open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

РІШЕННЯ

" 22 " листопада 2016 р. Справа № 927/845/16

Заступник прокурора Чернігівської області, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000, в інтересах держави в особі

Позивач: Чернігівська обласна державна адміністрація, код ЄДРПОУ 00022674, вул. Шевченка,7, м. Чернігів, 14000

Відповідач: Приватне акціонерне товариство „Чернігіврибгосп”, код ЄДРПОУ 00475820, вул. Дачна, 7, с. Жавинка, Чернігівський район, Чернігівська область, 15500

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1.Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області , пр-т Миру, 43, м. Чернігів, 14000

2.Державне агентство рибного господарства України, вул. Січових Стрільців, 45-а, м. Київ, 04053

Предмет спору: про припинення користування земельною ділянкою

Суддя В.В. Шморгун

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: ОСОБА_1, головний спеціаліст юридичного відділу, довіреність № 10-05/1716 від 06.04.2016;

від відповідача: ОСОБА_2, тимчасово виконуюча обов’язки керівника;

від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1.Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області: не з”явився;

2. Державного агентства рибного господарства України: не з”явивися;

за участю : ОСОБА_3, прокурор відділу, посвідчення від 23.10.2012

У судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Заступником прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації подано позов до Приватного акціонерного товариства „Чернігіврибгосп” про припинення права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 437,9 га на території Пакульської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ЧН №001355 від 13.02.1997, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 109, та заявлено клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_4 відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що внаслідок перетворення Чернігівського обласного державного сільськогосподарсько-рибоводного підприємства „Чернігіврибгосп” (наказ від 21.10.1997) утворилось Відкрите акціонерне товариство „Чернігіврибгосп”, що за формою власності є приватною структурою і не має у статутному фонді державної частки, проте відповідач продовжує користуватись земельною ділянкою площею 437,9 га згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ЧН №001355 від 13.02.1997, більше того постановою Господарського суду Чернігівської області від 04.05.2006 № 9/71 задоволено адміністративний позов ВАТ „Чернігіврибгосп” до Чернігівської районної державної адміністрації та Чернігівського районного відділу земельних ресурсів та зобов’язано їх внести відомості про реорганізацію (перетворення) Чернігівського обласного об’єднання сільськогосподарського рибного господарства „Чернігіврибгосп” у відкрите акціонерне товариство „Чернігіврибгосп” в державні акти на право постійного користування землею, зареєстровані в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею під номером 109, 110, 111. Зважаючи на приписи норм чинного законодавства, а саме положення ст. 19, 22, 23, п.3 ч.1 ст.27 ОСОБА_5 кодексу України, право постійного користування спірною земельною ділянкою підлягає припиненню з часу припинення діяльності підприємства, а саме з моменту перетворення Чернігівського державного сільськогосподарсько-рибного підприємства „Чернігіврибгосп” у відкрите акціонерне товариство, державна реєстрація ВАТ „Чернігіврибгосп” проведена 29.12.1998.

Також, прокурор у своїй позовній заяві наголошує на тому, що згідно приписів ОСОБА_5 кодексу України 1992 року не передбачено автоматичного переходу до юридичної особи, яка утворилась у результаті реорганізації іншої юридичної особи, права постійного користування земельною ділянкою, а тому ВАТ (а надалі ПрАТ) набув права постійного користування земельною ділянкою площею 437,9 га згідно державного акту на право постійного користування землею серії ЧН № 001355 від 13.02.1997. Слід враховувати також той факт, що на спірній земельній ділянці знаходяться об’єкти нерухомості, а саме гідротехнічні споруди, що є державним майном та перебувало на зберіганні відповідача, згідно договору від 31.12.2003, укладеного між державним підприємством „Укрриба” та ВАТ „Чернігіврибгосп”, який було визнано недійсним згідно постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2015 та Вищого господарського суду України від 29.07.2015 (справа 927/608/14). Таким чином розміщення на спірній земельній ділянці державного майна жодного правового відношення до відповідача не має.

Оскільки ПрАТ „Чернігіврибгосп” гідротехнічні споруди з водним об’єктом на праві власності та користування не належать, його право на постійне користування земельною ділянкою площею 437,9 га згідно державного акту на право постійного користування землею серії ЧН № 001355 від 13.02.1997 підлягає припиненню згідно положень ст. 120, 141 ОСОБА_5 кодексу України. Порушення вимог закону при використанні ПАТ „Чернігіврибгосп” даної земельної ділянки прямо порушує державний інтерес, адже плата за використання надходить до бюджету у розмірі, що не відповідає вимогам ст. 288 Податкового кодексу України (орієнтований мінімальний розмір орендної плати має становити понад 200 тис. грн, що в десятки разів більше ніж сплачуваний товариством на сьогодні земельний податок).

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 12.09.2016 порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 27.09.2016, а також на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено ОСОБА_4 відділення Фонду державного майна по Чернігівській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

У судовому засіданні 27.09.2016 оголошено перерву до 12.10.2016.

Ухвалою суду від 12.10.2016 розгляд справи продовжено на 15 днів, відкладено на 22.11.2016 відповідно та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_6 агентство рибного господарства України.

У судове засідання 22.11.2016 з’явились представник позивача, представник відповідача та прокурор.

Представник третьої особи-1 у судове засідання не з’явився, заяв та клопотань не надіслав. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить розписка представника, яка міститься в матеріалах справи.

Представник третьої особи-2 у судове засідання не з’явився, заяв та клопотань не надіслав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представники сторін та прокурор вважали за можливе розглянути справу за відсутності представників третіх осіб.

Від представників сторін клопотання про фіксацію судового засідання технічними засобами не надходило.

Від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження по справі до розгляду по суті іншої справи № 927/1058/16 за позовом ПрАТ «Чернігіврибгосп» до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державного підприємства «Укрриба», про визнання часток співвласників у сумісному майні (в гідротехнічних спорудах), посилаючись на те, що акціонерне товариство є співвласником гідротехнічних споруд, а саме скидного каналу №1 та нагульного ставу №7 Мньовського рибцеху, в частині вкладених будівельних матеріалів при здійснення ним за власні кошти капітальних ремонтів майна, а тому має законне право на користування земельною ділянкою під такими спорудами.

Прокурор заперечує щодо зупинення провадження, оскільки розглядається справа щодо права користування земельною ділянкою, а вирішення питання визнання часток співвласників у сумісному майні не впливає на рішення по суті, оскільки частина майна при будь-якому результаті вирішення спору залишиться у користування ДП «Укрриба».

Представник позивача проти задоволення клопотань про зупинення провадження заперечує з тих же підстав.

Стаття 79 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що господарський суд зупиняє провадження в справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Пунктом 3.16 Постанови Пленуму Вищого Господарського суд №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі – Постанова №18) визначено, що пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Зупинення провадження у справі – це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Враховуючи вимоги зазначених норм, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається даним судом із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Суд, дослідивши матеріали справи відмовляє у задоволенні заявленого відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі виходячи з того, що представником відповідача не було доведено наявність гідротехнічних споруд: скидного каналу № 1 та ставу № 7 саме на спірній земельній ділянці.

Майно, яке є предметом спору у справі № 927/1058/16 може бути лише частиною від усіх гідротехнічних споруд, що мають знаходитись саме на спірній землі, а оскільки обґрунтуванням позову прокурором заявлено необхідність припинення права користування на усій земельній ділянці незалежно від площі землі, зайнятої під гідротехнічними спорудами державної власності, зміна частини власності у незначній кількості такого майна суттєво не впливає на оцінку зазначених доводів прокурора.

Представником відповідача також заявлено клопотання про застосування наслідків пропущення строку позовної давності, зважаючи на те, що 06.05.2003 спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства аграрної політики України «Про передачу гідротехнічних споруд» № 126/752 передано до сфери управління Мінагрополітики України гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов’язані з ними робочі машини і обладнання та інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства. ОСОБА_4 відділення Фонду держмайна України, Прокуратура Чернігівської області та Чернігівська ОДА не могли не знати про існування даного наказу, відповідно позивачу та прокуратурі було відомо з 06.05.2003 про передачу гідротехнічних споруд на баланс ДП «Укрриба».

Представник відповідача зазначає, що таким чином Чернігівська ОДА стала позивачем з 2003 року, тому строк позовної давності останнім пропущено, стосовно прокурора, то для нього строк позовної давності почав свій перебіг щонайменше з серпня 2011 року, коли перший раз у судовому порядку розглядався спір про визнання договору зберігання гідротехнічних споруд недійсним.

Прокурор зазначив, що про порушені права вони дізнались на початку 2016 року, коли при проведені перевірки було встановлено факт порушення законодавства, оскільки встановлення факту використання не є встановленням порушень.

Представник позивача підтримує думку прокурора з даного приводу.

В обґрунтування позовних вимог прокурором також зазначено, що право постійного користування ПАТ „Чернігіврибгосп” на земельну ділянку площею 437,9 га на території Пакульської сільської ради Чернігівського району згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ЧН №001355 від 13.02.1997 підлягає припиненню на підставі ч. 1 ст.120 та п. „е” ч.1 ст. 141 ОСОБА_5 кодексу України. Відповідно до п.5 ч.1 ст.121 ОСОБА_5 кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди, а тому оскільки відповідач після 1998 р. продовжив фактичне використання гідроспоруд, а земельна ділянка за приписами ст. 92 ОСОБА_5 кодексу України не могла перебувати у його постійному користуванні, товариство мало право набути цю земельну ділянку у користування на умовах оренди, проте цим правом відповідач не скористався.

У своїх поясненнях прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, враховуючи як водний об’єкт, так і прибережну захисну смугу. Площа земель, які займають гідроспоруди становить 29 га, використання цих споруд пов’язано з використанням водного об’єкту, площа якого, згідно Державного акту, становить 310 га, відомості про наявність на спірній земельній ділянці власного майна ПрАТ „Чернігіврибгосп” відсутні.

Прокурор зазначає, що спірні правовідносини щодо використання земельної ділянки виникли у 2006 році при внесені у державний акт на право постійного користування серії ЧН № 001355 від 07.04.1997 щодо земельної ділянки площею 437,9 га, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 109, запису про правонаступництво ВАТ „Чернігіврибгосп”.

Прокурором також зазначено про необхідність скасування права постійного користування відповідача на всю земельну ділянку, а не на частину, оскільки більша частина землі розташована під спорудами державної власності. Крім того, оскільки державний акт виданий на усю земельну ділянку, то припиняти право постійного користування потрібно також на усю площу згідно цього акту.

Представником позивача зазначено, що вони повністю підтримують доводи прокурора, додаткові пояснення відсутні.

Відповідач заперечує проти позову та наголошує на тому, що згідно положень ч.5 ст.18 Закону України „Про приватизацію державного майна” від 04.03.1992 створене при перетворенні державного підприємства акціонерне товариство є правонаступником підприємства, що приватизується, також відповідно приписів п.7 ст.34 Закону України „Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 (в редакції від 11.12.1998) при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов’язки колишнього підприємства.

