ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2016 року Справа № 915/1718/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяЯценко О.В.,суддіБакуліна С.В., Поляк О.І.розглянувши матеріали касаційної скаргиПершого заступника військового прокурора Південного регіону Українина постановуОдеського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 у справі№ 915/1718/15Господарського судуМиколаївської областіза позовомПершого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів УкраїнидоМиколаївської міської радиза участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1. Міністерство оборони України

2. Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаїв

3. Військова частина НОМЕР_1

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1. Приватне підприємство "ЛК ТРЕЙДЕР Україна"

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "МИКОЛАЇВБУДПРОЕКТ"

3. Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТТРЕЙДІНГГРУП-М"

4. Обслуговуючий кооператив "Автогаражний кооператив "ВЕТЕРАН-33"

5. Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮЖГРАД"

6. ОСОБА_1

7. ОСОБА_2

8. ОСОБА_3

9. ОСОБА_4

10. ОСОБА_5

11. ОСОБА_6

12. ОСОБА_7

13. ОСОБА_8

14. ОСОБА_9

15. ОСОБА_10

16. ОСОБА_11

17. ОСОБА_12

18. ОСОБА_13

19. ОСОБА_14

20. ОСОБА_15

21. ОСОБА_16

22. ОСОБА_17

23. ОСОБА_18

24. ОСОБА_19

25. ОСОБА_20

26. ОСОБА_21

27. ОСОБА_22

28. ОСОБА_23

29. ОСОБА_24

30. ОСОБА_25

31. ОСОБА_26

32. ОСОБА_27

33. ОСОБА_28

34. ОСОБА_29

35. ОСОБА_30

36. ОСОБА_31

37. ОСОБА_32

38. ОСОБА_33

39. ОСОБА_34

40. ОСОБА_35

41. ОСОБА_36

42. ОСОБА_37

43. ОСОБА_38

44. ОСОБА_39

45. ОСОБА_40

46. ОСОБА_41

47. ОСОБА_42

48. ОСОБА_43

49. ОСОБА_44

50. ОСОБА_45

51. ОСОБА_46

52. ОСОБА_47

53. ОСОБА_48

54. ОСОБА_49

55. ОСОБА_50

56. ОСОБА_51

57. ОСОБА_52

58. ОСОБА_53

59. ОСОБА_54

60. ОСОБА_55

61. ОСОБА_56

62. ОСОБА_57

63. ОСОБА_58

64. ОСОБА_59

65. ОСОБА_60

66. ОСОБА_61

67. ОСОБА_62

68. ОСОБА_63

69. ОСОБА_64

70. ОСОБА_65

71. ОСОБА_66

72. ОСОБА_67

73. ОСОБА_68

74. ОСОБА_69

75. ОСОБА_70

76. ОСОБА_71

77. ОСОБА_72

78. ОСОБА_73

79. ОСОБА_74

80. ОСОБА_75

81. ОСОБА_76

82. ОСОБА_77

83. ОСОБА_78

84. ОСОБА_79

85. ОСОБА_80

86. ОСОБА_81

87. ОСОБА_82

88. ОСОБА_83

89. ОСОБА_84

90. ОСОБА_85

91. ОСОБА_86

92. ОСОБА_87

93. ОСОБА_88

94. ОСОБА_89

95. ОСОБА_90

96. ОСОБА_91

97. ОСОБА_92

98. ОСОБА_93

99. ОСОБА_94

100. ОСОБА_95

101. ОСОБА_96

102. ОСОБА_97

103. ОСОБА_98

104. ОСОБА_99

105. ОСОБА_100

106. ОСОБА_101

107. ОСОБА_102

108. ОСОБА_103

109. ОСОБА_31

110. ОСОБА_104

111. ОСОБА_105

112. ОСОБА_106

113. ОСОБА_107

114. ОСОБА_108

115. ОСОБА_109

116. ОСОБА_110

117. ОСОБА_111

118. ОСОБА_112

119. ОСОБА_113

120. ОСОБА_114

121. ОСОБА_115

122. ОСОБА_116

123. ОСОБА_117

124. ОСОБА_118

125. ОСОБА_119

126. ОСОБА_120

127. ОСОБА_121

128. ОСОБА_122

129. ОСОБА_123

130. ОСОБА_124

131. ОСОБА_109

132. ОСОБА_125

133. ОСОБА_126

134. ОСОБА_127

135. ОСОБА_128

136. ОСОБА_129

137. ОСОБА_130

138. ОСОБА_131

139. ОСОБА_132

140. ОСОБА_133

141. ОСОБА_134

142. ОСОБА_135

143. ОСОБА_136

144. ОСОБА_137

145. ОСОБА_138

146. ОСОБА_139

147. ОСОБА_140

148. ОСОБА_141

149. ОСОБА_142

150. ОСОБА_143

151. ОСОБА_144

152. ОСОБА_145

153. ОСОБА_146

154. ОСОБА_147

155. ОСОБА_148

156. ОСОБА_149

157. ОСОБА_150

158. ОСОБА_151

159. ОСОБА_152

160. ОСОБА_153

161. ОСОБА_154

162. ОСОБА_155

163. ОСОБА_156

164. ОСОБА_157

165. ОСОБА_158

166. ОСОБА_159

167. ОСОБА_160

168. ОСОБА_161

169. ОСОБА_162

170. ОСОБА_163

171. ОСОБА_101

172. Громадська організація Комітет самоорганізації населення мікрорайону "Леваневський"

173. ОСОБА_164

про визнання незаконним та скасування рішень

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Якименко Я.О. дов.11.11.2016- відповідача:не з`явився- 3-ті особи позивача 1:Рудник Ю.М. дов. 30.12.2016- 3-ті особи позивача 2: Скарлат А.С. дов. 24.05.2016- 3-ті особи позивача 3:Абранчук О.В.- 3-ті особи відповідача 1: - 3-ті особи відповідача 4:Бортик Л.О. дов. 16.11.2016 Золотий Г.Ю.- 3-ті особи відповідача 123, 160, 161, 163, 169, 170:Колесников В.В. - 3-ті особи відповідача 132:Дмитрієва Т.В. дов. 10.12.2015- 3-ті особи відповідача 158: Туз Т.В. дов. 12.07.2016- 3-ті особи відповідача 119, 120, 121, 132, 157, 158, 172:ОСОБА_113 , ОСОБА_114 , ОСОБА_115 , ОСОБА_125 , ОСОБА_150 , ОСОБА_151 , ОСОБА_165 .ГПУЯгодвік С.М.ВСТАНОВИВ:

Перший заступник військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся з позовом до відповідача Миколаївської міської ради про:

- визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради № 7/13 від 09.11.2006 року Про розподіл території військового містечка № НОМЕР_2 на землі Міністерства оборони України та землі комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва;

- визнання незаконним та скасування пункту 24.1 рішення Миколаївської міської ради № 9/61 від 22.12.2006 року Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської та виконкому міської ради по Заводському району м. Миколаєва.

Рішенням господарського суду Миколаївської області 22 березня 2016 року (судді Олейняш Е.М., Васильєва Л.І., Мавродієва М.В.) у позові відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що на час прийняття оскаржуваних рішень позивачем не доведено порушення його права зазначеними рішеннями, а також зазначені рішення є ненормативними актами, які вичерпали свою дію а тому з посилкою на правові висновки Верховного суду України по справі № 21-405-а14 від 11.11.2014р. дійшов висновку про невірно обраний спосіб захисту. Крім того суд першої інстанції звернув увагу на пропуск позовної давності, але з урахуванням того, що право позивача не порушено обмежився констатацією цього факту, не поклавши його в основу рішення.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 року (судді Лисенко В.А., Ліпчанська Н.В., Гладишева Т.Я.) рішення господарського суду Миколаївської області від 22 березня 2016 року залишено без змін.

