12 за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про заборону використання присадибної ділянки по вулиці Жовтнева, 70 в с. Пеньківка Шаргородського району Вінницької області не за призначенням та стягнення моральної шкоди, яке набрало законної сили 13.08.2012 року і, відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України, не підлягають доказуванню при розгляді даної справи, так як у ній беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини, і з часу винесення вказаної постанови обставини щодо спірних багаторічних насаджень не змінилися, що не заперечували в судовому засіданні сторони.

При розгляді даного цивільно – правового спору судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 відповідно до свідоцтв про право власності Серії САК № 434480 від 7 квітня 2014 року та Серії САК №434481 від 7 квітня 2014 року є власником земельних ділянки по вул. Жовтнева, 68 в с. Пеньківка Шаргородського району Вінницької області, зокрема: площею 0,25 га – для будівництва і обслуговування житлового будинку, та 0,0138 га – для ведення особистого селянського господарства (а.с. 4, 5).

Рішенням 4 сесії 5 скликання Пеньківської сільської ради Шаргородського району Вінницької області від 3 липня 2006 року ОСОБА_2 було надано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,28 га по вул. Жовтнева, с. Пеньківка, Шаргородського району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства (а.с. 6).

5 серпня 2014 року ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку, площею 0,2542 га Серії САК № 973145, цільове призначення якої – ведення особистого селянського господарства (а.с. 54).

Як вбачається з витягу з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень в графі "дані про угіддя" зазначено багаторічні насадження, площею 0,2542 га (а.с. 55).

Таким чином, судом встановлено, і не оспорюється сторонами, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є власниками земельних ділянок по вулиці Жовтневій, 68 та 70 в селі Пеньківка Шаргородського району Вінницької області, що підтверджується зазначеними правовстановлюючими документами. Крім того, ОСОБА_2 є власником багаторічних насаджень на належній йому земельній ділянці, в силу вимог ст. 79 ЗК України та ст.373 ЦК України, які, відповідно до ст. 181 ЦК України є нерухомим майном.

Земельні ділянки сторін мають спільну межу.

Долучені ОСОБА_4Г до матеріалів позову та оглянуті в судовому засіданні листи виконавчого комітету Пеньківської сільської ради № 240 від 14.06.2010 року, № 02-18-70 від 02.02.2011р., від 19.05.2011р., відповіді на скарги Вінницької обласної санітарно-епідеміологічної станції № 02-06/3043 від 25.08. 2011 року, № 61 –Н/02 – 06/ 2036 від 03.07.2012 року, № 25-11-4198-2/02-06 від 25.08.2011 року, листи Шаргородської районної державної адміністрації від 22.10.2010р. № 17-КО-317-2, від 25.05.2012р. № 17-Н-187-4, листи Шаргородської районної СЕС №1128 від 31.05.2012р., № 988 від 17.05.2012 року № 960 від 14.05. 2012 року адресовані ОСОБА_1, який не є стороною у даній справі.

Разом з тим, вказані документи та акти обстеження земельної ділянки від 12.07.2010 року, 28.05.2012 року, 13.07.2012 року, постанова про застосування адміністративно-запобіжних заходів за порушення санітарного законодавства від 15.10.2010 року № 1882, припис № 1881 від 15.10.2010 року, акт санітарно-епідеміологічного обстеження обєкта від 23.08.2011року, постанова про застосування адміністративно-запобіжних заходів за порушення санітарного законодавства від 23.08.2011року № 202 були досліджені судом у цивільній справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про заборону використання присадибної ділянки по вулиці Жовтнева, 70 в с. Пеньківка Шаргродського району Вінницької області не за призначенням та стягнення моральної шкоди і витрат. Під час розгляду вказаної справи, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_7 протягом 2010 - 2011 років обробляв пестицидами сад по вул. Жовтнева, 70 в с. Пеньківка. При цьому, у 2010 - 2011 роках відповідач обприскував сад механічним способом. Проте, вже у 2012 році обробка саду здійснюється ОСОБА_2 із застосуванням ранцевого обприскувача та сертифікованими пестицидами, придбаними в магазині, які дозволені до використання в Україні згідно «Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні». Даний факт підтверджений поясненнями відповідача та його представника, а також довідкою начальника Державної інспекції захисту рослин Шаргородського району від 29.05.2012р. № 58. Суд також встановив, що в 2012 році ОСОБА_2 обприскування проводить у проміжок часу з 22 години ночі до 7 години ранку та про майбутнє обприскування попереджає людей. Вказані обставини встановлені рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 01 серпня 2012 року у цивільній справі №230/2545/12 за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про заборону використання присадибної ділянки по вулиці Жовтнева, 70 в с. Пеньківка Шаргродського району Вінницької області не за призначенням та стягнення моральної шкоди і витрат і, відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України, не підлягають доказуванню при розгляді даної справи, так як у ній беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини, і з часу винесення вказаної постанови, обставини щодо спірних багаторічних насаджень не змінилися, що не заперечували в судовому засіданні сторони.