Відповідач звертає увагу, що товариство зберігає виробничу спеціалізацію, напрямок і профіль діяльності в галузі сільськогосподарського виробництва з риборозведення, вирощування товарної риби і рибонасадкового матеріалу, залишалось бути зареєстрованим і внесеним до Єдиного державного реєстру підприємств, організацій України за тим же самим ідентифікаційним кодом, що й попереднє Чернігівське обласне державне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство „Чернігіврибгосп”, без припинення діяльності, а тому право землекористування, як невід’ємна складова усієї сукупності прав і обов’язків останнього перейшло до ВАТ „Чернігіврибгосп” та відповідно ПрАТ „Чернігіврибгосп”, як його правонаступника. Відповідача створено до введення в дію нового ОСОБА_5 кодексу України і він є правонаступником колишнього державного підприємства, а отже міг володіти земельною ділянкою на праві постійного користування, інших правонаступників прав та обов’язків ДП „Чернігіврибгосп” не існує. Відповідною радою не приймалось рішення про припинення права користування спірною земельною ділянкою у зв'язку з припиненням діяльності державного підприємства. Крім того, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2001, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за новим ОСОБА_5 кодексом не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства як за правонаступником того землекористувача, якому було видано ОСОБА_6 акт на право постійного землекористування.

ОСОБА_6 акт серії ЧН №001356 на право постійного користування земельною ділянкою є похідним документом від прийнятого Пакульською сільською радою рішення від 13.02.1997 №11 про надання цієї земельної ділянки у постійне (безстрокове) користування суб'єкту господарювання, а також від розпорядження Ради Міністрів УРСО від 21.05.1970 №420-р.

Згідно п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011 №6 право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи ч. 3 т. 152 ОСОБА_5 кодексу захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення сільської ради, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

Засновником ВАТ "Чернігіврибгосп" є ОСОБА_6 в особі Регіонального відділення Фонду держмайна України по Чернігівській області. На момент створення товариства Засновнику (державі) належало 100% акцій Товариства відповідно до п. 4.1. Статуту ВАТ "Чернігіврибгосп", затвердженого наказом Регіонального відділення Фонду держмайна України по Чернігівській області №1028 від 28.12.1998.

Згідно п. 7 ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні" від 27.03.1991 №887-XII (в редакції від 11.12.1998) при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства.

Згідно норм ст. 108 Цивільного кодексу України та ч. 5 ст. 59 Господарського кодексу України товариство зберегло виробничу спеціалізацію, напрямок і профіль діяльності в галузі сільського виробництва з риборозведення, вирощування товарної риби і рибосадкового матеріалу, залишилось бути зареєстрованим і внесеним до ЄДР за тим же самим ідентифікаційним кодом, що й попереднє Чернігівське обласне державне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство "Чернігіврибгосп", без припинення діяльності.

Постановою Господарського суду Чернігівської області від 04.05.2006 у справі №9/71 за позовом ВАТ "Чернігіврибгосп" до відповідача-1 Чернігівського районного відділу земельних ресурсів Чернігівського обласного головного управління земельних ресурсів, відповідача-2 Чернігівської районної державної адміністрації заявлені вимоги задоволено. Зобов'язано Чернігівську районну державну адміністрацію та Чернігівський районний відділ земельних ресурсів Чернігівського обласного головного управління земельних ресурсів внести відомості про реорганізацію шляхом перетворення Чернігівського обласного об'єднання сільськогосподарського рибного господарства "Чернігіврибгосп" у відкрите акціонерне товариство "Чернігіврибгосп" в державні акти на право постійного користування землею, зареєстровані в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею під номерами №109, №110, №111.

Постанова господарського суду ґрунтується на Рішенні Конституційного Суду України №5-рп від 22.09.2005, яким п. 6 Перехідних положень ОСОБА_5 кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). При вирішенні даної справи взято до уваги викладене у п. 5.2. Конституційного Суду України від 22.09.2005 посилання на те, що стосовно права постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований ст. 13, 14, 41, 55 Конституції України, а також на те, що згідно із ст. 22 Конституції України конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також суд звернув увагу відповідачів на висновок Конституційного Суду України викладений в п. 5.3. Рішення від 22.09.2005 про те, що використання терміна "набувають", що означає "ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь". Після набрання чинності ст. 92 ОСОБА_5 кодексу України свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках за станом на 01.012002.

На даний час цільове призначення спірної земельної ділянки не змінено. Земельна ділянка використовується виключно для ведення Мньовського рибного господарства, тобто для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та є для сільгоспвиробника сільськогосподарськими угіддями.

ПрАТ „Чернігіврибгосп” зазначає, що половина землі під сільськогосподарськими угіддями, а не водою, Цільове призначення змінюється лише за рішенням Ради, ці землі ( ОСОБА_5 кодекс 1990 року) сільськогосподарського призначення, оскільки надані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Рибне господарство є товарне виробництво сільськогосподарської продукції, крім зимувальних ставків інші водні об’єкти є сезонними. Всі ставки це гідротехнічні споруди, а не водойми, а тому прибережної захисної смуги не мають.

Оскільки заступником прокурора Чернігівської області не зазначено, з яких саме підстав право користування земельною ділянкою ПрАТ "Чернігіврибгосп" має бути припиненням в судовому порядку, відповідач вважає, що підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку у господарському суді відсутні.

Відповідач зазначає, що частина земель є сільськогосподарськими угіддями, ставки є гідротехнічними спорудами, а не водоймами, тому вони не мають прибережних захисних смуг.

У судовому засіданні відповідач визнає права нового власника майна, яке залишилось у державній власності, на землю відповідно до норм ст. 120, 141 ОСОБА_5 кодексу України, але виключно на ту її частину, що безпосередньо знаходиться під таким майном.