Перший заступник військового прокурора Південного регіону України, не погоджуючись з прийнятими постановою та рішенням, звернувся з касаційною скаргою у якій просить судові акти скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Прокурор доводить, що висновок судів про не доведеність факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача - Кабінету Міністрів України неправомірний, з огляду на норми ч. З ст. 78, ч. 1 ст. 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст.ст. 9, 14 Закону України «Про Збройні Сили України» ст. 190 ЦК України, ч.ч. З, 5, 10 ст. 22, ст.ст. 137, 145 ГК України, постановою від 22.05.2013 № 436 «Про затвердження Порядку відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил і Державної спеціальної служби транспорту», постанов Кабінету Міністрів України від 24.12.2007 № 1231-р та від 02.04.2008 № 313, від 02.06.2010 № 439, оскільки зміна правового режиму майна суб`єктів господарювання здійснюється виключно за рішенням власника у спосіб, передбачений цим Кодексом та іншими законами, тому єдиним способом зміни правового режиму земельних ділянок, віднесених за цільовим призначенням до земель оборони, у разі добровільної відмови ними було адресування уповноваженим органам належним чином оформленої відмови, погодженої з Міністерством оборони України та за наявності рішення Кабінету Міністрів України.

Прокурор вважає, що висновок про відсутність перевищення Миколаївською міською радою повноважень при прийнятті оскаржуваних рішень, оскільки передача об`єктів житлового фонду з державної у комунальну власність є підставою для передачі відповідно у комунальну власність земельної ділянки не ґрунтується на вимогах закону, оскільки припинення права постійного землекористування установи Міністерства оборони України могло бути здійснене лише власником земельної ділянки - Кабінетом Міністрів України, тобто органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування, при цьому не мало значення, чи знаходилась спірна земельна ділянка в межах міста або за його межами. Указаний правовий висновок відображений в постанові Верховного Суду України від 26.03.2012 у справі №3-18гс12.

Прокурор стверджує, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акту, вичерпує свою дію після його реалізації, а вимоги про визнання такого рішення незаконним повинні розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло речове право.

Таким чином, з огляду на норми п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, ст.ст. 116, 155 ЗК України, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи, що на підставі оскаржуваних рішень органу місцевого самоврядування у фізичних та юридичних осіб (треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача у справі) виникло речове право, рішення Миколаївської міської ради підлягають скасуванню у судовому порядку.

Враховуючи наведені доводи, прокурор вважає, що внаслідок неправильного застосування норм матеріального права (ст. 21 ЦК України, ст. 155 Земельного кодексу України, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування») та процесуального права (ст.ст. 4, 82 ГПК України) суди першої та апеляційної інстанції, з посиланням на постанови Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405-а14 та від 06.07.2016 у справі № 916/876/13 дійшли незаконного висновку щодо відмови в позові з підстав неможливості оскарження рішень Миколаївської міської ради від 09.11.2006 № 7/13 та від 22.12.2006 № 9/61, чим порушили конституційне право позивача на судовий захист.

Прокурор також доводить невірність висновку судів про пропуск позовної давності, стверджуючи, що при вирішенні початку перебігу позовної давності береться момент коли особа фактично дізналась про наявність відповідного порушення; у даному випадку йдеться не про те, коли особа з`ясувала для себе, що певні дії, вчинки, правочини пов`язані з її особою є порушення її прав, свобод чи інтересів, а про те коли вона дізналася саме про фактичне вчинення цих порушень. Подальшому з`ясуванню підлягає реальна можливість учасника правовідносин дізнатися про наявність порушення з моменту його настання або найближчого часового відрізку від цього моменту.

Відтак, вважає, що відповідачем не доведено належними доказами, що саме позивачем попущений строк позовної давності та не доведено коли саме позивачу стало відомо про порушення його прав.

