ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2016 р. м. Одеса

Справа № 821/73/16

Категорія: 12.3

Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Домусчі С.Д.,

- Кравець О.О.,

за участю: секретар судового засідання - Курманова І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційні скарги ОСОБА_2, Головного управління Національної поліції в Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області, Головного управління Національної поліції в Херсонській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _2 звернулась до суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області, Головного управління Національної поліції в Херсонській області, в якому, з врахуванням зміни позовних вимог, просила: визнати протиправним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області від 06.11.2015 року № 428 в частині звільнення її, майора міліції, з посади інспектора чергового чергової частини штабу (на правах сектора) Дніпровського районного відділу Херсонського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області; поновити її на посаді інспектора чергового чергової частини штабу (на правах сектора) Дніпровського районного відділу Херсонського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області з 06.11.2015 року; визнати протиправними дії посадових осіб Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області щодо відмови у задоволенні її заяви від 23.12.2015 року про продовження служби в Головному управлінні Національної поліції в Херсонській області; зобов'язати Головне управління Національної поліції в Херсонській області повторно розглянути заяву від 23.12.2015 про продовження служби в Головному управлінні Національної поліції в Херсонській області згідно із пунктом 9 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» в черговій частині штабу (на правах сектора) Дніпровського районного відділу Херсонського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області та видати з цього приводу відповідний наказ.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року заявлений позов задоволено частково. Скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області від 06.11.2015 року № 428 о/с в частині звільнення майора міліції ОСОБА_2 з посади інспектора чергового чергової частини штабу (на правах сектора) Дніпровського районного відділу Херсонського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 23 грудня 2015 року про продовження служби в Головному управлінні Національної поліції в Херсонській області згідно із пунктом 9 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» як таку, що подана в строк, передбачений цим Законом. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року змінити, позовні вимоги в частині поновлення позивача на посаді інспектора чергового чергової частини штабу (на правах сектора) Дніпровського районного відділу Херсонського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області з 06.11.2015 року - задовольнити, в іншій частині постанову залишити без змін, наголошуючи, зокрема, на порушенні судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи.

Також, не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач - Головне управління Національної поліції в Херсонській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заявлених позивачем вимог, наголошуючи, зокрема, на порушенні судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 прийнята на службу в органи внутрішніх справ 1 листопада 1999 року.

За період служби працювала на посадах середнього начальницького складу, а саме: психолога ВРОС Чернівецького УПППМ; старшого психолога групи психологічного забезпечення ОБ ДПС ДАІ УМВС в Чернівецькій області; інспектора служби інформаційного забезпечення ВДАІ УМВС Україні в Чернівецькій області; інженера-програміста чергової частини при ВДАІ УМВС України в Чернівецькій області; старшого інспектора ГРП відділення забезпечення діяльності підрозділів ДАІ при ВДАІ УМВС в Чернівецькій області; інспектора-чергового чергової частини при ВДАІ УМВС України в Чернівецькій області; старшого дільничного інспектора міліції сектору ДІМ Масандрівського ВМ Ялтинського міського відділу ГУМВС України в АР Крим; старшого дільничного інспектора міліції сектору ДІМ Лівадійського відділу Ялтинського МУ ГУМВС України в АР Крим; інспектора-чергового чергової частини штабу Ялтинського МУ ГУМВС України в АР Крим; інспектора-чергового чергової частини штабу Дніпровського РВ Херсонського МУ УМВС України в Херсонській області.

За час служби в органах внутрішніх справ ОСОБА_2 мала 17 заохочень, до дисциплінарної відповідальності не притягалась.

Наказом УМВС України в Херсонській області від 25.06.2014 року № 140 о/с ОСОБА_2 надано відпустку по догляду за дитиною по досягненню нею віку 3-х років з 15.05.2014 року по 29.02.2015 року.

Наказом УМВС України в Херсонській області від 25.02.2015 року № 55 о/с ОСОБА_2 продовжено відпустку по догляду за дитиною по досягненню нею віку 3-х років 11 місяців з 28.02.2015 року по 13.02.2016 року.