ОСОБА_4 відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області в своїх поясненнях наголошує на тому, що відповідно до Положення про ОСОБА_4 відділення, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об’єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об’єктів державної власності, що належать до сфери його управління, повноважень щодо передачі земельних ділянок в оренду чи постійне користування ОСОБА_4 відділення не має.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, перевіривши надані сторонами докази та оглянувши у судовому засіданні, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як встановлено судом, відповідно до наказу Міністерства рибного господарства № 60 від 18.05.1995 створено Чернігівське обласне об’єднання сільськогосподарського рибного господарства „Чернігіврибгосп”.

Наказом Державного комітету рибного господарства України від 21.10.1997 р. №27 змінено попередню назву на Чернігівське обласне державне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство „Чернігіврибгосп”.

Згідно наказу від 22.12.1997 № 1094 «Про приватизацію Чернігівського обласного державного сільськогосподарсько-рибоводного підприємства „Чернігіврибгосп”. ОСОБА_4 відділення Фонду держмайна України по Чернігівській області розпорядилося розпочати з 1 січня 1998 року приватизацію Чернігівського обласного державного сільськогосподарсько-рибоводного підприємства „Чернігіврибгосп” шляхом перетворення у відкрите акціонерне товариство.

Наказом Регіонального відділення Фонду держмайна України по Чернігівській області від 30.06.1998 № 567 «Про затвердження актів оцінки вартості майнових комплексів структурних підрозділів державного підприємства „Чернігіврибгосп” наказано затвердити ОСОБА_3 оцінки вартості майнових комплексів Білошапківської рибдільниці Чернігівського обласного державного сільськогосподарсько-рибоводного підприємства „Чернігіврибгосп” з визначеною сумою статутного фонду в розмірі 592357 грн, Мньовського рибцеху та Чернігівського риборозплідника на теплих водах ТЕЦ Чернігівського обласного державного сільськогосподарсько-рибоводного підприємства „Чернігіврибгосп” з визначеною сумою статутного фонду в розмірі 1881739 грн., прийнято проекти Планів приватизації Білошапківської рибдільниці підприємства „Чернігіврибгосп” та Чернігівського обласного державного сільськогосподарсько-рибоводного підприємства „Чернігіврибгосп”.

Наказом Регіонального відділення Фонду держмайна України по Чернігівській області від 08.10.1998 № 820 «Про часткову зміну наказу регіонального відділення від 30.06.1998 № 567» затверджено додаток до ОСОБА_3 оцінки вартості цілісного майнового комплексу Чернігівського державного сільськогосподарсько-рибоводного підприємства „Чернігіврибгосп” з визначеним статутним фондом 884400 грн, внесено зміни в розділи 3 та 4 Плану приватизації Чернігівського державного сільськогосподарсько-рибоводного підприємства„Чернігіврибгосп” згідно з додатком 2.

Наказом Регіонального відділення Фонду держмайна України по Чернігівській області від 01.12.1998 № 961 «Про часткову зміну наказу регіонального відділення від 08.10.1998 № 820» затверджено додаток до ОСОБА_3 оцінки цілісного майнового комплексу Чернігівського державного сільськогосподарсько-рибоводного підприємства „Чернігіврибгосп” з визначеним статутним фондом 888574 грн, внесено зміни в пункт 1 розділи ІІ, в розділ ІІІ та розділ ІV Плану приватизації Чернігівського державного сільськогосподарсько-рибоводного підприємства „Чернігіврибгосп” згідно з додатком 2.

28 грудня 1998 року наказом Регіонального відділення Фонду держмайна України по Чернігівській області № 1028 «Про створення ВАТ „Чернігіврибгосп” затверджено План приватизації державного підприємства „Чернігіврибгосп”; створено ВАТ „Чернігіврибгосп” шляхом перетворення Чернігівського державного сільськогосподарсько-рибоводного підприємства „Чернігіврибгосп” у відкрите акціонерне товариство; затверджено Статут вищезазначеного ВАТ.

В розділі 3 Плану приватизації наведено перелік об’єктів і майна, які не увійшли до статутного фонду ВАТ „Чернігіврибгосп” та залишилися на балансі суб’єкта господарювання без права на його відчуження (відокремлення, передачі) на користь інших (третіх) осіб, з подальшим використанням цього майна в безперервному технологічному процесі сільськогосподарського виробництва.

На підставі Закону України «Про акціонерні товариства» 06.04.2011 змінено найменування Відкритого акціонерного товариства „Чернігіврибгосп” на Приватне акціонерне товариство „Чернігіврибгосп” на зареєстровано нову редакцію Статуту підприємства.

06 травня 2003 року спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства аграрної політики України «Про передачу гідротехнічних споруд» № 126/752 передано до сфери управління Міністерства аграрної політики України гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов’язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства; ОСОБА_4 відділенням Фонду державного майна України наказано забезпечити приймання-передачу майна на баланс Державного підприємства «УКРРИБА» у порядку, встановленому «Положенням про порядок передачі об’єктів державної власності», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482, в місячний термін з дня підписання цього наказу (пункти 1, 2 наказу).

Додатком до вищевказаного наказу є Перелік господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, серед яких зазначено і ВАТ „Чернігіврибгосп” майно (гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди, та пов’язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів цих товариств та не підлягає приватизації) яких передається на баланс державного підприємства «УКРРИБА».

30 червня 2003 року комісією, створеною відповідно до наказу Державного департаменту рибного господарства № 135 від 20.06.2003, за участю представників Державного департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики України, регіонального відділення Фонду держмайна України по Чернігівській області, ДП «УКРРИБА», ВАТ „Чернігіврибгосп” складено акти приймання-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ „Чернігіврибгосп” з балансу останнього на баланс ДП «УКРРИБА».

Відповідно до вищевказаних актів до складу об’єкта передачі входять гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов’язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно (далі-гідротехнічні споруди), що не увійшло до статутного фонду господарського товариства ВАТ „Чернігіврибгосп” та передаються на баланс державного підприємства «УКРРИБА», перелік яких наведено у додатку № 1, що є невід’ємною частиною акту.

