ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року Справа № 915/1022/16

м. Миколаїв.

Господарський суд Миколаївської області,

головуючий суддя Коваль Ю.М.,

при секретарі Яйченя К.М.,

з участю представників сторін:

від позивача-1 - ОСОБА_1, дов.дов. від 28.12.2015 р. № 904/9/32-15, від 02.07.2016 р. № 8/16;

від відповідача-3 - ОСОБА_2, дов. від 28.12.2015 р. № 878;

та прокурора Безкровної І.І.,

від позивача-2 та відповідачів-1, 2 представники не з’явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом прокурора Миколаївської області,

54030, вул. Спаська, 28, м. Миколаїв,

в інтересах держави

в особі:

1) Кабінету Міністрів України,

01008, вул. Грушевського, 12/2, м. Київ,

2) Міністерства аграрної політики та продовольства України,

01001, вул. Хрещатик, 24, м. Київ,

до відповідачів:

1) виконавчого комітету Новополтавської сільської ради Новобузького району,

55642, с. Новополтавка, Новобузький район, Миколаївська область,

2) Новополтавської сільської ради Новобузького району,

55642, с. Новополтавка, Новобузький район, Миколаївська область,

3) публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України”,

01033, вул. Саксаганського, 1, м. Київ,

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності, -

В С Т А Н О В И В:

Прокурором Миколаївської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Міністерство) пред’явлено позов до Виконавчого комітету Новополтавської сільської ради Новобузького району (далі – Виконком Новополтавської сільради), Новополтавської сільської ради Новобузького району (далі - Новополтавської сільради) та та публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” (далі - ПАТ “ДПЗК України”) з наступними вимогами, зокрема: “Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Новополтавської сільської ради № 87 від 21.12.2011”, “Визнати недійсним та скасувати свідоцтво серії САЕ № 495111718 від 27.01.2012 на комплекс нежитлових будівель загальною площею 28930, кв.м., що розташовані у селищі Полтавка Новобузького району Миколаївської області по вул. Станційна, 11 за публічним акціонерним товариством “Державна продовольчо-зернова корпорація України”.

Прокурор також просить стягнути з відповідачів грошові кошти на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором.

Указану позовну заяву мотивовано тим, що спірним рішенням Виконкому Новополтавської сільради та виданим на його підставі свідоцтвом про право приватної власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 28930, кв.м., розташований за адресою: вул. Станційна, 11, с. Полтавка, Новобузький район, Миколаївська область, порушено право власності держави на зазначений комплекс та незаконно здійснено приватизацію державного майна на користь ПАТ “ДПЗК України”.

Позовна заява також містить клопотання про відновлення пропущеного строку позовної давності, мотивоване неналежним виконанням уповноваженими органами України своїх обов’язків з управління ПАТ “ДПЗК України” та тим, що про видачу спірного свідоцтва прокурору стало відомо лише у квітні 2016 року при проведенні вивчення стану законності у сфері державної власності за результатами опрацювання відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а Кабінету Міністрів України про указані обставини невідомо.

За такими позовними вимогами ухвалою суду від 23.09.2016 р. порушено провадження в даній справі.

ПАТ “ДПЗК України” у відзиві від 10.10.2016 р. на позовну заяву та додаткових поясненнях від 01.11.2016 р. не визнало позов у повному обсязі, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним. На його думку, держава в особі Кабінету Мінстрів України, передавши до статутного капіталу ПАТ “ДПЗК України” об’єкти, перелік яких визначено у постанові Кабінету Мінстрів України від 11.08.2010 р. № 764, зокрема, майновий комплекс “Новополтавський елеватор”, набула в обмін право власності на 100% акцій товариства, а ПАТ “ДПЗК України” – право власності на передане йому майно, зокрема, спірний комплекс нежитлових будівель.

Крім того, ПАТ “ДПЗК України” подано до суду заяву від 10.10.2016 р. про застосування до позовних вимог наслідків закінчення строку позовної давності, мотивовану, зокрема, тим, що ПАТ “ДПЗК України” листом від 28.03.2012 р. № 130-2-802/2-15/2032 повідомлено Міністерство (позивача-2) про отримання спірного свідоцтва про право приватної власності ПАТ “ДПЗК України” на спірний комплекс нежитлових будівель.

