УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2016 р.

№ 876/7957/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,

за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,

представника відповідачів ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Генеральної прокуратури України, Прокуратури Тернопільської області про часткове скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 16.08.2016 року звернувся в суд з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України, Прокуратури Тернопільської області, в якому просив визнати протиправним та скасувати п. 4 наказу Генерального прокурора України від 15 липня 2016 року №13дк «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» в частині його звільнення з роботи, поновлення на посаді прокурора Тернопільської місцевої прокуратури та органах прокуратури, стягнення середньої зарплати за час вимушеного прогулу.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що підстави звільнення з органів прокуратури, визначені ст. 51 розділу 7 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-\ТІ. Вказаною статтею не передбачено звільнення у зв'язку із грубим порушення норм Закону України «Про прокуратуру», правил прокурорської етики, вчинення дій, що можуть порочити звання прокурора і можуть викликати сумнів в його об'єктивності, незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури. Не передбачає таку підставу звільнення і абз. 1 ч. 2 ст. 46-2 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII 1991р., на яку посилається Генеральний прокурор в наказі, в якому не конкретизовано пункту вказаної статті.

При апеляційному розгляді представник відповідачів - прокуратури Тернопільської області, Генеральної прокуратури України вимоги апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час і місце апеляційного розгляду був повідомлений належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає за можливе розглядати справу за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідачів, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 працював в органах прокуратури Тернопільської області з грудня 2006 року на посадах помічника, старшого помічника прокурора Шумського району, помічника прокурора міста Тернополя, прокурора прокуратури, старшого прокурора прокуратури міста Тернополя.

Наказом прокурора Тернопільської області №1197к від 14 грудня 2015 року ОСОБА_2 призначений на посаду прокурора Тернопільської місцевої прокуратури на підставі рейтингового списку Львівського регіонального центру.

Наказом прокурора Тернопільської області від 29.02.2016 № 72 призначено проведення службового розслідування за фактом причетності окремих працівників органів прокуратури Тернопільської області до вимагання та отримання неправомірної вигоди у ОСОБА_3

Підставами для призначення службового розслідування стала інформація Національного антикорупційного бюро України, що міститься в матеріалах кримінального провадження № 52016000000000003 про вчинення кримінального правопорушення службовими особами ГУ НП в Тернопільській області та органів прокуратури Тернопільської області, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, грубе порушення прокурорськими працівниками Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, які дискредитують їх, як працівників прокуратури та шкодять авторитету органів прокуратури.

Національним антикорупційним бюро України 11.01.2016 на підставі заяви ОСОБА_3 про вимагання в неї неправомірної вигоди адвокатом ОСОБА_4 для передачі службовим особам органів прокуратури Тернопільської області та національної поліції в області за не притягнення її до кримінальної відповідальності внесено відомості в ЄРДР за № 52016000000000003 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Службовим розслідуванням з'ясовано, що упродовж травня 2015 року - лютого 2016 року дії ОСОБА_3 були предметом перевірки в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015210180000221.

Службовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_2 та адвокат ОСОБА_4 в період 21-22 грудня 2015 року, узгодивши свої дії, вирішили з використанням особистих дружніх зв'язків ОСОБА_2 з керівництвом Тернопільської місцевої прокуратури та іншими працівниками цієї прокуратури створювати умови та вимагати у ОСОБА_3 неправомірну вигоду за прийняття в її інтересах рішення про закриття кримінального провадження.

ОСОБА_4 17.02.2016 передав ОСОБА_2 частину неправомірної вигоди для розподілу між керівниками цієї прокуратури ОСОБА_5, ОСОБА_6 і заступником прокурора області ОСОБА_7

18.02.2016 ОСОБА_2 передав частину неправомірної вигоди ОСОБА_5 та за його вказівкою узгодив з ОСОБА_6 порядок отримання оригіналу постанови про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_3 та витягу з ЄРДР на підтвердження реєстрації цих дій.

12.05.2016 ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України. На час розгляду справи судом першої інстанції у кримінальному провадженні виконуються вимоги ст. 290 КПК України.

Таким чином, матеріалами службового розслідування (перевірки) без доведення вини у вчиненні ОСОБА_2 злочину (що покладено КПК України на сторону обвинувачення у кримінальному провадженні) встановлено факт позаслужбових стосунків корисливого характеру прокурора Тернопільської місцевої прокуратури ОСОБА_2, заступника прокурора Тернопільської області Антюка І.П., керівника Тернопільської місцевої прокуратури ОСОБА_5 та першого заступника керівника Тернопільської місцевої прокуратури ОСОБА_6 з працівниками ГУ НП в Тернопільській області та адвокатом, які проявилися у вчиненні дій, спрямованих на отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_3 за вирішення питання про не притягнення її до кримінальної відповідальності і подальшого розподілу цих коштів між зазначеними особами.

Наказом Генерального прокурора України від 15.07.2016 № 13дк прокурора Тернопільської місцевої прокуратури ОСОБА_2 за грубе порушення вимог Закону України «Про прокуратуру», правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури звільнено із займаної посади та з органів прокуратури з позбавленням класного чину «молодший радник юстиції», присвоєного наказом Генерального прокурора України від 10.07.2014 № 999к.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач вчинив протиправні дії, які підривають авторитет прокуратури, завдав шкоди інтересам держави і суспільства, що порочить його, як службовця та працівника прокуратури, а тому Генеральний прокурор України правомірно видав оскаржуваний наказ про звільнення позивача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він відповідає правильно встановленим обставинам справи та нормам чинного законодавства з огляду на наступне.

Спірні у даній справі правовідносини регулюються Законом України «Про прокуратуру», Дисциплінарним статутом прокуратури України, затвердженим Постановою Верховної ОСОБА_4 України №1796-XII від 06.11.1991 (далі - Дисциплінарним статутом), Кодексом професійної етики та поведінки працівників прокуратури, схваленого всеукраїнською конференцією працівників прокуратури 28.11.2012 та затвердженого наказом Генерального прокурора України від 28.11.2012 № 123.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про прокуратуру» повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 Закону України «Про прокуратуру» за порушення закону, неналежне виконання службових обов'язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджується Верховною ОСОБА_4 України.

Підставами для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності було порушення ним вимог п. п. 5, 6 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру», що передбачають «вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати, сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури» та «одноразове грубе порушення правил прокурорської етики»

Відповідно до статті 8 Дисциплінарного статуту дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовується за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури; винесення виправдувального вироку, повернення кримінальної справи для додаткового розслідування, скасування запобіжного заходу та інших процесуальних рішень тягне дисциплінарну відповідальність прокурорів і слідчих, якщо ними в процесі слідства були допущені недбалість або несумлінність.

Згідно зі ст. 9 Дисциплінарного статуту дисциплінарними стягненнями є: 1) догана; 2) пониження в класному чині; 3) пониження в посаді; 4) позбавлення нагрудного знаку «Почесний працівник прокуратури України»; 5) звільнення; 6) звільнення з позбавленням класного чину.

Дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку; прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила; в разі необхідності може бути призначено службову перевірку (ст. 11 Дисциплінарного статуту).

Згідно зі ст. 10 Дисциплінарного статуту Генеральний прокурор України має право застосовувати дисциплінарні стягнення, зазначені у статті 9 цього Статуту, в повному обсязі, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Таким чином, твердження ОСОБА_2, що Генеральний прокурор України не є суб'єктом прийняття рішення про його звільнення та при видачі наказу перевищив свої повноваження є помилковими, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Відповідно до ст. ст. 13-15 Дисциплінарного статуту про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ прокурора, який оголошується працівнику під розписку. Копія наказу додається до особової справи. З наказом можуть бути ознайомлені працівники відповідної прокуратури. Накази Генерального прокурора України, в необхідних випадках, доводяться до відома особового складу органів прокуратури України.