Наказом Державного департаменту рибного господарства від 27.07.2003 № 203 затверджено «ОСОБА_3 приймання-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду відкритого акціонерного товариства „Чернігіврибгосп” на баланс державного підприємства «УКРРИБА» та закріплено зазначене в акті майно за ДП «УКРРИБА» на праві повного господарського відання.

До майна, що не ввійшло до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства «Чернігіврибгосп» по Мньовському рибцеху належить 76 гідроспоруд: виросний став № 1, інвентарний № 7; виросний став № 2, інвентарний № 8; виросний став № 3, інвентарний № 9; виросний став № 4, інвентарний № 10; зимувальний ставок № 1, інвентарний № 26; зимувальний ставок № 2, інвентарний № 27; зимувальний ставок № 3, інвентарний № 28; зимувальний ставок № 4, інвентарний № 29; зимувальний ставок № 5, інвентарний № 30; зимувальний ставок № 6, інвентарний № 31; зимувальний ставок № 7, інвентарний № 32; зимувальний ставок № 8, інвентарний № 33; зимувальний ставок № 9, інвентарний № 34; зимувальний ставок № 10, інвентарний № 35; зимувальний ставок № 11, інвентарний № 36; зимувальний ставок № 12, інвентарний № 37; зимувальний ставок № 13, інвентарний № 38; зимувальний ставок № 14, інвентарний № 39; живорибний садок № 1, інвентарний № 39; живорибний садок № 2, інвентарний № 40; карантинний садок № 1, інвентарний № 41; карантинний садок № 2, інвентарний № 42; літньоматочний ставок № 1-2, інвентарний № 43; літньоматочний ставок № 1-2, інвентарний № 44; літньоматочний ставок № 1-2, інвентарний № 45; літньоматочний ставок № 1-2, інвентарний № 46; нерестовий ставок № 1, інвентарний № 47; нерестовий ставок № 2, інвентарний № 48; нерестовий ставок № 3, інвентарний № 49; нерестовий ставок № 4, інвентарний № 50; нерестовий ставок № 5, інвентарний № 51; нерестовий ставок № 6, інвентарний № 52; нерестовий ставок № 7, інвентарний № 53; нерестовий ставок № 8, інвентарний № 54; нерестовий ставок № 9, інвентарний № 55; нерестовий ставок № 10, інвентарний № 56; нерестовий ставок № 11, інвентарний № 57; нерестовий ставок № 12, інвентарний № 58; нерестовий ставок № 13, інвентарний № 59; нерестовий ставок № 14, інвентарний № 60; нерестовий ставок № 15, інвентарний № 61; нерестовий ставок № 16, інвентарний № 62; нерестовий ставок № 17, інвентарний № 63; нерестовий ставок № 18, інвентарний № 64; нерестовий ставок № 19, інвентарний № 65; нерестовий ставок № 20, інвентарний № 66; нерестовий ставок № 21, інвентарний № 67; нерестовий ставок № 22, інвентарний № 68; нерестовий ставок № 23, інвентарний № 69; нерестовий ставок № 24, інвентарний № 70; нерестовий ставок № 25, інвентарний № 71; нерестовий ставок № 26, інвентарний № 72; нерестовий ставок № 27, інвентарний № 73; нерестовий ставок № 28, інвентарний № 74; нерестовий ставок № 29, інвентарний № 75; нерестовий ставок № 30, інвентарний № 76; нерестовий ставок № 31, інвентарний № 77; нерестовий ставок № 32, інвентарний № 78; нерестовий ставок № 33, інвентарний № 79; нерестовий ставок № 34, інвентарний № 80; нерестовий ставок № 35, інвентарний № 81; головний водопостачальний канал, інвентарний № 11; водопостачальний став, інвентарний № 12; резервний став, інвентарний № 14; нагульний став № 4, інвентарний № 23; нагульний став № 5, інвентарний № 24; нагульний став № 6, інвентарний № 25; нагульний став № 7, інвентарний № 121; нагульний став № 8, інвентарний № 122; нагульний став № 9, інвентарний № 123; нагульний став № 2, інвентарний № 125; нагульний став № 3, інвентарний № 126; підводячий канал 0,75 км, інвентарний № 128; канал водопостачальний 3900 м, інвентарний № 136; насосна станція прямоточна водопостачальна, інвентарний № 137; насосна станція нагульний став, інвентарний № 143.

Дані обставини справи було встановлено Київським апеляційним господарським судом при розгляді справи № 927/608/14за позовом заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі: Фонду державного майна України; Регіонального відділення Фонду державного майна України; Державного агентства рибного господарства України до державного підприємства „УКРРИБА”, Приватного акціонерного товариства „Чернігіврибгосп”.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави, за яких учасники судового процесу звільняються від обов’язку доказування. Зокрема, відповідно до частини 3 вищезазначеної статті Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи, що у даній справі беруть такі ж особи, обставини, які встановлені постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2015 та входять до предмету доказування в цій справі, є приюдиційними та не підлягають доказуванню знову.

Крім того, судом у справі №927/845/16 встановлено, що на підставі рішення Пакульської сільської ради народних депутатів від 13.02.1997 № 10 Чернігівському обласному об’єднанню сільськогосподарського рибного господарства „Чернігіврибгосп” видано державний акт на право постійного користування землею серії ЧН № 001355 від 07.04.1997 щодо земельної ділянки площею 437,9 га, виданої для ведення Мньовського рибного господарства на території Пакульської сільської ради Чернігівського району, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 109 (далі - ОСОБА_3).

На підставі наказу Регіонального відділення ФДМУ по Чернігівській області № 1028 від 28.12.1998 про створення відкритого акціонерного товариства останнє передало до статутного фонду ВАТ „Чернігіврибгосп” 23 об'єкти нерухомого майна по Мньовському рибцеху, що розташовані на спірній земельній ділянці та зареєстровано за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме: чергове приміщення, низьковольтні мережі 2,1км, високовольтна лінія 10 кВ до адмінгоспцентру 0,3км, високовольтна лінія 10 кВ від підстанції „Пакуль", слабкострумні мережі - 2,5км, селтік очисний - 30м3, поля підземної фільтрації - 400м, зовнішні мережі водогону до адмінгоспцентру 280м, зовнішні мережі каналізації 738,5м, зовнішні тепломережі 140м, автозаправочний пункт, огорожа площадки адмінгоспцентру, насосна станція над артезіанською свердловиною, склад міндобрів, склад гранкормів, блок виробничих приміщень, блок технічних служб, бригадне нафтосховище, склад паливно-мастильних матеріалів, дворовий туалет, трансформаторна підстанція КТП-160кВ, трансформаторна підстанція КТП-250/10кВ, трансформаторна підстанція на площадці насосної станції (а.с. 188-189).

Право власності на ці об’єкти підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 21.01.2009 (а.с. 114-115).

Як встановлено судом об’єкти Мньовського рибцеху розміщуються на двох земельних ділянках: на спірній ділянці на території Пакульської сільської ради та на території Мньовської сільської ради.

Які з гідротехнічних споруд, що не увійшли до статутного фонду відповідача, знаходяться саме на спірній земельній ділянці судом не встановлено, оскільки жоден з учасників процесу такої інформації та відповідних доказів не надав.

Не надано також суду жодної інформації щодо площі землі (місця розташування), на якій розміщено це майно.

Рішенням Чернігівської РДА від 12.09.2003 №554 відповідно до вимог ст. 17, 58, 186 ОСОБА_5 кодексу України затверджено матеріали інвентаризації земель ВАТ „Чернігіврибгосп” по Чернігівському району в розрізі сільських рад та угідь, відповідно до яких на спірний земельній ділянці знаходиться: сіножатей 77,3 га, пасовищ 6,4 га, лісів 2,5га, чагарників 8,6 га, громадської забудови 4,0 га, гідротехнічних споруд (дамби) 29,0 га, болот 99,0 га, каналів 16,4 га, ставків 194,7 га.

Зазначена інформація внесена до земельно-облікових документів форми « 6-зем».

Постановою Господарського суду Чернігівської області від 04.05.2006 у справі № 9/71 було задоволено позов ВАТ „Чернігіврибгосп” до Чернігівського районного відділу земельних ресурсів Чернігівського обласного головного управління земельних ресурсів і Чернігівської районної державної адміністрації, зобов’язано Чернігівську районну державну адміністрацію та Чернігівський районний відділ земельних ресурсів внести відомості про реорганізацію (перетворення) Чернігівського обласного об’єднання сільськогосподарського рибного господарства „Чернігіврибгосп” у Відкрите акціонерне товариство „Чернігіврибгосп” в державні акти на право постійного користування землею, зареєстровані в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею під номерами 109, 110, 111.

Суть спору полягала з приводу внесення відомостей про реорганізацію (перетворення) Чернігівського обласного об’єднання сільськогосподарського рибного господарства „Чернігіврибгосп” у відкрите акціонерне товариство „Чернігіврибгосп” в державні акти на право постійного користування землею, зареєстровані в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею під номерами 109,110,111 та наполяганням відповідачів на необхідності переоформлення права користування земельними ділянками, що раніше виділялись Чернігівському обласному об’єднанню сільськогосподарського рибного господарства „Чернігіврибгосп”, правонаступником якого став позивач, а саме укладення договорів на оренду земельних ділянок, які до реорганізації позивача у ВАТ „Чернігіврибгосп” були надані на праві постійного ористування Чернігівському обласному сільськогосподарському рибному господарству „Чернігіврибгосп”.

Рішення суду мотивоване тим, що у відповідності до ст. 108 Цивільного кодексу України перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. Згідно до ч.5 ст. 59 Господарського кодексу України у разі перетворення до нової юридичної особи переходить усе майно, усі права та обов’язки попередньої особи. Згадані норми не роблять виключення щодо переходу до перетвореної особи права постійного користування землею, наданого попередній перед перетворенням особі.

Необхідність переоформлення позивачем права користування землею з посиланням на ст. 92 ОСОБА_5 кодексу та п. 6 Перехідних положень цього кодексу суд визнав безпідставними з огляду на Рішення Конституційного Суду України №5-рп від 22.09.2005, яким п.6 Перехідних положень ОСОБА_5 кодексу України щодо зобов’язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди визнано неконституційним. При цьому при вирішенні даної справи було взято до уваги посилання Конституційного Суду України у п. 5.2. Рішення від 22.09.2005 на те, що стосовно права постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України, а також на те, що згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані , при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також було враховано висновок Конституційного Суду України в п. 5.3 Рішення від 22.09.2005 про те, що використання терміна "набувають", що означає "ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь", після набрання чинності статтею 92 ОСОБА_5 кодексу свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках за станом на 1 січня 2002 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно ст. 13 Конституції України Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. ОСОБА_6 забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст. 7 ОСОБА_5 Кодексу України 1990 року, тут і далі -чинного на час створення ВАТ «Чернігіврибгосп», користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; громадським об'єднанням; релігійним організаціям; промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу для потреб оборони; для веденнялісового господарства спеціалізованим підприємствам; житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам; спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам.

