Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 331/4531/16 Головуючий у 1 інстанції Антоненко М.В.

Провадження № 22-ц/778/4647/16 Суддя-доповідач ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого Дзярука М.П.,

Суддів: Крилової О.В.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання дійсним договору дарування,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА _5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання договору дарування грошей дійсним. В обґрунтування позову зазначивши, що 24 березня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був укладений Договір дарування грошей. Відповідно до умов п.1 Договору дарувальник (відповідач) передає, а обдаровувана (позивач) приймає в дар гроші у сумі 335 000,00 грн..

Згідно п.2 Договору подаровані грошові кошти позивач мала намір витратити для інвестування у будівництво квартири відповідно до укладеного нею з ЗАТ «Страхова компанія «Столиця» інвестиційного контракту №88207 від 06.03.2004 р..

Вказані грошові кошти були фактично передані відповідачкою позивачці, тобто відбулося повне виконання договору.

Відповідно до ст.220 Цивільного кодексу України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до п.35 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 p. N 20/5 (яка діяла в момент укладання договору дарування), нотаріуси посвідчують правочини, щодо яких законодавством установлено обов'язкову нотаріальну форму. Відповідно до чинного законодавства обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають: договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, пожертва, рента, довічне утримання (догляд), спадковий договір) нерухомого майна (статті 657, 715, 719, 729, 732, 745, 1304 Цивільного кодексу України);

У момент укладення договору дарування позивач не знала, що він повинен був нотаріально посвідчуватися. Коли позивач дізналася про це, то звернулася до відповідачки з проханням здійснити дії щодо його нотаріального посвідчення. Проте, відповідач відмовилася це зробити, мотивуючи свою відмову тим, що договір уже виконаний, гроші передані, тому немає необхідності витрачати зайві кошти на його нотаріальне посвідчення.

Частиною 2 статті 220 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним У цьому випадку наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Посилаючись на вищенаведені обставини, ОСОБА_5 просила суд визнати дійсним Договір дарування грошей, укладений 24.03.2004р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_6. В подальшому, позивач ОСОБА_5 надала суду заяву про зміну підстав та предмету позову.

В заяві зазначено, що відповідно до ч. 5 ст. 719 ЦК України, договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно Декрету КМУ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93 валюта України, якою є гривня, відноситься до валютних цінностей. На дату укладання договору дарування грошей неоподаткований мінімум доходів громадян складав 17 грн. Отже, договір дарування грошей на суму, що перевищує 850 грн. підлягав нотаріальному посвідченню.

В частині зміни предмету позову, Позивач вважає за необхідне просити суд визнати дійсним договір дарування грошей з моменту його укладання, тобто з 24.03.2004 р.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 серпня 2016 року позов задоволено.

Визнано дійсним з моменту укладання договір дарування грошей, укладений 24.03.2004 р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 судовий збір в розмірі 552,00 грн.

На вказане рішення суду ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість рішення суду, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до п.п.2,3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги щодо визнання дійсним договору дарування коштів у розмірі 335 000,00 грн., укладений між сторонами 24.03.2004р., суд першої інстанції виходив з вимог ч.2 ст. 220 ЦК України та зазначив, що сторони договору дарування домовилися щодо усіх істотних умов договору, передали гроші по договору, але відповідач ОСОБА_6 ухиляється від його нотаріального оформлення.

Колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції.

Згідно ст.193 ЦК України види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом.

Статтею 190 ЦК України передбачено, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

За змістом статей 179, 181 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона( дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні( обдарованому) безоплатно майно( дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь - яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно з умовами договору дарування, який було вчинено між сторонами у письмовій формі, ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 335 000,00 грн.

В п.2 договору зазначено, що грошові кошти передані для інвестування у будівництво квартири відповідно до укладеного ОСОБА_5 з ЗАТ «Страхова компанія «Столиця» інвестиційного контракту №88207 від 06.03.2004р. Тобто, пунктом 2 договору дарування фактично зобов'язано обдаровану здійснити інвестування за вказані у договорі кошти.

Метою договору дарування за нормою ст. 717 ЦК є передача власником свого майна у власність іншій особі без отримання взаємної винагороди. Тобто, договір дарування завжди є безоплатним і дарувальник не набуває права вимагати від обдарованої особи зустрічних дій.

Відповідно до п.5 ст. 719 ЦК договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року N15-93 "валютні цінності"- це валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України (п.1 ст.1 Декрету).

У відповідності до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що договір дарування грошових коштів від 24.03.2004 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 підлягав нотаріальному посвідченню, однак, всупереч вимогам Закону цього зроблено не було.

Відповідно до ч. 4 ст. 203 ЦК правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За нормою ч.2 ст. 219 ЦК суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Вимоги закону щодо необхідності вчинення правочинів у певній формі спрямовані сприяти фіксації волевиявлення суб'єкта правочину, що у разі судового спору забезпечить доказовість реального існування між сторонами відповідного правовідношення та дійсність їх взаємних обов'язків та вимог.

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №-9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним суди повинні з'ясовувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилась від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

З матеріалів справи важко зрозуміти що перешкоджало сторонам укласти договір у відповідності до вимог ч.5 ст. 719 ЦК.

В матеріалах справи є копія інвестиційного контракту №88207 від 06.03.2004р., на виконання якого начебто і були подаровані кошти. Об»єктом інвестування за контрактом є квартира за адресою: АДРЕСА_1.

Контракт та будівництво квартири було здійснено під час перебування ОСОБА_5 у шлюбі з громадянином ОСОБА_7 Шлюб між ними було розірвано 02.03.2006 року. 08.10.2011р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 було укладено шлюб, а 04.11.2011р. народився син ОСОБА_4 26.01.2015р. ОСОБА_7 помер. Після його смерті відкрилася спадщина.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 14.12.2015р. спірну квартиру було визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та померлого ОСОБА_7 (а.с. 50-52) та на теперішній час вирішується питання щодо визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності та визнання права власності на частки у майні в порядку спадкування за законом (а.с. 55), тому саме в 2016 році виник зазначений позов. З позовними вимогами про визнання дійсним договору дарування позивачка звернулась в червні 2016 року, тоді як з письмового примірника договору вбачається, що він укладався 24.03.2004 року.

Усі вищевикладені обставини підтверджують недоведеність позовних вимог та реальне існування і дійсність договору дарування, укладеного між сторонами.

За таких обставин, вважати обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо задоволення позову ОСОБА_5 немає підстав. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

У відповідності до вимог статті 88 ЦПК України з ОСОБА_5 необхідно стягнути на користь ОСОБА_3 607,20 грн. сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 303,304,307,309,313,317, 319 ЦПК України колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_4 – задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 серпня 2016 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання дійсним договору дарування – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 607 грн. 20 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: