ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2016 р.Справа № 5017/2889/2012Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Бєляновського В.В.,

суддів: Будішевської Л.О., Мишкіної М.А.

при секретарі - Колбасовій О.Ф.

за участю представників:

Від прокурора: Свентицький І.С.

Від Міністерства оборони України: Добров Ю.І.

Від Білгород-Дністровської КЕЧ району: Оксенчук С.С.

Від Тарутинської РДА: не з`явився

Від ПП «Роман»: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного підприємства "Роман"

на рішення господарського суду Одеської області

від 03.02.2014 року

у справі № 5017/2889/2012

за позовом: заступника Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району

до відповідачів:

1.Приватного підприємства "Роман";

2.Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області;

про визнання недійсними та скасування договорів оренди землі та зобов`язання повернути земельні ділянки

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2012 року заступник Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району, в якому з урахуванням змісту останньої заяви про уточнення позовних вимог від 22.01.2014р. просив суд визнати недійсними та скасувати укладені між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області та Приватним підприємством "Роман" договори оренди:

від 02.12.2008р. № б/н (об`єкт оренди - земельна ділянка площею 46,19 га, кадастровий номер земельної ділянки 5124780700:01:002:0345),

від 02.12.2008р. № б/н (об`єкт оренди - земельна ділянка площею 200,0 га, кадастровий номер земельної ділянки 5124780700:01:002:0343),

від 02.12.2008р. № б/н (об`єкт оренди - земельна ділянка площею 48,7 га, кадастровий номер земельної ділянки 5124780700:01:002:0344),

від 02.12.2008р. № б/н (об`єкт оренди - земельна ділянка площею 55,20 га, кадастровий номер земельної ділянки 5124780700:01:002:0346),

та зобов`язати ПП «Роман» і Тарутинську районну державну адміністрацію повернути Міністерству оборони України зазначені земельні ділянки загальною площею 350,09 га, вартістю 1 153 756,61 грн.

Позовні вимоги з посиланням на норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України "Про оборону України", Закону України "Про Збройні Сили України", Закону України "Про використання земель оборони" та Закону України "Про оренду землі" обґрунтовувалися тим, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012р., з підстав невідповідності закону та перевищення Тарутинською районною державною адміністрацією своїх повноважень щодо розпорядження землею, яка відносяться до земель оборони, належить державі на праві власності та закріплена за відповідним військовим формуванням на праві постійного користування, було скасовано розпорядження Тарутинської райдержадміністрації "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" від 05.05.2005р. та пункт 1 розпорядження від 14.12.2005 р. № 386/А-2005 "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо регулювання земельних відносин з військовими формуваннями". Вказаними розпорядженнями Тарутинської райдержадміністрації військовій частині НОМЕР_1 було припинено право користування земельною ділянкою площею 23 253,17 га, яку вона використовувала для організації загальновійськового полігону та передано цю земельну ділянку до земель запасу Веселодолинської сільської ради. У наступному, за чотирма договорами оренди землі від 02.12.2008р., частину цієї земельної ділянки полігону передано в користування ПП «Роман». Таким чином, укладаючи ці договори оренди землі від 02.12.2008р., Тарутинська райдержадміністрація, за відсутності відповідних повноважень, розпорядилась землею яка належить до земель оборони, є державною власністю, право на розпорядження якою належить державі в особі Кабінету Міністрів України, з огляду на що ці договори оренди землі мають бути визнані недійсними, а земельні ділянки підлягають витребуванню із чужого незаконного володіння.

Рішенням господарського суду Одеської області від 03.02.2014 року (суддя Д`яченко Т.Г.) позов задоволено частково, визнано недійсними чотири договори оренди землі № б/н від 02.12.2008 р. (кадастрові номери земельних ділянок 5124780700:01:002:0343; 5124780700:01:002:0344; 5124780700:01:002:0345; 5124780700:01:002:0346), зобов`язано ПП «Роман» і Тарутинську райдержадміністрацію повернути Міністерству оборони України вказані земельні ділянки площею 350,09 га вартістю 1 153 756,61 грн. В частині позовних вимог про скасування спірних договорів в позові відмовлено.

