УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2008 року березня 25 дня колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

Головуючого: Віхрова В. В.,

Суддів: Гайдук В. І., Москальця П. П.,

Дерев'янка О. Г., Козлова С. П.,

розглянувши відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій України» (в редакції Закону України № 697-Vвід 22.02.2007) у касаційному провадженні в судовому засіданні у місті Дніпропетровськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Гореницької сільської ради про визнання права власності на спадкове майно, де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2, і заявленими самостійними вимогами ОСОБА_3 до ОСОБА_1, Гореницької сільської ради про визнання права власності на 1/2 частину спадкового майна, де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, 12 Київська державна нотаріальна контора, а також за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про встановлення факту прийняття спадщини і визнання права власності на 1/3 частину спадкового майна, де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Гореницька сільська рада, за касаційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 січня 2006 року та рішення апеляційного суду Київської області від 26 червня 2006 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернулася у листопаді 2004 року до суду з позовом до Гореницької сільської ради, посилаючись на те, що у жовтні 2002 року після ОСОБА_4 за останнім місцем її проживання у м. Києві відкрилася спадщина, до складу якої входять земельні ділянки в с Гореничі Києво-Святошинського району, придбані за життя спадкодавця за договорами купівлі-продажу, і яку вона протягом встановленого строку прийняла, фактично вступивши у володіння та управління цими земельними ділянками, у зв'язку з чим вона звернулася до сільської ради за отриманням державних актів на право власності на ці ділянки, але отримала відмову, через що просила визнати в порядку спадкування право власності на ці ділянки, оскільки ОСОБА_2 не бажає приймати спадщину у виді цих земельних ділянок.

Під час розгляду цієї справи після скасування рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2004 року за нововиявленими обставинами у справу вступив ОСОБА_3 з самостійними вимогами на предмет спору до ОСОБА_1 і Гореницької сільської ради, обґрунтовуючи це тим, що спадкодавцю доводився чоловіком і прийняв спадщину шляхом подання до нотаріуса відповідної заяви у встановлений строк, а тому за наявності його і ОСОБА_1, як спадкоємців, йому має належати У2 спадкового майна з урахуванням його частки у спільному майні подружжя, але щодо поділу майна в натурі не досягли згоди з ОСОБА_1, яка заперечує його права.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 березня 2005 року в одне провадження відповідно до ст. 144 ЦПК України 1963 року з

справам 33ц-662 кс/08; 6-24740 св06

Головуючий у першій інстанції: Коцюрба М. П. Категорія 34

Суддя-доповідач: Гайдук В. І.