Зазначені обставини у справі сторонами не оспорюються.

Наказом УМВС України в Херсонській області від 06.11.2015 року № 428 о/с майора міліції ОСОБА_2, інспектора чергового чергової частини штабу (на правах сектора) Дніпровського районного відділу Херсонського міського управління УМВС України в Херсонській області, звільнено з посади згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) з 6 листопада 2015 року.

23 грудня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до УМВС України в Херсонській області із заявою, в якій повідомила, що зі звільненням не погоджується та бажає проходити служби в Головному управлінні Національної поліції України в Херсонській області.

Відповідь на зазначену заяву ОСОБА_2 надало ГУ НП в Херсонській області листом від 11.01.2016 року № 2/26. За змістом цього листа роз'яснювалось, що вона вважається попередженою про наступне вивільнення Законом України «Про Національну поліцію», оскільки у тримісячний термін з дня опублікування цього Закону не звернулась з рапортом або заявою про подальше проходження служби в лавах Національної поліції України, з питанням працевлаштування в органах поліції їй необхідно звертатися до поліцейської комісії для участі у конкурсі на загальних підставах.

Тобто, фактично, в задоволенні заяви про бажання проходити службу в ГУ НП в Херсонській області ОСОБА_2 було відмовлено, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, з яких виходив останній вирішуючи спірне питання, з огляду на викладене.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 18 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 року № 565-ХІІ, який діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин і втратив чинність 07.11.2015 року, передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пп. «г» п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ від 29.07.1991 року № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Відповідно до п. 10 вказаного Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Згідно п. 17 цього ж Положення вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

02.07.2015 року було прийнято Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII, який опубліковано в газеті «Голос України» 06.08.2015 року.

У пп. 1 п. 1 Прикінцевих та перехідних положень наведеного Закону закріплено, що цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Відповідно до п.п. 8, 9 Прикінцевих та перехідних положень розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Вимоги до кандидатів на службу в поліції, передбачені статтею 49 Закону України «Про національну поліцію», відповідно до якої, на службу в поліції можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 років, які мають повну загальну середню освіту, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, які володіють українською мовою.

Незалежно від професійних та особистих якостей, рівня фізичної підготовки та стану здоров'я на службу в поліції не можуть бути прийняті особи у випадках, визначених частиною другою статті 61 цього Закону, а також особи які: 1) відмовляються від взяття на себе зобов'язань дотримуватися обмежень та/або від складання Присяги поліцейського, визначених законом; 2) особи, які звільнені або мали бути звільнені з посад на підставі Закону України «Про очищення влади».

Відповідно до ст. 50 зазначеного Закону громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліції, з метою визначення стану їхнього здоров'я зобов'язані пройти медичні обстеження, а також перевірку рівня фізичної підготовки, психофізіологічне обстеження, обстеження на предмет виявлення алкогольної, наркотичної та токсичної залежності в порядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ України. Громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліції, за їхньою згодою проходять тестування на поліграфі. Відповідно до порядку, встановленого законом, щодо осіб, які претендують на службу в поліції, проводиться спеціальна перевірка, порядок проведення якої визначається законом та іншими нормативно-правовими актами.

Обмеження, пов'язані зі службою в поліції визначені статтею 61 Закону України «Про національну поліцію».

Згідно п. 10 Прикінцевих та перехідних положень розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

За правилами п. 11 Прикінцевих та перехідних положень розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна позиція була неодноразово висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 17.02.2015 року № 21-8а15.

Колегія суддів зазначає, що Законом України «Про Національну поліцію» визначаються правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, однак цей Закон (в тому числі його Прикінцеві та перехідні положення) не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років), що проходили службу в органах внутрішніх справ, порядок їх дотримання.

Водночас, ст. 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Рівність прав жінки і чоловіка, яка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Таким чином, зважаючи на те, що Закон України «Про Національну поліцію» не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років), то в даному випадку до спірних правовідносин повинні бути застосовані положення Кодексу законів про працю України, які, в свою чергу, визначають такі гарантії.