Згідно положень ст. 22 ОСОБА_5 кодексу України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Стаття 27 ОСОБА_5 кодексу України Право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі:1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства;4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу. Пункт 5 частини першої цієї статті не поширюється на право користування землею громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, протягом трьох років з часу надання земельної ділянки. Право користування землею може бути також припинено у випадках, зазначених у статті 114 цього Кодексу. Право користування орендованою землею припиняється також при розірванні договору оренди землі. Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1-8 частини першої та частиною третьою цієї статті, провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською, селищною, районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів, а у випадку, передбаченому пунктом 9 частини першої цієї статті, - за рішенням Ради народних депутатів, що має право вилучати земельні ділянки. Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 5-9 частини першої цієї статті, в разі незгоди землекористувача провадиться у судовому порядку.

Відповідно до приписів ст. 30 ОСОБА_5 кодексу України При переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди. Право власності або право користування земельною ділянкою у

перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Згідно ч. 1, 2 ст. 120 ОСОБА_5 кодексу України, тут і далі – чинного, як зазначає прокурор на час виникнення спірних відносин 04.05.2006, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтею 141 ОСОБА_5 кодексу України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Відповідно до ч. 2 ст. 92 ОСОБА_5 кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;

Суд не приймає до уваги обгрунтування прокурора, викладені у позовній заяві з посиланням на приписи ст. 19, 22, 23, п. 3 ч. 1 ст. 27 ОСОБА_5 кодексу України щодо наслідків припинення діяльності підприємства з моменту перетворення Чернігівського обласного державного сільськогосподарсько-рибоводного підприємства „Чернігіврибгосп” у відкрите акціонерне товариство та набуття новим підприємством статусу приватного, унаслідок чого право постійного користування спірною земельною ділянкою підлягає припиненню з часу припинення діяльності державного підприємства 29.12.1998 та оскільки згідно приписів ОСОБА_5 кодексу України 1992 року не передбачено автоматичного переходу до юридичної особи, яка утворилась в результаті реорганізації іншої юридичної особи, права постійного користування земельною ділянкою ВАТ (а надалі ПрАТ) набув права постійного користування земельною ділянкою згідно ОСОБА_3 без достатніх на те правових підстав, оскільки у судовому засіданні 22.11.2016 прокурор наголосив, що це є лише описом обставин, а не підставами позовних вимог.

При цьому, суд звертає увагу, що як вже встановлено судом, під час утворення ВАТ 100% акцій товариства належало державі, а відтак, не набуло статусу приватного.

Правомірність правонаступництва у спірних відносинах встановлено Постановою Господарського суду Чернігівської області від 04.05.2006, на підставі якого внесено відповідні зміни у ОСОБА_3 і користувачем спірної земельної ділянки зазначено ВАТ (а надалі ПрАТ) „Чернігіврибгосп”.

Згідно ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обовязковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх обєднаннями на всій території України.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 №8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» від 18.11.2003 №01-8/1427).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії», п. 61).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

Підставами припинення право постійного користування земельною ділянкою прокурор та позивач визначають перехід (набуття) права власності на споруди, що не увійшли до статного фонду відповідача і які знаходяться на цій земельній ділянці.

Обставинами, якими обгрунтовується перехід права на земельну ділянку і на яких базуються такі підстави, прокурор зазначає що хоча майно, яке не увійшло до статутного фонду відповідача, як було так і залишилось у державній власності, у процесі приватизації фактично відбувся перехід права власності на таке майно, оскільки новостворене ВАТ було позбавлено права на це майно і воно залишилось у сфері управління органів Фонду державного майна України, а з 2003 року перейшло на праві повного господарського відання до ДП «Укрриба».

Як наголошує прокурор, перехід такого права власності відбувся саме у 1998 році при створені ВАТ «Чернігіврибгосп».

За приписами ст. 86 Цивільного кодексу Української РСР, чинного до 01.01.2004, право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Відносини власності регулюються Законом України "Про власність", цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Правовий режим державного майна встановлювався Законом України «Про власність», у редакції, чинній на момент створення відповідача, згідно ст. 37 якого майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.

Відповідно до ч. 3 ст. Закону України «Про підприємства в Україні» у редакції, чинній на момент створення відповідача, зокрема, майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством (крім казенного), належить йому на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства. Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому на праві оперативного управління.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 1996 року N 678 затверджено Положення «Про порядок передачі державного майна» (далі - Положення). Згідно п. 2 Положення предметом передачі згідно з цим Положенням можуть бути: а) цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій або їх структурних підрозділів (далі - підприємства); б) об'єкти незавершеного будівництва; в) окремі інвентарні об'єкти, що належать підприємствам (будівлі, споруди, машини, устаткування, інші облікові одиниці основних засобів). У разі передачі майна підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, передача майна повинна бути погоджена, зокрема, з органами приватизації (п. 4 Положення.) Відповідно до норм п. 6 Положення передача оформляється актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими особами сторін.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що перехід права власності на державне майно у призмі застосування положень ОСОБА_5 кодексу України щодо переходу права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду, відбувається лише при вибутті такого майна з повного господарського відання одного державного підприємства з обов’язковим набуттям у повне господарське відання іншим державним підприємством у встановленому законодавством порядку.

У 1998 році спірне майно було передано у користування відповідачу, перейшовши лише у розпорядження Регіонального відділення Фонду держмайна України по Чернігівській області, що не є тотожним праву повного господарського відання, саме до якого застосовуються правила про право власності.

Отже, переходу права власності на гідротехнічні, які не увійшли до статутного фонду відповідача, у зазначений період (1998 рік) не відбулось.

На праві повного господарського відання майно перейшло до ДП «Укрриба» лише 27.07.2003 згідно Наказу Державного департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики України від № 203 «Про затвердження акту приймання-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ «Чернігіврибгосп» на баланс ДП «Укрриба».

