ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/20644/16-а

провадження № 2-а/753/855/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2016 р. суддя Дарницького районного суду міста Києва Лужецька О.Р., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

07.11.2016 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати відмову Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 3891/14/Р-296 від 25.05.2016 року у призначенні ОСОБА_2 пенсії за віком, як держаному службовцю відповідно до вимог Закону України «Про державну службу» неправомірною; зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_2 пенсію як державному службовцю відповідно до вимог статті 37 Закону України «Про державну службу» та провести перерахунок пенсії.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 26.04.2015 року перебуває на обліку в Управлінні. З 26.04.2015 року позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». У травні 2016 року звернулась з заявою про призначення пенсії згідно Закону України «Про державну службу». Управління листом № 3891/14/Р-296 від 25.05.2016 року повідомило ОСОБА_2, що право на призначення пенсій згідно Закону України «Про державну службу» не передбачено для осіб, які отримують пенсію іншого виду. Додало, що з 01.05.2016 року набрав чинність Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 року, відповідно до ст. 90 якого визначено, що пенсійне забезпечення держаного службовця здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Одночасно, п.10,12 Прикінцевих та перехідних положень цього закону передбачено право державних службовців на призначення пенсії за віком відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Позивач вважає дії та відмову відповідача безпідставною, противоправною та такою, що порушують конституційні права позивача на пенсійне забезпечення. На підставі цього, позивач був змушений звернутися до суду.

Ухвалою суду від 15 листопада 2016 року відкрито провадження за адміністративним позовом.

Лівобережним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві до суду надано письмові заперечення з проханням відмовити у задоволенні позову.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 183-2 КАС України, скорочене провадження застосовується у адміністративних справах про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Згідно п. 4. ч. 1 ст. 183-2 КАС України, суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. За результатами розгляду справи у скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав приймає законне та обґрунтоване судове рішення

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_2 з 26.04.2015 року перебуває на обліку в Управлінні. З 26.04.2015 року позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

У травні 2016 року позивач звернулась з заявою про призначення пенсії згідно Закону України «Про державну службу».

Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом № 3891/14/Р-296 від 25.05.2016 року повідомило ОСОБА_2, що право на призначення пенсії згідно Закону України «Про державну службу» не передбачено для осіб, які отримують пенсію іншого виду. Додало, що з 01.05.2016 року набрав чинність Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 року, відповідно до ст. 90 якого визначено, що пенсійне забезпечення держаного службовця здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Одночасно, п.10,12 Прикінцевих та перехідних положень цього закону передбачено право державних службовців на призначення пенсії за віком відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Суд не може погодитися з твердженням Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, виходячи з наступного.

Правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовані Законом України Законом України «Про державну службу».

За змістом ст. 1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:

1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;

2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;

3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;

4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;

5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;

6) управління персоналом державних органів;

7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Відповідно ч. 2 ст. 38 Конституції України, громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України у рішенні у справі про граничний вік перебування на державній службі та на службі в органах місцевого самоврядування (№8-рп/2007 від 16.10.2007 року) у пункті 3.2. вказав, що зазначена норма Основного закону України не передбачає поділу державної служби на службу в органах законодавчої, виконавчої і судової влади. З ч. 2 ст.38 та п. 12 ч. 1 ст.92 Конституції України, за якими виключно законами України визначаються основи державної служби, з чого випливає, що державна служба єдина за своїми основами. Інститут державної служби врегульований Законом України «Про державну службу», а її особливості в апаратах окремих органів, визначаються законами про ці органи.

Конституцій Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану із реалізацією права на соціальний захист, неприпустимість обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.

У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст.22 Конституції України не допускається (Рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року, від 20.03.2002 року, від 17.03.2004 року, від 01.12.2004 року).

Так, рішенням Конституційного Суду України від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 визначено, що зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру, в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках.

Як вбачається зі змісту рішення Конституційного Суду України від 18.06.2007 року № 4-рп/2007 для окремих категорій осіб передбачено особливий порядок пенсійного забезпечення з урахуванням їх правового статусу, професійних обов'язків, підвищених вимог до дисципліни, обмежень та інших особливостей, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, що й зумовило встановлення додаткових гарантій соціального забезпечення таких осіб.

Відповідно до ст. 1 Конституції України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Право громадян на соціальний захист, що включає, зокрема, і право на одержання пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги, закріплено на конституційному рівні, зокрема ст. 46 Конституції України.

За змістом ст. 37 Закону України «Про державну службу» на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку.

Так, позивач досяг віку, передбаченого законом для призначення пенсії за віком, має необхідний страховий стаж та стаж роботи державного службовця, висловив бажання отримувати пенсію державного службовця, що у сукупності ґрунтується на нормах ст. 37 Закону України «Про державну службу». При цьому продовження перебування на державній службі або в трудових відносинах з недержавним органом правових наслідків для такої особи у вигляді не призначення пенсії державного службовця не несе.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своїх дій.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що позивач досяг віку, передбаченого законом для призначення пенсії державного службовця, має достатній стаж, має право на призначення та отримання пенсії державного службовця згідно з Законом України «Про державну службу», суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та, відповідно, такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 2, 17, 158-162, 183-2 КАС України,

ПОСТАНОВИВ

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати відмову Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 3891/14/Р-296 від 25.05.2016 року у призначенні ОСОБА_2 пенсії за віком, як держаному службовцю відповідно до вимог Закону України «Про державну службу» неправомірною.

Зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_2 пенсію як державному службовцю відповідно до вимог статті 37 Закону України «Про державну службу» та провести перерахунок пенсії з 25.05.2016 року.

Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами протягом десяти днів з дня отримання копії постанови шляхом подачі апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення.

СУДДЯ О.Р.ЛУЖЕЦЬКА