В частині задоволення позову вказане рішення прийнято з мотивів, викладених заступником прокурора у позовній заяві, при цьому, місцевий господарський суд виходив із факту скасування у встановленому законом порядку розпорядження Тарутинської райдержадміністрації № 398/А-2007 від 28.12.2007р., яким ПП «Роман» затверджувався проект землеустрою та надавались в оренду спірні земельні ділянки. В частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування спірних договорів рішення мотивовано обранням прокурором неналежного способу захисту прав землекористувачів, що визначені у ч. 3 ст. 152 ЗК України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ПП "Роман" звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та постановити нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.04.2014 року рішення господарського суду Одеської області від 03.02.2014 року скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.07.2014 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.04.2014 року у даній справі скасовано з підстав порушення норм процесуального права, а справу передано на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство оборони України заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги усі учасники судового процесу в порядку передбаченому ст. ст. 64, 98 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте відповідачі не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників позивачів та прокурора, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, постановою Ради народних комісарів Української РСР від 18.12.1945 №2002/063 Об отводе 20000 гектаров земли на территории Бородинского, Тарутинского и Саратского районов, Измаильской области для организации окружного артполигона ОДВО, затвердженою розпорядженням Раднаркому СРСР від 19.01.1946 №742рс, на території Бородинського, Тарутинського та Саратського районів Ізмаїльської області під окружний артилерійський полігон Одеського військового округу відведено 20000 га землі (в межах визначених у схемі, що додавалась).

Прийнятою Ізмаїльським обласним виконавчим комітетом та Бюро обкому КП(б)У спільною постановою від 12.02.1946р. №53/9-ОП О порядке передачи в натуре земель Одесскому Военному Округу, для учебного артилерийского лагеря под полигон, согласно постановлению СНК УССР от 18.12.1945 года за №2002/063 регулювався порядок виконання постанови Ради народних комісарів Української РСР від 18.12.1945 №2002/063, яке полягало у відселенні селянських господарств, які до цього розміщувались на території відведення.

10.06.1946 року обласною комісією по передачі земель ОДВО, яка діяла на виконання постанови Ради народних комісарів Української РСР від 18.12.1945 №2002/063 та постанови Ізмаїльського обласного виконавчого комітету від 12.02.1946 №53/9-ОП складено акт про відведення земельної ділянки на площі 23600 га в натурі за рахунок земель Саратського, Тарутинського, Бородинського, Староказачанського та Арцизького районів, у якому зазначено, що при відводі земель в натурі, у зв`язку з рельєфом місцевості (з метою включення деяких висотних пунктів) виникла необхідність у збільшенні площі артполігону, у зв`язку з чим фактично відведено під полігон на 3 600 га більше, ніж було передбачено проектом, що було узгоджено районними організаціями.

Рішенням звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету №7 від 10.06.1946 затверджено акт обласної комісії від 10.06.1946 про передачу земельної ділянки площею 23600 га під учбовий артилерійський полігон Одеського військового округу.

У наступному Одеський військовий округ було реорганізовано (перейменовано) згідно з Директивою Міністра оборони України від 01.07.1997 № 115/1/0220 у Південне оперативне командування, а в 2015 року згідно із спільною Директивою Міністра оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 01.02.2015 № Д-322/1/4дск найменування Південне оперативне командування було змінено на Оперативне командування Південь.

Відповідно до акту інвентаризації земель Міністерства оборони України на території Тарутинського району Одеської області (інвентаризація проводилась на підставі розпорядження районної державної адміністрації від 22.02.1993 № 11), членами комісії фіксувалась належність земельної ділянки площею 23943,4 га до Тарутинського загальновійськового полігону.

Згідно з довідкою Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району від 07.08.2012 №1162, станом на 01.08.2012 на картковому обліку Білгород-Дністровської КЕЧ району обліковувалася земельна ділянка № 92 військового містечка 11 загальною площею 24229,5 га, з яких військовий радгосп Чорноморський використовує земельну ділянку площею 689,83 га, на яку виготовлений Державний акт нового зразка №ОД23-120 від 05.06.1995.

На підставі розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №101/А-2005 від 05.05.2005 Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону та п.1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області № 368/А-2005 від 14.12.2005 Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями припинено право користування земельною ділянкою 23253,17 га, яка була надана у користування військовій частині А-1366 для організації загальновійськового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради та переведено зазначену земельну ділянку до остаточного вирішення земельних суперечок до земель запасу Веселодолинської сільської ради.

У наступному, розпорядженням Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №313/А-2008 від 31.10.2008р. «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ПП «Роман» наданих на умовах довгострокової оренди на території Веселодолинської сільської ради» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок ПП «Роман» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 350 га ріллі в довгострокову оренду строком на 49 років із земель запасу Веселодолинської сільської ради Тарутинського району; передано ПП «Роман» земельні ділянки загальною площею 350 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Веселодолинської сільської ради строком на 49 років; зобов`язано ПП «Роман» укласти договори оренди на земельні ділянки загальною площею 350 га ріллі з районною державною адміністрацією.

Із змісту затвердженого вказаним розпорядженням проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ПП «Роман» вбачається, що передані останньому в оренду земельні ділянки відведені за рахунок земель колишнього Тарутинського полігону.

На підставі вказаного розпорядження від 31.10.2008р. № 313/А-2008 між Тарутинською районною державною адміністрацією як орендодавцем та ПП «Роман» як орендарем було укладено чотири договори оренди землі від 02.12.2008р., за умовами яких орендодавець за актами прийому передачі від 16.12.2008р. передав, а орендар прийняв в строкове платне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Веселодолинської сільської ради за межами населеного пункту земельні ділянки площею 46,19 га, 200,0 га, 48,7 га, 55,20 га.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 року у справі №2-а-3436/08/1570 визнано протиправним та скасовано розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області від 05.05.2005 №101/А-2005 Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону та п.1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області від 14.12.2005 №368/А-2005 Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями. При розгляді зазначеної справи адміністративним судом було встановлено, що право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945 року та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946 року, оскільки чинне на той час законодавство не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, у зв`язку з прийняттям певного рішення. Крім того, суд дійшов висновку про те, що, незважаючи на відсутність державного акту, право постійного користування землями Тарутинського загальновійськового полігону залишається за Міністерством оборони України, а тому вказані земельні ділянки відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності та відповідним військовим формуванням на праві постійного користування. Приймаючи судове рішення у справі №2-а-3436/08/1570, апеляційний адміністративний суд виходив з того, що оскільки чинне на той час законодавство (Земельний кодекс УРСР 1992 року) не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945 року та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946 року. Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акта, що посвічує відповідне право. Але, з урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як Земельний кодекс УРСР 1970р., так і Земельний кодекс України 1990р. серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали неоформлення або не переоформлення раніше наданих прав. Поряд з цим апеляційний адміністративний суд послався на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 у справі №1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), в якому зазначено, що юридичні особи з підстави непереоформлення права постійного землекористування на право власності або право користування землею не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.

Одеський апеляційний адміністративний суд зазначав, що відсутність асигнувань з Державного бюджету України на відповідні цілі має наслідком неоформлення державних актів на право постійного користування земельною ділянкою, однак у жодному випадку не припиняє зазначене право Міністерства оборони України на раніше надані йому земельні ділянки; приймаючи оспорені розпорядження Тарутинська районна державна адміністрація перевищила межі наданих їй повноважень, що полягає у незаконному розпорядженні земельними ділянками, наданими свого часу для потреб оборони.

Рішенням господарського суду Одеської області від 24.06.2016 року у справі № 916/1474/14, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 23.11.2016 року, за позовом Білгород-Дністровського прокурору з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Кабінету Міністрів України, Оперативного командування Південь, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватного підприємства Роман, про визнання недійсним розпорядження, позов задоволено. Визнано недійсним розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 31.10.2008 року № 313/А-2008 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок Приватному підприємству «Роман» наданих на умовах дострокової оренди на території Веселодолинської сільської ради».