Таким чином, обставини щодо переходу у 1998 році права власності на спірні споруди, що має бути підставою для припинення права на земельну ділянку, прокурором та позивачем у справі не доведено, належних та допустимих доказів протилежного не надано.

ОСОБА_5 кодексу України не передбачають таку підставу припинення права користування землею або переходу права на землю, як припинення права власності на майно, що на ній знаходиться, без переходу права власності на таке майно до нового власника.

Необгрунтованою також суд вважає позицію прокурора з огляду на його доводи, що спірні правовідносини щодо використання земельної ділянки виникли у 2006 році при внесені у ОСОБА_3 запису про правонаступництво ВАТ „Чернігіврибгосп”, оскільки лише після цього відповідач набув статусу користувача спірною земельною ділянкою за цим актом.

Не можуть підстави переходу (припинення) права на земельну ділянку у розумінні ст. 120, 141 ОСОБА_5 кодексу України виникнути раніше ніж набуття такого права на цю землю попереднім власником майна.

Виходячи з принципу юридичної визначеності, не може бути підставою виникнення спору правовідносини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили.

Стосовно доводів сторін щодо наявності або відсутності повноважень у позивача здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, тобто розпоряджатись спірною земельною ділянкою з огляду на її цільове призначення, суд зазначає наступне.

ОСОБА_5 кодекс УРСР 1970 року та ОСОБА_5 кодекс України 1990 року не передбачали порядок встановлення цільового призначення земель.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснювалось, виходячи з мети, для якої вони були надані.

ОСОБА_5 кодексом України, який набрав чинності 01.01.2002, встановлено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (ч. 1, 2 ст. 20).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 цього Кодексу землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісового фонду;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно ст. 1 Закону України „Про аквакультуру” рибницьке господарство - єдиний майновий комплекс, до складу якого входить рибогосподарська технологічна водойма або їх комплекс, гідротехнічні споруди, інші споруди (пристрої), будівлі, устаткування, інвентар тощо, земельні ділянки, що призначений для розведення, утримання та вирощування об’єктів аквакультури.

За змістом ст. 3, 4 Водного кодексу України, ст.. 58 ОСОБА_5 кодексу України до водного фонду України належать:1) поверхневі води:природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали;інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море. До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими одними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами;гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;береговими смугами водних шляхів.

Згідно положень ст. 51 Водного кодексу України водні об'єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними ОСОБА_5 кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

Відповідно до ч. 3 ст. 59 ОСОБА_5 кодексу України державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування землі водного фонду для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо.

Згідно ч. 4 ст. 122 ОСОБА_5 кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 ОСОБА_5 кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що повноваження щодо розпорядження частиною спірної земельної ділянки, а саме землями сільськогосподарського призначення у розмірі 83,7га (сіножаті, пасовища) належать не позивачу, а Головному управлінню Держгеокадастру у Чернігівській області, яке на теперішній час відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 №12, зареєстрованого 24.04.2015 за №10641020000011941, відповідно до п. 4.1 якого головне управління розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених ОСОБА_5 кодексом України, на території Чернігівської області, а отже, у цій частині право позивача – Чернігівської обласної держадміністрації порушено бути не може через відсутність у неї такого права.

Суд також вважає неприйнятними доводи прокурора про необхідність припинення права постійного користування на усю земельну ділянку, оскільки більша її частина знаходиться під спорудами, що є державною власністю, та оскільки ОСОБА_3 виданий на усю ділянку.

Згідно статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини ст. 1 Першого протоколу до конвенції містить три чітких норми:

• перша, викладена в першому реченні п.1, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном;

• друга, що міститься в другому реченні п.1, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення;

• третя, викладена в п.2, визнає право держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Ці норми не є окремими, вони пов’язані між собою. Друга та третя стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном. Отже, їх слід тлумачити у світлі загального принципу, викладеного в першій нормі (рішення у справах «Ян та інші проти Німеччини» та Холдинг «Совтрансавто» проти України»).

У своїх висновках Суд неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п.2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «ОСОБА_3 проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові ст.1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі «Прессос компанія ОСОБА_7О.» та інші проти Бельгії»).

Вирішуючи, чи було дотримано цієї вимоги, Суд виходить із того, що держава має широку свободу розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети певного закону. Суд обов’язково визначає, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом особи на «мирне володіння майном» у розумінні першого речення ст.1 Першого протоколу (рішення у справі «Звольський та Звольська проти Республіки Чехія»).

При цьому, прокурором та позивачем не надано жодних належних обґрунтувань щодо неможливості припинення права користування на частину землі, яка безпосередньо знаходиться під об’єктами державної власності, та жодним чином не доведено наявність суспільного інтересу у позбавлені відповідача права на постійне користування, яке отримано відповідно до закону, на ту частину землі, яка не пов’язана з об’єктами державної власності.

Зважаючи на визнання відповідачем права нового власника майна, яке залишилось у державній власності, на землю відповідно до норм ст. 120, 141 ОСОБА_5 кодексу України, але виключно на ту її частину, що безпосередньо знаходиться під таким майном, а також на доступність і можливість розроблення необхідної технічної документації, не може вважатись належною причиною неможливості припинення права користування саме на частину землі відсутність на спірній земельній ділянці переліку державного майна та розмірів землі, на якій воно знаходиться.

За таких обставин припинення права постійного користування на усю земельну ділянку порушить право відповідача на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили (ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України).

За наведених обставин у їх сукупності суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування до даних правовідносин позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктом 2.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання.

Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Отже, враховуючи те, що у позові відмовлено і позовна давність застосуванню не підлягає, доводи сторін з цього питання суд не розглядає.

Керуючись ст. 22, 27, 29, 32-36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 28.11.2016.

Суддя В .В. Шморгун

Джерело: ЄДРСР 63024756
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку