-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2016 року
Справа № 921/895/15-г/5
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Рогач Л.І., - головуючого, доповідача
Алєєвої І.В., Дроботової Т.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Заліщицьке хлібоприймальне підприємство"
на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 25.08.2016
у справі
№ 921/895/15-г/5
Господарського суду
Тернопільської області
за позовом
Приватного сільськогосподарського підприємства "Оскар"
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Заліщицьке хлібоприймальне підприємство"
про
стягнення 8138525,50 грн.
позивача
не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належно)
відповідача
Герасименко Є.С., дов. від 27.09.2016
ВСТАНОВИВ:
Приватне сільськогосподарське підприємство "Оскар" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Заліщицьке хлібоприймальне підприємство" 8138525,50 грн збитків, заподіяних втратою (самовільною реалізацією) відповідачем зерна, переданого йому позивачем на зберігання, відповідно до статей 22, 611, 951 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України.
Відповідач у відзиві на позов відхилив позовні вимоги, вказавши, що позивач не виконував умови договору щодо оплати вартості зберігання зерна та додаткових витрат, необхідних на зберігання зерна у належному стані, з огляду на підвищену вологість цього зерна.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 18.01.2016 (судді: Андрушків Г.З. - головуючий, Андрусик Н.О., Шумський І.П.) позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Заліщицьке хлібоприймальне підприємство" на користь Приватного сільськогосподарського підприємства "Оскар" 8138525,50 грн, збитків та 73080,00 грн. судового збору.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.08.2016 (судді: Юрченко Я.О. - головуючий, Зварич О.В., Матущак О.І.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін як законне та обґрунтоване.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу (з додатковими поясненнями), в якій просить скасувати судові рішення у даній справі та прийняти нове рішення, яким позов залишити без розгляду. Касаційну скаргу обґрунтовано доводами про порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: всупереч вимог статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України щодо змагальності сторін суди не забезпечили встановлення фактичних обставин справи щодо відповідності дій відповідача вимогам укладеного договору, не залучили до участі у справі покупця зерна та не надали оцінку доказам, які підтверджують неякісність цього зерна та заборгованість позивача за послуги по зберіганню; всупереч приписам статті 41 Господарського процесуального кодексу України суди не призначили експертизу для визначення якості зерна та визначили розмір заподіяних збитків на підставі неналежних доказів; суди не врахували приписи статей 184, 538, 594, 941, 949, 945, 950, 957, 961 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України, статей 24, 26, 37 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", не надали оцінку правильності визначеного позивачем способу захисту у вигляді стягнення вартості (а не повернення) майна, переданого на зберігання, відсутні докази неможливості повернення відповідачем позивачу майна, визначеного родовими ознаками; суди встановили обставини справи щодо кількості переданого зерна та допущених відповідачем порушень на підставі складених одноособово та неналежних доказів.
У відзиві позивач заперечив доводи, викладені у скарзі, просив суд у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі на підставі статті 79 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з неможливістю розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, а саме справи № 607/13008/16-к, яке, з огляду на межі перегляду справи в касаційній інстанції, встановлені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, задоволенню не підлягає, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений повноважень приймати нові докази у справі.
Крім того, від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку керівника у судове засідання; клопотання про відкладення розгляду справи відхилено колегією суддів відповідно до приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки заявник не навів обставин, що свідчать про неможливість розгляду касаційної скарги у даному судовому засіданні, участь представників у судовому засіданні обов'язковою не визнавалась, відсутнє клопотання заявника про продовження строку розгляду касаційної скарги поза строками, встановленими статтею 1118 Господарського процесуального кодексу України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
За змістом частини другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів; у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі, відшкодування збитків (стаття 611 Цивільного кодексу України).
Статтею 953 Цивільного кодексу України унормовано, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Відповідно до статті 950 Цивільного кодексу України за втрату або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.
