ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2016 року м. Київ К/800/16047/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Веденяпіна О.А.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2016 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року по справі № 813/2803/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технокап УА» до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Технокап УА» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 18.02.2013 року №0000012200 та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.03.2013 року №0000042200 в частині на суму 17710,00 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2016 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.11.2012 року відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.06.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.06.2012 року. За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт № 873/22-00/33775568.

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог, зокрема, п. 44.1 ст. 44, пп. 138.10.3, пп.138.10.5 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.141.1 ст.141 ПК України; п. 198.3 ст. 198 ПК України.

18.02.2013 року контролюючим органом прийнято спірне податкове повідомлення - рішення №0000012200, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість всього 153028,00 грн. в тому числі за серпень 2011 року на суму 67456,00 грн., за січень 2012 року на суму 85572,00 грн.

22.03.2013 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000042200, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на прибуток підприємств на загальну суму 309074,46 грн.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Стосовно податкового повідомлення-рішення від 18.02.2013 року №0000012200, колегія суддів погоджується з наступними висновками судів попередніх інстанцій.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дотримались правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), видаткові накладні, платіжні доручення, виписками з банку, товарно-транспортні накладні, податкові накладні та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Вказані факти підтверджуються також постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04.09.2013 року по справі № 813/3391/13-а, яка була залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2014 року по справі № 876/11846/13.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Також, судами попередніх інстанцій надано вірну оцінку обставинам справи щодо визнання протиправним та скасування в частині податкового повідомлення-рішення відповідача від 22.03.2013 року за №0000042200, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на прибуток підприємств на загальну суму 309074,46 грн., оскільки при прийнятті вказаного рішення (в оспорюваній частині) відповідачем враховано, що перевіркою відображеного у рядку 06.2 АВ та 06.1 Декларацій «Адміністративні витрати» показника за період 2-4 квартали 2011 року та перше півріччя 2012 року у загальній сумі 2949896,00 грн. встановлено, що до їх складу віднесено витрати відповідно до пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 ПК України, а саме: витрати на оплату праці адміністрації підприємства, відрахування на соціальні заходи, нараховано амортизацію основних засобів, витрати на розрахунково-касове обслуговування, відрядження адміністрації підприємства, витрати на утримання основних засобів, витрати на послуги звязку, витрати на страхування та інші витрати загальногосподарського призначення.

Перевіркою встановлено завищення адміністративних витрат на суму 176000,00грн. в тому числі за 4 кв. 2011 року на суму 77000,00 грн., за 2 кв. 2012 року на суму 99000,00грн.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій вірно враховано твердження позивача стосовно відсутності факту віднесення до згаданих витрат винагороди за послуги, надані ФОП ОСОБА_3

В матеріалах справи наявні докази, на підставі яких сформовані Адміністративні витрати за згаданий період, в яких відсутнє підтвердження віднесення винагороди за послуги, надані ФОП ОСОБА_3, до цих же витрат.

Відповідачем жодними належними та допустимими доказами (розрахунками) не підтверджено факту віднесення до спірних Адміністративних витрат за згаданий період винагороди за послуги, надані ФОП ОСОБА_3

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220¹ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області відхилити.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2016 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року по справі № 813/2803/13-а залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий

підпис

Голубєва Г.К.

Судді

підпис

Веденяпін О.А.

підпис

Юрченко В.П.