ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2016 р. Справа № 922/2009/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Плахов О.В., суддя Здоровко Л.М. , суддя Шутенко І.А.

при секретарі Міракові Г.А.,

за участю:

прокурора – Захарова Н.О. (посвідчення від 06.05.2016р. №032956),

представників:

відповідача – ОСОБА_1. (довіреність б/н від 09.07.2016р.),

третя особа – ОСОБА_2 (довіреність від 18.11.2016р. № 1928),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області, (вх. №2889Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 06.09.2016р. у справі № 922/2009/16,

за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури №5, м. Харків в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків,

до відповідача ПП “Ніка”, м. Харків,

третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Харківське вище професійне механіко – технологічне училище м. Харків,

про визнання недійсним договору та повернення майна,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2016 року керівник Харківської місцевої прокуратури №5 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області звернувся до господарського суду з позовною заявою до ПП “Ніка” про визнання недійсним договору оренди державного майна від 30.11.2015р. №2053-Н, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та ПП “Ніка” та додаткові угоди до нього, а також просив зобов'язати ПП “Ніка” звільнити та повернути окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення кім. №1-20 та частка №1-6 розташовані на першому поверсі виробничої будівлі (Літ. Д-1), загальною площею 175,5 кв.м., розміщені за адресою: м. Харків, вул. Морозова, 20-А, Регіональному відділенню Фонду державного майна по Харківській області.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.09.2016р. у справі № 922/2009/16 (суддя Лаврова Л.С.) в задоволені позовних вимог відмовлено.

Заступник прокурора області з рішенням суду першої інстанції не погодився, посилаючись на порушення господарським судом Харківської області норм матеріального права звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 06.09.2016р. у справі № 922/2009/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що судом не взято до уваги ч. 5 ст. 63 Закону України “Про освіту”, відповідно до якого об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, не можуть використовуватись не за призначенням, на думку апелянта, нежитлове приміщення на першому поверсі прибудови до тиру літ. Д-1 (предмет оренди) – є об’єктом освіти.

Від Регіонального відділення фонду державного майна України Харківській області надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. 11438 від 14.11.2016р.), в якому просить задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення господарського суду Харківської області від 06.09.2016р. у справі № 922/2009/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. 11528 від 15.11.2016р.), в якому просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.

У судовому засіданні 21.11.2016р. прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду – скасувати.

Представник третьої особи заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу, та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

30.11.2005 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області (іменований "орендодавцем") та ПП “Ніка” (іменований "орендарем") укладено договір оренди №2053-Н, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - приміщення на першому поверсі прибудови до тиру, літ. Д-1, загальною площею 224,80 кв.м., розміщене за адресою: м. Харків, вул. Морозова, 20-А, що перебуває на балансі Харківського професійного електромеханічного ліцею, вартість якого визначена згідно з незалежною оцінкою станом на 30.05.2005 р. і становить 80300,00 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення столярного цеху.

Відповідно до п. 3.1. договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786, із внесеними змінами. Орендна плата за базовий місяць розрахунку – жовтень 2005 р. – 553,23 грн. Внесення орендної плати передбачено, шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п.3.2. договору).

Строк дії договору оренди визначений п. 10.1. договору та становив 11 місяців, діяв з 30.11.2005 р. по 29.10.2006 р.

30.11.2005 р. майно за договором оренди від 30.11.2005р. було передано в користування орендарю на підставі акту приймання-передачі орендованого майна, підписаного сторонами договору (т.1 а.с. 44).

До договору оренди №2053-Н сторонами було укладено додаткові угоди: № 1 від 15.05.2007 року, якою змінено розділ 3 "оренда плата", розділу 4 "Використання амортизаційних відрахувань" та розділ 6 "обов’язки орендаря". №2 від 27.12.2007 р., якою продовжено строк дії договору до 27.08.2008 р., №3 від 21.10.2008 р., якою продовжено строк дії договору до 27.07.2009 р., №4 від 08.10.2009 р., якою продовжено строк дії договору до 27.07.2010 р., №7 від 27.07.2010 р., якою продовжено строк дії договору до 27.07.2011 р., №9 від 24.11.2011 р., якою продовжено строк дії договору до 27.07.2012 р., №10 від 19.06.2012 р., якою продовжено строк дії договору до 27.07.2013 р., №12 від 11.09.2013 р., якою продовжено строк дії договору до 27.07.2014 р., №14 від 03.02.2015 р., якою продовжено строк дії договору до 27.07.2015 р., № 5 від 23.02.2010 розділу 1 “Предмет договору” викладено в новій редакції, після слів “що знаходиться на балансі” читати “Державного навчального закладу Харківське професійне механіко-технологічне училище”, № 11 від 05.12.2012 розділ 1 “Предмет договору” викладено в зміненій редакції “нежитлові приміщення - кім. № 1-20 та частка № 1-6 розташовані на першому поверсі виробничої будівлі (Літ. Д-1) (надалі - Майно), загальною площею 175,5 кв.м., розміщені за адресою: м. Харків, вул. Морозова, 20-А”, № 13 від 03.02.2015 розділ 1 “Предмет договору” викладено в зміненій редакції “вартість майна визначена згідно зі звітом про належну оцінку, станом на 27.07.2014 і становить 280800, 00 грн.”, № 15 від 14.03.2015., якою строк дії договору продовжено до 27.07.2016.

Прокуратура вважає, що укладення договору від 30.11.2005 року за № 2053 Н про передання в оренду об'єкта державної власності, який фінансується з державного бюджету для здійснення діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, суперечить вимогам чинного законодавства.

06.09.2016р. господарським судом Харківської області прийнято рішення, яким в задоволені позову відмовлено.

Розглянувши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов’язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Приписами статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, в тому числі, є: свобода договору; справедливість, добросовісність та розумність.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Особи, визначені ст. 1 ГПК України, мають право на звернення до суду за захистом порушених майнових прав, які відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Приписами п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди), наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічні за змістом правові норми містяться у статті 283 ГК України, ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Статтею 761 Цивільного кодексу України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладання договору найму.

Приписами частин 1 статті 638 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ст. 284 ГК України та ст. 10 Закону “Про оренду державного та комунального майна”, істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін (строк), на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

Пунктом 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 19.05.2013 р. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" визначено, що відповідно до статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди, з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), ЦК України і ГК України не містять. Однак за змістом статей 759 - 762 ЦК України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів, є умови про предмет договору, плата за користування майном та строк такого користування. Що ж до договорів оренди державного та комунального майна, то стаття 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає умови, які є істотними для даних договорів, причому відповідно до статті 12 цього Закону договір оренди вважається укладеним з момент досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Колегія суддів, розглянувши умови спірного договору, дійшла висновку про те, що під час укладення договору оренди майна № 2053-Н сторони узгодили всі істотні умови договору, а також порядок приймання орендованого майна.

Відповідно до п.2.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", вирішуючи спори, пов'язані з укладенням договору оренди державного майна, господарські суди повинні з'ясовувати, чи додержано визначений статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" порядок укладення відповідного договору, в тому числі щодо погодження з органом, уповноваженим управляти майном.

За змістом абзацу першого частини другої ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендодавець зобов'язаний надіслати заяву потенційного орендаря разом із доданими матеріалами органу, уповноваженому управляти державним майном.

Пунктом 1. ч.1. ст. 287 ГК України, передбачено, що орендодавцем нерухомого майна, що є державною власністю є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення.

06.10.2005р. №1/11-5834 Міністерство освіти і науки України повідомило Регіональне відділення ФДМУ по Харківській області та директора Харківського професійного електромеханічного ліцею про те, що Міністерство розглянуло питання щодо оренди та прийняла рішення надати дозвіл на передачу в оренду частини приміщення площею 224,8 кв.м та суспільно - побутового комплексу площею ліцею 14,2 кв.м (м. Харків, вул. Морозова, 20-А), що знаходиться на балансі Харківського професійного електромеханічного ліцею (т.1 а. с. 43).

Листом від 30.09.2011р. №1/11-9111 Міністерство освіти і науки України, молоді та спорту України повідомило Головне управління освіти і науки Харківської облдержадміністрації , Регіональне відділення ФДМУ по Харківській області та директора Харківського професійного електромеханічного ліцею про те, що у Міністерстві розглянуло звернення Головного управління освіти і науки Харківської області від 14.07.2011 року № 01-06/3900 щодо надання згоди на продовження строку дії договору оренди на виробничу будівлю нежитлового приміщення училища (м. Харків, вул. Морозова, 20-А, площею 224,8 кв.м. та частини підсобного приміщення механіко-технологічного училища (т.1 а. с. 81 ).

Предметом оренди за вказаним договором є нежитлові приміщення, що відповідає об’єктам оренди, визначеним ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Приписами частини 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників).

Пунктом "б" ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції станом на момент укладення спірного договору) встановлено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства, об’єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, до яких, зокрема, відноситься об’єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Згідно з абзацом 20 частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди, може бути об'єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу.

До об'єктів освіти, зокрема, відносяться вищі навчальні заклади.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України "Про освіту" (у редакції станом на момент укладення спірного договору) матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням (ч. 5 ст. 63 України "Про освіту").

Відповідно до ч. 1 ст. 61 Закону України "Про освіту", фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Частиною 4 ст. 61 Закону України "Про освіту" унормовано, що додатковими джерелами фінансування є: кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів; плата за надання додаткових освітніх послуг; кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом, на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання: дотації з місцевих бюджетів; дивіденди від цінних паперів; валютні надходження; добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян; інші кошти.

Згідно зі ст. 50 Закону України «Про професійно – технічну освіту» професійно-технічні навчальні заклади та установи професійно-технічної освіти здійснюють фінансову діяльність відповідно до Закону України "Про освіту", цього Закону, а також інших нормативно-правових актів.

Фінансування професійної підготовки кваліфікованих робітників (первинної професійної підготовки), соціальний захист учнів, слухачів та педагогічних працівників у державних або комунальних професійно-технічних навчальних закладах, у межах обсягів державного замовлення, здійснюються на нормативній основі за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до ст. 51 Закону України «Про професійно – технічну освіту» додатковими джерелами фінансування професійно – технічного навчального закладу є кошти, одержані за: професійну підготовку кваліфікованих робітників (первинну професійну підготовку) понад державне замовлення, професійно-технічне навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників відповідно до договорів, укладених з юридичними та фізичними особами;

інші додаткові джерела фінансування професійно-технічного навчального закладу визначені Законом України "Про освіту".

Кошти, одержані професійно-технічним навчальним закладом за рахунок додаткових джерел фінансування, що передбачені цією статтею, використовуються ним на діяльність, передбачену статутом.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів, приписами Закону України "Про освіту" та Закону України «Про професійно – технічну освіту» передбачена можливість залучати доходи від інших додаткових джерел, у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Частиною 2 п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 за N 796 "Про ствердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

У відповідності до довідки Державного навчального закладу Харківського вищого професійного механіко - технологічного училища" з дати введенню в експлуатацію нежитлового приміщення літ "Д-1" на першому поверсі одноповерхової будівлі загальною площею 868,9 кв.м. із якою ПП "Ніка" орендує 175,5 кв. м. за адресою м. Харків, вул. Морозова, 20-А, навчальний процес у даній будівлі ніколи не відбувався. Третя особа зазначає, що будівля розташована на окремій території та оренда приміщення не заважає навчальному процесу (т.1 а.с.98).

У зв’язку з цим, училище не має необхідності у використанні приміщення, наданого в оренду ПП "Ніка" у навчальній та виховній діяльності, оскільки, як вбачається із динаміки кількості студентів, які навчаються в навчальному закладі, у зв’язку із неповним заповненням учбових місць відсутня необхідність у додатковій площі для зазначених цілей.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що п. 3.3. договору орендна плата перераховується орендарем щомісячно безпосередньо до державного бюджету на рахунки, визначені фінансовим органом - у розмірі 50%, на рахунок визначений балансоутримувачем – у розмірі 50%.

Разом з тим, умови дефіциту державного фінансування, а також кількості студентів, що навчаються за кошти фізичних осіб, отримання додаткових доходів шляхом передачі в оренду приміщень, що не використовуються для навчального процесу, є для училища нагальним та необхідним. Відповідно до пояснень Харківського вищого професійного механіко-технологічного училища, станом на 2016 рік заборгованість ПП "Ніка" по договору оренди відсутня. Відповідачем надані докази своєчасної сплати орендної плати та експлуатаційних витрат.

Орендовані площі не мають централізованого опалення, водопостачання та водовідведення, та не потребують використання коштів бюджетного фінансування на їх утримання. Орендар ПП "Ніка" самостійно здійснює опалення, водопостачання та відповідне забезпечення санітарних умов в орендованих приміщеннях.

Матеріалами справи підтверджується, що вказане приміщення ніколи не було призначене для використання в учбовому процесі.

Відповідно до наданих Харківському апеляційному господарському суду відповідачем пояснень, станом на день розгляду справи заборгованість відповідача по договору оренди від 30.05.2005 р. № 2053-Н відсутня.

А також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що протягом терміну дії договору його сторонами або третьою особою не заявлялося будь-яких претензій з приводу його невиконання, а матеріали справи містять докази погодження Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, як органом, уповноваженим управляти майном, що є предметом оренди, в порядку, визначеному статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" надання нежитлових приміщень в оренду.

Таким чином, визнання договору недійсним у судовому порядку за позовом прокурора створить ситуацію, за якої третя особа буде фактично позбавлена можливості отримувати орендні платежі від передачі майна в оренду, та зумовлять необхідність у третьої особи здійснювати утримання цього майна за власні грошові кошти за обставин недостатнього фінансування третьої особи з державного бюджету України.

Колегія суддів звертає увагу, що між училищем та відповідачем, ПП «Ніка» укладалися договори про навчально – виробничу практику, а саме №44/12 від 14.01.2016 р., №44/16 від 31.03.2016 р. (т.1 а.с.99-104).

Згідно п. 1.1. договорів вбачається, що підприємство надає учням, слухачам обладнанні робочі місця або навчально – виробничі ділянки для проходження виробничого навчання та виробничої практики.

Матеріали справи містять копію договору, укладеного між училищем та відповідачем ПП «Ніка» про надання освітніх послуг у сфері професійно – технічної освіти № 147 від 26.05.2016 р., згідно із умов якого відповідач у 2016 – 2020 роках зобов’язався забезпечити учням якісне проведення виробничої практики (п. 2.2.1), надавати можливість стажування на виробництві викладачам, майстрам, інструкторам (п. 2.2.2 договору) ( т.с.1 а.с. 105-107)

Таким чином діяльність відповідача використовується Харківським вищим професійне механіко – технологічним училищем в навчально виховному процесі, сприяє реалізації потреб громадян у професійно – технічній освіті, оволодіння робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією.

В матеріалах справи відсутні докази невиконання або неналежного виконання орендарем спірного договору, що свідчить про своєчасне надходження до Державного бюджету України сум орендної плати за користування орендованим майном та спрямування відповідних коштів на забезпечення існуючих потреб Харківського вищого професійного механіко – технологічного училища.

За таких обставин, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає, що господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження доводів прокурора щодо наявності підстав для визнання недійсним договору оренди від 30.11.2005р. № 2053-Н, як то: майно, яке є предметом договору, використовується у навчальному процесі (у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності); спірне майно використовується не за призначенням.

Таким чином, враховуючи приписи ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 61 Закону України "Про освіту", відповідно до яких відсутня заборона надавати індивідуально визначене майно навчального закладу в оренду, зважаючи на відсутність можливості використання спірного приміщення в учбових цілях та/або відсутності порушення укладенням спірного договору учбового процесу, факт якого не спростовано позивачем у справі, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що договір оренди від 30.11.2005р. відповідає положенням Закону України "Про оренду державного та комунального майна, Закону України "Про освіту".

Оскільки місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання договору оренди від 30.11.2005р. № 2053-Н недійсним, в задоволенні позовної вимоги прокурора про припинення зобов'язання за договором оренди від 30.11.2005р. № 2053-Н на майбутнє та повернення їх Регіональному відділенню Фонду державного майна по Харківській області також обґрунтовано відмовлено.

Колегія суддів зазначає, що прокурором не надано належних та допустимих доказів в розумінні статті 33 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження використання відповідачем орендованого майна всупереч вимог Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що прокурором не доведено наявності використання майна, яке є предметом оспорюваного договору, всупереч чинного законодавства України.

Також колегія суддів звертає увагу, що прокурором при подачі апеляційної скарги в її основу було покладено позовну заяву. В апеляційній скарзі прокурор посилається на ті факти котрі містяться і були встановлені та досліджені судом першої інстанції. Нових обставин, які б в свою чергу могли спростувати рішення суду першої інстанції, прокурор не надав. А наведена в апеляційній скарзі практика розгляду аналогічних справ вищими судами тлумачиться позивачем на власний розсуд, без належного дослідження та наданням необхідної оцінки, щодо можливості її застосування у даному судовому спорі.

А отже, при зверненні до суду прокурором не доведено наявності порушення охоронюваного законом інтересу держави.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Доводи викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення, оскільки є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи та зібраними по справі доказами, у зв’язку з чим апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 06.09.2016 р посправі № 922/2009/16 - без змін.

Керуючись ст. 99, ст. 101, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 06.09.2016р. у справі № 922/2009/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 22.11.2016 р.

Головуючий суддя Плахов О.В.

Суддя Здоровко Л.М.

Суддя Шутенко І.А.