Наведені висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовій позиції Європейського Суду з прав людини, яким у рішенні від 22.03.2012 року по справі «Костянтин Маркін проти Російської Федерації» зазначено, що право на відпустку по догляду за дитиною належить всім громадянам без будь-яких відмінностей за ознаками статі або професії. Збройні сили, поліція та державні службовці не виключаються з числа користувачів цього фундаментального права.

В свою чергу, гарантії для такої категорії осіб, як вагітні жінки і жінки, які мають дітей, передбачені, зокрема, ст. 184 КЗпП України.

Згідно ч. 3 вказаної статті звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Таким чином, вищевказані норми визначають обмеження на звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років).

Так, звільнення жінок, зокрема, що перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (у певних випадках до 6-ти років), має певні особливості, а саме таке звільнення можливе лише при повній ліквідації підприємства, установи, організації та при обов'язковому працевлаштуванні такої жінки.

Враховуючи, що позивач проходила службу в органах внутрішніх справ, колегія суддів зазначає, що за вимогами Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 року № 3166-VI та Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року № 1074, порядок утворення та припинення юридичних осіб публічного права є відмінним від порядку утворення та припинення юридичних осіб приватного права, у разі ліквідації органу виконавчої влади, держава відповідним актом Кабінету Міністрів України передає його завдання та функції новоствореному центральному органу виконавчої влади, забезпечуючи у такий спосіб безперервне виконання функцій держави.

Таким чином, відповідно до вищезазначених норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Колегія суддів наголошує, що сторонами у справі не заперечується, що позивача, було звільнено із займаної посади в період перебування її у відпустці по догляду за дитиною в порядку ст. 179 КЗпП України по 13.02.2016 року включно, без подальшого працевлаштування.

З викладених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача із займаної посади прямо суперечить вимогам ч. 3 ст. 184 КЗпП України.

Колегія суддів вважає необґрунтованою позицію відповідачів щодо правомірності звільнення позивача через відсутність її звернення до уповноважених органів з проханням подальшого проходження служби (переводом) враховуючи положення п. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про національну поліцію», якими визначено, що перебування у відпустці не є перешкодою для звільнення за цими положеннями, з огляду на наведені приписи ч. 3 ст. 184 КЗпП України, а крім того, як вже було зазначено вище, оскільки Закон України «Про Національну поліцію» не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років), тому вказані положення п. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про національну поліцію» до наявних спірних правовідносин не застосовуються.

Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, на час перебування у відпустці для догляду за дитиною та опублікування Закону України «Про Національну поліцію», позивач була зареєстрована та проживала в Автономній Республіці Крим - на час виникнення спірних відносин окупована територія.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року № 1207-VII тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

Згідно з ч. 2 ст. 4, ч.ч. 1, 2 ст. 5 вказаного Закону правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території. Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території. Україна зобов'язується підтримувати і забезпечувати економічні, фінансові, політичні, соціальні, інформаційні, культурні та інші зв'язки з громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території.

За приписами ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Згідно зі ст. 1 Указу Президента України від 10.06.1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» офіційними друкованими виданнями є «Офіційний вісник України», газета «Урядовий кур'єр», газета «Голос України», «Відомості Верховної Ради України», інформаційний бюлетень «Офіційний вісник Президента України».

Відповідачі, як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду справи, не змогли надати суду доказів офіційного оприлюднення в АРК Закону України «Про Національну поліцію».

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно не прийняті до уваги доводи ГУ НП в Херсонській області, які ним також наведені в поданій апеляційній скарзі, про перебування ОСОБА_2 декілька днів на неокупованій території України та наявність мережі Інтернет, за допомогою якої вона мала змогу ознайомитись із положеннями Закону України «Про Національну поліцію», оскільки вона, як громадянка України, має право на офіційне доведення до неї законів України на території України, а у разі відсутності такої можливості - держава повинна забезпечити реалізацію або поновлення її права в інший спосіб, як того вимагає Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Дискримінація прав громадян в залежності від того, проживають вони на окупованій території, чи ні - є неприпустимим.

За викладених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що право позивача на належне повідомлення про можливе майбутнє звільнення є порушеним, що спростовує доводи апелянта - ГУ НП в Херсонській області.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, з огляду на встановлені порушення при звільнення позивача вимог ч. 3 ст. 184 КЗпП України, а також порушення права позивача щодо належного повідомлення про звільнення, колегія суддів вважає, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача із займаної посади є протиправним, а висновок суду першої інстанції про його правомірність та відсутність підстав для задоволення вимог позивача в цій частині є помилковим.

В свою чергу, з огляду на наведені висновки суду апеляційної інстанції про протиправність оскаржуваного наказу про звільнення позивача, а також порушення права позивача щодо належного повідомлення про звільнення, внаслідок чого вона звернулась із заявою про бажання проходити службу в поліції після спливу трьохмісячного строку, встановленого законом, колегія суддів вважає, що вказаний наказ підлягає скасуванню та права позивача підлягають поновленню шляхом зобов'язання ГУ НП в Херсонській області розглянути питання щодо прийняття позивача на службу до Національної поліції України у відповідності до пункту 9 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію», згідно поданої нею 23.12.2015 року заяви, як такої, що подана у строк, передбачений Законом України «Про Національну поліцію».

Разом з цим, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення вимог позивача в частині визнання протиправними дій посадових осіб УМВС України в Херсонській області щодо відмови у задоволенні її заяви від 23.12.2015 року про продовження служби в ГУ НП в Херсонській області, оскільки така заява позивача розглядалась саме ГУ НП в Херсонській області, а не УМВС України в Херсонській області, та станом на цю дату наказ про звільнення позивача з органів внутрішніх справ був чинний, а тому до розгляду поданої позивачем заяви не могли бути застосовані положення п. 9 Прикінцевих та перехідних положень розділу XI Закону України «Про Національну поліцію».

Водночас, колегія суддів погоджується з доводами апелянта - позивача про помилковість висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про поновлення її на раніше займаній посаді, оскільки за правилами п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Аналогічні вимоги містить ст. 235 КЗпП України, відповідно до якої у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 19 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Станом на момент звернення позивача із даним позовом та розгляду справи судом органи міністерства внутрішніх справ, в тому числі, УМВС України в Херсонській області, не припинені.

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що позивач підлягає поновленню на раніше займаній посаді, а саме на посаді інспектора чергового чергової частини штабу (на правах сектора) Дніпровського районного відділу Херсонського міського УМВС України в Херсонській області з 06.11.2015 року, а її вимоги у цій частині також підлягають задоволенню, що помилково не було встановлено судом першої інстанції.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Враховуючи викладене, оскільки судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до її неправильного вирішення по суті, колегія суддів вважає, подані апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а судове рішення, відповідно до вимог ст. 202 КАС України, підлягає скасуванню з прийняттям по справі нової постанови про часткове задоволення заявлених вимог позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, Головного управління Національної поліції в Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року - задовольнити частково.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області, Головного управління Національної поліції в Херсонській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області, Головного управління Національної поліції в Херсонській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області від 06.11.2015 року № 428 о/с в частині звільнення майора міліції ОСОБА_2 з посади інспектора чергового чергової частини штабу (на правах сектора) Дніпровського районного відділу Херсонського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області.

Поновити ОСОБА_2 на посаді інспектора чергового чергової частини штабу (на правах сектора) Дніпровського районного відділу Херсонського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області з 06.11.2015 року.

Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Херсонській області розглянути питання щодо прийняття ОСОБА_2 на службу до Національної поліції України у відповідності до пункту 9 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію», згідно поданої нею 23.12.2015 року заяви, як такої, що подана у строк, передбачений Законом України «Про Національну поліцію».

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: С.Д. Домусчі

Суддя: О.О. Кравець

28 листопада 2016 р.