Звертаючись з позовом у даній справі, заступник Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів в воєнній сфері посилався на зазначену вище постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012, якою скасовано розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" від 05.05.2005р. та п.1 розпорядження від 14.12.2005 № 386/А-2005 "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями" як такі, що не відповідають вимогам закону.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Частиною ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України") встановлено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

В силу приписів ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України", Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 406/2011, Міністерство оборони України є центральним органом влади і військового управління, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Зокрема, надає згоду або відмовляє в наданні згоди на відчуження майнових об`єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів; здійснює у межах повноважень інші функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України; здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил.

Відповідно до ст.ст. 3, 4 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Статтею 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" передбачено, що відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, повноваження щодо визначення порядку прийняття рішення про відчуження військового майна визначаються згідно з окремим нормативно-правовим актом, прийняття якого делеговано Кабінету Міністрів України.

Згідно з п. 3 Положення "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1919, повноваження суб`єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

Отже, рішення щодо відчуження військового майна приймається Кабінетом Міністрів України або Міністерством оборони України з урахуванням особливостей майна.

Відповідно до ст. 13 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", ст. 9,14 Закону України "Про збройні Сили України" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" встановлено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Згідно зі ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Аналогічне визначення земель оборони міститься у ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони", згідно якої землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Пунктами 44, 45 чинного Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997р. № 483, передбачено, що за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 Земельного кодексу України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згода Міністерства оборони України на передачу спірної земельної ділянки Тарутинській районній державній адміністрації не надавалась. Міністерство оборони України не зверталося з поданням про відмову від земель оборони, що розташовані у Тарутинському районі Одеської області, зокрема, про відмову від користування земельною ділянкою Тарутинського артполігону, за рахунок земель якого передано в оренду земельну ділянку за оспорюваними договорами оренди. Рішення стосовно відчуження спірної земельної ділянки Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства оборони України не приймалося.

За таких обставин, висновок місцевого суду про те, що спірні договори від 02.12.2008 року Тарутинською районною державною адміністрацією укладено з перевищенням повноважень та з порушенням прав і охоронюваних законом інтересів Міністерства оборони України є правомірним.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем під час розгляду справи було подано клопотання про застосування строку позовної давності.

Місцевий господарський суд правомірно не прийняв до уваги доводи відповідача про застосування строку позовної давності для звернення до суду із позовом у даній справі з огляду на те, що згідно з положеннями ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч.4 та 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, захист порушеного права.

За приписами ч. 1, 4 ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Таким чином, прокурор, як представник держави в особі відповідного органу може бути наділений лише правами, належними особі, яку він представляє.

Відповідно до пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013, початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 Цивільного кодексу України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі. У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Отже, оскільки прокурор та позивачі не є сторонами оспорюваних угод та були позбавлені права під час судового розгляду адміністративної справи № 2-а-3436/08/1570 перевірити повноваження осіб, які укладали спірні договори оренди, то початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури та позивачі дізнались про факт відсутності у Тарутинської районної державної адміністрації повноважень на розпорядження землями оборони, які відповідно до ст. 84 ЗК України відносяться до земель державної власності.

За таких обставин, оскільки відповідачами не доведено, коли саме прокурор та позивачі дізнались про порушення своїх прав, підстави для застосування строку позовної давності у даному спорі відсутні.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, встановлені ст. 203 ЦК України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги заступника Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері про визнання недійсними договорів оренди землі б/н від 02.12.2008 року, укладених між відповідачами, є правомірними та підлягаючими задоволенню.

З урахуванням того, що розпорядження та користування спірними земельними ділянками було незаконним, позовні вимоги про зобов`язання відповідачів повернути Міністерству оборони України зазначені земельні ділянки загальною площею 350,09 га, вартістю 1 153 756,61 грн., також підлягають задоволенню як законні та обґрунтовані.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

З огляду на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 03.02.2014 року у справі № 5017/2889/2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства «Роман» без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Будішевська Л.О.

Мишкіна М.А.