Від ОСОБА_3, Новополтавської сільради та Виконкому Новополтавської сільради, повідомлених належним чином про час та місце розгляду справи, представники в судове засідання не з’явилися, тому суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України.

Вислухавши прокурора та представника Кабінету Мінстрів України, які позовні вимоги підтримали повністю з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням пояснень від 08.11.2016 р., а також підтримали заяву про поновлення строку позовної давності, та представника ПАТ “ДПЗК України”, який не визнав позовні вимоги з підстав, викладених у відзиві на позов та та додаткових поясненнях від 01.11.2016 р., суд приходить до такого.

Виконкомом Новополтавської сільради прийнято рішення від 27.12.2011 р. № 87 “Про видачу філії ПАТ “Державна продовольчо-зернова корпорація України” “Новополтавський елеватор” свідоцтва на право власності нового зразка на комплекс нежитлових будівель по вул. Станційна, 11 селища Полтавка Новобузького району Миколаївської області”, котрим вирішено видати ПАТ “ДПЗК України” в особі філії “Новополтавський елеватор” свідоцтво про право власності на зазначений комплекс нежитлових будівель (а.с. 35). На підставі даного рішення Новобузькою філією “Миколаївське МБТІ” видано ПАТ “ДПЗК України” свідоцтво від 27.01.2012 р. серії САЕ № 111718 про право приватної власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 28930,4 кв.м., розташований по вул. Станційній, 11 у селищі Полтавка Новобузького району Миколаївської області (а.с. 42).

У судовому засіданні представниками сторін підтверджено, що в спірному рішенні Виконкому Новополтавської сільради та виданому на його підставі свідоцтві про право приватної власності на нерухоме майно йдеться про один і той же об’єкт нерухомості: комплекс нежитлових будівель філії “Новополтавський елеватор” ПАТ “ДПЗК України” (раніше дочірнє підприємство “Новополтавський елеватор”).

Суд вважає, що зазначене спірне рішення органу місцевого самоврядування та видане на його підставі свідоцтво є незаконними.

Так, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 р. № 764 “Про заходи з утворення державного підприємства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” створено ДП “ДПЗК України” та визначено, що статутний капітал підприємства формується шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств компанії ДАК “Хліб України”, що ліквідуються, одним з яких згідно Переліку дочірніх підприємств Державної акціонерної компанії “Хліб України”, які припиняються шляхом ліквідації (а.с. 30-31), який є додатком до указаної постанови, є дочірнє підприємство ДАК “Хліб України” “Новополтавський елеватор”.

Згідно акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу, затвердженого Міністерством 30.03.2011 р. (а.с. 43), комісія з ліквідації дочірнього підприємства ДАК “Хліб України” “Новополтавський елеватор” передала, а ДП “ДПЗК України” прийняло майновий комплекс відповідно до додатків до акту приймання-передачі (а.с. 44-47). До переліку необоротних активів, переданих за указаним актом, до статутного капіталу ДП “ДПЗК України” увійшли об’єкти Новополтавського елеватору, зокрема, спірний комплекс нежитлових будівель.

У подальшому, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 р. № 593 “Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 р. № 764” засновано ПАТ “ДПЗК України”. Згідно цієї постанови Уряд України погодив пропозицію Міністерства щодо перетворення державного підприємства “ДПЗК України” (далі – ДП “ДПЗК України”) на державне ПАТ “ДПЗК України”, повноваження з управління корпоративними правами якого поклав на ОСОБА_3, та встановив, що 100 відсотків акцій державного ПАТ “ДПЗК України”, які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України, при цьому ввів обмеження відносно державного ПАТ “ДПЗК України” щодо розпорядження майном, а саме, що товариство не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, в тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо.

На виконання наведених вище приписів Міністерством прийнято наказ 07.07.2011 р. № 325, яким реорганізовано ДП “ДПЗК України” шляхом його перетворення на ПАТ “ДПЗК України” та встановлено, що статутний капітал товариства формується на базі майна державного підприємства ДП “ДПЗК України” (п. 4 наказу № 325).

Згідно акту оцінки від 26.09.2011 р., вартість майна ДП “ДПЗК України”, до котрого ввійшов спірний комплекс нежитлових будівель філії “Новополтавський елеватор”, станом на 31.07.2011 р., становила суму 867717000 грн. (а.с. 96-101).