Європейський суд з прав людини в пунктах 33, 34 рішення від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основновоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до … остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового до виконання рішення суду лише з однією метою – домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Із акта перевірки дотримання санітарного законодавства від 27.07.2016 року та листа Шаргородської райдержадміністрації № 17 –Н – 673 – 1 від 26.08.2016 року вбачається, що комісією фахівців в присутності ОСОБА_1, ОСОБА_7 проведена перевірка дотримання санітарного законодавства на присадибних ділянках ОСОБА_2, що розташовані по вулиці Жовтневій, по вулиці 40 – річчя Перемоги. Під час перевірки встановлено, що ОСОБА_2 для обробки саду використовує препарати дозволені для роздрібного продажу населенню та ранцевий оприскувач ОРР – 1А ПС «Ера», дозволений для використання на присадибних ділянках, обробка саду проводиться у нічний час з 22 до 07 год. (а.с. 17,20 – 22).

Згідно із повідомленням Головного управління Держпродспоживслужби в Шаргородському районі № 463 від 03.08.2016 року, комісією фахівців була проведена перевірка скарги ОСОБА_4, ОСОБА_1 від 11.07.2016 року в результаті якої встановлено, що ОСОБА_2 проводить роботи по оприскуванню саду на своїй присадибній ділянці оприскувачем ОРР -1А Ера, дозволеним для використання на присадибних ділянках, в нічний час з 22 до 7 години ранку. Для обробки використовуються інсектицид Моспілан, фунгіцид Хорус, інсектицид ЗОД. Дані препарати дозволені для роздрібного продажу населенню і ввійшли до Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні. Перед обробкою саду ОСОБА_7 встановлює попереджувальні знаки, але завчасно не попереджає людей про майбутні роботи, а також не залучає до робіт осіб, які мають допуск до робіт із пестицидами та агрохімікатами. Для усунення виявлених недоліків ОСОБА_2 надані рекомендації. Звернення ОСОБА_1 знаходиться на контролі в управлінні Держпродспоживслужби ( а.с.23).

У судовому засіданні були опитані представники Відділу Держгеокадастру у Шаргородському районі Вінницької області ОСОБА_8, Відділу містобудування та архітектури Шаргородської РДА ОСОБА_9, які суду пояснили, що сторони даного цивільно – правового спору у встановленому законом порядку набули право власності на нележні їм земельні ділянки, спору щодо межових знаків не мають, питання щодо правильності використання ОСОБА_2 агрохімікатів до їх компетенції не входить.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка сільський голова ОСОБА_10 в судовому засіданні показав, що чоловік позивачки ОСОБА_1 неодноразово звертався до сільської ради зі скаргами на те, що ОСОБА_2 кропить яблуні недоздовеними агрохімікатами та механічним оприскувачем. Скарги неодноразово перевірялися представниками райСЕС, облСЕС, Шаргородької райдержадміністрації з участю працівників сільської ради, проте фактів використання ОСОБА_2 недозволених агрохімікатів та механічного оприскувача встановлено не було.

Встановленим судом фактам відповідають цивільні правовідносини, які регулюються ст.ст.13, 50, 55 Конституції України, статтями 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 р., ратифікована Україною 17 липня 1997 року), ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 7, 17 Загальної декларації прав людини, ст.26 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року, ст.ст. 3,16, 181, 293, 319, 321, 328, 386, 391 ЦК України, ст.ст. 79, 90, 91, 96, 103, 104, 105, 109, 116, 125, 152 ЗК України, ч.1 ст.4 ЗУ "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благаполуччя населення", ст.ст.23, 26 ЗУ "Про благоустрій населений пунктів" і виникають при вирішенні спорів про захист прав власника земельної ділянки від порошень, не пов’язаних із позбавленням володіння.

Відповідно до ст.13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.

Стаття 50 Конституції України гарантує кожному право на безпечне для життя та здоровя довкілля.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 року і відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.26 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" та п.23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України №2" наголошується на принципі рівності сторін – одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

В силу ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 р., ратифікована Україною 17 липня 1997 р.) кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі.

Стаття 26 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VIII від 19.10. 1973 року ; статті 7, 17 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року визначають, що всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Кожна людина має право володіти майном як особисто так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст.15 ЦК України).

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 Постанови ПВС України від 12.06.2009 року №2 "Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції").

Частиною 3 ст. 10, ст.ст. 57 - 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Засобами доказування у цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами ч.1 ст. 179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні даного цивільно – правового спору суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь - які дії, які не суперечать закону.

Також, ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і у порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом… (ст. 328 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права (ст.125 ЗК України).

Частина 3 ст.373 ЦК України та частина 2 ст.79 ЗК України визначаєють, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Відповідно до вимог ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з п. "г" ч. 1 ст. 91 ЗК України, власники земельних ділянок зобов’язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

У відповідності зі ст. 152 цього ж Кодексу, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь - яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не повязані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною;визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до положень норм ст. ст. 16, 391, 386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Позивачка ОСОБА_4 просить усунути перешкоди у користуванні її земельною ділянкою шляхом зобов’язання відповідача ОСОБА_2 викорчувати 45 дерев яблунь, посилаючись на порушення п.3.25 Державних будівельних норм і правил "Містобудування, планування та забудова міських і сільських поселень" (ДБН 360 – 92**), в редакції станом на день закладки саду, відповідно до яких відстань від сусідніх ділянок садибної забудови до стовбурів висаджуваних дерев повинна бути не менше 4 – 6 метрів залежно від величини діаметра їх крон.

Вказане ствердження позивача ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_1 є помилковим, оскільки наказом Держкоммістобудування України № 164 від 25.09.1997 року внесено зміни до п.3.25 вказаного нормативного акту, які введено в дію з 01.12 1997 року і якими виключено норми, що регламентували відстань від межі сусідніх ділянок до стовбурів дерев, що ростуть на одній із сусідніх ділянок. Отже, ні на час закладки саду (2006 рік), ні на даний час зазначене позивачем та його представником положення нормативного акту не діє.

Статтею 26 Закону України "Про благоустрій населений пунктів" встановлено, що благоустрій присадибної ділянки проводиться її власником або користувачем цієї ділянки.

Статтею 23 цього Закону встановлено, що благоустрій території житлової забудови здійснюється з урахуванням вимог використання цієї території відповідно до затвердженої містобудівної документації, правил благоустрою території населеного пункту, а також встановлених будівельних норм, державних стандартів, норм і правил.

Відповідно до п.10 Порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1045 від 01.08.2006 року видалення зелених насаджень на земельній ділянці, яка перебуває у приватній власності, та на присадибній ділянці здійснюється за рішенням власника земельної ділянки.

Згідно із ст.ст. 90, 91 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь - яких перешкод та порушень його прав на землю та відшкодування завданих збитків, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок, дотримуватися правил добросусідства та обмежень, щоб не створювати незручності сусідам.

Відповідно до ст.96 ЗК України землекористувачі зобов'яані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

За приписами ст. 103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

У разі проникнення коренів і гілок дерев з однієї земельної ділянки на іншу власники та землекористувачі земельних ділянок мають право відрізати корені дерев і кущів, які проникають із сусідньої земельної ділянки, якщо це є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням (стаття 105 ЗК).

Положеннями частини 2 статті 109 ЗК України встановлено, що кожен із сусідів має право вимагати ліквідувати дерева, які стоять на спільній межі.

За дорученням суду компетентною комісією Пеньківської сільської ради Шаргородського району Вінницької області проведено обстеження земельної ділянки відповідача та досліджені насадження, що знаходяться біля межі позивача, про що складено акт та схему розміщення дерев по відношенню до межі ОСОБА_4 від 30.11.2016 року, відповідно до яких на земельній ділянці ОСОБА_7 від межі сусідньої земельної ділянки на відстані від 1,7 м – 2,3 м росте ряд плодових дерев у кількості 46 штук, висота дерев в середньому становить 3,5 м., діаметр стовбура від 6 см. до 10 см, крони дерев не затіняють земельну ділянку ОСОБА_4 (а.с.131 – 132).

Згідно акту компетентної комісії Пеньківської сільської ради Шаргородського району Вінницької області від 12.12.2016 року ОСОБА_2 проведено обрізку крон 46 плодових дерев, що ростуть біля межі сусідньої земельної ділянки, що належить ОСОБА_4, після обрізки висота дерев складає від 2,4 м. до 2,7 м., крони дерев земельну ділянку ОСОБА_4 не затіняють, перешкод у використанні земельної ділянки ОСОБА_4 зі сторони земельної ділянки ОСОБА_2 не встановлено (а.с.148).

Що стосується вимог позивача ОСОБА_4 про зобов’язання ОСОБА_2 викорчувати дерева у зв’язку з порушення останнім правил і способів обприскування саду та застосування агрохімікатів, то суд виходить з наступного.

Відповідно ч.ч.1, 4 ст.293 ЦК України фізична особа має право на безпечне життя і здоровя довкілля, на належні, безпечні та здорові умови проживання. Діяльність фізичної та юридичної особи, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля є незаконною. Кожен має право вимагати припинення такої діяльності. Діяльність фізичної та юридичної особи, яка завдає шкоди довкіллю, може бути припинена за рішенням суду.

Статтею 104 Земельного Кодексу України передбачено, що власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров'я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.

За приписами ч.1 ст.4 ЗУ "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благаполуччя населення" громадяни мають право на безпечні для здоровя і життя умови побуту.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 проводить роботи по обприскуванню саду на своїй присадибній ділянці з 22 години вечора до 7 години ранку оприскувачем ОРР -1А Ера, дозволеним для використання на присадибних ділянках, для обробки дерев використовує препарати, дозволені для роздрібного продажу населенню, які входять до Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні.

Вказані обставини підтверджені належними та допустимими доказами, такими як: акт перевірки дотримання санітарного законодавства від 27.07.2016 року, повідомлення Шаргородської райдержадміністрації № 17 –Н – 673 – 1 від 26.08.2016 року, висновок Головного управління Держпродспоживслужби в Шаргородському районі № 463 від 03.8.2016 року, показаннями сільського голови ОСОБА_10, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, показання представника позивача ОСОБА_1, рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від від 01 серпня 2012 року у цивільній справі №230/2545/12 за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про заборону використання присадибної ділянки по вулиці Жовтнева, 70 в с. Пеньківка Шаргродського району Вінницької області не за призначенням, яке набрало законної сили 13.08.2012 року.

Позивач, звернувшись до суду, посилалася на те, що відповідачем порушується її право як власника сусідньої ділянки, створюються перешкоди у використанні нею власної земельної ділянки за цільовим призначенням, відбувається затінення її земельної ділянки у зв'язку з тим, що на земельній ділянці відповідача на відстані 1,7 – 2, 3 м. від межі земельних ділянок сторін ростуть 45 дерев яблунь, та у зв’язку з порушенням ОСОБА_2 правил і способів обприскування саду та застосування агрохімікатів.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися та розпоряджатися своїм майном. Позивачем у такому позові може бути власник за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним, в даному випадку – це власник сусідньої земельної ділянки – ОСОБА_2

Предметом позову є вимога позивачки ОСОБА_4 про усунення з боку відповідача перешкод у здійсненні нею права користування майном – шляхом викорчовування плодових дерев.

Підставою позову ОСОБА_4 слугують посилання позивача на належне їй право власності та розпорядження майном, а також дії відповідача у створенні позивачці перешкод щодо здійснення нею цих правомочностей.

Згідно з вимогами діючого законодавства, об'єктом даної категорії позовів є усунення триваючого правопорушення, яке збереглося до моменту подання позову до суду.

Для задоволення вимог позивача останньому необхідно довести наявність об’єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним своїх правомочностей та встановлення судом факту протиправності дій відповідача.

Відтак, право користування має захищатися лише при доведенні факту порушення його відповідачем.

Позивач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_1 належних доказів на підтвердження того, що відповідач застосовує недозволенні способи і препарати при обприскуванні саду, та, посадивши дерева на вказаній вище відстані до межі її земельної ділянки, порушив її право власника та що їй цим створено перешкоди для користування й розпорядження своїм майном, суду не представили.

Таким чином, аналіз перевірених і оцінених в судовому засіданні доказів в підтвердження позовних вимог та їх заперечень переконує суд, що позивачем в судовому засіданні не надано належних та допустимих доказів, в силу вимог ст.ст.58,59 ЦПК України, на підтвердження позовних вимог до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Отже, правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача ліквідувати наземну частину та кореневу систему 45 дерев яблунь, які ростуть на його земельній ділянці на відстані від 1,7 до 2,3 метра від земельної ділянки у суду не має.

Оскільки позовні вимоги задоволенню не підлягають, то судові витрати слід віднести на рахунок позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.13, 55 Конституції України, ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 р., ратифікована Україною 17 липня 1997 року), ст.ст.3, 10, 11, 15, 33, 57 - 60,61 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, на підставі ст.ст. 3, 15, 16, 181, 293, 319, 321, 328, 386, 391 ЦК України, ст.ст. 79, 90, 91, 96, 103, 104, 105, 109, 116, 125, 152 ЗК України, ч.1 ст.4 ЗУ "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благаполуччя населення", ст.ст.23, 26 ЗУ "Про благоустрій населений пунктів", суд –

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Вінницької області через Шаргородський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Т.О. Соколовська