Відповідно до ст. 16 Дисциплінарного статуту Генеральний прокурор України має право скасувати дисциплінарне стягнення, посилити або пом'якшити його.

З аналізу вищевказаних норм слідує, що підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним порушення закону, невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків чи скоєння ганебного вчинку або проступку, який порочить його, як працівника прокуратури.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, затвердженого Наказом Генерального прокурора України № 123 від 28.11.2012 року, працівник прокуратури має усвідомлювати соціальну значущість прокурорської діяльності, міру відповідальності перед суспільством у забезпеченні захисту прав людини і громадянина та відстоюванні інтересів держави.

Працівник прокуратури повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність. Своєю самовідданістю, неупередженістю, сумлінним виконанням службових обов’язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї (ст. 10 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури).

Також, у відповідності до ст. 15 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури при виконанні службових обов’язків працівник прокуратури має дотримуватися загальноприйнятих норм моралі та поведінки, бути взірцем добропорядності, вихованості і культури. Порушення трудової та виконавської дисципліни, непристойна поведінка є неприпустимими для працівника прокуратури і тягнуть за собою у відповідних випадках передбачену законом відповідальність. Працівник прокуратури повинен використовувати ввірене йому службове майно бережливо та лише за призначенням.

Колегія суддів вказує, що дії позивача суперечать вимогам вищевказаних норм, оскільки позивач вчинив протиправні дії, які підривають авторитет прокуратури, завдав шкоди інтересам держави і суспільства, що порочить його, як службовця та працівника прокуратури.

Відповідно до вимог Присяги працівника прокуратури працівник прокуратури, серед іншого, зобов’язаний сумлінним виконанням своїх службових обов'язків сприяти утвердженню законності та правопорядку, з гідністю нести високе звання працівника прокуратури.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоди інтересам держави та суспільства.

Відповідно до п. 3.7 наказу Генерального прокурора України від 22.09.2014 № 17гн «Про організацію роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури України» за порушення прокурором або слідчим Присяги працівника прокуратури необхідно невідкладно вживати заходів щодо звільнення з органів прокуратури.

Проаналізувавши наведені норми законодавства та оцінивши встановлені в ході судового розгляду обставини колегія суддів дійшла висновку, що позивачем вчинено проступок, який порочить працівника прокуратури.

В свою чергу, Генеральний прокурор України правильно скористався правом, встановленим ст. 16 Дисциплінарного статуту стосовно посилення дисциплінарного стягнення, та з урахуванням обставин вчинення проступку застосував до ОСОБА_2 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з позбавленням класного чину.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що доводи позивача про незаконне звільнення у зв'язку із недоведеністю його вини у скоєнні кримінального правопорушення є безпідставними, оскільки відсутність кримінальної відповідальності за вчинення певних дій не є тотожною із застосуванням дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, які дискредитують працівника прокуратури.

Вказана позиція суду узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 21.05.2013 року у справі № 2а-13618/11/2070.

З урахуванням викладеного, зважаючи на обставини встановлені у цій справі, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що оскаржуваний наказ видано Генеральним прокурором України на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про прокуратуру», Дисциплінарним статутом прокуратури України, обґрунтовано, своєчасно та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

При цьому, застосоване дисциплінарне стягнення відповідає ступеню вини та тяжкості вчиненого ОСОБА_2 проступку.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про поновлення його на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, які є похідними від вимоги про визнання протиправним та скасування п. 4 наказу Генерального прокурора України від 15 липня 2016 року №13дк «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності»- задоволенню не підлягають.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198 п. 1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року у справі №819/950/16 – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Д.М. Старунський

Судді В.М. Багрій

ОСОБА_8

Ухвала у повному обсязі складена 29.11.2016 року.