2

позовом ОСОБА_1 об'єднаний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, пред'явлений в березні 2005 року з тих підстав, що, фактично вступивши у володіння та управління рухомим майном, належним за життя спадкодавцю, а саме книжками, сервізами, протягом встановленого строку, він прийняв спадщину, а раніше подана заява до суду про відсутність претензій щодо прав на земельні ділянки обумовлена усною домовленістю між сторонами спору про поділ всього спадкового майна, через що просив визнати факт прийняття спадщини і право на 1/3 частку в праві власності на спірні земельні ділянки, кожну окремо.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 січня 2006 року позов ОСОБА_2 залишений без задоволення повністю та за ОСОБА_3 визнані право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею - 0, 06 га на АДРЕСА_1, на 1/2 частину земельної ділянки площею - 0, 0601 га на АДРЕСА_2, і на 3/4 частини незакінченого будівництвом будинку (готовність 64 %) на АДРЕСА_1, а також на 1/2частину квартири № 35 і 1/4 квартири АДРЕСА_3, на 1/2. частину гаража № 661 в кооперативі «Кіровець» на АДРЕСА_4 та на 3/4 частини грошового вкладу в сумі 8 285, 25 доларів США з нарахованими відсотками, що знаходяться на рахунку НОМЕР_1 в Українському акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку; за ОСОБА_1 визнані право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею - 0, 06 га на АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки площею - 0, 0601 га на АДРЕСА_2, і на 1/4 частини незакінченого будівництвом будинку (готовність 64 %) на АДРЕСА_1, а також на 1/2 частину квартири № 35 і 1/4 квартири АДРЕСА_3, на 1/2 частину гаража № 661 в кооперативі «Кіровець» на АДРЕСА_4 та на 1/4 частини грошового вкладу в сумі 2 761, 75 доларів США з нарахованими відсотками, що знаходяться на рахунку НОМЕР_1 в Українському акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку; судові витрати віднесені на рахунок ОСОБА_2 і ОСОБА_1, з яких, з кожного окремо, стягнуто на користь держави судового збору по 763 гривень 75 коп.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 26 червня 2006 року частково задоволені апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_1 і рішення місцевого суду скасоване в частині поділу між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 незакінченого будівництвом будинку (готовність 64 %) на АДРЕСА_1 з відмовою в задоволені позовів про визнання права власності на нього, а в решті рішення місцевого суду залишене без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 вказує на необґрунтованість і незаконність судових рішень місцевого й апеляційного судів через невідповідність висновків фактичним обставинам, недостовірність показань свідків, відсутність оцінки апеляційного суду наданим новим доказам щодо управління квартирами, які входили до складу спадщини, та неправильне застосування норм матеріального права, у зв'язку з чим порушує питання про повне скасування судових рішень з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заперечуючи проти доводів касаційної скарги, ОСОБА_3 пояснив, що покійна загинула в дорожньо-транспортній пригоді і будь-які розмови за її життя про її спадщину не велися, а ОСОБА_2 не вчинив жодної дії з прийняття спадщини та пред'явив вимоги лише заради збільшення частки своєї сестри ОСОБА_1 у спадщині, що залишилася після ОСОБА_4, а також вказав, що ОСОБА_2 посилається на докази і обставини, які не досліджувалися місцевим судом, оскільки на них ніхто не посилався за розгляду справи.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на неправильне застосування норм матеріального права, оскільки ОСОБА_3 протягом шести місяців з часу відкриття спадщини перебував на лікуванні, заробітку не мав, через що утримував квартири, сплачуючи відповідні комунальні платежі, ОСОБА_2, який мешкав в цей час у квартирі та заволодів предметами звичайної домашньої обстановки та вжитку, тобто останній фактично вступив в управління спадковим майном - прийняв спадщину, а тому його позов мав бути задоволений, у зв'язку з чим порушує питання про скасування судових рішень з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

3

Заперечуючи проти доводів касаційної скарги, ОСОБА_3 пояснив, що ОСОБА_2 не вчинив жодної дії з прийняття спадщини, а свою відмову від спадщини підтвердив поданою до суду заявою про те, що він не претендує на земельні ділянки, а доводи позивачів не підтверджені зібраними доказами.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи в межах заявлених у суді першої інстанції вимог, суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню повністю з таких підстав.

Вирішуючи спір суди виходили з наступних обставин справи.

З вересня 1996 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у фактичних шлюбних відносинах і 15.09.2001 зареєстрували свій шлюб. Під час сумісного проживання вони побудували будинок готовністю на 64 % на земельній ділянці площею 0, 12 га на АДРЕСА_1, а також зробили вклад на суму 11047 доларів США в Українському акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку, що обліковувався на рахунку НОМЕР_1.

Незакінчений будівництвом будинок (готовність 64 %) на АДРЕСА_1 не зданий в експлуатацію, будувався без дозволу на його будівництво.

14.10.2002 відкрилася спадщина після ОСОБА_4, до складу якої входили у с Гореничі Києво-Святошинського району права на земельну ділянку площею 0, 12 га на АДРЕСА_1, на земельну ділянку площею 0, 1203 га на АДРЕСА_2, а також у м. Києві права на квартиру АДРЕСА_3, на гараж № 661 в кооперативі «Кіровець» на АДРЕСА_4, та на вклад на рахунку НОМЕР_1 в Українському акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку.

Суди першої й апеляційної інстанцій відкинули, як недоведене, те, що ОСОБА_2 вчинив будь-які дії щодо прийняття спадщини.

Розв'язуючи пред'явлені позови, суд першої інстанції виходив з того, що вклад в іноземній валюті в банку та недобудований будинок відповідно до ст. 28 КпШС України відносяться до спільного майна подружжя, а ОСОБА_2 жодних дій, що свідчили б про прийняття спадщини не вчинив - відмовився від спадщини.