Отже, на відносини зі зберігання поширюються як правила про відповідальність, закріплені у главі 51 Цивільного кодексу України, так і спеціальні норми про відповідальність сторін договору зберігання.
Згідно зі статтею 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою речі, відшкодовуються зберігачем у розмірі її вартості.
Також відповідно до частини першої статті 34 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" збитки, завдані поклажодавцеві втратою, нестачею чи пошкодженням зерна, відшкодовується зерновим складом: за втрату зерна та нестачу зерна - у розмірі вартості втраченого зерна або такого, що його не вистачає зерна; за пошкодження зерна - у розмірі суми, на яку знизилась його вартість.
Таким чином, за загальними правилами, які поширюються і на спірні правовідносини, за незбереження речі зберігач має нести цивільну відповідальність за наявності: 1) порушення зберігального обов'язку повернути поклажодавцеві у схоронності річ або відповідну кількість речей такого самого роду і такої самої якості; 2) збитків, завданих поклажодавцеві у вигляді, зокрема втрати речі; 3) причинного зв'язку між діями, бездіяльністю, зберігача і негативними наслідками, що виявились результатом таких дій, бездіяльності; 4) вини зберігача у настанні щодо речі негативних наслідків, яка проявилась у будь-якій формі, тобто умислу, грубої чи звичайної необережності зберігача до невиконання чи неналежного виконання своїх зберігальних обов'язків.
Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що 03.11.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Заліщицьке Хлібоприймальне підприємство" (зерновий склад, відповідач) та Приватне сільськогосподарське підприємство "Оскар" (поклажодавець, позивач), уклали договір № 11 складського зберігання (договір), відповідно до пункту 1 якого поклажодавець зобов'язується передати зерно сої, заліковою вагою 2000 тонн, на зерновий склад, який зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством.
Згідно з пунктом 6 договору, зерновий склад зобов'язаний, зокрема: прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, але не вище обмежувальних кондицій, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі та здійснити відпуск поклажодавцеві; прийняти зерно на зберігання за заліковою вагою та провести перевірку його якості; повідомити поклажодавця про умови зберігання зерна; надати додаткові послуги у разі одержання від поклажодавця письмового замовлення на такі послуги; видати складські документи на зерно не пізніше наступного робочого дня після прийняття його на зберігання; зберігати зерно протягом строку, визначеного в договорі; забезпечити доступ поклажодавця до зерна для проведення огляду протягом строку його зберігання; повернути зерно за першою вимогою поклажодавця у разі, коли передбачений договором строк зберігання не закінчився.
Відповідно до пункту 8 договору поклажодавець зобов'язаний: забезпечити доставку зерна за свій рахунок; своєчасно розрахуватися за надані послуги з приймання, зберігання відвантаження, а також додаткові послуги; витребувати зерно після закінчення строку його зберігання.
Пунктом 9 договору сторони встановили, що поклажодавець, зокрема, має право, проводити огляд зерна протягом строку його зберігання.
Відповідно до підпункту 10 пункту 6 договору зерновий склад зобов'язаний повернути зерно за першою вимогою поклажодавця у разі, коли передбачений договором строк зберігання не закінчився, а також поклажодавець зобов'язаний витребувати зерно після закінчення строку його зберігання (підпункт 3 пункту 8 договору).
Згідно з пунктом 13 договору поклажодавець сплачує вартість послуг із зберігання зерна за місяць в строк до 15 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому фактично надавалися послуги.
Відвантаження зерна поклажодавцеві здійснюється після відшкодування витрат зернового складу у повному обсязі ( пункт 14 договору).
Пунктом 22 договору сторони встановили, що строк зберігання зерна становить до 31.05.2015. Зберігання зерна понад строк, встановлений цим договором, можливе лише тільки за взаємною домовленістю сторін шляхом укладення додаткової угоди (пункт 23. договору).
Відповідно до пункту 24 Договору, зерновий склад зобов'язаний письмово не пізніше ніж за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця і визначити строк його витребування.