Кабінет Міністрів України у поясненні касаційну скаргу прокурора підтримує з тих мотивів, що норми ст.ст. 13, 77, 84 Земельного кодексу України надають йому повноваження щодо розпорядження землями оборони, які є державною власністю та не можуть передаватися в комунальну чи приватну власність; ні Кабінет Міністрів України, ні Міністерство оборони України не приймали рішень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою; норми ст. 149 Земельного кодексу України є загальними до норм Закону України "Про використання земель оборони", а порядок використання земель оборони регулюється цим законом, тому ст. 149 Земельного кодексу України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, та просить касаційну скаргу задовольнити, оспорювані рішення міської ради скасувати.

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаїв у поясненні на касаційну скаргу доводи скарги вважає правомірними з тих мотивів, що вилучення земельної ділянки відбулося без його згоди та наявності відповідних рішень Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України, що судами попередніх інстанцій в порушення ст. 43 ГПК України не враховано.

Військова частина НОМЕР_1 в особі командира у поясненні з оскаржуваними судовими рішеннями у справі не погоджується, доводить, що розподілення міською радою земельних ділянок із земель оборони приватним особам суперечить законодавству.

Міністерство оборони України у пояснені доводить, що рішення Міністерством оборони України про надання згоди або відмови від права постійного користування земельною ділянкою не приймалось.

Треті особи ОСОБА_117 , ОСОБА_153 , ОСОБА_154 , ОСОБА_156 , ОСОБА_162 , ОСОБА_163 в особі представника в письмовому поясненні доводи скарги заперечують з тих мотивів, що за нормами ст.ст. 84, 122, 149, 150 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України не має повноважень розпоряджатися спірною земельною ділянкою, тому оспорювані рішення міської ради не порушують прав та законних інтересів позивача.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.11.2016 р. строк розгляду справи продовжено, розгляд справи відкладено на 08.12.2016 р.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено наступні обставини.

Рішенням Миколаївської міської ради народних депутатів № 18/14 від 20.10.1993 року Про відведення (вилучення) земельних ділянок підприємствам, організаціям, громадянам та затвердження матеріалів інвентаризації земель м. Миколаєва затверджено матеріали інвентаризації земель в постійне користування земельними ділянками підприємствам, установам, організаціям:

Міністерству оборони України.

Квартирно-експлуатаційній частині (КЕЧ) Миколаївського району в постійне користування:

Військове містечко 62, військова частина НОМЕР_3 , площею 559 400 кв.м., в тому числі площею 1 178 кв.м. під`їзної дороги до АКГ Зоряний по вул. Спортивній, 25 (рішення виконкому № 474 від 24.09.1993 року) (том 1, арк. 119-120).

В спірному випадку, земельна ділянка по вул. Леваневців, 25 (попередня назва вулиці Спортивна, 25), м. Миколаїв загальною площею 559 400 кв.м. належала до державної форми власності з цільовим призначенням землі оборони. Право розпорядження вказаною земельною ділянкою на момент надання її в постійне землекористування належало Миколаївській міській раді народних депутатів.

На підставі вищевказаного рішення Миколаївської міської ради народних депутатів № 18/14 від 20.10.1993 року Миколаївській КЕЧ та Військовій частині НОМЕР_3 видано Державний акт на право постійного користування землею № 466 від 31.05.1995 року.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею № 466 від 31.05.1995 року Миколаївській КЕЧ, правонаступником якої є КЕВ м. Миколаїв, та Військовій частині НОМЕР_3 , правонаступником якої є Військова частина НОМЕР_1 , надано в постійне користування земельну ділянку загальною площею 55, 9 га для розташування військового містечка № 62 на підставі рішення Миколаївської міської ради народних депутатів від 20.10.1993 року № 18/14 (том 1, арк. 25-30).

Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 466.