Апеляційний суд, частково скасовуючи рішення місцевого суду і ухвалюючи нове рішення, виходив з того, що суд першої інстанції не вірно визначився лише щодо складу спадщини, до якої не може входити право власності на недобудований будинок, який є самочинним будівництвом: створення такого будинку не породжує право власності, а також апеляційний суд відзначив, що в решті місцевий суд належно оцінив докази, вірно встановив фактичні обставини у справі, в тому числі щодо відмови від спадщини, яка підтверджується заявою про небажання успадковувати майно, та правильно застосував норми матеріального права.

Суд касаційної інстанції не знаходить за можливе погодитися з висновками місцевого та апеляційного судів. Суд у цій справі зважує на те, що за ст. 335 ЦПК України під час її розгляду в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу і вирішує питання права в межах заявлених у суді першої інстанції вимог, коли суд не зв'язаний доводами касаційної скарги у разі виявлення неправильного застосування норм матеріального права.

Суд касаційної інстанції у цій справі виходить з того, що за ст. З ЦПК України (1963 року) та ст. 2 ЦПК України (2004 року) провадження у цивільних справах ведеться згідно із процесуальним законом, що діє на час розгляду справи чи вчинення окремої процесуальні дії, а також з того, що відповідно до п.п. 4-5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до спірних відносин сторін застосовуються відповідні положення ЦК УРСР про спадкування.

Відповідно до ст. ст. 60, 213 ЦПК України з'ясуванню судом підлягають всі ті обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі, входячи з підстав вимог і заперечень сторін, у зв'язку з чим під час попереднього судового засідання за ст. 130 ЦПК України суд, серед іншого, визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.

4

Колегія судців відзначає, що за ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, як вказує Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях, право на справедливий судовий розгляд вимагає від суду вмотивовувати своє рішення, що одначе не може тлумачитися як відповідь на кожний аргумент чи довід сторони, і обсяг чого визначається в залежності від обставин справи, коли справедливість процесу вимагає, що б мотиви рішення, хоч би і лише це включені мотиви суду першої інстанції чи будь-які інші, реально розв'язували питання, що поставлені перед судом у зв'язку зі спором, а не полягали у беззастережному переліку тверджень суду першої інстанції.

З матеріалів справи та рішення суду першої інстанції вбачається, що вклад в іноземній валюті на суму 11 047 доларів США переданий банку 19.09.2002 (а.с. 119), але обставини щодо розпорядження вкладника на випадок смерті (наявність/відсутність такого розпорядження) не з'ясовувалися місцевим судом, як не з'ясовувалися умови внесення вкладу, що має значення для визначення тих прав вимоги до банку, які мала спадкодавець на час відкриття спадщини, і які згідно зі ст. 524 ЦК УРСР переходять в порядку спадкоємства. Також, як відзначав Пленум Верхового Суду України в п. 12 постанови від 24.06.1983 за № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування», за ст. ст. 564 ЦК УРСР, 2, 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» спадкування вкладів можливе за загальними правилами про спадкування лише у випадку, якщо буде встановлена відсутність розпорядження вкладника в банку на випадок смерті.

Звідси, відсутність висновків про ці обставини та присудження частини суми вкладу з невстановленою сумою нарахованих на час відкриття спадщини відсотків є наслідком порушення ст. ст. 143 ЦПК України 1963 року, 130, 213 ЦПК України 2004 року, що не усунені апеляційним судом, за яких виключається можливість розв'язати питання про правильність застосування судами у цій справі ст. ст. 548, 564 ЦК УРСР.