Наказом Міністерства від 17.11.2011 р. № 634 “Про деякі питання діяльності публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” (а.с. 40) створено ПАТ “ДПЗК України” та затверджено його Статут, згідно якого статутний капітал складає суму 867717000 грн.; вирішено здійснити емісію акцій ПАТ “ДПЗК України” на весь розмір його статутного капіталу 8677170 простих іменних акцій у бездокументарній формі номінальною вартістю 100 грн. кожна; створено філії ПАТ “ДПЗК України” згідно з додатком до наказу (а.с. 41), зокрема, філію “Новополтавський елеватор”.

До переліку необоротних активів, переданих як внесок до статутного капіталу ПАТ “ДПЗК України” увійшли об’єкти нерухомого майна Новополтавського елеватору, в тому числі, спірний комплекс будівель.

У відповідності до статуту ПАТ “ДПЗК України”, засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України; акціонерами товариства є, зокрема, держава в особі ОСОБА_3 - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій товариства (п.п. 1.4, 7.1 статуту). ПАТ “ДПЗК України” є правонаступником усіх прав і обов’язків ДП “ДПЗК України” (пп. 1.6 статуту). До прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України 100 % акцій товариства, які випускаються на величину його статутного капіталу, є власністю держави (пп. 6.6 статуту). Статутний капітал товариства становить 867717000 грн. та формується за рахунок вартості майна, переданого йому засновником (пп. 5.1 статуту).

Законодавством України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ст. 167 ГК України).

Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління (ст. 73 ГК України).

Право господарського відання є речовим правом суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами (ст. 136 ГК України).

Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворено у випадках та порядку, передбачених законом, на корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство) (ст. 74 ГК України). Особливості створення та діяльності державних акціонерних товариств визначається Господарським кодексом України, законом про державні підприємства, іншими законами (ч.11 ст.81 ГК України).

Законом України “Про акціонерні товариства” передбачено, що діяльність державних акціонерних товариств та державних холдингових компаній, єдиним засновником та акціонером яких є держава в особі уповноважених державних органів, регулюється цим Законом, з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами (ч.2 ст.1 Закону).

Зміна правового режиму майна суб’єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом (ст. 145 ГК України).

У відповідності до п. 4 ст. 5 Закону України “Про управління об’єктами державної власності”, зміна державної форми власності може відбуватися виключно шляхом приватизації.

Управління об’єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб’єкти. Види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб’єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом (п.п.1, 2, 5 ст. 141 ГК України).

Аналізуючи наведене законодавство, суд визнає, що держава в особі Кабінету Міністрів України здійснила заходи щодо зміни організаційно-правової форми ДП “ДПЗК України” на ПАТ “ДПЗК України”, і визначила останнього розмір статутного капіталу, проте майно, на суму вартості якого сформовано статутний капітал, у тому числі спірний комплекс нежитлових будівель Новополтавського елеватора, ПАТ “ДПЗК України” у власність не передано. За таких обставин звернення філії “Новополтавський елеватор” ПАТ “ДПЗК України” із заявою від 15.11.2011 р. № 106 (а.с. 36) до голови Новополтавської сільради про видачу свідоцтва про право власності ПАТ “ДПЗК України” на спірне нерухоме майно є безпідставним.

Чинним законодавством України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своє власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні (ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ст. 319 ЦК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності (ст.ст. 15, 386 ЦК України).

Отже, позовна вимога про визнання незаконним оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування в частині оформлення права власності на спірну нерухомість державної власності за ПАТ “ДПЗК України” є обґрунтованою.

Крім того, суд вважає, що орган місцевого самоврядування – Виконком Новополтавської сільради, приймаючи оскаржуване рішення, діяв усупереч положенням Конституції та законодавства України.

У відповідності до Основного Закону, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст. 19 Конституції України). З визначеним Конституцією України правовим порядком кореспондуються положення Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, згідно яких органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції (ч.3 ст.24 Закону).

Цивільним законодавством України встановлено, що управління державним майном здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб’єктами (ст. 326 ЦК України).

Згідно положень ст. 5 Закону України “Про управління об’єктами державної власності”, Кабінет Міністрів України є суб’єктом управління, що визначає об’єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об’єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб’єктам управління, визначеним цим Законом.

Повноваження щодо управління ПАТ “ДПЗК України”, до складу якого входить філія “Новополтавський елеватор”, згідно наведеної вище постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 р. № 593 покладено на ОСОБА_3.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов’язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ст. 182 ЦК України).

На момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно регулювався Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно” та Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (далі – Тимчасове положення), затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18.02.2002 р. за № 157/6445, у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.07.2010 р. № 1692/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 30.07.2010 р. № 582/17877.

Згідно Тимчасового положення, обов’язковій державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування (пп. 1.4 Тимчасового положення).

Для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав (п. 2.1 Тимчасового положення).

Органам місцевого самоврядування делеговані повноваження щодо оформлення права власності на нерухоме майно з видачею власникам свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно: фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об’єкти нерухомого майна за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об’єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам; членам житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу, які повністю внесли свої пайові внески; юридичним особам у разі внесення до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) об’єктів нерухомого майна їх засновниками (учасниками); фізичним особам та юридичним особам, які в разі припинення (ліквідації чи реорганізації) юридичної особи отримали у власність у встановленому законодавством порядку нерухоме майно юридичної особи, що припиняється; фізичним особам та юридичним особам, що вийшли зі складу засновників (учасників) юридичної особи за рішенням учасників або органу, уповноваженого на це установчими документами, і отримали у власність об’єкт нерухомого майна, переданий їм; інвесторам, які у результаті інвестиційної діяльності отримали у власність об’єкт нерухомого майна або його частину на підставі документів, установлених законодавством, що підтверджують набуття у власність закріпленого за інвестором об’єкта інвестування; реабілітованим громадянам, яким повернуто у власність належні їм об’єкти нерухомого майна, за умови надання рішення комісії з реабілітації про повернення цього майна; фізичним та юридичним особам у разі виділення окремого об’єкта нерухомого майна зі складу об’єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше об’єктів (будинків, будівель або споруд), окрім випадків, коли такі об’єкти є приналежністю головної речі, складовою частиною речі або утворюють з іншими об’єктами складну річ; фізичним та юридичним особам у разі об’єднання двох або більше суміжних об’єктів нерухомого майна; фізичним та юридичним особам на об’єкти нерухомого майна, які в установленому порядку переведені з житлових у нежитлові і навпаки, за умови надання рішення відповідного органу; фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують право власності на об’єкти нерухомого майна та не віднесені до правовстановлювальних документів, передбачених у додатку 2 до Положення. Підготовку документів для видачі свідоцтва про право власності за дорученням органів місцевого самоврядування та інших органів відповідно до законодавства можуть проводити БТІ (п. 8.1 Тимчасового положення).

Отже, приймаючи оскаржуване рішення Виконком Новополтавської сільради не з’ясував належності права власності на спірну нерухомість і безпідставно визнав на неї право власності за ПАТ “ДПЗК України”, тобто діяв за відсутності підстав, передбачених законодавством України.

Щодо позовних вимог у частині визнання недійсним та скасування спірного свідоцтва суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб’єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, зокрема такий спосіб як відновлення становища, яке існувало до порушення.

Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсними свідоцтв про право власності. Окрім того, свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація права власності (п. 3 ч. 1 ст. 19 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”), а тому, як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав у судовому порядку, може бути предметом розгляду в господарських судах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 911/3396/14.

Оскільки суд визнав підставною вимогу прокурора про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Новополтавської сільради від 27.12.2011 р. № 87, на підставі якого ПАТ “ДПЗК України” видано спірне свідоцтво про право власності на комплекс нежитлових будівель Новополтавського елеватора, то вимога про визнання незаконним та скасування указаного свідоцтва також є обґрунтованою, – так як це свідоцтво видано на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування, і його дія порушує право власності держави на зазначену нерухомість.

З огляду на викладене, суд відхиляє твердження ПАТ “ДПЗК України” про те, що держава в особі Кабінету Мінстрів України, передавши до статутного капіталу ПАТ “ДПЗК України” об’єкти, у тому числі комплекс нежитлових будівель Новополтавського елеватора, в обмін набула право власності на 100 % акцій ПАТ “ДПЗК України”, а останнє – право власності на передане йому майно, зокрема, спірний майновий комплекс.

Разом з тим, суд визнає, що відсутні підстави для задоволення позову.

ПАТ “ДПЗК України” звернулося до суду з письмовою заявою про застосування до позовних вимог наслідків закінчення строку позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 256 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила ( ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015р. у справі №6-68цс15, яку прийнято на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах зазначив, що оскільки держава зобов’язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), зазначає, що “позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу” (п. 570 рішення від 20.09.2011 р. за заявою №14902/04 у справі ВАТ “Нафтова компанія “Юкос” проти Росії”; п. 51 рішення від 22.10.1996 р. за заявами №22083/93, 22095/93 у справі “Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства”).

За змістом ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред’явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб’єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Статтею 36 Закону України “Про прокуратуру” та ч. 2 ст. 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо. Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені статтею 46 ЦПК України, згідно якої органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов’язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. Прокурор, який бере участь у справі, має обов’язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (правова позиція, викладена у постанові судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 01.07.2015 р. у справі № 6-178цс15).

Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органів державної влади, права та інтереси яких він захищає, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор (правова позиція, викладена у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 13.05.2015 р. у справі № 3-126гс15).

З позовом у справі, котра розглядається, звернувся прокурор в інтересах центральних органів виконавчої влади, тому позовну давність належить обчислювати від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідалися або мали довідатися позивачі, а не прокурор.

За твердженнями ПАТ “ДПЗК України”, останнє постійно надає ОСОБА_3, як органу, що здійснює управління корпоративними правами товариства, інформацію щодо своєї діяльності, в тому числі надано інформацію про реєстрацію ПАТ “ДПЗК України” своїх прав власності на передане йому в статутний капітал майно листом від 28.03.2012 р. № 130-2-802/2-15/2032, а тому з цього часу позивачеві стало відомо про зміну права власності на спірну адміністративну будівлю Миколаївського портового елеватора.

Твердження відповідача узгоджуються зі змістом доданого до заяви про застосування строку позовної давності зазначеного вище листа ПАТ “ДПЗК України” (а.с. 142-146).

Так, лист надано на виконання доручення першого заступника ОСОБА_3 від 26.03.2012 № 11-3/95 щодо надання інформації про об’єкти нерухомого майна для формування і ведення Єдиного реєстру об’єктів державної власності ПАТ “ДПЗК України”. У цьому листі ПАТ “ДПЗК України” повідомляє, що з метою проведення сертифікації зернових складів та реєстрації права власності на майно, внесене у статутний капітал товариства, останнім отримано свідоцтва про право приватної власності на об’єкти, в тому числі майно філії “Миколаївський портовий елеватор”.

Таким чином, суд визнає, що позивачу ОСОБА_3 стало відомо про оформлення ПАТ “ДПЗК України” права приватної власності на спірне державне майно з 28.03.2012 р.

Прокурор звернувся до суду з позовною заявою у даній справі 22.09.2016 р., тобто після спливу строку, в межах якого ОСОБА_3 міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд відхиляє доводи прокурора та Кабінету Міністрів України, що останньому про порушення права держави на спірну нерухомість стало відомо із повідомлення прокурора лише у квітні 2016 року при проведенні вивчення стану законності у сфері державної власності, і тому з цього часу належить обчислювати строк позовної давності, тому що ОСОБА_3 є органом, на який покладено обов’язок управління корпоративними правами ПАТ “ДПЗК України”, зобов’язаний забезпечити належне правове регулювання діяльності ПАТ “ДПЗК України”, і відповідальний перед Кабінетом Міністрів України за таку свою діяльність.

Беручи до уваги наведене вище, суд відхиляє клопотання прокурора про відновлення пропущеного строку позовної давності з підстав неналежного виконання уповноваженими органами України своїх обов’язків з управління ПАТ “ДПЗК України”, - як безпідставне.

Ураховуючи викладене, суд вважає, що у задоволені позову належить відмовити повністю у зв’язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд виходить з того, що, згідно ст.49 ГПК України, у разі відмови судом у задоволенні позову, судовий збір покладається на позивача.

У судовому засіданні 23.11.2016 р., згідно зі ст. 85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Керуючись ст.ст. 43, 49, 82– 85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову прокурору Миколаївської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного господарського суду через Господарський суд Миколаївської області протягом 10 днів з дня підписання повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення виготовлено 28.11.2016 р.

Суддя Ю.М. Коваль.