Рішенням Миколаївської міської ради № 21/22 від 12.07.2000 року Про прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва об`єктів житлового фонду та комунального призначення на підставі звернення ДП Суднобудівний завод імені 61 комунара, Миколаївської квартирно-експлуатаційної частини району, ліквідаційної комісії ВАТ Миколаївський завод силікатних виробів, ВАТ Облагропромтехніка, ЗАТ Миколаївський завод будівельних матеріалів, керуючись Законом України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності рада вирішила:

1. Дати згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва об`єктів житлового фонду та комунального призначення ДП Суднобудівний завод імені 61 комунара, Миколаївської квартирно-експлуатаційної частини району, ліквідаційної комісії ВАТ Миколаївський завод силікатних виробів, ВАТ Облагропромтехніка, ЗАТ Миколаївський завод будівельних матеріалів.

2. Міськвиконкому прийняти вищезазначені об`єкти в порядку, передбаченому Положенням про порядок передачі об`єктів права державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 року № 1482.

3. Вищезазначеним підприємствам та управлінню земельних ресурсів міськвиконкому оформити вилучення земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, що передаються, із користування даних підприємств і передачу їх до земель міського запасу для подальшого відведення цих земельних ділянок в установленому порядку, згідно з чинним законодавством (том 33, арк. 2).

Відповідно до Директиви Міністра оборони України віл 12.07.2004 року Про безоплатну передачу військового майна до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва запропоновано командувачу військ Південного оперативного командування організувати безоплатне вилучення з балансу Миколаївської КЕЧ району військового майна згідно з Переліком військового майна, яке безоплатно передається до комунальної власності (додаток до директиви) та його безоплатну передачу до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва (том 28, арк. 191).

На підставі Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності, постанови КМУ від 13.05.2006 року № 669 Про затвердження Порядку використання у 2006 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам для здійснення заходів щодо передачі житлового фонду та об`єктів соціально-культурної сфери Міністерства оборони в комунальну власність, Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, постанови КМУ від 06.11.1995 року № 891 Про затвердження Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, рішення Миколаївської міської ради № 21/22 від 12.07.2000 року Про прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва об`єктів житлового фонду та комунального призначення, розпорядження Миколаївського міського голови від 07.06.2006 року № 291р Про створення комісії щодо прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва об`єктів житлового фонду та комунального призначення від КЕВ м. Миколаїв, Директиви Міністра оборони України Д-20 від 12.07.2004 року створено відповідну комісію з передачі до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва об`єктів житлового фонду та об`єктів комунального призначення, що їх обслуговують КЕВ м. Миколаїв.

Факт передачі майна підтверджується Актом приймання-передачі до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва об`єктів житлового фонду та об`єктів комунального призначення, що їх обслуговують, КЕВ м. Миколаїв, станом на 01.08.2006 року (том 1, арк. 172-176).

Як вбачається з вищевказаного Акту за результатами передачі об`єктів житлового фонду та об`єктів комунального призначення комісією рекомендовано оформити вилучення земельних ділянок із користування КЕВ м. Миколаїв та передати їх до земель міського запасу для подальшого відведення земельних ділянок в установленому порядку, згідно з чинним законодавством (п. 3 Пропозицій Акту).

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 7 Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності (в редакції від 03.11.2005 року) передача оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії. Форма акту приймання-передачі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Право власності на об`єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі.

Враховуючи вищевикладене у відповідача Миколаївської міської ради виникло право власності на об`єкт передачі з дати підписання акта приймання-передачі.

Оскільки ані Законом України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності (в редакції на момент існування спірних правовідносин), ані вищевказаними Положеннями про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду не передбачено автоматичного переходу права на земельну ділянку, на якій знаходились об`єкти передачі (об`єкти житлового фонду та об`єкти комунального призначення), відповідач Миколаївська міська рада повинна була здійснювати оформлення земельної ділянки в порядку, передбаченому чинним на момент існування спірних правовідносин земельним законодавством.