Судами в супереч ст. 212 ЦПК України 2004 року не надано належної оцінки поданим третьою особою, ОСОБА_3, накладним на відпуск товарно-матеріальних цінностей, квитанціям тощо {а.с. 59-68, 73, 112-118, 120-132) щодо придбання будівельних матеріалів, і, відповідно, не з'ясовувалася вартість таких матеріалів в разі розібрання (знесення) збудованого будинку, не зважаючи на заявлене клопотання ОСОБА_3 у позовній заяві про призначення експертизи. Таке клопотання так і не вирішене судом першої інстанції під час розгляду справи, що належить визнати відмовою суду у сприянні особі, яка бере участь у справі, в наданні доказів та порушенням принципу змагальності за ст. 10 ЦПК України 2004 року, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув. Зазначені фактичні обставини мають значення для вирішення справи з огляду на положення ч. 4 ст. 105 ЦК УРСР, за якими, хоч би особа і не набувала право власності на новостворюване самовільно збудоване майно, будівельні матеріали залишаються у власності такої особи, що впливає на поділ майна в натурі між спадкоємцями відповідно до ст. 562 ЦК УРСР і ст. 1278 ЦК України, на що вказує і Пленум Верховного Суду України в абз. З п.3 постанови від 19.09.1975 за № 9 «Про практику застосування судами України ст. 105 ЦК України».

Крім цього, судами з огляду на вимоги ст. 22 ЗК України 1990 року не оцінено належним чином на достатність і допустимість нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу від 30.05.1998 щодо земельної ділянки площею 0, 1200 га на АДРЕСА_1 (а.с. 6), за умовами якого такий договір та документ про оплату вартості землі є підставами для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і видачі державного акту на право приватної власності на землю (п. 9 договору). Місцевим же судом не з'ясовувались факти відведення земельної ділянки в натурі на місцевості. З огляду на ці порушення ст. ст. 59, 212, 213 ЦПК України, що не усунені апеляційним судом, виключається можливість розв'язати питання про виникнення за життя спадкодавця згідно з ст. 22 ЗК України 1990 року права власності на земельну ділянку і, звісно, застосування ст. ст. 524, 548, 549 ЦК УРСР щодо набуття спадкоємцями прав на таку земельну ділянку. У зв'язку з цим, суд касаційної інстанції не може оминути увагою те, що суд першої інстанції не вирішив питання про право вимоги ОСОБА_1 до Гореницької сільської ради. Під час судового розгляду досліджувалися докази лише щодо об'єктів прав та вчинених щодо них правочинів спадкодавцем, а щодо фактів оспорювання сільською радою прав позивача свої пояснення і докази особи, які беруть участь у справі, не подавали, та відповідні докази в судовому засіданні не досліджувалися.

5

За таких обставин неповнота рішень судів не може бути усунена відповідно до ст. 220 ЦПК України шляхом ухвалення додаткового рішення, що є підставою до обов'язкового скасування рішення суду згідно з п. 5 ч. 1 ст. 338 ЦПК України.

Відповідно до ст. 533 ЦК УРСР визначаються спеціальні правила спадкування предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку, до яких відносяться в тому числі посуд, книги, а саме такі предмети переходять до спадкоємців за законом, які проживали спільно з спадкодавцем до його смерті не менше одного року, незалежно від їх черги і спадкової частки. Проте, суди першої й апеляційної інстанцій залишили це поза увагою і не з'ясовували коло таких осіб, а також, дослідивши надані сторонами докази щодо заволодіння ОСОБА_2 сервізом та книгами, не зробили відповідних висновків щодо такого факту. До того ж суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що, відкидаючи факти вчинення ОСОБА_2 будь-яких дій з прийняття спадщини, місцевий та апеляційний суди в порушення ч. 4 ст. 212 ЦПК України не навели будь-яких мотивів щодо оцінки свідчень ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, (ас. 136, 139, 140-141 в тому числі зворот) щодо досягнення домовленості з ОСОБА_3 з приводу поділу спадкового майна в їх взаємозв'язку та в сукупності зі спільною заявою ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 24.03.2003 до нотаріальної контори (третьої особи в цій справі) про прийняття ними спадщини (а.с. 71). В той час, коли встановлення факту такої домовленості з огляду на ч. 1 ст. 61 ЦПК України 2004 року звільняє ОСОБА_2 від доведення факту вступу в фактичне управління майном, що ввійшло до складу спадщини. Звідси, оцінка судами доказів щодо підстав позову ОСОБА_2 не ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, а внутрішнє переконання судів обумовлено суб'єктивним сприйняттям ними суті спору та життєвої ситуації, що є порушенням ч. 1 ст. 212 ЦПК України 2004 року.