Згідно з пунктом 25 Договору, у разі коли поклажодавець у запропонований цим договором строк не витребував зерно, зерновий склад має право продати його на конкурсних засадах за ринковою ціною.
Кошти, одержані від продажу зерна, передаються поклажодавцю, крім сум, що належать зерновому складу.
Договір набирає чинності з моменту його укладення та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань у повному обсязі.
Суди також встановили, що відповідач, приймаючи зерно відповідно до умов договору, видав позивачу складські квитанції: на загальну кількість 903707 кг із такими якісними зазначеннями (характеристиками):
- складська квитанція № 71 від 10.12.2014 (бланк серії АФ № 071675)
стандарт сої ДСТУ 4946:2008, вологість - 45,3% ,зернова домішка - 6,2% , сміттєва домішка - 6%, зараженості - не виявлено.
- складська квитанція № 70 від 10.12.2014 (бланк серії АФ № 071674)
стандарт сої ДСТУ 4946:2008, вологість - 45,4% ,зернова домішка - 6,2% , сміттєва домішка - 5.8%, зараженості - не виявлено.
- складська квитанція № 08 від 10.12.2014 (бланк серії АФ № 071672)
стандарт сої ДСТУ 4946:2008, вологість - 46,3% ,зернова домішка - 4,8 % , сміттєва домішка - 4,2%, зараженості - не виявлено.
- складська квитанція № 66 від 01.12.2014 (бланк серії АФ № 071670)
стандарт сої ДСТУ 4946:2008, вологість - 43,5% ,зернова домішка - 4 % , сміттєва домішка - 4,6%, зараженості - не виявлено.
- складська квитанція № 65 від 01.12.2014 (бланк серії АФ № 071669)
стандарт сої ДСТУ 4946:2008, вологість - 44,2% ,зернова домішка - 6,6 % , сміттєва домішка - 3,8%, зараженості - не виявлено.
В листопаді 2014 року відповідач на вимогу позивача відвантажив останньому із зернового складу зерно сої в кількості 279840 кг або 279,84 тонн.
Разом з тим, взявши до уваги реєстри накладних на прийняте зерно за середньодобовими пробами № 37/а від 05.11.2014, № 38 від 06.11.2014, № 39 від 07.11.2014, № 56 від 29.11.2014, № 57 від 30.11.2014, № 58 від 01.12.2014, № 60 від 02.12.2014 та № 61 від 03.12.2014 та доданих до них товарно-транспортних накладних, зміст актів здачі-приймання виконаних робіт від 28.02.2015, від 31.03.2015, від 30.04.2015, від 31.05.2015, рахунків на оплату за зберігання сої № 21 від 28.02.2015, № 28 від 31.01.2015 № 37 від 30.04.2015 та № 42 від 30.05.2015, підписаних директором та головним бухгалтером відповідача та завірених печаткою товариства, суди дійшли висновку, що на виконання умов договору складського зберігання від 03.11.2014 № 11 за період з 05.11.2014 по 03.12.2014 позивач фактично передав, а відповідач прийняв на зберігання зерно сої загальною заліковою вагою 1220710 кг або 1220,71тонн, а після відвантаження у листопаді 2014 року на зберіганні у зернового складу залишилось 940870 кг зерна сої.
Те, що на зберіганні у відповідача станом на 01.06.2015 знаходилося належне позивачу зерно сої в заліковій вазі 940870 кг за період з 03.11.2014 по 31.05.2015, підтверджується також Протоколом № 1 засідання комісії Товариства з обмеженою відповідальністю "Заліщицьке хлібоприймальне підприємство" від 19.06.2015.
Оцінивши наведені вище докази, господарські суди встановили, що на зберіганні в відповідача залишилось 940870 кг зерна сої.