В 2005 році було розроблено Схему розподілу території військового містечка № 62, якою визначено:

- землі, що розглядаються до передачі у комунальну власність м. Миколаєва, на яких знаходяться житлові будинки та об`єкти комунального призначення (орієнтовною площею 14, 50 га) (передаються разом з житловим фондом і об`єктами комунального призначення);

- землі, що розглядаються до вилучення та передачі у комунальну власність м. Миколаєва, з житловим фондом та відчуженими об`єктами (орієнтовною площею 13 га), якщо їх неможливо використати під капітальну забудову власними силами;

- військові будівлі, що вивільнені та подані на відчуження;

- землі та військові будівлі, що залишаються в користуванні Міністерства оборони України для розміщення та постійної діяльності військових частин, для будівництва житла для військовослужбовців (орієнтована площа 13 га), для створення гаражно-будівельного кооперативу для військовослужбовців (орієнтована площа 0, 70 га), а також огорожа службової території військового містечка № 62 та окремих об`єктів, що залишаються в користуванні Міністерства оборони України;

- перспективна забудова після зміни земельної ділянки військової частини (орієнтована площа 4, 50 га).

Схема розподілу території військового містечка № 62 погоджена командувачем Військової частини НОМЕР_1 , начальником Південного управління капітального будівництва, начальником Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління, начальником Головного КЕУ, начальником КЕЧ Миколаївського району, заступником директора Департаменту капітального будівництва Міністерства оборони України, а також затверджена головою Миколаївської міської ради та заступником Міністерства оборони України з умовою, що остаточне рішення Міністерства оборони України буде прийнято після відповідної сесії Миколаївської міської ради, а рішення про розподіл земель вступає в силу після прийняття відомчого житлового фонду і надання згоди на зміну цільового призначення земель площею 13 га з метою їх забудови власними силами (том 14, арк. 67).

Рішенням Миколаївської міської ради № 43/50 від 24.02.2006 року Про розподіл території військового містечка № 62 у м. Миколаєві на землі Міністерства оборони України та землі комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва за результатами розгляду звернення Міністерства оборони України від 20.12.2005 року № 303/1/4/6982, схеми розподілу земель на території військового містечка № НОМЕР_2 по вул. Леваневців, 25 на землі Міністерства оборони України та землі комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, у зв`язку з передачею відомчого житлового фонду квартирно-експлуатаційної частини Миколаївського району МО України до комунальної власності Миколаївської міської ради та відчуження нерухомого військового майна, нежитлових будівель та споруд згідно із договорами міни та купівлі-продажу між Міністерством оборони України та юридичними особами, звернення Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України від 12.12.2005 року № 14253/05-03-17р щодо проектування та будівництва житла для військовослужбовців на землях Міністерства оборони України за планами МО України, враховуючи рішення Миколаївської міської ради від 12.07.2000 року № 21/22 Про прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва об`єктів житлового фонду та комунального призначення, керуючись п. 34, 38, 42 ст. 26, ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, ст. 12, 20, 38, 77, 117, 120, 123, 124 ЗК України, п. 12 Перехідних положень ЗК України міська рада вирішила:

- затвердити схему розподілу земель на території військового містечка № 62 по вул. Леваневців, 25 на землі Міністерства оборони України та землі комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва;

- дозволити Південному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок;

- Міністерству оборони України оформити технічну документацію щодо складання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, що залишилась в користуванні МО України по вул. Леваневців, 25 (том 27, арк. 152).

На виконання вищевказаного рішення на замовлення Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та КЕВ м. Миколаїв на підставі договору № 453 від 19.04.2006 року ТзОВ Земельна справа було виготовлено:

- проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки Південному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України в постійне користування для будівництва житлової забудови по вул. Леваневців (Спортивна, 25) (на території військового містечка № 62) в Заводському районі м. Миколаєва. Загальна площа земельної ділянки 18 496 кв.м. (том 27, арк. 190; том 28, арк. 1-126);

- технічну документацію щодо складання документу (державного акту), що посвідчує право на земельну ділянку, яка надається КЕВ м. Миколаїв в постійне користування для обслуговування майнового комплексу для військового містечка № НОМЕР_2 по вул. Леваневців, 25 в Заводському районі м. Миколаєва. Загальна площа земельної ділянки 165 584 кв.м. (том 27, арк. 145-186, 190; том 28, арк. 127-182).

В подальшому рішенням Миколаївської міської ради № 7/13 від 09.11.2006 року Про розподіл території військового містечка № 62 на землі Міністерства оборони України та землі комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва вдруге за результатами розгляду звернення Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України від 30.10.2006 року 74/3, схеми розміщення земельних ділянок передбачених до відведення по вул. Спортивній, 25, керуючись п. 34, 38, 42 ст. 26, ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, ст. 12, 20, 38, 77, 117, 120, 123, 124 ЗК України, п. 12 Перехідних положень ЗК України міська рада вирішила:

1. Затвердити схему розподілу території військового містечка № 62 загальною площею 500 952 кв.м. по вул. Леваневців, 25.

2. Міністерству Збройних Сил України залишити в постійному користуванні земельну ділянку площею 165 144 кв.м. відповідно до узгодженого плану розподілу земель, для обслуговування майнового комплексу по вул. Леваневців, 25.

3. Земельну ділянку площею 335 808 кв.м. передати із земель військового містечка № НОМЕР_2 по вул. Леваневців, 25 до земель комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва.

4. Відведення земельних ділянок із земель комунальної власності для обслуговування викупленого майна у Міністерства оборони України, а також надання земельних ділянок під нове будівництво вирішувати відповідно до чинного законодавства (том 1, арк. 24).

Пунктом 24.1 рішення Миколаївської міської ради № 9/61 від 22.12.2006 року Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської та виконкому міської ради по Заводському району м. Миколаєва Державний акт на право постійного користування землею від 31.05.1995 року № 466 погашено (том 1, арк. 23)

В подальшому рішеннями Миколаївської міської ради земельні ділянки (землі військового містечка № 62, які було передано до земель комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва згідно вищевказаного рішення Миколаївської міської ради № 7/13 від 09.11.2006 року) було передано в оренду та у власність юридичним та фізичним особам (треті особи на стороні відповідача у даній справі) для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, для обслуговування придбаного майна тощо (інформація Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради № 02-06/2709 від 10.11.2015 року та № 02-06/339 від 25.02.2016 року; інформація Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області ДС-10-14-7777.4-3257/25-15 від 30.10.2015 року; рішення Миколаївської міської ради) (том 1, арк. 121-124, 180-181; том 14, арк. 31-66; том 27, арк. 193-196).

Судом встановлено, що будь-яке листування з установами, що підпорядковуються Міністерству оборони України, на сьогоднішній день не збереглось, що підтверджується Актами виконавчого комітету Миколаївської міської ради Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду від 20.05.2011 року № 2 та від 09.04.2012 року № 1, відповідно до яких листування з підприємствами, організаціями та установами з питань основної діяльності та листування з органами державної влади, установами, підприємствами та суб`єктами підприємницької діяльності з основних питань діяльності, що утворене виконавчими органами за 2005-2006 роки здано на переробку.

Вищий господарський суд України виходить з наступних мотивів.

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання незаконними та скасування рішення Миколаївської міської ради № 7/13 від 09.11.2006 року Про розподіл території військового містечка № 62 на землі Міністерства оборони України та землі комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва та пункту 24.1 рішення Миколаївської міської ради № 9/61 від 22.12.2006 року, яким погашено державний акт.

Прокуратура та позивач вважають, що оспорювані рішення Миколаївської міської ради прийняті з перевищенням наданих повноважень (рада не мала права розпоряджатись земельною ділянкою державної власності) та порушують права держави в особі Кабінету Міністрів України як власника наведених земель.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 77 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.

Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Аналогічне визначення поняття земель оборони наведено в ст. 1 Закону України Про використання земель оборони (в редакції від 27.11.2003 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про використання земель оборони (в редакції від 27.11.2003 року) військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України Про Збройні Сили України (в редакції від 09.02.2005 року) земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Відповідно до п.п. а ч. 4 ст. 83 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі передачі їм земель державної власності.

Відповідно до п.п. б ч. 3 ст. 84 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Аналогічне положення закріплене в ст. 6 Закону України Про розмежування земель державної та комунальної власності (в редакції від 01.01.2006 року).

Відповідно до ст. 117 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність та земельних ділянок комунальної власності у державну власність провадиться у порядку, встановленому цим Кодексом для юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч. 6 ст. 149 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Порядок погодження питань, пов`язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок передбачено ст. 151 ЗК України.

Разом з тим, звертаючись до суду із позовом в інтересах держави, прокуратурою визначено позивачем у даній справі Кабінет Міністрів України, вказуючи, що права та охоронювані законом інтереси саме цього органу порушено оскаржуваними рішеннями.

Відповідно ч. 7 ст. 122 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

Аналіз вищенаведених норм та ст.ст. 84, 149, 150 ЗК України дозволяє дійти висновку, що ними не передбачено повноважень Кабінету Міністрів України щодо вилучення земель оборони.

Норми Закону України "Про використання земель оборони" (в редакції, що діяла на час прийняття оспорюваних рішень міської ради) також не давали повноважень Кабінету Міністрів України на розпорядження землями оборони.

Таким чином суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного правового висновку, що повноваження (компетенція) Кабінету Міністрів України в сфері земельних відносин (щодо земель оборони) зводиться до здійснення державного управління, визначення порядку (особливостей) надання земель оборони. При цьому, нормами земельного законодавства, (як чинного на момент прийняття оскаржуваних розпоряджень, так і чинного на день прийняття рішення у даній справі), не передбачено права Кабінету Міністрів України вилучати землі оборони, розпоряджатись землями оборони тощо.

Касаційна інстанція зазначає, що при вирішенні даного позову підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16, 21 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. за результатом розгляду спору вирішується питання не лише наявності підстав незаконності правового акта індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

При вирішенні спору судом правильно враховано правові висновки Верховного Суду України.

У разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб`єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту (правова позиція колегії суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, викладена в постанові від 11.11.2014 року по справі № 21-405а14).

Відповідно до приписів ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов`язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Таким чином слід дійти висновку, що самостійний позов про визнання незаконними рішень органу місцевого самоврядування не виконує функцій захисту прав особи, оскільки не вплине на права та обов`язки сторін правовідносин, які виникли на підставі правовстановлюючих документів третіх осіб на земельні ділянки.

Суд звертає увагу, що спірна земельна ділянка, право постійного користування якою має намір відновити позивач, розподілена між фізичними та юридичними особами, які володіють та користуються нею на відповідних правових підставах і позивач ці правові підстави не оспорює.

Разом з цим суд враховує, що відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Перший протокол; Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном.

Перший протокол ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Касаційна інстанція щодо доводів позовної давності зазначає, що оскільки правила норм про позовну давність мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого субєктивного права, що в спірному випадку відсутнє, і судом позовна давність не застосовувалася, тому вважає, що доводи скарги про позовну давність не впливають на правильність правового висновку про відмову в позові, які покладені в основу підстав такої відмови.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з`ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами вірно застосовані норми права, тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних у справі судових актів.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Першого заступника військового прокурора Південного регіону України на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 року у справі № 915/1718/15 залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 у справі № 915/1718/15 Господарського суду Миколаївської області залишити без змін.

Головуючий суддяО.В. Яценко С.В. Бакуліна О.І. Поляк