Відхиляючи надані апелянтами докази щодо вчинення дій ОСОБА_2 з утримання квартир, оплати житлово-комунальних послуг та проживання в спірній квартирі № 35, суд апеляційної інстанції не з'ясовував причини неподання цих доказів суду першої інстанції та їх поважність, не оцінив їх на належність до предмету доказування, а так само не навів відповідних мотивів їх оцінки, які б мали фактичне підґрунтя. Посилання ж суду апеляційної інстанції на заяву, зроблену під час розгляду цієї справи (а. с. 11), є неспроможним, оскільки за ст. 553 ЦК УРСР відмова від спадщини на користь іншого спадкоємця, по-перше, допускається протягом строку на прийняття спадщини, по-друге, така дія вчиняться в межах нотаріального, а не судового процесу, а, по-третє, ця дія може свідчити лише про бажаний варіант поділу спадщини.

Належить звернути увагу і на те, що застосований у цій справі апеляційним судом спосіб захисту прав за позовом ОСОБА_3 не відповідає ст. 4 ЦПК України і ст. 562 ЦК УРСР, ст. 355, 367, 372, 1278 ЦК України, оскільки спірна квартира, гараж за встановлених обставин є неподільними речами ( ст. 183 ЦК України). Неподільна річ не може бути реально поділені між сторонами у справі, у зв'язку з чим суд відповідно до ст. 16 ЦК України повноважний захистити право у спосіб зміни правовідношення, визначивши ідеальні частки сторін у спільному майні, і, таким чином, залишивши майно у спільній частковій власності без його реального поділу, на що вказував і Пленум Верхового Суду України у п. 25 постанови від 21.12.2007 за № 11. Відповідно, може визнаватися судом не право власності на частину квартири, а частка у праві спільної власності на цілу квартиру, а так само і щодо земельної ділянки, щодо якої не визначений спосіб поділу в натурі.

Звідси суд мав визначити вартість речей, що відносяться до спадкової маси, та відповідним чином присудити їх сторонам спору, чого місцевим та апеляційним судами не виконано. В той же час щодо квартири АДРЕСА_3 до складу спадщини відноситься право спадкодавця спільної сумісної власності.

Звідси, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що в порушення вимог ст. ст. 10, 212, 214, 304, 316 ЦПК України 2004 року суди першої й апеляційної інстанцій не створили сторонам рівних умов у доведенні перед судом переконливості наданих доказів, не вмотивували належним чином ухвалені в справі судові рішення, у зв'язку з чим право осіб, які приймали участь у справі, на справедливий судовий розгляд місцевим та апеляційним судами не забезпечено, а суд апеляційної інстанції, порушивши вимоги ст. 303 ЦПК України, не виконав покладених на нього функцій.

6

Відповідно, судові рішення не можуть бути залишені в силі як незаконні, і судами першої й апеляційної інстанцій допущені такі порушення норм цивільно-процесуального закону, що потягли неправильне розв'язання спору, і за яких суд касаційної інстанції з огляду на межі касаційного провадження у справі за ст. 335 ЦПК України позбавлений можливості розв'язати питання щодо застосування ст. ст. 6, 524, 533, 548, 562, 564 ЦК УРСР, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин, ст. 1278 ЦК України, і вирішити справу по суті позовних вимог, у зв'язку з чим згідно з ч. 2 ст. 338 ЦПК України такі судові рішення підлягають скасуванню повністю, а справа - передачі до суду першої інстанції на новий розгляд, за якого з урахуванням наведеного вище належить розглянути питання про роз'єднання заявлених у цій справі вимог у самостійні провадження через складність їх спільного розгляду та вирішення справи, та повно і всебічно з'ясувати обставини, якими обгрунтовані вимоги і заперечення проти них.

Керуючись, ст. ст. 323, 333, 336, 338, 343-345 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 і касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 січня 2006 року та рішення апеляційного суду Київської області від 26 червня 2006 року скасувати повністю.

Справу передати на новий розгляд до Києво-Святошинського районного суду Київської області в іншому складі.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, остаточна і оскарженню не підлягає.