open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2016 р. Справа № 922/1572/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В. О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Тарасова І. В.,

за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.

та представників:

прокурора - Комісара О.О. (службове посвідчення № 043187 від 05.05.2016),

позивача - Голіни О.Ю. (довіреність № 61 від 20.04.16 р.),

відповідача -ОСОБА_5(договір від 25.10.16р.),

3-ї особи - Носика М.К. ( довіреність № 01/1872 від 24.12.15р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (вх. № 2394 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 07.07.2016р. у справі № 922/1572/16

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури №1 Харківської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківської області, м. Харків

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державний університет телекомунікацій, м. Київ

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Харків

про визнання недійсним договору та повернення майна,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2016р. Керівник Харківської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним договір оренди нежитлового приміщення № 5702-Н від 20.01.2014р., укладений між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Харківській області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, припинення зобов'язання за договором оренди нежитлового приміщення № 5702-Н від 20.01.2014р. на майбутнє та про зобов'язання ФОП ОСОБА_4 звільнити та повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області окреме індивідуально визначене майно, а саме: нежитлові приміщення - кімната № 20 на 2-му поверсі двоповерхового виробничого будинку (літ. "Р-2", інв. № 80285), загальною площею 72,6 м.кв., за адресою: АДРЕСА_1, вартістю згідно висновку про вартість майна 152000,00грн., що знаходиться на балансі Державного університету телекомунікацій за актом приймання-передачі орендованого майна.

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.07.2016р. по справі №922/1572/16 (суддя Лавренюк Т.А.) позов задоволено повністю, визнано недійсним спірний договір оренди нежитлового приміщення № 5702-Н від 20.01.2014р., укладений між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Харківській області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, припинено зобов'язання за цим договором та зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 звільнити та повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області вказане приміщення.

ФОП ОСОБА_4 з рішенням суду не погодилась, звернулась до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення.

Скарга відповідача мотивована тим, що надання в оренду ФОП ОСОБА_4 нежитлового приміщення, що знаходиться на праві господарського відання у вищому навчальному закладі - Державному університеті телекомунікацій, м. Київ відбувалось з дотримання приписів чинного законодавства, за погодженням Регіонального відділення Фонду державного майна України, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог прокурора.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 07.09.2016р. вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 04.10.2016р., відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 05.09.2016р., у наступному складі суду: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В.

30.09.2016р. від апелянта надійшли доповнення до апеляційної скарги (вх. 9838).

04.10.2016р. в судовому засіданні оголошено перерву до 25.10.2016р.

21.10.2016р. від прокуратури надійшли заперечення на апеляційну скаргу відповідача (вх. 10680).

24.10.2016р. відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів, у зв'язку з відпусткою судді Шевель О.В., змінено склад колегії суддів на: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Тарасова І.В.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012р. №6 встановлено, що в разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 ГПК строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

Враховуючи викладене, колегія суддів у новому складі розпочала розгляд апеляційної скарги спочатку.

25.10.2016р. від Регіонального відділення ФДМ України надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. 10804).

В судовому засіданні 25.10.2016р. оголошено перерву до 29.11.2016р.

В судовому засіданні 29.11.2016р. прокурор наполягав на правомірності рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, апеляційну скаргу відповідача без задоволення. Представник позивача проти доводів апеляційної скарги також заперечувала, про що зазначила і у відзиві на апеляційну скаргу (вх. 10804), в судовому засіданні наполягала на залишенні без змін рішення Господарського суду Харківської області від 07.07.2016. у даній справі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

20.01.2014р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (орендар - відповідач) укладено договір оренди № 5702-Н (далі договір оренди), за умовами якого орендодавець передає орендарю в строкове платне користування окреме індивідуальне визначене майно, а саме: нежитлове приміщення - кімната № 20 на другому поверсі двоповерхового виробничого будинку літ. "Р-2", інв. № 80285, загальною площею 72,6 м.кв., розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що перебуває на балансі Навчально-наукового інституту Державного університету телекомунікацій (код 38898335) (пункт 1.1 договору).

Майно передається в оренду з метою: розміщення швейного виробництва (пункт1.2 договору).

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передавання майна (пункт 2.1 договору).

Пунктом 2.2. договору передбачено, що передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди. Орендоване майно залишається на балансі підприємства із зазначенням, що це майно передано в оренду.

Договір укладено строком на два роки одинадцять місяців з 20.01.2014р. по 20.12.2016р. (п.10.1 договору).

20.01.2014р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та відповідачем було підписано акт приймання-передачі орендованого приміщення Державного університету телекомунікацій, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Вподальшому між сторонами укладено додаткову угоду від 30.12.2014р., якою внесено зміни у Розділи 1., 3., 4., та у Розрахунок орендної плати (додаток №2) (а.с 24 т.).

Відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області від 20.01.2014р. №109 (а.с. 215 т.1), фондом надано згоду на укладання спірного договору оренди з ФОП ОСОБА_4, що набула право оренди як переможець конкурсу на одержання такого права, проведеного Регіональним відділенням ФДМ України.

Підставою звернення до суду прокуратури з даним позовом стало виявлені під час перевірки використання майна закладів освіти державної форми власності порушення посадовими особами Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Закону України "Про освіту" щодо надання Державним університетом телекомунікацій ФОП ОСОБА_4 нежитлового приміщення, за адресою АДРЕСА_1 в оренду.

При цьому, прокурор зазначає що передача в оренду приміщень закладу освіти, який є об`єктом державної власності та фінансується з державного бюджету для здійснення діяльності, не пов`язаної з навчально-виховним процесом, суперечить вимогами чинного законодавства.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд встановив, що приміщення, передане в оренду відповідачу, використовується останнім для цілей, не пов'язаних з навчально-виховним процесом, що суперечить вимогам чинного законодавства, а тому є безумовною підставою для визнання договору оренди нежитлового приміщення недійсним.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про освіту" встановлено, що Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства.

Відповідно до преамбули Закону України "Про освіту", освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.

Метою освіти, а отже і метою діяльності навчальних закладів, є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

За приписами ч. 2 ст. 18 Закону України "Про освіту", навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством (ч. 1 ст. 63 Закону України "Про освіту").

Відповідно до статті 29 вказаного закону, структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту.

За положеннями ч. 1 ст. 759, ч. 3 ст. 760 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк; особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Згідно з абз. 5 ч. ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції на момент укладення Договору оренди) не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції на момент укладення Договору оренди) приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення.

Загальнодержавне значення мають, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Частиною 2 п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010р. №796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" передбачено можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничній, науковій діяльності, у разі коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

За вимогами ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" (в редакції на момент укладення Договору оренди) об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Нормами Закону України «Про вищу освіту», зокрема, статтею 26 (в редакції до набуття чинності законом від 01.07.2014р.), визначено право університету виступати орендодавцем нерухомого майна, що належить вищому навчальному закладу. Таке право передбачено і нормами нової редакції вказаного закону, зокрема, статтею 70.

До того ж, приписами частини 1 статті 61 Закону України «Про освіту» передбачено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що додатковими джерелами фінансування, зокрема, є доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Таким чином, законодавством передбачена можливість отримання навчальними закладами доходів від передання в оренду тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Аналогічних висновків дійшов і Вищий господарський суд України у справі №922/5058/15, які викладені в постанові від 27.04.2016 року, у справі №910/11793/14, які викладені у постанові від 15.11.2016р., та у справі №922/1411/16, які викладені у постанові від 16.11.2016р.

Статтею 136 Господарського кодексу України передбачено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Згідно з пунктом 9.2 Статуту державного університету телекомунікацій, майно, закріплене за Університетом на праві господарського відання, не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передаванню у власність юридичним і фізичним особам без згоди Міністерства освіти і науки України та вищого колегіального органу самоврядування Університету, крім випадків, передбачених законодавством.

Пунктом 9.4 Статуту передбачено, що передавання в оренду майна Університетом закріплених за ним на праві господарського відання об`єктів власності здійснюється без права викупу відповідно до законодавства за погодженням з Міністерством освіти та науки та Фондом державного майна України.

Отже, надаючи в оренду спірне приміщення, Державним університетом телекомунікацій дотримано приписи вказаних норм. Зокрема, з договору вбачається, що передача майна в оренду не тягне за собою виникнення у орендаря права власності на спірне приміщення. Орендоване приміщення залишається на балансі підприємства із зазначенням, що це майно передано в оренду (п. 2.2 договору).

Зважаючи на те, що предметом договору оренди №5702-Н від 20.01.2014р. є нежитлове приміщення, що перебуває на балансі Державного університету телекомунікацій, які є державним індивідуально визначеним майном, спірні правовідносини регулюються відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено порядок укладення договору оренди, зокрема, даною правовою нормою передбачено отримання орендодавцем від органу, уповноваженого управляти державним майном, згоди на укладення договору оренди.

Як зазначалось, згода на укладення спірного договору надана Фондом державного майна України, у наказі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області від 20.01.2014р. №109.

Матеріалами справи - (а.с. 74, 75 т.1), копіями технічного паспорту (а.с. 237-241 т.1) та копією схеми розташування та межі земельної ділянки (а.с. 71 т.1), підтверджується, що спірне приміщення знаходиться на 2-му поверсі дво-поверхової виробничої будівлі, яка окремо розташована поодаль від інших будівель Центру дистанційної, заочної та післядипломної освіти Державного університету телекомунікацій по вул. Полтавський Шлях у місті Харкові, вказана будівля має окремий вхід та під`їзд автотранспорту.

З матеріалів справи та з пояснень представників відповідача та третьої особи, вбачається, що спірне приміщення не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій та науковій діяльності Центру. Доказів на спростування цих тверджень ані прокурором, ані позивачем не надано.

При цьому, згідно умов спірного договору саме ФОП ОСОБА_4 здійснює за власний рахунок капітальний, поточний та інші види ремонтів орендованого майна (п.5.7 договору), забезпечує його страхування (п.5.8), несе всі витрати, пов'язані з утриманням спірного майна, включаючи оплату комунальних платежів та плати за землю. (п.5.11., 5.12).

В матеріалах справи відсутні докази того, що передача спірного майна в оренду погіршує соціально-побутові умови осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі, або що спірне приміщення може використовуватись у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що положення частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту", на які, як на підставу позову посилається прокурор, не можуть бути підставою для визнання спірного договору недійсним. Укладення такого договору не порушує названу норму права, оскільки майно, що передано в оренду, не використовується, а тому і не пов'язано з навчальним та науковим процесом та передано в оренду за умов, передбачених як наведеними нормами Законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», так і Постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 №796 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності».

До того ж, як це передбачено нормами чинного законодавства, орендна плата за користування спірним приміщенням відповідачем перераховується до державного бюджету України та бюджету балансоутримувача щомісячно у такому співвідношенні: 50% до державного бюджету, 50% - до бюджету балансоутримувача.

На думку колегії суддів, доводи прокурора щодо порушення інтересів держави і суспільства при укладенні спірного договору, на які він посилається як на підставу визнання його недійсним договору, у відповідності до ч.1 ст. 207 ГК України є неправомірними.

Відповідно до положень частини 1 статті 215 та частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) наступних вимог - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Колегія суддів зазначає, що вищевказані підстави для визнання спірного договору недійсним також відсутні.

Таким чином, позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення №5702-Н від 20.01.2014р., задоволенню не підлягають.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання спірного договору недійсним, колегія суддів зазначає і про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання ФОП ОСОБА_4 звільнити нежитлові приміщення за договором оренди нежитлового приміщення №5702-Н від 20.01.2014р. та зобов'язання ФОП ОСОБА_4 та повернути їх РВ ФДМУ по Харківській області, оскільки ці позовні вимоги є похідними від позовної вимоги про визнання спірного договору недійсним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову прокурора є необґрунтованими.

У відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, а тому колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що вказане рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення, а апеляційна скарга - задоволенню.

З огляду на зазначене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, пп. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 07.07.2016р. у справі №922/1572/16 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Повний текст постанови складено 02.12.16

Головуючий суддя Фоміна В. О.

Суддя Крестьянінов О.О.

Суддя Тарасова І. В.

Джерело: ЄДРСР 63173581
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку