ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2016 року м. Чернігів Справа № 825/1954/16

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі колегії суддів:

під головуванням судді Соломко І.І.,

суддів Поліщук Л.О.,

Скалозуба Ю.О.,

за участю секретаря Пархомчука Д.А.,

позивача ОСОБА_2,

представника відповідача та третьої особи Зубенко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Господарського суду Чернігівської області, Держаної судової адміністрації України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про стягнення вихідної допомоги

В С Т А Н О В И В:

До Чернігівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) до Господарського суду Чернігівської області, Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (далі - ТУ ДСА в Чернігівській області), в якому остаточно просить суд стягнути із Господарського суду Чернігівської області на його користь вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою в сумі 217500,00 грн.

На обґрунтування позову зазначив, що відповідно до статей 109,136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (в редакції чинній з 28.07.2013 року), суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Позивач вважає, що має право на отримання вихідної допомоги з одночасним набуттям права на відставку з часу, з якого його стаж роботи на посаді судді досяг 20 років, тобто з 2013 року. При звільненні вихідна допомога йому не виплачена. За таких обставин просить стягнути з Господарського суду Чернігівської області на його користь 217500,00 грн. в судовому порядку.

На судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та просить позов задовольнити повністю.

Представник Господарського суду Чернігівської області на судове засідання не з'явився, надіслав заяву про розгляд справи без участі та просив суд прийняти обґрунтоване рішення.

Представник ДСА України та ТУ ДСА у Чернігівській області на судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що станом на день звільнення позивача з посади судді чинним законодавством не передбачено виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, тому просить відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши пояснення осіб, які брали участі у справі, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд встановив таке.

11.11.2003 Указом Президента України № 1286/2003 ОСОБА_2 призначено на посаду судді Господарського суду Чернігівської області (а.с.8) та постановою Верховної Ради України від 05.02.2009 № 926-VI позивача обрано на посаду місцевого Господарського суду Чернігівської області безстроково (а.с.9).

22.09.2016 у зв'язку з поданням заяви про відставку постановою Верховної Ради України № 1600-III звільнено ОСОБА_2 з посади судді Господарського суду Чернігівської області (а.с.10).

Наказом Господарського суду Чернігівської області від 30.09.2016 № 78-ос повноваження судді ОСОБА_2 припинено з 23.09.2016 (а.с.11).

13.10.2016 позивач звернувся до Господарського суду Чернігівської області з заявою про виплату вихідної допомоги (а.с.12).

За результатами розгляду вказаної заяви, отримав відповідь за вих. № 06-23/1551/16, в якій зазначено, що відповідно до Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (в редакції чинній на час звільнення) виплата вихідної допомоги у зв'язку з виходом судді у відставку не передбачена (а.с.13).

З такою відмовою позивач не погодився та звернувся до суду за захистом своїх прав.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується таким.

Згідно з частиною першою статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Окрім того, як зазначено в рішенні Конституційного Суду України у справі №1-1/2013 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103,109,131,135,136,137, підпункту 1 пункту 2 розділу ХІІ "Прикінцеві положення", абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 19.11.2013р. №10-рп/2013, аналіз розділу VІІІ Конституції України та Закону №2453 дає Конституційному Суду України підстави для висновку, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання і гарантій недоторканості, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (пункт 3.1 рішення).

Згідно з пунктом 3.2 вказаного вище рішення Конституційного Суду України за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, станом на набуття позивачем права на відставку визначав Закон України "Про судоустрій і статус суддів", далі в редакції чинній станом на 22.09.2016, (далі - Закон № 2453-VI).

Відповідно до частини першої статті 111 Закону № 2453-VI, суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Так, частина перша статті 120 Закону № 2453-VI зазначає, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади (частина третя статті 120 Закону № 2453-VI).

Згідно частини четвертої даної норми суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Суд зазначає, що після викладення в новій редакції та з урахуванням внесених змін Закон України №2453-VI не містить положень про виплату вихідної допомоги судді при виході у відставку.

Враховуючи матеріали справи, позивач звільнений з посади судді Господарського суду Чернігівської області відповідно до постанови Верховної Ради України від 22.09.2016 №1600-VIII у зв'язку з поданням заяви про відставку, тому відповідно до норм чинного законодавства виплата вихідної допомоги не передбачена.

З огляду на викладене, відсутні законодавчі підстави для виплати вихідної допомоги позивачу.

Посилання позивача на те, що він має право на отримання вихідної допомоги із одночасним набуттям права на відставку з часу, з якого його стаж роботи на посаді судді досяг 20 років, тобто з 2013 року, суд вважає безпідставними з огляду на таке.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України(справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) № 1-рп/99 від 09.02.1999 визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, при вирішенні питання щодо наявності у судді, який пішов у відставку, права на отримання вихідної допомоги, слід керуватись нормами закону, який врегульовує спірні правовідносини, у редакції, чинній на дату прийняття рішення про звільнення судді у відставку, тобто нормами Закону України № 2453-VI в редакції, станом на дату прийняття постанови Верховної Ради України, якою позивача звільнено у відставку.

Також слід зазначити, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону України "Про Конституційний Суд України", саме до повноважень цього суду належить прийняття рішень та надання висновків у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, в тому рахунку щодо звуження змісту та обсягу існуючих прав прийнятими законами або внесеними змінами до чинних законів. А отже, адміністративний суд при вирішені спору не може надавати оцінку щодо конституційності певного закону чи його окремих положень.

Таким чином, з урахуванням наведеного, правової позиції Конституційного Суду України, суд встановив, що право позивача, на час звернення із заявою до Господарського суду Чернігівської області на отримання матеріального та соціально-побутового забезпечення регулюється Законом України "Про судоустрій та статус суддів" в редакції чинній на 22.09.2016, відповідно до якого вихідна допомога у зв'язку з відставкою не передбачена.

Оскільки право на відставку позивачем реалізовано під час дії Закону № 2453-VI в редакції чинній на 22.09.2016, положеннями якого не передбачена виплата вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, то відсутні правові підстави для її виплати.

Крім того, суд зазначає, що передбачена статтею 136 України №2453-VІ (в редакції чинній на 2013 рік) виплата вихідної допомоги судді пов'язувалась з фактом виходу судді у відставку та не залежала від дати набуття права на відставку.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене із урахуванням правової позиції Конституційного Суду України, зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а також беручи до уваги, що нормативно - правовим актом чинним на час звільнення не передбачено право судді на виплату вихідної допомоги, суд зробив висновок, що у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги за останньою посадою.

Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 86 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд робить висновок, що мотивація та докази, на які посилається позивач, не дають суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи представника відповідача та третьої особи, а встановлені у справі обставини не підтверджують позиції позивача, покладеної в основу позовних вимог, а відтак в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий суддя І.І. Соломко

Судді Л.О. Поліщук

Ю.О. Скалозуб