20.05.2015 позивач звернувся до відповідача з листами № 302, № 303, якими відповідно просив надати можливість 27.05.2015 здійснити відбір проб зерна, яке перебуває на збереженні згідно з договором № 11 від 03.11.2014 з метою перевірки якісних показників даного зерна, та відвантажити 29.05.2015 сою в кількості 940,87 тон для власних потреб, а у разі неможливості просив повідомити заздалегідь рекомендованим листом з повідомленням про вручення з обґрунтуванням. Дані листи отримані відповідачем 22.05.2015, що підтверджується відміткою на повідомленнях про вручення поштового відправлення.
25.05.2015 відповідач звернувся до позивача з листами № 43 та № 46, в яких повідомив, що закінчується договір № 11 від 03.11.2014 щодо надання послуг по зберіганню зерна і вказаний договір продовжуватися не буде, тому просить позивача провести оплату за надані послуги і в найкоротший термін забрати зерно із складів Товариства з обмеженою відповідальністю "Заліщицьке ХПП". Дані листи отримані позивачем 27.05.2015.
Позивач 29.05.2015 направив до відповідача транспортні засоби для відвантаження зерна сої, що підтверджується наказом про відрядження № 17-в від 28.05.2015, відмітками в журналі реєстрації відрядних посвідчень, відрядними посвідченнями, подорожніми листами вантажного автомобіля від 29.05.2015 за номерами відповідно №№ 311, 313, 111, 112, 102, 104, 124, 115, 129, 113 та договором про надання послуг № 28/05-15 на перевезення зерна автотранспортом від 28.05.2015.
Натомість відповідач в порушення умов укладеного договору складського зберігання зерна № 11 від 03.11.2014 (пункти 4 та 6) не забезпечив доступ представників позивача на зерновий склад для відбору проб зерна з метою перевірки його якісних показників, про що було складено акт від 27.05.2015, як і в подальшому 29.05.2015 відмовив йому (позивачу) у відвантаженні зерна сої, про що позивачем у присутності його представників, водіїв, представників покупця зерна сої Товариства обмеженою відповідальністю "Фінагротех" відповідно до договору поставки 328/05-2015 від 28.05.2015, свідків складено акт від 29.05.2015. Директор ТОВ "Заліщицьке хлібоприймальне підприємство" від підпису та отримання одного примірника даних актів відмовилася.
З огляду на те, що товар так і залишився на складі відповідача, останній здійснив реалізацію зерна сої, переданого на зберігання позивачем, що підтверджується протоколом № 1 від 19.06.2015 засідання комісії Товариства з обмеженою відповідальністю "Заліщицьке хлібоприймальне підприємство" з питань продажу зерна боржників з метою погашення затрат підприємства за надані послуги, а також наданими відповідачем в підтвердження факту реалізації зерна сої договором поставки № 2206 від 22.06.2015, який укладений Товариством з обмеженою відповідальністю "Заліщицьке хлібоприймальне підприємство" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Саноіл-Трейд", товарно-транспортними накладними на перевезення хлібопродуктів автомобільним транспортом ( в кількості 30 шт., належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи), за якими передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Саноіл Трейд" зерно сої в кількості 868340 кг за ціною 4300 грн за одну тонну на загальну суму 3733862,00 грн.
Для реалізації зерна сої відповідач відібрав взірці цього зерна та передав їх до ДП "Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" для випробування (лист-відношення відповідача № 919 від 16.06.2015); проведеним випробовуванням відібраних взірців зерна сої встановлено суттєві відмінності якісних характеристик (показників), а саме сміттєвої та олійної домішки до 58,2% та сміттєвої домішки до 39.8% від прийнятого на зберігання відповідачем і також цим випробовуванням встановлено невідповідність вказаного зерна сої вимогам ДСТУ 4946:2008 (протокол випробувань № 0124 від 17 червня 2015 року).
Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій зазначили про наявність у діях відповідача повного складу цивільного правопорушення, оскільки дії відповідача суперечать умовам укладеного сторонами договору складського зберігання від 03.11.2014 № 11 (пункту 16) та нормам чинного законодавства (статтям 942, 949 Цивільного кодексу України, статті 32 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні"), відповідач на вимогу позивача не повернув прийняте на зберігання зерно, що зумовлює обов'язок відповідача відшкодувати нестачу зерна у розмірі його вартості, визначеній на підставі інформації, викладеній у ціновій довідці № В-418 від 27.08.2015 про середню вартість зерна сої станом на серпень 2001 року в розмірі 8650 грн.
При цьому суди відхилили доводи відповідача про відсутність оплати за надані послуги, як такі, що не звільняють від цивільно-правової відповідальності чи зменшення її розміру.
Судова колегія зазначає, що за статтею 22 Цивільного кодексу України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно із статтею 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила правопорушення, в силу частини першої статті 225 Господарського кодексу України, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відтак, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.
За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України на позивача покладено обов'язок довести належним та допустимими доказами наявність наведених вище сукупності обставин для застосування до відповідача відповідальності у вигляді відшкодування завданої шкоди, а також характер та розмір завданих збитків; визначення позивачем характеру збитків безпосередньо впливає на визначення предмету доказування по справі, кола допустимих доказів.
Згідно з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. За змістом частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання, зокрема, у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання (частина перша статті 938 Кодексу).
Згідно з частиною першою статті 946 Кодексу плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві (стаття 947 Кодексу).
Зазначаючи, що не проведення позивачем розрахунків за зберігання зерна сої не є підставою для звільнення від цивільно-правової відповідальності чи зменшення її розміру, суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином положення договору зберігання щодо обов'язків поклажодавця сплачувати вартість послуг зі зберігання та правові наслідки невиконання поклажодавцем обов'язку щодо відшкодування витрат зернового складу у повному обсязі. Відтак, доводи та заперечення відповідача щодо наявності у зберігача права на реалізацію спірного майна на підставі пункту 25 договору та відсутності обставин, з якими законодавство пов'язує виникнення у зберігача відповідальності за втрату майна, переданого на зберігання та можливість відшкодування збитків у вигляді вартості такого майна залишились належним чином не перевіреними.
Окрім цього, для визначення розміру відповідальності зберігача має значення ціна, з якої необхідно виходити при визначенні суми збитків.
При визначенні розміру збитків, що підлягають стягненню, важливе значення мають ціни, які покладені в основу розрахунку реальної шкоди. При цьому, як правило, використовують ринкову ціну на день проведення розрахунків, а не договірну ціну товару, втім може бути застосована середня ціна як різниця між ринковою і договірною ціною. У розумінні приписів законодавства звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних товарів (робіт, послуг).
Водночас, приймаючи до уваги довідку, якою визначено середню вартість зерна сої станом на серпень 2015 року, надану позивачем, суди попередніх інстанцій вказаного не врахували, при цьому, як вбачається з матеріалів справи, вартість зерна сої, зазначена у довідці, вказана безвідносно до стандарту сої, при цьому упродовж розгляду спору відповідач наголошував, вартість втраченого зерна визначена без урахування якості такого товару (вологості, домішок), відтак, розрахунок збитків залишився належним чином не перевірений.
Таким чином, всупереч приписам статей 4-2, 43, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України, суди попередніх інстанцій не надали оцінки доводам сторін та доказам, наявним у матеріалах справи, не встановивши при цьому істотних обставин справи, в зв'язку з чим дійшли передчасних та необґрунтованих висновків за наслідками вирішення спору.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі істотні обставини справи в їх сукупності, не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази та акти законодавства, що регулюють спірні правовідносини, у зв'язку з чим їх висновки за наслідками вирішення спору не є законними та обґрунтованими.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи для нового розгляду позовних вимог до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Заліщицьке хлібоприймальне підприємство" задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.08.2016 у справі № 921/859/15-г/5 Господарського суду Тернопільської області та рішення Господарського суду Тернопільської області від 18.01.2016 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.
Головуючий Л. Рогач
Судді: І. Алєєва
Т.Дроботова
скопійовано
-
скопійовано
-
